Румунія як суб’єкт міжнародної економіки

У 2004 р. обсяг золотовалютних резервів становив в Румунії — 16,21 млрд дол., а сума зовнішнього боргу — 24,59 млрд дол.

Зростання промислового виробництва  в 2004 р. становило 4 %, у 2003 р. — 3,1 %, і це при тому, що ще б років тому ні про яке зростання не було і  мови, навпаки, спостерігалося зниження рівня виробництва в промисловості  — на 8,7 %у 1999 р. Активно зростають  обсяги роздрібної торгівлі: якщо в 2003 р. порівняно з 2002 р. вони збільшилися  на 5,7 %, то в 2004 р., порівняно з 2003 р. —  більше ніж на 17 %.

Середня зарплата в Румунії, за офіційними даними, у 2005 р. становила 965 леїв у місяць (близько 270 євро). Це загальний дохід  без урахування податкових виплат та інших обов'язкових платежів. Чиста  місячна зарплата, за даними державного статистичного відомства, досягала 730 леїв (близько 200 євро). Це достатньо  серйозне зростання порівняно з 2000—2001 рр., оскільки тоді на межі століть  середня зарплата в Румунії не перевищувала 50—70 дол. США.

Після 2000 р. економіка Румунії увійшла  у фазу стійкого зростання і почали формуватися реальні умови для  стабілізації валютно-фінансової системи. У 2004 р. валовий внутрішній продукт  зріс на 8 %, річна норма інфляції порівняно з 2000 р. знизилася з 40 до 9 %, рівень безробіття коливався в  межах 6 %. Хід реформування економіки  було визнано задовільним, про що свідчать узгодження з Євросоюзом усіх ЗО розділів договору про інтеграцію та вступ країни до ЄС 2007 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Отже, якщо говорити про Україну  і Румунію можна виділити такі головні зв’язки:

До створення Румунії (1859) українсько-румунські політичні зв'язки відбувалися переважно з безпосереднім сусідом України Молдавією. Вони були незначні з Валахією, а ще менші з Семигородом. У 16 і 17 століттях козаки допомагали не тільки Молдавії, але й Валахії у їхній боротьбі проти Туреччини, наприклад, у війську волоського воєводи Михайла Хороброго в 1595 році нараховувалося 7 000 козаків. Богдан Хмельницький уклав союз з Молдавією й одружив сина Тимоша з донькою молдавського господаря Василя Лупула. Тиміш Хмельницький з 8 000 козаками пішов на захист свого тестя походом на Валахію, де зазнав поразки у битві над річці Фінті, а 1653 загинув у Сучаві. Щораз більше узалежнення України від Росії, а румунських князівств від Туреччини перекреслило почату співпрацю.

Після приєднання Буковини до Австрії (1774) і Бесарабії до Росії (1812) в обох цих краях жили поряд українці, румуни і молдавани. На Буковині виникла між ними, у зв'язку з українським національним відродженням, гостра (зокрема з кінця 19 ст.) боротьба у політичній, церковній і культурній сфері. В Бесарабії через слабку національну свідомість українців і молдаван етнічної маси і русифікацію вищих прошарків, українсько-молдавські взаємини були незначні. Бесарабські молдавани, які вчилися в університетах Києва і Харкова, ознайомилися з українським національним рухом і прихильно ставилися до нього. Нечисленні українські діячі культури, які деякий час жили в Басарабії (І. Нечуй-Левицький, М. Коцюбинський, М. Кропивницький), мали зв'язки з освіченими румунами і впливали на румунських авторів. У 1878 — 1882 роках Ф. Вовк перебував у Pумунії, досліджував українське поселення в північній Добруджі, співпрацював з З. Арборе.

Під час Української державности (1917—1921) з українського боку здійснювались заходи для унормування дипломатичних взаємин з Pумунією. У січні 1918 з інформативною місією був висланий до Румунії — А. Галіп, пізніше представниками українських урядів в Румунії були: М. Галаган, В. Дашкевич-Горбацький і К. Мацієвич (1919 — 1922). Румунськими уповноваженими при українських урядах були генерали Коанда і Концеску. Румунія визнавала де-факто існування української держави, входила з українськими урядами у господарсько-торговельні зв'язки та була готова доставити зброю в заміну за господарські продукти, однак заломлення українського фронту в 1919 поклало край цим планам. Деякі конфлікти з Румунією були спричинені окупацією румунським військом Північної Буковини (11 листопада 1918) та Бесарабії (березень 1918), як також ударом в спину УГА у травні 1919, коли румуни захопили галицьке Покуття.

Українсько-румунські  взаємини 1919-44 були позначені боротьбою  української меншости в Pумунії, зокрема  на Буковині. Після 1944, в нових обставинах, як сателіт СРСР, Румунія в українському питанні дотримувалася директив СРСР. У культурній ділянці, крім молдавсько-українських  зв'язків (див. Молдавія), існували, хоч і незначні, зв'язки України з Валахією. Наприклад, Україна чимало спричинилася до заснування друкарства па Волощині, зокрема, завдяки митрополиту Петро Могилі. Серед волоських учених Удріште Нестурел (17 в.) був у близьких культурних зв'язках з Києвом, а в своїх творах наслідував українських письменників. На Волощині чималий вплив мала граматика Мелетія Смотрицького, яку перевидано у Снаґові(1697) і в Римніку (1755); вона допомогла у створенні перших румунських граматик на Волощині. «Лексикон словеноросскій» П. Беринди був 5 разів перероблюваний румунською мовою. УКиєво-Могилянській Академії навчалися визначні діячі Валахії: Удріште Нестурел, Вартоломей Мазаряну (1710 — 90; архімандрит, письменник і реформатор молдавських шкіл), Гавриїл Банулеску-Бодолі (пізніше митрополит Київський, потім 1802 — 1812 — Молдавії і Валахії), єпископ Мельхіседек Штефанеску та інші. Український ігумен Паїсій Величковський, переїхавши 1779 до Нямцу, спричинився до відновлення румунського монастирського життя та активізував культурну і видавничу діяльність. Молдавський митрополит Веніамин Костаке (1768 — 1846) підтримував зв'язки з українськими церковними діячами та видав румумнською мовою київський Synopsis (1837).

У 19 столітті до румунсько-українського культурного зближення спричинилися румунські письменники і науковці: Олександр Гаждеу (1811 — 74; писав про Г. Сковороду), його сич Богдан Гаждеу (1838 — 1907; уроженець Хотину, вихованець Харківського університету, був у приязних стосунках з О. Потебнею, писав на українські теми: «Йон-вода Лютий», «Домніца Роксана»),Ґ. Асакі (1788 — 1869), Н. Гане (1830 — 1916; повість «Домніца Руксандра»), К. Стаматі (1785 — 1869), славісти Йон Боґдан (1864 — 1919) та І. Біяну (1856 — 1935), політичний діяч К. Доброджану-Ґеря (1855 — 1920) та інші.

У 20 столітті українським питанням цікавилися румунські діячі: громадський діяч З. Арборе; письм. — М. Садовину, М. Сорбул, Л. Фунта, Е. Боґдан; літературознавці: Е. Калімар (писав проІ. Франка та Т. Шевченка), М. Ласло («Шевченко в Румунії», про Г. Сковороду); історики: Н. Йорґа, Й. Ністор (обидва ставилися неприхильно до української проблеми і заперечувалиавтохтонність українців на Буковині і Бесарабії), С. Чобану, П. Панаїтеску та (після 1944): П. Константінеску-Яш, Ґ. Безвіконі, А. Віану, Д. Струнґару, Д. Мазілу, М. Дан; мовознавців: М. Штефанеску, П. Петровіч. Найбільше уваги румунські дослідники й письменники присвячували українсько-румунським зв'язкам 17 століття. Чимало статей про румунсько-українські зв'язки містить славістичний журнал «Romanoslavica» (з 1958 у Бухаресті). На еміграції про румунсько-українські взаємини писали Ґ. Чоранеску, Е. Турдяну. Румунсько-українські зв'язки досліджували в Молдавській РСР: М. Мохов, В. Гацак, І. Вартічан, К. Попович.

Серед українських  вчених і письменників румунсько-українські взаємини досліджували історики: Ю. Венелін (вивчав словянські рукописи у румунських бібліотеках), А. Петрушевич(молдавсько-українські зв'язки), І. Шараневич, О. Калужняцький, В. Милькович, Є. Козак, М. Кордуба, Ф. Шевченко, О. Карпенко, М. Чередарик; етнографи й літературознавці: М. Драгоманов, Ф. Вовк, І. Франко, О. Романець, І. Ребошапка, В. Зеленчук; музикознавці: С. Воробкевич, К. Квітка; мистецтвознавець В. Кармазин-Каковський; мовознавці: П. Бузук, Д. Шелудько, О. Огієнко, В. Сімович, І. Шаровольський, Р. Смаль-Стоцький, С. Семчинський, І. Дощівник, Ю. Кокотайло, О. Горбач, М. Павлюк; письменники: Ю. Федькович, С. Воробкевич, М. Коцюбинський, Г. Хоткевич, Я. Стецюк, В. П'янов, А. М'ястківський.

Румунська література довгий час була мало доступна українському читачеві, з неї українською мовою  перекладені: роман Б. Гадшеу «Резван  і Відра», «Поезії» М. Емінеску (переклад М. Рильського, В. Сосюри, М. Терещенка, Я. Шпорти), драма Й.-Л. Караджале «Загублений лист» (переклад Є. Дроб'язка), роман Л. Ребряну «Йон», повісті й романи М. Садовяну «Митря Кокор», «По дорозі в Хирлеу», «Нікоаре Підкова», поезії В. Тульбуре. Чимало творів румунської літератури переклав В. Д'янов, А. М'ястківський.

Румунською  мовою вийшли твори Т. Шевченка «Cobzarul» (1957; переклад В. Тульбуре, передмова  М. Садовяну), М. Коцюбинського, І. Франка, Лесі Українки, В. Стефаника, О. Кобилянської, Ю. Янонського, а також українські новелі (твори О. Гончара, Є. Гуцала, В. Дрозда, Б. Шевчука тощо).

Почавши з 1958, у  Києві й інших містах України  Українське Товариство Культурних Зв'язків  з закордоном організує «Дні румунської культури» з виступами румунських солістів, національного театру ім. Караджале, висвітленням румунських фільмів  та влаштуванням книжкової і мистецьких виставок. Малодіяльним було Українське Відділення Товариства Румунсько-Радянської Дружби (з 1959).

Економічні  зв'язки між Румунією й Україною були до половини 1940-их pоків незначні (річний торговельний оборот 500 — 600 000 карбованців). З 1950 торгівля почала зростати (у млн. карб., включаючи транзит):

Торговий баланс для України був дещо неґативним. Експорт УРСР до Румунії становив близько 8 % загального українського експорту (включаючи й експорт до інших республік СРСР), експорт Румунії до УРСР — близько 20 % заг, експорту Румунії Україна імпортувала з Румунії пиляну деревину (близько 260000 мз на рік; 12 % всього румунського експорту), нафтопродукти(близько 460 000 т на рік), вантажні вагони, сільсько-господарські машини, хімічне устаткування, меблі, одяг, взуття, консерви, овочі. До Румунії Україна ввозила насамперед сировину:залізну руду (1971 — 50 % імпорту Pумунії), кокс (29 %), електроенергію (16 %), чавун (12 %), кам'яне вугілля (7 %), далі металевий прокат, верстати, енергетичне устаткування, невеликі кораблі, літаки, годинники. У рамках технічної допомоги й довготерміноних кредитів СРСР Румунії Україна брала участь у будівництві близько 80 підприємств. Пізніше велике значення для Румунії мала українська економічна допомога у будівництві металургійного комбінату в Ґалаці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Гірничий енциклопедичний словник, т. 3. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. — 752 с. ISBN 966-7804-78-X
2. Міжнародна економіка: Методичні вказівки для виконання індивідуальних завдань для студентів базових напрямків «Міжнародна економіка» та «Менеджмент» усіх форм навчання/ Укл.: О. Є.Кузьмін, О.Ю.Григор’єв, Р.М. Скриньковський, Т.В. Загорська. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2010. – 20 с.
3. Nistor I. Problema ucraineană in lumina istoriei. Чернівці 1934;
4. http://svit.ukrinform.ua/Romania/romania.php - Укрінформ.
5. http://www.insse.ro/cms/rw/pages/index.en.do - сайт національного інституту Румунії.
6. http://www.ccir.ro/ - сайт промислової палати Румунії.
7. Міжнародні економічні відносини. Навчальний посібник. В.В. Козик, П.А. Панкова, Н.Б. Даниленко. Київ. Видавництво «Знання», 2011. - 469с.
8. Марунчак М. Українці в Румунії, Чехо-Словаччині, Польщі, Югославії. Вінніпеґ 1969;