Соціальна політика ЄС

В Україні надання різноманітних  пільг, соціальних виплат та послуг безпосередньо  передбачено 58 законами та більше ніж 120 підзаконними нормативно-правовими  актами. На сьогодні в країні налічується  майже 120 категорій пільговиків, з  яких 45 визначаються за соціальною ознакою, а 57 – за професійною. Усі пільгові, в тому числі соціально незахищені, категорії мають право на більш  як 120 видів пільг та понад 60 видів  соціальних виплат. Але як свідчать експертів, масив чинного законодавства  у сфері соціального захисту  та соціального забезпечення населення  має суттєві вади та "прогалини", адже він складається з прийнятих  у різний час і нерідко доволі суперечливих законодавчих актів. Крім того, воно є надто "перевантаженим", оскільки встановлює значно більше різноманітних  видів пільг, виплат та соціальних послуг, аніж це передбачено Конституцією України  чи міжнародно-правовими зобов’язаннями України. Наслідком цього є те, що в Україні показник "Частка соціальних виплат до ВВП" (у %) має стійку тенденцію до зростання, а за дослідженнями окремих науковців, витрати Державного бюджету України на фінансування цих виплат (у % до ВВП) майже дорівнюють показникам таких економічно розвинутих країн, як наприклад, Франція.

Таким чином, в умовах нестабільної економічної та політичної ситуації, зростаючого бюджетного дефіциту, нестачі  фінансових ресурсів та інших негативних фінансово-економічних чинників (як внутрішніх, так і зовнішніх), держава бере на себе досить значне навантаження, підвищуючи можливі ризики виникнення подальших фінансово-економічних ускладнень. Крім того, це "навантаження" містить, так би мовити, і додаткові зобов’язання для країни, які, за оцінками аналітиків, часто-густо не дають жодного соціального чи економічного ефекту, окрім встановлення привілеїв для представників певних професій або окремих соціальних груп.

Для нашої країни, враховуючи досягнуті  позитивні результати у 2011 р., реалізація державної соціальної політики потребує подальшого підвищення рівня та якості життя населення, удосконалення політики доходів, реформування системи соціального захисту, подолання регіональної та галузевої диспропорцій, подальшого зростання соціальних гарантій та наближення їх до європейського рівня. Практичними заходами у цьому напрямку мають стати: поетапне приведення розміру мінімальної заробітної плати до розміру прожиткового мінімуму; впровадження нового соціального стандарту - регульованої державою мінімальної погодинної заробітної плати; врахування регіональної диференціації та розробка механізмів практичної реалізації регіонального прожиткового мінімуму.

Аналізуючи систему соціального  захисту та соціального забезпечення в Україні можна зробити висновок, що на сьогодні її подальший розвиток на шляху втілення ефективніших та економічно обґрунтованих форм і  видів соціального захисту, яке  супроводжується розвитком мережі закладів соціального обслуговування на рівні громад гальмується існуванням громіздкої, соціально та фінансово  невиправданої системи пільг  і соціальних виплат зі збереженням  неефективної розгалуженої мережі державних  закладів соціального захисту, що відповідає традиціям і підходам радянської моделі, адже ми є свідками того, як українські законодавці часто-густо  повертаються до звичних для радянських часів пільг, які особливо широко впроваджуються для нових категорій  громадян напередодні чергових виборів, та виступають у ролі прихованого "задобрення та підкупу" окремої частки електорату.

Висновки

На сьогодні країни Європейського Союзу втілюють у життя принцип активної соціальної політики, яка носить, так би мовити, упереджувальний характер. Саме завдяки заходам цієї політики будується "соціально-орієнтована модель ринкової економіки" на єдиному Європейському просторі. Така активна соціальна політика створює умови для гідної праці та відтворювання робочої сили. Дієві заходи активної та ефективної соціальної політики сприяють перетворенню суспільних відносин у дусі соціальної справедливості; зв'язку поколінь, вирівнюванню доходів та вирішенню інших гострих економічних проблем сьогодення, вони є інструментом ослаблення соціальної напруженості, нейтралізації різного роду суспільних антагонізмів та конфліктів. Більшість країн ЄС вже здійснили комплекс заходів щодо реформування власної соціальної політики та окремих її складових (зокрема модернізація пенсійної системи), інші країни тільки розпочали свої реформи.

Сутність процесу реформування соціальної політики в країнах Європейського  Союзу на сучасному етапі припускає  серйозну модернізацію соціальної сфери, а саме: перехід від пасивної до активної соціальної політики, з акцентом на працевлаштування, професійну підготовку, допомогу молоді, інвалідам і людям  похилого віку, рішення проблеми бідності й соціального виключення. Особлива увага приділяється реформам пенсійного забезпечення й медичного страхування. Основна мета - в скороченні темпів росту соціальних витрат.

У європейських країнах розробляються  й вживаються заходи, що дозволяють уникнути великих соціальних конфліктів і конфронтацій. У цьому проявляється намагання суспільства дати адекватну відповідь на виклики ХХІ століття, одним з яких стала світова економічна криза. Відповідь громадянського суспільства полягає в тому, що відповідальність за успіх економічних і соціальних трансформацій, забезпечення соціальної безпеки й стабільності лягає рівною мірою на державу, бізнес і неурядові організації (громадянське суспільство в цілому й окремих громадян зокрема). Для цього необхідно активно використати компроміси й політику соціального партнерства із залученням інститутів громадянського суспільства.

В Україні хоча і зроблено чимало у вирішенні проблеми побудови ефективної системи соціального захисту  населення, залишається ще багато невирішених  питань. І головною проблемою на сьогодні є відсутність зважених дій щодо реалізації намічених вітчизняними законами заходів. Крім того, все це ускладнюється недостатністю фінансових ресурсів , існуючою непрозорістю та надмірною  складністю програм соціального  захисту. І тому ситуація в Україні  є набагато складнішою та гострішою, ніж це є у країнах ЄС, особливо, коли мова йде про ефективність (та раціональність) використання наявних  бюджетних коштів. Сприяти оптимізації  та підвищенню ефективності цих процесів у першу чергу повинні би заходи державного рівня: обґрунтована стратегія  соціально-економічного розвитку країни; удосконалення існуючої законодавчої бази (можливо розробка Соціального  Кодексу України); розбудова інноваційного  суспільства та економіки знань. Як раз ці заходи і стануть механізмом наближення нашої країни до країн  Європейської спільноти з їх високим  рівнем соціального захисту та уваги  до людського чинника.

Список використаних джерел

1. Europe 2020- Режим доступу: http://ec.europa.eu/europe2020/index_en.htm
2. Confronting demographic change: a new solidarity between the generations. Green paper. European Commission. Employment and social affairs, march. 2005, p. 24
3. Вайнштейн Г.И. Европейская идентичность: желаемое и реальное / Г.И. Вайнштейн // Политические исследования. - 2009. - № 4.
4. Державний комітет статистики України http://ukrstat.kmu.gov.ua/statistics/wsite/niistat/Noviny/new_u.html
5. Каргалова М. В. Роль социального измерения в процессе европейской интеграции [Електронний ресурс] / М. В. Каргалова. - Режим доступу: http://www.edc.spb.ru/activities/conferences/40years/kargalova.html.
6. Крещенко Н. Соціальний діалог з позиції країн ЄС - Режим доступу: http://www.viche.info/journal/2197/
7. Макарова О.В. Державні соціальні програми: теорія, методика, розробки та оцінки. Автореф. дис. докт. екон. наук. - 08.09.01./ ІДСД НАН України. - К., 2004. - 36 с.
8. Сергеев А. Е. Влияние процесса расширения Европейского Союза на формирование единой европейской социальной политики: автореф. дис. канд... ист. наук: спец. 07.00.15 - история международньїх отношений и внешней политики / А. Е. Сергеев. - Нижний Новгород, 2009.
9. Стрежнева М. Проблеми социальной политики в Европейском Союзе / М. Стрежнева // Мировая економика и международньїе отношения. - 2006. - № 8.