Особливості розвитку та сучасний стан економіки Канади

 

    Основні показники розвитку економіки  Канади в 1999-2001 гг.

 

   В 1985 році була прийнята програма, що заохочує іноземні інвестиції. Як результат, Канада стала приваблива для закордонного капіталу. Завдяки цій програмі інвестиції в канадську промисловість із 1980 по 1988 рік збільшилися з 62 мільйонів до 110 мільйонів канадських доларів. Вливання в економіку Канади дали їй нові технології,  нові області виробництва,  нові робочі місця,  нові технічні й управлінські кадри. Відповідно до щорічної статистики ООН, Канада з 1993 р. посідає одне з перших у світі в списку країн, що вважаються кращими у світі для проживання по сукупності найважливіших критеріїв (загальний рівень життя, екологія, культура й мистецтво, утворення, рівень злочинності й т.д.).

           Канада - одна із самих екологічно  чистих країн миру. У доповіді  ООН за 1998 р., присвяченому рейтингу  рівня життя населення у всіх  країнах миру, Канада посіла ПЕРШЕ  місце, залишивши за ВСІ країни  миру. Наприклад, Росія в списку зайняла 72-е місце. При цьому Росію набагато випередили такі держави як Барбадос ( 24-е місце), Антигуа й Барбуда ( 29-е місце), Багамські острова ( 32-е місце), Тринідад і Тобаго ( 40-е місце), Словаччина ( 42-е місце).

Макроекономічні показники Канади виглядають у такий спосіб. При населенні близько 31 млн. чоловік (на початок 1997 р.) валовий внутрішній продукт був дорівнює 633,2 млрд. ам. долл. (1996 р.), тобто на душу населення він становив близько 21 тис. дол.            Канадська економіка, як і будь-яка капіталістична економіка, розвивається нерівномірно, хоча в 90-е роки для неї характерний помірний щорічний ріст темпами в 2-4%. Темпи інфляції в ці ж роки істотно впали й склали, наприклад, в 1996 р. усього лише 0,3%. Небезкорисної будуть і цифри про структуру канадської економіки, які необхідно запам'ятати. У сфері послуг зайнято 75% працездатного населення Канади, на підприємствах працює близько 14%, у сільському господарстві - 4%, у будівництві - 3%, в інших сферах - 4%.

     У січні 1993 р. канадські статистики заявили, що спад у Канаді закінчився й рівень споживання досяг найвищого значення за останні роки. Канаду звичайно вважають джерелом сировини: зерна, нафти, лісу й мінералів. Однак за останні роки структура канадської економіки сильно змінилася. Експорт сировини став менше й становить зараз 1/9 канадського експорту (зрівняєте з 40% в 1963 р.).

      Ледве більше 13% канадських робітників - безробітні (зрівняєте з 29% в 1946 р.). Сфера обслуговування стрімко росте, зараз у ній зайняте більше 70% робочої сили Канади. Це створює дефіцит певної професії й веде до перерозподілу капіталу. У зв'язку із цим змінюються освітні пріоритети, і з'являються нові програми перекваліфікації.

   В 1985 році була прийнята програма, що заохочує іноземні інвестиції. Як результат, Канада стала приваблива для закордонного капіталу. Завдяки цій програмі інвестиції в канадську промисловість із 1980 по 1988 рік збільшилися з 62 мільйонів до 110 мільйонів канадських доларів. Уливання в економіку Канади дали їй нові технології, нові області виробництва, нові робочі місця, нові технічні й управлінські кадри.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Зовньошньоекономічні     зв’язки

   По даним ВТО в 1998 р. Канада перебувала на 7 місці як експортер і імпортер товарів (4% світового товарного експорту й 3,7% світового імпорту). Торговельний баланс Канади позитивний, його сальдо становить 9,3 млрд. дол. По експорті-імпорту комерційних послуг позиції країни трохи гірше. Канада стоїть на 12-й рядку в рейтингу світових експортерів послуг (2,2% світового експорту), а по імпорті послуг займає 8-е місце (2,7%). Баланс по торгівлі послугами негативний, його дефіцит становить 6 млрд. дол. Загальний баланс по торгівлі товарами й послугами в країни, таким чином, позитивний, його сальдо - 3,3 млрд. дол.

Структура канадського  експорту така:

• машини й устаткування (у тому числі комп'ютери й телекомунікаційне встаткування) - 22%;
• автомобілі - 24%;
• промислові товари - 18%;
• деревина й продукція целюлозно-паперової промисловості - 14%;
• енергетичні товари - 8%;
• продукція сільського господарства й рибальства - 8%;
• товари споживчого призначення - 3%.

  Можна відзначити, що незважаючи на історично сировинну орієнтацію економіки частка готових виробів у товарному експорті переважає.

  Географічно крім США (83%) канадський експорт розподіляється також по таких країнах і регіонам як Європейський Союз (4,5%, у тому числі Великобританія - 1,5%) і Японія (4,5%).

Товарна структура  канадського імпорту наступна:

• машини й устаткування - 34%;
• автомобілі - 22%;
• промислові товари - 20%;
• споживчі товари - 11%;
• сільськогосподарська продукція й риба - 6%;
• енергетичні товари - 3%;
• деревина й целюлозно-паперова продукція - 1%.

Близько 75% канадського  імпорту доводиться на частку США, 9% надходить -   із країн Євросоюзу  й 4% - з Японії.

Зовнішньоторговельна  стратегія Канади побудована на участі країни як у процесі глобалізації світової економіки (участь у Великій сімці, ВТО), так і на регіональній орієнтації розвитку (більша частина зовнішньої торгівлі доводиться на США). Багато економістів схильні думати, що пік у розвитку зовнішньої торгівлі Канади вже пройдений, і підтримувати колишні темпи росту експорту буде досить важко. Уже починаючи з 1996 р. намітилася тенденція до плавного скорочення експорту. Відповідно й економічна ситуація у відкритій економіці Канади повинна незабаром перетерпіти зміни. Резерви росту тепер варто шукати в збільшенні споживання на внутрішньому ринку. Канаді просто вдалося вдало скористатися короткостроковими ефектами утворення Північноамериканської Зони Вільної Торгівлі й порівняно низьким курсом канадського долара в середині 1990-х рр.

   Канадська модель розвитку цікава ще й тим, що країна перебуває в дуже великій залежності від економічних успіхів у США. Поки американська економіка росте, і межі цього росту не виявилися, канадська економіка також буде йти в одній запряжці зі США. А як тільки в економіці США виникнуть труднощі, постраждає й Канада. Неогляд» на такі міцні узи економічного розвитку, у взаєминах США й Канади трапляються й конфлікти: так, у США до канадської сталі й пшениці досить часто застосовують антидемпінгові мита, не вигідний Канаді й заборона США на розвиток торгово-економічних зв'язків з Кубою, і канадські компанії частенько його порушують.

    На канадську модель розвитку, дуже велике значення робить досвід США. Зокрема, після успішно проведених неоконсервативних реформ у США на початку 1980-х рр., подібними цілями задаються й канадські реформатори. В 1984 р. уряд лідера канадських консерваторів Брайана Малруни починає перетворення в економіці країни. Комплекс заходів, здійснених у канадській економіці в середині 1980-х рр., нагадував основні програми «рейганомики» у США. Реформи проводилися в дусі філософії вільного підприємництва й включали дерегулирование й приватизацію в економіці, податкову реформу, стимулювання  капіталовкладень.

     Необхідність реформ диктувалася тим, що традиційно роль держави в канадській економіці була велика. Під контролем держави перебували практично всі ключові галузі (добувна промисловість, інфраструктура). В 1945-84 гг. позиції держави ще більше зміцнилися. Держава стала основним виробником товарів і послуг, у його веденні перебували електроенергетика, транспорт, зв'язок. У рамках кейнсіанській доктрині в економіку в 70-е рр. проводилося активне антициклічне регулювання. Держава займалася структурною перебудовою економіки, розвиваючи галузі обробної промисловості.

     Характеризуючи зовнішню торгівлю Канади, можна відзначити надзвичайну важливість зовнішньоекономічних зв'язків для розвитку країни. Ми вже відзначали, що за рівнем вовлеченности в міжнародну торгівлю Канада коштує у Великій сімці на першій позиції. В 1996 р. частка експорту у ВВП склала 37%, а темпи росту цієї частки досить високі - близько 9% у рік. Одночасно із цим росте залежність канадської економіки від зовнішніх факторів, від попиту на канадську продукцію на зовнішньому ринку.

       У цей час Канада користується сприятливої для неї кон'юнктурою на світових товарних ринках: триваючий економічний підйом у США й країнах Європи створює попит на канадську продукцію, особливо на інвестиційні товари. Приріст канадського експорту в середині 1990-х рр. склав близько 20%. Криза в азіатському й латиноамериканському регіонах наприкінці 1990-х рр. трохи послабив позиції канадських виробників на ринках цих країн, але із закінченням кризи в 1999 р. можна чекати нової хвилі канадського експорту. Деякі побоювання для подальшого росту експорту можна чекати від підвищенні курсу канадського долара, тісно пов'язаного з американським через залежність економіки Канади від американської економіки, стосовно валют європейських і азіатських країн. Проте більша частина канадського експорту (близько 85%) надходить на ринок США, перспективи розвитку якого поки досить оптимістичні. Зокрема, Канада експортує в США:

• близько 80% вироблених автомобілів;
• 65% продукції легкої промисловості;
• 55% гуми;
• 50% електроустаткування;
• 50% сталі й промислового встаткування;
• біля половини продукції целюлозно-паперової промисловості.

      Канада також є найбільшим постачальником сирої нафти в США, біля половини всієї канадської нафти й газу надходить у Сполучені Штати. Крім того, по обсязі двостороннього обміну Товарами й послугами США й Канада є найбільшими зовнішньоторговельними партнерами у світі.

     Проводилася політика «каналізації» економіки, що припускало посилення позицій національних виробників і обмеження доступу в Канаду іноземного капіталу. Проте, до початку 1980-х рр. оптимальні межі державного втручання в економіку були значно порушені, і державна політика ставала усе менш і менш ефективною. Зокрема, державні фінанси виявилися під твердим пресингом величезних дефіцитів бюджетів федерального уряду й провінцій.

       Перші результати канадських неоконсервативних реформ по ступені їхнього впливу на економіку виявилися досить скромними. Однак з 1989 р. між Канадою й США вступає в дію- нова угода про вільну торгівлю, і Канаді доводиться зважати на сприятливий клімат ведення бізнесу в США. В 1990-е рр. у країні починається реальний демонтаж колишнього механізму державного регулювання економіки. Широкий розмах здобуває приватизація, у ході якої федеральний уряд передав руки приватного бізнесу великі підприємства обробної й нафтогазової промисловості, повітряний і залізничний транспорт, зв'язок. У масовому порядку пройшла приватизація портів, припортових споруджень і аеропортів. Уряду провінцій розпродали телекомунікаційні компанії й підприємства електроенергетики, приватні компанії усе активніше проникали й у сферу соціальних послуг. Програми по дерегулированию фактично ліквідували субсидії на транспорті й у сільському господарстві.

    Наслідком приватизації й дерегулирования стало значне зниження державних витрат, що відбилося й на скороченні обсягу державних інвестицій, починаючи з 1993 р. Кредитно-грошова політика федерального уряду в 1990-е рр. перемінила свій пріоритет з антициклічного регулювання на стримування інфляції й оздоровлення державних фінансів (ліквідація дефіциту державного бюджету й скорочення державного боргу).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      

2.3. Взаємоперетинання капіталів і взаємодія національних економічних інтересів між США та Канадою

     Найдовший у світі кордон між двома державами простягнувся на 8900 км, але не охороняється ніякими військами. У Дербі-Лайн, штат Вермонт, на північному сході США, читачі місцевої бібліотеки можуть підійти до книжкових полиць, лише перетнувши широку чорну смугу на підлозі бібліотечного залу - кордон з Канадою. У Біб-Плейні, на стику штатів Вермонт і провінції Квебек, кордон проходить через безліч будинків. Жителі таких будинків платять пропорційні податки обом країнам. У ресторанчику "Хафуей хаус" між прикордонними містами Форт-Ковінгтон, штат Нью-Йорк, і Данді, провінція Квебек, господар поставив стіл для гри в пул так, що він стоїть на американському боці, де немає податку на ігри. Подібні, та й безліч інших, приклади засвідчують про цивілізоване співіснування сусідів, поділених кордоном. Дві величезні держави, межуючи одна з одною, зберігають і подібність, і відмінність. Це демократичні країни, обидві підтримують систему вільного підприємництва. Національні цикли дедалі тісніше переплітаються між собою, а взаємодія національних циклів має вирішальне значення для ділової кон'юнктури. Величезні маси товарів і капіталів, що перетинають кордон між двома країнами, неминуче переносять циклічні імпульси з однієї держави в іншу. Обсяг торгівлі між США і Канадою (150 млрд дол/рік) більший, ніж між двома будь-якими іншими країнами. Через канадсько-американський кордон практично без перешкод переміщуються величезні маси позичкового капіталу. На Канаду припадає не тільки 1/5 американської зовнішньої торгівлі, а й така сама частина американських прямих закордонних інвестицій - приблизно стільки ж, скільки на всі країни ЄС разом. З іншого боку, Сполучені Штати займають лідируючі позиції у зовнішньоекономічних зв'язках Канади: 3/4 канадського зовнішньоторговельного обороту і більше 1/2 усіх прямих інвестицій Канади за кордоном припадає на США. Американські ТНК контролюють канадські підприємства, на частку яких припадає більше 1/5 обороту всіх нефінансових компаній, в тому числі майже 2/5 продажів промислових фірм, 2/5 зовнішньоторговельного обороту країни. Високий ступінь синхронізації національних циклів двох північноамериканських країн зумовлений наведеними даними, а також тим, що взаємозв'язок національних господарств двох країн зводиться, в основному, до впливу економіки США на канадську. Це пояснюється співвідношенням масштабів економік сусідніх держав. У світовій економічній літературі аргументовано доведено, що саме американські коливання ділової активності поширюються на Канаду, формуючи єдиний північноамериканський цикл; циклічні імпульси, що генеруються в Канаді, справляють маловідчутний вплив на США й, можливо, не відіграють істотної ролі в циклічному розвиткові самої канадської економіки. Циклічні коливання пов'язані з періодичними змінами норми прибутку. Зокрема, динаміка виробництва та інвестицій значно залежить від руху норми прибутку, а коливання самої норми прибутку породжується неминучими циклічними змінами чисельності робочої сили й позичкового капіталу. Попит на зазначені товари є більш мобільним і нестійким, ніж їх пропозиція. Під час економічного підйому збільшення попиту на працю та кредитні ресурси завжди випереджає розширення їх пропозиції і, як наслідок, відбувається відносне - порівняно з цінами на інші товари - підвищення зарплати й відсоткових ставок; норма підприємницького прибутку зменшується, зумовлюючи згортання виробництва та інвестицій. Наприкінці підйому - на початку кризи в США - високі відсоткові ставки на американському грошовому ринку викликають сповільнення притоку (відтік) позичкового капіталу в Канаду, а це погіршує канадський платіжний баланс і веде до зменшення валютних резервів. 
Зменшення резервів негативно впливає на темпи зростання грошової маси в обігу в Канаді і, як наслідок, викликає сповільнення темпів зростання цін і підвищення відсоткових ставок, а вони, в свою чергу, зменшують норму прибутку та обсяги виробництва. Канадський уряд у подібній ситуації не бажає допускати погіршення платіжного балансу і вживає заходів, спрямованих на фінансові та кредитні обмеження. Проте темпи зростання грошової маси в обігу й грошового попиту сповільнюються, що через ціни, відсоткові ставки і норму прибутку негативно впливає на виробництво. 
Натомість американські ТНК, у разі спаду норми прибутку в національній економіці, "переносять" частину виробництва на заводи своїх канадських філіалів, розширюючи на них виробництво на внутрішньоканадський ринок. Такий перебіг подій посилює напругу на канадських ринках праці й капіталу, зменшує норму прибутку і веде до перенагромадження, хоча ніяких змін у платіжному балансі може й не статися. 
Таким чином, залежний характер циклічного розвитку "відкритої" канадської економіки виявляється, зокрема, в тому, що зв'язок між рухом прибутку і виробництва менш виражений, а темпи зростання національної грошової маси - менш стійкі: вони визначаються, здебільшого, станом платіжного балансу. Засилля в Канаді американського й взагалі іноземного капіталу е причиною багатьох серйозних негативних наслідків для канадської економіки. По-перше, це маніпуляції з цінами і прибутками, в результаті яких національний бюджет недоодержує значні суми доходів; по-друге, це обмежуюча практика у сфері експортної політики, коли матірна компанія вказує канадській місце збуту її продукції; по-третє, прямі іноземні інвестиції сприяють підпорядкуванню інтересам іноземного капіталу канадських ресурсів НДДКР; по-четверте, роздратування в Канаді викликають претензії США на поширення свого законодавство на діяльність філіалів американських корпорацій в Канаді. Діяльність іноземних корпорацій у Канаді викликала ідею "канадизації", тобто викупу в іноземців канадської власності. Ще 1971 р. була створена Корпорація розвитку Канади, покликана сприяти розширенню сфери національного контролю над економікою. Крім неї, створено Агентство перевірки іноземних інвестицій, яке не ставить бар'єрів на шляху цих інвестицій, але має на меті забезпечувати Канаді більш вигідні умови капіталовкладень. Агентство розглядає також заявки на купівлю контрольних пакетів уже існуючих канадських компаній та проекти нових інвестицій з участю іноземних фірм. 
Безліч прикладів (безпосередні зусилля приватного і державного корпоративного капіталу по встановленню національного контролю над крупними фірмами) свідчать про те, що політика "канадизації" швидко набирала силу протягом другої половини 70-х - на початку 80-х років. Відносно вщухла її напруга на початку 90-х років. На відміну від раніше поширеної думки про дезінтегруючий (щодо Північної Америки) потенціал політики "канадизації" останнім часом дедалі більше утверджується розуміння того, що реально втілюється не намагання розриву регіональних внутрішньо- і міжгалузевих зв'язків двох країн по капіталу, а перегляд і впорядкування системи таких зв'язків із врахуванням ситуації, що змінилася. Канадський корпоративний капітал досяг більшої зрілості, усвідомивши особливі національні інтереси й помітно розширивши власні фінансові можливості.