Організація Міжнародного товарно-біржового ринку

Сучасним товаровиробникам аукціон  допомагає познайомитись із нововведеннями, новітніми досягненнями у всіх перспективних напрямках селекцій, генетики, мікробізнесу та запозичити їх чи порівняти з досягненнями власного підприємства; мати орієнтир щодо ціни на певний вид продукції при подальших продажах її чи купівлі впродовж року поза аукціонами; налагодити нові контакти з іншими постачальниками аналогічної продукції.

Перші аукціони в Україні були організовані Національним банком України, а потім проводилися під егідою різних Міністерств.

У процесі становлення аукціонної торгівлі виявилось, що пропозиція товаровиробників з об’єктивних і суб’єктивних була вищою, ніж попит покупців, що позначилось і на рівні цін.

З розвитком біржової торгівлі в  Україні поступово відмовились  від аукціонів лише сільськогосподарської  продукції. Аукціони проводяться з  продажу техніки, обладнання, інших  товарів із безпосереднім ознайомленням  покупців з якостями товарів та орієнтовними цінами.

 

 

Ярмарки – це періодичні торги, що організовуються в установленому  місці, де зустрічаються покупець і  продавець. Виникнення ярмарків відноситься  до епохи раннього феодалізму. Великі ярмарки були у минулому центрами міжнародного товарообороту і відігравали  важливу роль у торгівлі. Вони сприяли  виникненню бірж і аукціонів.

 

Ярмарки поділяються на місцеві, національні  та міжнародні. За характером виставлених  експонатів розрізняють ярмарки  універсальні та спеціалізовані.

 

 

Ярмарки виконують наступні завдання:

 

• Самостійне встановлення учасниками ярмарку прямих господарських зв’язків і укладення виробниками, споживачами, посередницькими організаціями угод про постачання продукції;
• Формування виробниками планів виробництва продукції, керуючись попитом споживачів;
• Прийняття узгоджених рішень щодо виробництва і постачання продукції між виробниками, споживачами і посередницькими організаціями.

 

Ярмарки проводяться згідно з рішенням Біржового комітету, який затверджує ярмарковий комітет.

 

Функції Ярмаркового комітету:

 

• Установлює періодичність, термін і місце проведення ярмарків; визначає склад, створює робочі органи ярмарку( дирекцію, арбітраж, бюро по урахуванню договорів, інші органи, необхідні для виконання поставлених перед ярмарком задач) і затверджує їхніх керівників;
• Вирішує всі питання, пов’язані з організацією і проведенням ярмарку й укладання договорів;
• Визначає розмір і порядок розподілу витрат на організацію і проведення ярмарку;
• Забезпечує обслуговування ярмарку.

 

Директор ярмарку в межах  своєї компетенції видає накази і розпорядження, у встановленому  порядку призначає і звільняє робітників ярмарку.

Директор ярмарку і його заступник  без спеціального на те доручення  укладає договори, необхідні для  забезпечення діяльності ярмарку, робить розрахунки з його утримання в  межах затвердженого кошторису  витрат. Фінансові документи підписуються директором ярмарку або його заступником і головним бухгалтером ярмарку.

Бюро з обліку договорів перевіряє  повноваження представників учасників  ярмарку, веде необхідну облікову документацію та реєструє договори, укладені на ярмарку.

Арбітраж ярмаркового комітету забезпечує правове обслуговування ярмарку, здійснює консультації з правових питань, розглядає виникаючі на ярмарку  розбіжності за укладеними договорами.

Підприємства і організації, що виявили бажання взяти участь у роботі ярмарку в якості постачальників, направляють, при необхідності, на адресу дирекції ярмарку каталоги, зразки, моделі, проспекти, рекламні бюлетені.

Укладення договорів і узгодження питань щодо поставки продукції проводиться  безпосередньо на ярмарку. При укладенні  договорів сторони керуються  законодавством, що регламентує порядок  укладення договорів. Представники учасників ярмарку повинні мати належно оформлені повноваження для укладання договорів і  узгодження специфікації.

Проект договору може бути поданий будь-якою зі сторін. Він складається не менше, ніж у трьох примірниках, один з яких після підписання обома сторонами подається в бюро з обліку договорів.

При наявності заперечень сторони  спільно розглядають розбіжності, а при недосягненні згоди складають  протокол розбіжностей і передають  на розгляд арбітражу ярмаркового  комітету.

1.3. Особливості діяльності торгових  домів та гуртово-продовольчих  ринків

 

Торговий дім – це велика організація комерційного типу, найважливішими особливостями якої є активне проникнення у сферу  виробництва товарів, організації  кооперації виробництва і участь у кредитно-фінансових операціях.

 

Метою створення торгових домів  є розвиток товарно-грошових відносин в агропромисловому комплексі, забезпечення вигідних умов реалізації виробленої сільськогосподарської продукції  та придбання матеріально-технічних  ресурсів.

Агроторговий дім може бути організований як багатопрофільний інвестиційно-торговий комплекс з вираженою спеціалізацією, який здійснює купівлю-продаж широкого асортименту продукції, її експорт та імпорт, створення власного виробництва, надання кредитів, придбання підприємств, передачу їх в оренду, надання інших послуг, зокрема лізинг устаткування та транспортних засобів, транспортне та складське обслуговування тощо.

 

Основні напрями роботи торгового  дому:

 

• Активізація зовнішньоекономічної діяльності за рахунок концентрації посередницьких операцій;
• Оперативне реагування на мінливу кон’юнктуру світових товарних ринків;
• Організація виробництва конкурентоспроможних товарів;
• Об’єднання дрібних і середніх фірм і фінансування їхньої збутової діяльності;
• Надання послуг при організації заготівлі, зберігання та відвантаженні продукції;
• Маркетингові дослідження, надання інформаційних, консультативних, рекламних послуг;
• Активний вплив на структуру виробництва, в тому числі шляхом інвестування капіталу у виробництво;
• Запровадження механізму матеріально-технічного забезпечення товаровиробників.

 

За організаційно-економічними формами  торгові доми можуть бути закритими  чи відкритими акціонерними товариствами, приватними комерційними підприємствами. Акціонером може виступати будь-яка  організація. Засновниками можуть стати  товаровиробники, переробні підприємства, бази зберігання продукції, транспортні  підприємства, банківські та страхові установи, інші юридичні та фізичні  особи. Всі засновники мають право  брати участь в управлінні справами торгових домів, у розподілі прибутків  та отриманні дивідендів.

 

Функції, які має виконувати торговий дім, залежать від завдань, які ставить  перед собою ця організація, від  кількості персоналу та рівня  його професійної кваліфікації.

 

 

 

Основні функції торгових домів:

 

 

1. Торговельно-посередницька діяльність торгового дому здійснюється шляхом укладання угод на товарній біржі від імені та за рахунок клієнта, чи безпосередньо від свого імені за свій рахунок та укладання угод на позабіржовому ринку відповідно до замовлень клієнтів і за їхній рахунок.

 

2.  Організаційно-виробнича діяльність торгового дому полягає у сприянні розвитку вертикальної інтеграції та розробці механізму справедливого розподілу кінцевих результатів угод з реалізації продукції між інтегрованими партнерами.

            Інформаційно-координаційна діяльність  пов’язується з акумулюванням,  обробкою і поширенням економічної  інформації серед асоційованих  членів та разових клієнтів  щодо поточної кон’юнктури регіонального  і зовнішніх ринків через систему  надання довідок, рекламних буклетів, повідомлень. Ця служба є відповідальною  за надання органом статистики  інформації про ввезення та  вивезення з регіону основних  видів продукції та цін на  неї.

 

3. Аналітично-консультаційна діяльність торгового дому має забезпечувати потреби акціонерів в аналітичних матеріалах, прогнозних розробках щодо попиту на продукцію на внутрішньому і зовнішньому ринках, середніх цін спотових і форвардних угод, платоспроможності покупців та іншої необхідної інформації.

 

4. Інші функції торгових домів, які можуть здійснюватися в межах кожного конкретного статуту( до них можна зарахувати: фінансово-інвестиційну діяльність; надання транспортно-експедиційних, сервісно-ремонтних послуг; надання науково-технічних послуг з питань програмного забезпечення, формування та експлуатації інформаційних банків даних з питань економічного, правового характеру).

 

 

Дещо специфічними є функції  агроторгових домів в Україні:

 

• Збір інформації про реальний стан товарного ринку сільськогосподарської продукції, антидемпінговий та інший контроль;
• Видача покупцям документів про наявність товару із сертифікатом якості і гарантією відвантаження;
• Формування лотів продукції сільського господарства та переробки для реалізації через систему аграрних бірж, узгодження цін та інших умов, забезпечення зберігання та відвантаження продукції покупцям.

На сьогоднішній день в Україні чисельність агроторгових домів зросла до 353, в ряді районів створено філіали або дочірні підприємства. В окремих областях утворено асоціації або ради агроторгових домів. При підтримці Міністерства аграрної політики утворена Рада агроторгових домів України. На рівні сучасних вимог працюють агроторгові доми та їхні філіали у Волинській, Чернігівській, Житомирській, Дніпропетровській, Львівській, Кіровоградській областях.

Основними напрямами роботи агроторгових домів України є: постачання матеріально-технічних ресурсів сільськогосподарським товаровиробникам через мережу створення дочірніх підприємств; формування гуртових партій продукції, впровадження систем мікрокредитування та надання інвестицій сільгоспвиробникам; надання консалтингових та інформаційних послуг.

 

Гуртово-продовольчий ринок (ГПР) – комерційна організація, яка створює необхідні умови  для продажу і купівлі різноманітних  видів продовольчої продукції та укладання торговельних угод.

 

Метою створення  ГПР є прискорення та здешевлення  просування товару від виробника  до кінцевого споживача з виключенням  зайвої кількості посередників у  торговельному зв’язку, забезпечення рівного доступу всіх товаровиробників і споживачів на цивілізований і конкурентний ринок, вирішення проблеми легалізації гуртової торгівлі і додаткового надходження коштів у бюджети різних рівнів, покращення упакування і розширення асортименту продукції, створення додаткових робочих місць і, в кінцевому підсумку – захист продовольчого ринку країни в цілому.

Системи гуртово-продовольчих ринків функціонують у багатьох країнах світу –  як у економічно розвинутих, так  і втих, що розвиваються. В Іспанії  це система підприємств «Меркаса», що поєднує 22 продовольчих ринки. У Франції – «Рюнті», один з найбільших ринків у Європі, створений ще в 1969 році. У Нідерландах сформувалася особлива система гуртових ринків – плодоовочеві аукціони, що працюють на кооперативній основі. Один із перших ГПР виник в Англії у ХІ-ХІІ століттях і до сьогоднішніх днів він юридично захищений королівським статусом, який забороняє  розташування інших ринків ближче, ніж на 2-3 милі до діючого. Гуртові ринки Швейцарії поділені на «три блоки» - три великі компанії, у чиїх руках знаходиться торгівля продовольством і продуктами харчування, що швидко псуються. На їхню частку припадає 85% загального обсягу всіх продовольчих товарів, споживаних на душу населення.

 

 

У Японії функціонують 2 види ГПР:

1. Центральні – у містах з чисельністю понад 200 тис. чол.;
2. Місцеві – у містах з чисельністю населення менше 200 тис. чол.

 

Після Другої світової війни ГПР  зайняли провідне місце в продовольчій розподільній системі та оцінювалися  як найважливіші механізми у боротьбі з голодом. У 1947 році відкрився Гамбурзький  ринок у Німеччині. Він був  призначений для продовольчого  забезпечення населення прибережного балтійського району, а також для  реалізації на зовнішні ринки надлишків  продукції.

Починаючи з 1976 року аналогічні ринки  були створені у США, ПАР, Австралії, Іспанії, Франції, країнах Латинської Америки. Згодом ГПР 30 країн створили Всесвітній Союз, що став противагою монополістам та іншим олігархічним структурам, які діють на продовольчому ринку світу. Головне завдання Всесвітнього Союзу – формування методів, механізмів та інструментів боротьби з бідністю.

У Росії рішення про створення  гуртових продовольчих ринків було прийняте у 1994 році. На сьогодні діє вже 25 ГПР, які працюють у Волгограді, Астрахані, Тулі, Тольятті, Кемерово, Новокузнецьку, Володимирові, Москві.

 

В Україні на сьогодні створено близько 257 гуртово-продовольчих і 158 гуртово-плодоовочевих  ринків.

 

Характерними особливостями їхньої діяльності є:

• Відсутність розвиненої ринкової інфраструктури;
• Недосконалий існуючий механізм проведення торгів;
• У товарообігу переважають дрібно гуртові партії, а подекуди і роздрібний продаж;
• За територіальним принципом діючі гуртово-продовольчі ринки є в основному локальними і орієнтовані на задоволення потреб місцевих споживачів, а не є каналами виходу місцевих товаровиробників на ринки більш високого рівня;
• Відсутність належної нормативно-правової бази функціонування гуртових продовольчих ринків.