Роль Міжнародного Суду ООН

 

 

 

 

Роль Міжнародного Суду ООН

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ–2013

 

 

 

Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………………3

1. Міжнародно-правові передумови виникнення Міжнародного Суду ООН...4

2. Діяльність Міжнародного Суду  ООН, як головного судового  органу ООН.6

3. Структура та компетенція Міжнародного Суду ООН……………………...10

4. Процедура визнання державою  юрисдикції Міжнародного Суду  ООН…..13

5. Роль Міжнародного Суду ООН  у вирішенні суперечки між  Україною та Румунією розмежування  морських просторів у Чорному морі………………16

Висновки………………………………………………………………………...24

Список використаних джерел…………………………………………….….26

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Виходячи із ст. 92 Уставу Організації Об’єднаних Націй (Далі – ООН), Міжнародний Суд є головним судовим органом ООН. Його основне  призначення - у вирішенні будь-яких міжнародних спорів, що будуть передані Суду державами, які спорять. У п. 1 ст. 33 Уставу ООН названі мирні засоби врегулювання міжнародних спорів, одним з яких є судовий розгляд, а саме Міжнародним Судом, що постійно функціонує.

Усі члени ООН одночасно  є учасниками Статуту Суду, а не члени ООН можуть стати такими учасниками на умовах, що визначаються Генеральною Асамблеєю ООН за рекомендацією Ради Безпеки (ст. 13 Уставу ООН). Суд відкритий для кожної окремої справи і для держав - не учасниць на умовах, що визначаються Радою Безпеки (ст. 35 Статуту).

Нідерландське місто  Гаага постійно на слуху: ЗМІ регулярно  повідомляють про міжнародні судові процеси, що тут відбуваються. Однак  неважко і заплутатися: у Гаазі  розташовані одразу три органи правосуддя ООН: найчастіше в новинах йдеться про Міжнародний трибунал у справах колишньої Югославії. Саме в стінах цього суду протягом декількох років тривав процес над югославським диктатором Слободаном Мілошевичем, який, щоправда, помер від серцевого нападу, так і не дочекавшись вироку. У липні 2002 року у Гаазі також було засновано Міжнародний кримінальний суд. Однак, на відміну від цих двох органів правосуддя, Міжнародний суд, якому виповнюється вже 60 років, не проводить процеси над окремими особами. Натомість Міжнародний суд покликаний вирішувати спірні питання між державами. Він складається з 15 незалежних суддів з різних країн, термін повноважень яких складає дев’ять років [1].

Найчастіше Міжнародному суду доводилося розглядати численні суперечки про кордони між африканськими країнами. Розгляд порушується одним з двох наступних способів: За допомогою повідомлення про спеціальну угоду: спеціальна угода є двосторонньою по своєму характеру, полягає державами, охочими спільно представити спір на розгляд Суду, і складається з одного тексту питань, які вони погодилися передати на розгляд Суду; будь-яка з цих держав може порушити розгляд, повідомивши Секретаріат про цю угоду; За допомогою заяви: заява, яка є односторонньою за своїм характером, подається державою проти іншої держави на основі юрисдикційної статті в договорі або заяв в рамках системи “факультативної обмовки”[5].

Одним із прикладів визнання юрисдикції Суду є розгляд суперечки  між Україною та Румунією. Одразу після  підписання українсько-румунського Договору про відносини добросусідства та співробітництво у 1997 році сторони розпочали переговори про розмежування морських просторів у Чорному морі. Однак після 24-х раундів переговорів, які тривали до 2004 року, згоди так і не дійшли. Україна вважала доцільним продовжувати переговори, але Румунія вирішила звернутися до Міжнародного Суду ООН, оскільки про таку можливість сторони домовились при підписанні Договору 1997 року. Причиною міждержавної суперечки став острів Зміїний. 2008 року рішенням суду у Гаазі було поставлено крапку у багатолітньому конфлікті. Однак далеко не завжди постановою Міжнародного суду можна вирішити суперечки між державами. Адже для мирного і справедливого розв’язання конфлікту у гаазькому суді необхідна згода обох сторін йти саме правовим шляхом. Втім, безперечно, діяльність Міжнародного Суду ООН впливає на формування норм міжнародного права. У зв’язку із чим, актуальним є дослідження питань пов’язаних із визнанням державами компетенції та юрисдикції Міжнародного Суду ООН. 

1. Міжнародно-правові передумови виникнення Міжнародного Суду ООН. Міжнародний Суд, відповідно до пункту 1 статті 7 Статуту ООН, є одним із головних судових органів Організації Об’єднаних Націй. Виходячи зі статті 92 Статуту ООН Міжнародний Суд є головним судовим органом ООН. Його основне призначення полягає в тому, що він повинен вирішувати будь-які міжнародні суперечки, які будуть передані йому державами, що сперечаються. У пункті 1 статті 33 Статуту ООН перераховані мирні засоби врегулювання міжнародних суперечок, одним із яких є судовий розгляд, а саме міжнародний суд, що функціонує постійно[2].

Звернення за вирішенням міжнародних суперечок до безстороннього органа, що виносив би рішення на основі права, далеко не нова ідея. Найбільш древня форма міжнародної юрисдикції - третейські суди, практика застосування яких була відома вже народам древнього Сходу. У примітивному виді ця форма вирішення спорів зустрічалася досить часто в середні століття. Сучасна історія міжнародного судового розгляду починається з договору Джея, укладеного в 1794 році Великобританією й США. Договір передбачав створення змішаних комісій для вирішення ряду спорів між цими двома країнами. Комісія складалася з рівного числа членів, призначуваних кожною зі сторін і очолюваного третейським суддею[2].   

 Хронологічно першим  міжнародним судовим органом  став Центральноамериканський суд.  Він був заснований в 1907 році  Гватемалою, Гондурасом, Коста-Рікой,  Нікарагуа й Сальвадором під  прямим політичним тиском США.  Суд створювався для забезпечення політичної стабільності й форсування політичного об’єднання держав регіону. Він проіснував тільки десять років, виявивши повну нездатність упоратися з поставленими перед ним завданнями. Центральноамериканський суд не зробив скільки-небудь помітного впливу на розвиток міжнародного права й практику побудови міжнародних судових органів[6].

Фактично історія міжнародних  судових органів веде відлік від  Постійної палати міжнародного правосуддя при Лізі націй - першого універсального міжнародного судового органу загальної компетенції. Створення в 1920 році Постійної Палати Міжнародного Правосуддя, передбаченого статтею 14 Статуту Ліги Націй, ознаменувало великий крок вперед в області судового вирішення міжнародних суперечок. Постійна Палата Міжнародного Правосуддя являла собою судовий орган у повному змісті цього слова й у будь-який момент була готова до виконання своїх функцій. Однак, як і у випадку з Постійною Палатою Третейського Суду, її компетенція повністю залежала від згоди сторін у суперечці. З іншого боку, та обставина, що новий судовий орган був відкритий для держав у будь-який час, дозволив їм визнавати юрисдикцію суду не тільки при розгляді якоїсь конкретної суперечки, але й всіх суперечок, які можуть виникнути в майбутньому, тобто до виникнення якої-небудь суперечки[8].

Перше засідання Постійної  Палати Міжнародного Правосуддя відбулося  в 1922 році. Діяльність цього судового органа була перервана під час  другої світової війни, а в 1946 році Постійна Палата Міжнародного Правосуддя була розпущена у зв’язку із припиненням діяльності Ліги націй.  Відповідно до Статуту ООН в 1945 році був заснований новий судовий орган - Міжнародний Суд. Стаття 92 Статуту ООН зазначає, що Міжнародний Суд є головним судовим органом Організації Об’єднаних Націй. Його утворення означало реалізацію пункту 1 статті 33 Статуту ООН у тій частині, яка передбачала, що в якості одного з мирних засобів вирішення міжнародних суперечок можливість організації судового  розгляду[8] .

Статут Міжнародного Суду разом із главою ХIV Статуту  ООН, невід’ємною частиною якого він є, був розроблений на конференції в Думбартон-Оксе (1944 рік), у Комітеті юристів у Вашингтоні й на конференції в Сан-Франциско 1945 року. За винятком незначних змін, більша частина яких носить чисто формальний характер, Статут Міжнародного Суду аналогічний Статуту Постійної Палати Міжнародного Правосуддя.

Відповідно до Статуту, підписаному 26 червня 1945 року й  що набрав чинності 24 жовтня того ж року, Міжнародний Суд є головним судовим органом ООН. Значення й місце Суду в рамках ООН добре підкреслив у своєї промові 18 квітня 1946 року, тодішній голова Генеральної Асамблеї Статуту Суду пан Спаак: “Шановні члени Суду! Я не ризикну заявити, що Міжнародний Суд є найважливішим органом ООН, але мені здається, можна стверджувати, що немає іншого більш важливого органу. Звичайно, Генеральна Асамблея є більш численною, Рада Безпеки - більш ефективним. Ваша робота буде, скоріше менш помітної, але я переконаний, що вона виняткова по своїй значимості. Особисто я сподіваюся, що з кожним днем ваші обов’язки будуть ставати все більше важливими”. Всі члени ООН є одночасно учасниками Статуту Суду, а не члени ООН можуть стати такими учасниками на умовах, обумовлених Генеральною Асамблеєю ООН за рекомендацією Ради Безпеки (стаття 13 Статуту ООН). Суд відкритий для кожної окремої справи й для інших держав-неучасників Статуту на умовах, обумовлених Радою Безпеки[1].  

  Отже, зазначимо, що історія міжнародних судових органів веде відлік від Постійної палати міжнародного правосуддя при Лізі націй - першого універсального міжнародного судового органу загальної компетенції до створення в 1945 році Міжнародного Суду ООН, який є головним судовим органом ООН, до юрисдикції якого входять усі питання, що передаються йому державами, і всі питання, передбачені Статутом ООН і чинними договорами і конвенціями.

 

2.Діяльність Міжнародного Суду ООН, як головного судового органу ООН  

  Суд розташований у Гаазі, однак, це не перешкоджає йому виконувати свої функції в будь-якому іншому місці. Відповідно до пункту 1 статті 23 Статуту Суд засідає постійно, за винятком судових вакацій, строки й тривалість яких встановлюються Судом. 

  Члени Суду зобов’язані перебувати в розпорядженні Суду повсякчас, за винятком часу знаходження у відпустці й відсутності через хворобу або по іншим серйозним підставам.

Засідання Суду відбуваються в повному складі, крім випадків, спеціально передбачених у Статуті. Для утворення судової присутності  достатній кворум у дев’ять суддів. Відповідно до пункту 1 статті 30 Суд  приймає Регламент, що визначає порядок виконання їм своїх функцій, і, зокрема, встановлює правила судочинства[3].

На першому засіданні  Міжнародний Суд прийняв без  істотних змін як свій Регламент суду-попередника. Деякі виправлення до Регламенту були прийняті 10 травня 1972 року, вони набули чинності у вересні 1972 року, а 14 квітня 1978 року Міжнародний Суд затвердив повністю переглянутий Регламент, що став діяти з 1 червня того ж року. Зміни були внесені, зокрема, з метою спростити й прискорити судочинство в тій ступені, у який це залежить від Суду, забезпечити більшу гнучкість у роботі Суду й зменшення судових витрат .

Судочинство в Суді ведеться на французької або на англійської  мовах, хоча кожна сторона в справі може користуватися й іншою мовою, переводячи мови й документи на одну із двох офіційних мов.

Кожна справа проходить, як правило, дві стадії - письмову й  усну.

Письмова стадія триває звичайно кілька місяців, оскільки потрібне надання кожної зі сторін у справі письмових пояснень-меморандумів. Як правило, справа починається передачею в Суд угоди двох держав так званого компромісу про розгляд справи в Суді[3].

Якщо держава прийняла на себе зобов’язання підкорятися  компетенції Суду, справа проти неї  може бути почато однобічним письмовим  зверненням держави-позивача.

Усний розгляд наступає, коли справа вважається готовою до слухання. Ця стадія триває звичайно кілька днів, рідше - тижнів. Сторони виступають через представників і можуть користуватися допомогою повірників і адвокатів. Після такого розгляду проходить закрита нарада Суду. У публічному засіданні оголошується лише рішення Суду. Воно приймається простою більшістю голосів суддів, при поділі голосів нарівно вирішальний голос належить голові.

Стаття 57 Статуту Суду надає кожному судді право  представляти свою особливу думку, якщо рішення в цілому або в частині не виражає його думки. По пункту 2 статті 74 Регламенту Суду судді можуть або тільки заявити про свою незгоду з рішенням або представляти особливу думку, виражаючи незгоду з мотивами рішення або із самим рішенням. У першому випадку думка судді називають індивідуальною, у другому – особливою[1].

Відповідно до практики Постійної Палати міжнародного правосуддя, сприйнятої Міжнародним Судом, особлива й індивідуальна думки повинні  представлятися до другого читання  проекту рішення, щоб вони могли бути одночасно із цим проектом спрямовані для надрукування.

Держави не зобов’язані  визнавати юрисдикцію Міжнародного Суду, але, відповідно до статті 94 Статуту  ООН, якщо по конкретній справі вони її визнали, то зобов’язані виконати рішення Суду по такій справі.

Після винесення Судом  рішення, що є остаточним і оскарженню не підлягає, сторони мають лише право звернутися в Суд із проханням  витлумачити рішення (у випадку  суперечки про зміст рішення  або сферу його дії)[7].

У пункті 2 статті 94 передбачений спосіб забезпечення виконання рішення Міжнародного Суду. Так, якщо яка-небудь сторона в справі не виконує зобов’язання, покладених на неї рішенням Суду, інша сторона може звернутися до Ради Безпеки, що може, якщо визнає це необхідним зробити рекомендації або вирішити питання про вживання заходів для приведення рішення до виконання.