Румунія як суб’єкт міжнародної економіки

Розвинені також овочівництво і виноградарство. Виноград потрапив сюди ще за часи Стародавньої Греції і  Риму, переважають винні сорти. У  садівництві переважає слива, представлено також вирощування яблук, груш, абрикосів.

Специфічну роль у тваринництві відіграє вівчарство. Базується воно на природних гірських пасовищах  у Карпатах й на Трансільванському  плато. За поголів’ям овець Румунія  поступається в Європі тільки Великобританії та Іспанії. Розводять також велику рогату худобу, свиней і птицю. Але  за виробництвом м’яса і молока на душу населення Румунія відстає  навіть від своїх сусідів по регіону.

Народне господарство Румунії  усе ширше втягується в міжнародний  обмін. Вирішальну роль у цьому грає розширення і поглиблення міжнародного поділу праці.

Успіхи, досягнуті  Румунією в післявоєнні роки в  області індустріалізації, обумовили  великі зміни в структурі її зовнішньої торгівлі.

В експорті ці зміни  складаються насамперед у збільшенні частки готових промислових виробів. Швидко розвивається індустрія забезпечує постійне збільшення експорту устаткування (особливо для нафтової, хімічної, цементної  промисловості), засобів транспорту (вантажні вагони і цистерни, річкові  і морські судна), сільськогосподарських  машин (трактори й ін.). За період 1978—2002 р. частка продукції машинобудування  у вартості експорту виросла з 0, 8% до 16% і продовжує збільшуватися. Усе більш розширюється експорт  продукції хімічної промисловості (кальцинована і каустична сода, газова сажа, фармацевтичні товари й ін.). Дуже важливими статтями експорту продовжують залишатися нафтопродукти  і продукція лісової промисловості. Щорічно вивозиться біля половини вироблених у країні нафтопродуктів (порядку 6 млн. т), головним чином бензину і  дизельного палива. Експортується також  близько 1/4 вироблених у країні пиломатеріалів (на 2/3 хвойних і на 1/3 листяних порід), багато фанери, меблів. При цьому  усе більш підвищується рівень промислової  переробки експортованих нафтових і лісових продуктів. У великих  кількостях Румунія стала вивозити цемент і скло (близько 1/3 від їх виробництва).

Основні зміни  в структурі імпорту складаються  в збільшенні частки промислової  сировини і напівфабрикатів (насамперед залізна руда, кокс, апатитовий концентрат, бавовна) і в зниженні частки готових  промислових виробів. Причому серед  імпортованої готової промислової  продукції зросла питома вага машин  і комплектного устаткування для  заводів і зменшилася частка товарів, що мають другорядне значення.

Пропуную розглянути детальніше основні статистичні  показники із національного інституту  статистику Румунії.

 

 

Рис.3. Середній валовий прибуток Румунії за видами діяльності народного господарства станом на 2009 рік

 

Рис.4. Структура експорту та імпорту Румунії (долари США)

 

 

Рис.5. Географічна структура  експорту та імпорту Румінуї

 

 

 

 

 

Рис.6. Головні партнери-країни у міжнародній торгівлі Румунії

 

 

 

 

 

Значення країни на регіональному та глобальному  рівні

 

Орієнтири зовнішньої політики Румунії визначені Конституцією Румунії яка визначає, що «Румунія підтримує і розвиває мирні відносини з усіма державами та, у цих рамках, стосунки добросусідства, засновані на принципах та інших загальноприйнятих нормах міжнародного права».

Після президентських виборів  у грудні 2009 року «Програма діяльності уряду Румунії» суттєвих змін не зазнала, що пояснюється відсутністю змін у політичному та урядовому керівництві  країни. Дана Програма свідчить про  намір Румунії продовжити реалізацію раніше визначених пріоритетів, а саме якнайшвидшу та повну інтеграцію країни у просторі ЄС та адаптацію у рамках НАТО; зміцнення стратегічного партнерства з США та Францією; просування ролі Бухареста, як регіонального лідера і надійного провідника інтересів НАТО, ЄС та США; відновлення індивідуальних відносин з Республікою Молдова; активізація зовнішньоекономічної складової, зокрема транспортно-енергетичної галузі; розширення відносин двостороннього стратегічного партнерства з іншими країнами; зміцнення так званого «єдиного румунського історично-культурного, мовного, інформаційного та громадянського простору» у середовищі румунів сусідніх країн та румунів звідусіль.

Задля досягнення згаданої мети урядова Програма передбачає започаткування "активної політико-дипломатичної  діяльності, спрямованої на утвердження  ролі Румунії в ЄС.

У промові на початку 2010 року перед главами іноземних дипломатичних  місій, президент Т.Бесеску визначив три платформи, на основі яких у наступні п’ять років Румунія розбудовуватиме  свою політику в рамках Європейського  Союзу, а саме зміцнення міжнародної  ролі ЄС, консолідація позиції Румунії  в ЄС та ефективне використання членства в ЄС для просування власних національних інтересів.

У контексті згаданих засад  Бухарест має намір енергійно  залучитися до формування керівних органів  ЄС. Отримавши посаду Комісара з  питань сільського господарства та розвитку сільської місцевості, Румунія веде нині активну роботу щодо підготовки та просування власних кандидатів і  до інших структурних підрозділів  Європейської комісії.

Одним з основних завдань  Бухареста у його відносинах з  ЄС є зняття процедури моніторингу  з боку ЄК щодо стану виконання  Румунією пост-інтеграційних критеріїв  у сфері юстиції. У 2009 році Румунія  не лише не досягла заявленої мети щодо припинення моніторингу ЄК, але  й змушена була боротися із загрозою бути підданою санкціям через невиконання  нею відповідних зобов’язань.

Так, у березні 2010 року був  оприлюднений проміжний Звіт ЄК щодо Румунії у рамках Механізму співробітництва  та контролю. Поряд з несуттєвими  позитивними зрушеннями, у Звіті  констатується, що впродовж останніх місяців  спостерігається регрес у здійсненні ефективних заходів боротьби з корупцією  та організованою злочинністю, впровадженні реформ у сфері юстиції.

Таким чином, де-факто Румунія  є країною-членом ЄС, проте реально  вона ще не завершила процес інтеграції до співтовариства за усіма його критеріями, що, разом з тим, не спиняє Бухаресту  у його намаганні позиціонувати  себе у відносинах з іншими державами (Молдова, Сербія, країни Кавказу та Середньої Азії), як «експерта» з  євроінтеграційних питань, пропонувати  себе як «адвоката» у їх стосунках  з ЄС.

Серед інших цілей, визначених Румунією у просторі ЄС, є входження  у березні 2011 року до Шенгенської  зони та запровадження у 2014−15 роках  євровалюти.

До національних інтересів, які Бухарест має намір реалізувати  за рахунок членства в ЄС, визначено: покращення соціально-економічного розвитку країни шляхом використання фондів ЄС, сприяння продовженню процесів розширення ЄС на сусідньому просторі, імплементація Стратегії ЄС для Дунайського регіону.

Румунія продовжує вживати  активних політико-дипломатичних та практичних заходів, спрямованих на забезпечення безпеки держави шляхом зміцнення своїх позицій в  НАТО, зокрема за рахунок поглиблення  двостороннього співробітництва з  США у сфері безпеки.

Взагалі, на думку румунського керівництва, домовленість про розміщення на території  Румунії елементів ПРО США  є «найбільшим здобутком країни»  за останні роки у сфері безпеки, оскільки у такий спосіб уся територія  держави буде захищена від можливого  ракетного удару.

Практичний  вимір своєї політики безпеки  Румунія розбудовує на засадах прагматизму, беручи участь у форматах, які відповідали  б національним інтересам держави  і в яких Румунія могла б  виявити достатній рівень компетентності. Прикладом демонстрації Бухарестом своєї активної та фахової участі у справах НАТО стало відкриття 16 березня 2010 року в місті Орадя, Центру підготовки кадрів НАТО в галузі HUMINT&CI.

Особливих зусиль Бухарест докладає для визнання за собою іміджу контрибутора міжнародної  безпеки, беручи участь у миротворчих  операціях під егідою Альянсу. У 2010 році Румунія планує збільшити  свій контингент у Афганістані на 600 осіб, що загалом буде складати 1800 осіб.

В Румунії  вважають, що НАТО має вибудовувати розгалужену політику глобального  партнерства, але не перетворюватися  у глобальну світову організацію. У той же час, Бухарест підтримує  політику «відкритих дверей» Альянсу  на балканському і східноєвропейському  напрямах. Проте, цей підхід Румунії  має вочевидь суб’єктивний інтерес, оскільки таким чином вона сподівається, з одного боку, позбутися статусу  буферної зони НАТО, а з іншого — зіграти на інтеграційних намірах інших країн для вирішення проблемних питань у стосунках з ними.

Слід  зауважити, що висловлюючи своє бачення  нової Концепції стратегії Альянсу, Румунія виступає за первинність  політичного виміру над військовим характером НАТО, забезпечення принципу рівноваги між колективною безпекою і місіями за межами Альянсу, між  «старими і новими» членами, сталими  і новими пріоритетами чи ризиками; продовження процесів трансформації  цієї структури з метою підвищення її спроможностей адекватно протидіяти таким викликам як тероризм, кібернетичні чи ракетні атаки, загрози на адресу енергетичної безпеки.

Дії офіційного Бухареста у сфері  безпеки підтримуються, у цілому, політичними колами, громадянським  суспільством та ЗМІ, в оцінках яких домінують тези про важливість зміцнення  стратегічного партнерства з  США, нарощування впливу Румунії  в НАТО та регіоні.

На  тлі ще не вирішених завдань у  рамках ЄС, Бухарест прагне продемонструвати свою європейську та євроатлантичну «відданість» готовністю надати свою територію для реалізації військових планів НАТО та США, присутністю у  миротворчих місіях, просуванням  власних регіональних політичних, безпекових і економічних ініціатив, активною участю у розробці альтернативних шляхів постачання енергоносіїв до простору ЄС (проекти Набукко, Констанца-Трієст). Ці кроки широко пропагуються Бухарестом як підтвердження того, що приєднання румунської території до простору Альянсу  та ЄС вже є очевидним «стратегічним  виграшем» для цих організацій  і може, за умови надання Румунії  відповідних повноважень, стати  надійним плацдармом НАТО і ЄС для  впровадження їх політики щодо східного сусідства.

 

 

 

Соціально-культурний потенціал 

 
           Протягом століть румуни зазнавали впливу різних культур, кожна з яких зробила свій внесок у формування сучасної румунської культури. Вплив давніх римлян змінився через декілька століть впливом культури слов'ян, греків, турків та угорців. У Середні віки на румунів вплинула культура Візантії, особливо в плані церковних ритуалів, архітектури, іконографії та написання фресок. У XVI-XVII ст. румунською мовою було написано безліч творів церковної літератури. Сучасна румунська культура являє собою синтез цього середньовічного впливу, давнього фольклору і музики, а також різних іноземних впливів. 

Література і мистецтво 

Румунські література і мистецтво  досягли своєї зрілості в кінці XIX ст. Серед видатних літераторів  того часу - М. Емінеску, талановитий  казкар І. Крянге, драматург І.Л. Караджале, літературні критики Т. Майореску  і К. Доброджану-Геря. Найбільш відомимими художниками стали портретист Т. Аман, пейзажисти Н. Грігореску і І. Андреаску, а також художник Ш. Лукіан.  
Кращі письменники міжвоєнного періоду - поет Т. Аргезі і новелісти М. Садовяну, Л. Ребряну і Ч.Петреску.  
Післявоєнна румунська література все ще перебуває під впливом письменників, які стали знаменитими у міжвоєнний період. Патріотична, демократична і проселянська тенденція у літературі були розвинуті ще до Першої світової війни літературною течією "Семенеторул" ("Сіяч"). Ці письменники стверджували, що розвиток мистецтва має визначатися ідейно, і легко пристосовувалися до філософії і цілей комуністичного режиму. Некомуніст Т. Аргезі був визнаний владою як найвидатніший румунський поет, а М. Садовяну без зайвих зусиль зміг стати патріархом післявоєнної румунської літератури. Аргезі, відомий ще до Другої світової війни, завдяки своїм оригінальним віршам, почав писати оптимістичні вірші про селянські повстання. Садовяну, письменник з багатою уявою і творець широкої історичної панорами, додав до своїх історичних новел нові твори про пробудження пролетаріату; його Повернення розповідає про досягнення комуністичного режиму. Однак після 1965 р. режим став також протегувати письменникам націоналістичного спрямування .  
Серед післявоєнних письменників можна відзначити таких поетів, як М. Бенюк, Е. Жебеляну, В. Порумбаку, А. Тома, Ч. Теодореску, М. Драгомір, Д. Дешліу. Популярність здобули новелісти Е. Камілар, А. Жар, З. Станку; драматурги - А. Баранга, Р. Боуряну, М. Давідоглу, Л. Деметріус і М. Бануш. Особливістю післявоєнної літератури стало видання книг і журналів мовами національних меншин, особливо угорською. Серед письменників-угорців найбільш відомі І. Хорват і І. Асталош. 

Образотворче мистецтво 

До Першої світової війни  в румунському образотворчому мистецтві  існувало декілька помітних робіт. У  міжвоєнний період навряд чи можна  виокремити якісь видатні досягнення у цій сфері, за винятком робіт  художників, які перебували під сильним  західним, в основному французьким, впливом. До них можна віднести таких  художників, як Ш. Петреску, Г. Петрашку, К. Рессу, Ж. Стеріаде, Ісер. Найбільш відомими художниками комуністичного періоду  були П. Атанасіу, Ш. Барабас, Л. Агрикола, Г. Лазар. 

Музика  
У музиці більшість державних премій присуджувалася таким творам, як Народне свято Сабіна Дрегой. У 1960-х і 1970-х роках режим почав заохочувати відродження румунської класики, включаючи твори Д. Енеску, і наслідування класичним румунським і сучасним західним творам.