Роль Міжнародного Суду ООН

Позиція та реакція України. Хоча Україна згодилася з рішенням Міжнародного суду і висловила готовність дотримуватися встановленого кордону, але на державних та громадських рівнях не втихали бурхливі дебати.

Офіціальний Київ висловив своє задоволення рішенням Суду. Заступник міністра закордонних  справ України Олександр Курчишин повідомив, що «дуже важливо, що в українсько-румунських відносинах знята остання проблематична ситуація…», а також, що «лінія є компромісні, а рішення суду є обов’язковим для обох сторін». Заступник голови Секретаріату президента Андрій Гончарук заявив, що «рішення Гаагського суду дозволяє Україні та Румунії розпочати розвідку цінних родовищ біля острова Зміїний. Нашій державі залишили майже всі відомі нафтогазові родовища».

Тодішній міністр  загородних справ Володимир Огризко 3 березня 2009 року у своєму виступі  в парламенті України підкреслив, що конфлікт між Україною та Румунією за делімітацію морського кордону можна вважати закінченим, і можна бути впевненими, що на своїх західних кордонах Україна не має жодної не урегульованої суперечки зі своїми сусідами. Міністр був впевнений, що поступкою 79,4% спірної території чорноморського шельфу на користь Румунії, відповідно постанови Гаагського суду, Україна не загубила «жодного сантиметру своєї території». Деякі українські політики, включно В. Огризка, констатували факти, відповідно яких Україна дістала вигіднішу територію. Так, наприклад, на українській частині шельфу знаходиться до 800 мільярдів м³ газу та до 52 мільйонів тон нафти. На румунській частині шельфу лише до 70 мільярдів м³ газу та до 12 мільйонів тон нафти.

Директор Центру миру, конверсії і зовнішньої політики Олександр Сушко згідний з тим, що спірну територію розділили на користь Румунії, але впевнений, що в цій ситуації важливий не розмір поверхні, але розміщення родовищ нафти і газу. На його думку, говорити про економічний виграш буде можна тільки після того, як буде проведена детальна геологічна розвідка акваторії.

Враховуючи, що остаточне рішення Гаагського суду не належить оскарженню, в українському парламенті однак появлялися досить абсурдні думки про необхідність абстрагувати рішення Суду і вирішувати це питання на засіданні Єврокомісії і на Генеральній асамблеї Ради Європи. Песимістичні погляди на твердження офіційного Києва мали також представники, в той час опозиційної фракції, Партії регіонів. Заступник голови партії Олександр Ефремов вважав рішення Міжнародного суду за «дуже небезпечний прецедент». На його думку той факт, що Україна не є повним правонаступником Радянського союзу, не дає українській владі право підіймати будь-які територіальні питання. Опозиція підкреслювала те, що тепер самостійно вирішувати будь-яке політичне чи економічне питання щодо чорноморського шельфу і острова Зміїний, без консультацій с Бухарестом, для Києва буде набагато тяжче. Так що з однієї сторони Зміїний не загубив свій статус острова, але величезну територію морського шельфу Міжнародний суд розділив не рівномірно. Так зі спірних 75 тис. км² Україна дістала лише 12 тис. км². Однак зразу після винесення рішення деякі українські аналітики почали рахувати втрати в результаті відриву території, які випливали через розділення шельфу Гаагським судом. Фактом залишилася дійсність, що геологічна розвідка в тому регіоні лише розпочиналася, тому оцінювати дійсний обсяг нафти і газу можна тільки приблизно. Румунські експерти вважали, що там знаходиться приблизно 12 мільйонів тон нафти та 70 мільярдів м³ газу. На погляд деяких українських експертів родовище газу є скромніше і оцінюють об’єм газу приблизно на 10 мільярдів м³. На початку 2009 року один барель нафти стоїв $35, отже родовище «чорного золота» біля острова Зміїний оцінювали біля 3 мільярдів доларів. Родовище газу, при середньорічній ціні $238 за одну тисячу м³, українські експерти згідно своїм даним оцінили на 2,4 мільярдів доларів, а румунські експерти на 16,6 мільярдів доларів. З того випливає, що на початку 2009 року цілий шельф з родовищем мінеральної сировини оцінювався майже на 20 мільярдів доларів.

З іншого боку, офіційні представники профільних підприємств  України заявляли, що в результаті рішення Міжнародного суду констатувати будь-які втрати або прибутки України  є лишнім. Валентин Землянський, прес-секретар підприємства «Нафтогаз України» підкреслював, що в той час не було ніяких підтверджених оцінок не тільки об’ємів енергетичних ресурсів, але навіть їх наявність не була підтверджена. На підприємстві «Чорноморнафтогаз», яке займається добуванням енергоресурсів на українській частині чорноморського і азовського шельфу, мають подібний погляд. По-перше, до 2009 року (а то приблизно в 2001 році) був проведений лише сейсмічний аналіз області біля острова Зміїний. Цей аналіз представляє фотографування місцевості впродовж польоту на великій висоті. По-друге, єдиний проведений геодезичний аналіз показав лише наявність порожнини.

Повертаючись  безпосередньо до проблематики визначення кордонів, то в зв’язку з цим  питанням політичний експерт Дмитро Заборін підкреслює декілька важливих пунктів. Він впевнений, що подібні міжнародні суперечки порушують конституційну норму про територіальну цілісність України. Далі він говорить також про існування конвенції морського права ООН, яка дозволяє державі відмовитися від процедур, які торкаються морських кордонів. Важливим пунктом також є, що Україна мала всі можливості вирішити питання кордонів ще в 1997 році, коли держави підписували «Договір про відносини добросусідства і співробітництва», а також перед вступом Румунії до Північноатлантичного альянсу, коли всі територіальні суперечки між сусідами повинні були бути вирішеними.

Румунія і Україна  в суперечці за делімітацію кордону  в Чорному морі вирішили задіяти  арбітра і прийняти допомогу Міжнародного суду ООН. Обидві сторони підтвердили, що безсуперечно будуть дотримуватись будь-якого рішення Гаагського суду. Вирішення тривалого конфлікту між двома державами цим правовим та цивілізованим способом є важливе, як для Румунії, так і для України. Рішенням Суду було закрито питання спору, хоча, як було вказано вище, бурхливі дебати продовжувались і після постанови суду. Не дивлячись на те, що Зміїному признали статус острова, а не скелі, в Суді не признали цей острів за частину прибережної лінії України, що дозволило б йому мати свої власні територіальні води, замість признаних 12 морських міль. Та рішення авторитетної міжнародної інституції було офіційно прийнято Україною.

Деякі заяви  та висловлювання про необхідність перегляду рішення Міжнародного суду можна розуміти по-різному. На думку експерта Центра передових правових ініціатив Андрія Дорошенка подібні кроки можуть втягнути Україну до конфлікту з більш агресивними фазами. Він впевнений, що ревізія рішення Гаагського суду грозить виникненням ризиків про імідж України. В результаті апеляції проти рішення Суду будуть пошкоджені відносини не тільки з Румунією, але також зі всіма признаною організацією, якою є ООН.

Висновки

Отже в даній роботі ми розглянули, що Міжнародний Суд є одним із шести головних органів ООН і головним судовим органом цієї організації (статті 7, 92 Статуту ООН). Він прийшов на зміну Постійній палаті міжнародного правосуддя, що діяла в 1921—1946 роках під час існування Ліги Націй. У теорії Міжнародний Суд часто називають Світовим Судом, що наголошує на межах його юрисдикції та ролі в міжнародному правопорядку. Статут Міжнародного Суду є невід'ємною частиною Статуту ООН. Тому кожна держава - член ООН одночасно є учасницею Статуту Суду, що, проте, не означає автоматичного визнання юрисдикції Суду.

Міжнародний Суд розташований у нідерландському місті Гаага. Складається з 15 суддів, що обираються Генеральною Асамблеєю та Радою  Безпеки на дев'ятирічний строк.

Склад Суду повинен забезпечувати  представництво головних форм цивілізації й основних правових систем світу. Якщо Суд приймає до розгляду справу, спірною стороною якої є держава, що не має у складі Суду судді свого громадянства, ця держава має право призначити на час розгляду цієї справи суддю adhoc на свій вибір.

Головна функція Суду — вирішувати спори на основі міжнародного права. Він також має право надавати консультативні висновки з будь-якого питання міжнародного права. За час свого існування Міжнародний Суд ухвалив близько 80 рішень у справах, спірними сторонами яких були понад 60 держав. 16 вересня 2004 р. Румунія подала до Суду позов проти України про визначення меж морського кордону в Чорному морі та, відповідно, меж континентального шельфу та виключних економічних зон. Рішення Суду задовольнило обидві сторони.

Вирішення спорів. Міжнародний Суд має право вирішувати спори тільки між державами, що є учасницями Статуту Суду. Утім спір за участю міжнародної організації або приватної особи фактично може бути розглянутий Міжнародним Судом, але тільки якщо його можна «трансформувати» в міждержавний. Наприклад, 1999 р. Федеративна Республіка Югославія (зараз Сербія та Чорногорія) подала позови проти окремих держав — членів НАТО, але не проти самої цієї міжнародної організації, що ініціювала та реалізовувала застосування збройної сили проти ФРЮ. Також Суд неодноразово вирішував спори про притягнення до відповідальності держав, що порушили права іноземців, за позовами держав, громадянами яких були ці особи.

Юрисдикція Міжнародного Суду є факультативною, тобто Суд  має право прийняти справу до розгляду по суті тільки за умови надання на це чітко вираженої згоди обома спірними сторонами.

Відповідно до ст. 38 Статуту  Суду цей судовий орган вирішує спори на підставі міжнародного права, застосовуючи міжнародні договори, міжнародні звичаї, загальні принципи права, а також, як допоміжний засіб для визначення правових норм, судові рішення та доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів із публічного права. Утім сторони спору можуть домовитися про надання Суду права вирішити справу exaequoetbono, тобто по справедливості.

Рішення Міжнародного Суду є обов'язковим для сторін, остаточним і не підлягає оскарженню. Згідно зі ст. 94 Статуту ООН, коли яка-небудь сторона у справі не виконає зобов'язання, покладеного на неї рішенням Суду, друга сторона може звернутися до Ради Безпеки, яка може зробити рекомендації або вирішити про вжиття заходів для виконання рішення.

Надання консультативних  висновків. Статут ООН надає право  Генеральній Асамблеї та Раді Безпеки  запитувати від Міжнародного Суду консультативні висновки з будь-якого юридичного питання (ст. 96). Крім того, Генеральна Асамблея може дозволити іншим органам ООН і її спеціалізованим установам запитувати консультативні висновки Суду з юридичних питань, що виникають у межах їхньої компетенції. До цього часу Міжнародний Суд надав 24 висновки на запити Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки, Економічної та Соціальної Ради, ЮНЕСКО, Всесвітньої організації охорони здоров'я та Міжнародної морської організації.

Незважаючи на те, що консультативні висновки Суду не мають юридично обов'язкової сили для органів (установ), що його запитали, загалом вони виконуються.

Наразі у практику Міжнародного Суду ООН вносяться істотні корективи. Суд береться за розробку більш демократичних і перспективних концепцій міжнародного права. Він вимагає неухильного дотримання міжнародних зобов’язань від будь-яких держав, які виступали в ролі відповідачів. Багато нового вноситься в процес судочинства. Суд стає більш доступним. Його міжнародний вплив поступово зростає.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Устав Организации  Объединенных Наций и Устав  Международного суда. — М.: Департамент  общественной информации ООН, 1999.

2. Бирюков П.Н.  Международное право. — М., 1998.

3. Анисимов Л.Н.  Международно-правовые средства  разрешения международных споров. - Л., 1975.

4. Василенко  В.А. Ответственность государства  за международные правонарушения. — К., 1976.

5. Международные  организации системы ООН: Справочник. — М., 1977.

6. Международное право  в документах. — М., 2000.

7. Мирное разрешение международных споров (международно-правовые вопросы). — М., 1974.

8. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть: учебник для студентов юридических факультетов и вузов. – Изд. 3-е, перераб. и доп. / И.И. Лукашук. – М.: Волтерс Клувер, 2005. – 415 с. 
9. Мовчан А.П. Международный правопорядок / А.П. Мовчан. – М., 1996. – 102 с. 
10. Ушаков Н.А., Международное право: Учебник / Н.А. Ушаков – М.: Юристь, 2005. – 304 с. 
11. Shaw Malcolm. International Law / Malcolm Shaw. – Cambridge University Press. – 6th edition. – New York, 2008. – 1710 p.