Особливості розвитку та сучасний стан економіки Канади

      Бурхливий ріст переживає канадська комп'ютерна індустрія (зокрема, чимала частка відомих комп'ютерів Compaq виготовляється в Канаді); виробництво іншої офісної оргтехніки. Орієнтир у промисловій політиці Канади був узятий на трудосберегающие технології, автоматизацію робочих місць, скорочення питомих витрат на робочу силу.

       Бурхливий розвиток канадської обробної промисловості стимулює ріст внутрішнього попиту, що почався з 1996 р., причиною якого було в тому числі й здешевлення кредиту. В 1997 р. був зареєстрований рекордний за попередні 14 років ріст приватних капіталовкладень (на 14%). Ріст інвестицій у машини й устаткування склав 20%. До 40% всіх інвестицій направлялося в комп'ютерну галузь. Трохи скромніше - усього порядку 5% - був ріст споживчого попиту.

         У добувній промисловості Канади як і раніше велике значення мають нафтогазова промисловість, деревообробна й целюлозно-паперова промисловості.

       Сфера послуг Канади теж переживає бурхливий ріст. Темпи роста ВВП у сфері послуг в 1997 р. склали 3,4%. Особливо успішно розвивалися наступні галузі нематеріального виробництва:

• оптова торгівля;
• бізнес-послуги для підприємницького сектора;
• готельне господарство;
• громадське харчування;
• сфера телекомунікацій.

     Пожвавлення тут зв'язується з відмовою держави від особистої участі у виробництві товарів і послуг, що дало додаткові стимули розвитку приватної індустрії послуг. Обсяг послуг державних установ, зокрема, освітні й управлінські послуги, був значно зменшений. Скорочення держсектору Канади відбилося на стані ринку праці. Після звільнення державних службовців виникли значні складності з їхнім працевлаштуванням у приватному секторі.

     Потрібно відзначити, що процес видобутку нафти в Канаді побудований на використанні самих передових технологій. У цей час активно розробляються родовища на континентальному шельфі в провінції Ньюфаунленд. Для освоєння родовища Hibernia на Південно-Східному узбережжі Ныофаунленда (у районі Великих мілин) побудована грандіозна стаціонарна бурова платформа вагою 550 тис. тонн, що здатна витримувати зіткнення з гігантськими айсбергами. Будівництво платформи обійшлося в 4,2 млрд. дол. і сім років роботи над проектом її спорудження. Інша нафтова платформа - Terra Nova - яку можна буксирувати, обійшлася трохи дешевше (2,2 млрд. дол.) і була побудована всього за три роки. Таким чином, вражають асигнування, виділювані на розробку технології експлуатації нафтових родовищ у Канаді.

      У цей час рівень безробіття в Канаді більш ніж у два рази перевищує рівень США (для Канади цей показник становить порядку 9%). Фактичне ж безробіття в Канаді істотно вище. Так, її частка серед молодого працездатного населення у віці 15-24 років досягає 25%. Положення на ринку праці трохи поліпшується за рахунок створення нових робочих місць у приватному секторі, особливо багато вакансій є в сфері роздрібної торгівлі й послуг, однак ситуація на ринку праці Канади поки далека від ідеальної.

         Позитивною тенденцією на ринку праці Канади є ріст індивідуальної зайнятості. Так, якщо в США в період з 1989 по 1997 р. при загальному росту ринку праці на 10,4% ріст індивідуальної зайнятості населення склав 12%, те відповідні показники Канади за цей же період склали 6,5 і 80%. Пояснення швидкого росту індивідуальної зайнятості населення Канади полягає в тому, що быстрорастущие ставки індивідуального прибуткового оподатковування роблять таку зайнятість більше привабливої, оскільки можна скористатися спеціальними відрахуваннями для підприємців і збільшити величину неоподатковуваного доходу. Крім того, в 1990-е рр. у Канаді створено багато нових робочих місць для самодіяльного населення у високооплачуваних сегментах бізнесу, охороні здоров'я й утворенні.

        Внесення коректив у податкову політику Канади давно стоїть на порядку денному. Незважаючи на невисокий рівень фіскального преса в економіці (податки становлять у Канаді 36% величини ВВП, у той час як у середньому по країнах ОЭСР ця величина рівняється 38%), податковий клімат країни менш сприятливий, чим у сусідніх Сполучених Штатах. Особлива відчутна різниця в індивідуальному прибутковому оподатковування й у непрямих податках на предмети споживання. Так, прямі податки на середню заробітну плату становлять у Канаді 46%, а в США - менш 30%. З 1991 р. у Канаді діє федеральний непрямий податок на товари й послуги. Високі податки на доходи фізичних осіб серйознішають перешкодою для подальшого припливу в Канаду високооплачуваних фахівців, а самі канадці воліють шукати податкові притулки в США або інших країнах Співдружності Націй (в Австралії, Новій Зеландії).

       Проте населення одержує від високих податків віддачу у вигляді безкоштовної охорони здоров'я, що немаловажно, і недорогого вищого утворення (федеральний уряд на 50% покриває видатки вищий школи, крім того, університети перебувають під заповітною протекцією провінцій). Хоча реформи по зниженню податків населення почалися було в канадських провінціях, у цей час тільки в провінції Онтаріо індивідуальне прибуткове оподатковування знизилося, а інші провінції повернули ставки податків до колишнього рівня.

       Рівень  оподатковування компаній у Канаді  також від 4% для підприємств  обробної промисловості до 12,5% у  сфері послуг перевищує податкові  ставки в США. У результаті багато приватних підприємців воліють вести свій бізнес у США, що негативно позначається на потенціалі канадської економіки. Очевидно, що фіскальний дивіденд найбільше доцільно було б використовувати на зниження оподатковування компаній.

      Державний  борг у Канаді, що в 1995 р. становив 107% ВВП, і по цьому показнику було гірше тільки положення Італії, у результаті проведених реформ (приватизація, держрегулювання) став знижуватися (в 1997 р. - уже 102%). Ліквідація дефіциту бюджетів всіх рівнів скасувала необхідність широкомасштабних запозичень, а зі зниженням рівня боргу витрати по його обслуговуванню (до 28% всіх федеральних витрат в 1998 р. проти 15% у середині 1970-х рр.) також повинні скоротитися. Якщо найближчим часом уряду вдасться радикально скоротити рівень державного боргу, то можна буде вернутися до коректування податкової політики в частині Індивідуального прибуткового й корпоративного обкладання.

       Оптимістичному  настрою реформаторів може перешкодити  хіба що проблема старіння  населення країни. Старіння покоління нинішніх « бэби-бумеров» спричиняє ріст пенсійних і медичних витрат держави, отже в довгостроковій перспективі положення в сфері державних фінансів Канади не зможе радикально покращитися. З 1997 р. ліберальний уряд Канади здійснює нову стратегію розвитку. На думку прем'єр-міністра Ж. Кретьена самі важкі часи в сучасній історії Канади вже закінчились. Удалося впоратися з першочерговими завданнями: раздержавить економіку, скоротити рівень державного боргу й дефіциту бюджетів всіх рівнів.

          У Канаді діє загальне медичне страхування: повністю оплачується не тільки стаціонарне, лікування, але покриваються витрати на медичне обслуговування хворих вдома, по, рецептам лікарів ліки видаються безкоштовно. У країні створена також загальнонаціональна медична інформаційна система. Не випадково, що через безкоштовну охорону здоров'я Канада змушена пред'являти досить тверді медичні вимоги до потенційних іммігрантів.

         Почався ріст в економіці, збільшилися  доходи населення, зростає конкурентоспроможність канадських товарів. Однак позиції уряду були знижені в соціальній сфері, і, як заявляв Ж. Кретьен, «пора знову робити інвестиції в стратегічно важливих галузях». До 50% фіскального дивіденду повинне піти на фінансування нових федеральних програм, таких як збільшення  асигнувань у сферу освіти, НИОКР (федеральний уряд бере на себе близько 20% всіх витрат у даній сфері), на соціальні проекти по догляду за хворі й старими, спеціальні медичні програми для корінного населення Канади, на підтримку малозабезпечених родин з дітьми (близько 2,5 млн. чоловік).

       Зовсім не ладь скористатися  сприятливою фінансовою ситуацією  й військові. Міністерство оборони країни виступає за закупівлі нової військової техніки, зокрема вертольотів, лобіюють свої інтереси й інші відомства. Не випадково, що міністр фінансів П. Мартін виступає за строгий контроль над витратами й твердим дотриманням графіка скорочення державного боргу.

        Підсумком реформ у канадській  економіці, що проводяться з середини 1980-х рр., стало її загальне оздоровлення й значне поліпшення в сфері державних фінансів. Основні досягнення неоконсервативних і ліберальних реформаторів наступні:

• роздержавлення економіки, широкомасштабна приватизація й лібералізація найважливіших галузей добувної промисловості й інфраструктури;
• дерегулирование, ліквідація прямих субсидій у сільському господарстві й на транспорті;
• збалансований федеральний бюджет і ліквідація бюджетного дефіциту в більшості провінцій;
• скорочення державного апарата: чисельність державних службовців зменшилася на 40 тисяч чоловік;
• створення нових прогресивних секторів економіки й розширення числа зайнятих у приватному бізнесі.

    У результаті вдалося трансформувати роль держави в економіці, відмовитися від прямого виробництва державою товарів і послуг і перейти до координуючої й напрямної функції державного керування в найважливіших сферах економіки й соціального життя, рівноправного партнерства держави й частки бізнесу. Успіхом можна вважати й перемогу над квебекским сепаратизмом, розмежування повноважень між федеральним центром і провінціями. Більша частина програм, здійснюваних ліберальним урядом, відповідає інтересам середнього класу Канади.

Банківська система  Канади характеризується насамперед досить високим ступенем концентрації. Лідером серед лише 11 комерційних банків країни (для порівняння: у США їх - близько 15 тис.) є "Ройал бенк оф Кенада", який за своїми активами наближається до провідних банків США. П'ять канадських банків перебувають у списку 300 найбільших банків світу. 
На відміну від банків США канадські банки активно сприяють "канадизації" - викупу канадських фірм у іноземних власників. Друга відмінність полягає в тому, що банки Канади дуже рідко є центрами фінансово-олігархічних груп, поступаючись у цій ролі найбільшим промисловим монополіям країни. Однак банки завдяки своїй фінансовій силі реалізовують власні економічні інтереси в олігархічній системі, спираючись на непрямі важелі впливу. Наприклад, у канадській фінансово-корпоративній групі "Аргус корп" банк "Ройал бенк оф Кенада" активно захищає інтереси національного капіталу; натомість у групі "Пауер корп" (Канада) ціла мережа комерційних банків Канади, США та інших країн забезпечують ґрунтовні економічні зв'язки з іноземним корпоративним капіталом, досягаючи конкурентоспроможності не у формі концентрованого виразу економічної могутності нації, а у формі сукупності науково-технічного, виробничого та організаційно-управлінського потенціалів.

        Макроекономічні показники Канади виглядають : при населенні близько 31 млн. чоловік (на початок 2002 року.) валовий внутрішній продукт був дорівнює 923 млрд. американських доларів (2002 року.), тобто на душу населення він становив близько 29 тис. американських доларів (Таблиця 1). Канадська економіка, як і будь-яка капіталістична економіка, розвивається нерівномірно, хоча в 90-е роки для неї характерний помірний щорічний ріст темпами в 2-4%. Темпи інфляції в ці ж роки істотно впали й склали, наприклад, в 1996 році всього лише 0,3%. У сфері послуг зайнято 75% працездатного населення Канади, на підприємствах працює близько 14%, у сільському господарстві – 4%, у будівництві – 3%, в інших сферах – 4%. 
         У січні 1993 року канадські статистики заявили, що спад у Канаді закінчився й рівень споживання досяг найвищого значення за останні три роки. Канаду звичайно вважають джерелом сировини: зерна, нафти, лісу й мінералів. Однак за останні роки структура канадської економіки сильно змінилася. Експорт сировини став менше й становить зараз 1/9 канадського експорту (для порівняння в 1963 році- з 40%). 7,4% канадських робітників - безробітні (для порівняння в 1946 році- з 29%). Сфера обслуговування стрімко росте, зараз у ній зайняте більше 70% робочої сили Канади. Це створює дефіцит певної професії й веде до перерозподілу капіталу. У зв'язку із цим змінюються освітні пріоритети, і з'являються нові програми перекваліфікації. Канада займає 7-е місце в промисловому виробництві миру (3,2 відсотки).

Таблиця 1