Інтеграція України в процеси міжнародної міграції робочої сили

Позитивними наслідками трудової міграції можна вважати:

- підвищення платоспроможності родин трудових мігрантів;

- сприяння формуванню середнього класу в Україні;

- надходження додаткових коштів до бюджету України;

- зниження навантаження на ринок праці;

- тривале перебування у розвинених країнах сприяє формування у трудових мігрантів досвіду сучасного господарювання, ринкової свідомості, засвоєння цінностей і норм цивілізованого суспільства.

Негативні аспекти зовнішньої трудової міграції

Депопуляція населення  країни. Відповідно до даних офіційного перепису населення, в Україні налічується близько 48 млн. громадян, включно із тими, які перебувають на заробітках за кордоном, адже цифра 6-7 млн. – неофіційна, про цих людей ніде у звітах перепису не зазначено, що вони фактично відсутні на території держави. За тими ж офіційними даними, майже половина населення держави належить до категорії непрацездатних (інваліди, пенсіонери, неповнолітні). Звівши ці дані докупи отримаємо невеселу картину, близьку до демографічної катастрофи.

Трудові мігранти – це переважно  особи віком від 20 до 45 років, з вищою та середньо-спеціальною освітою, значна частина з яких виїжджає на заробітки практично нелегально. Цікавим є той факт, що лише незначна частина трудових мігрантів до виїзду були безробітними. Ще однією цікавою рисою української міграції до Західної Європи (а саме західноєвропейські країни ЄС залишаються основними за кількістю трудових мігрантів з України) є своєрідний «гендерний розподіл». Так, зокрема, в Італії працюють переважно жінки, в Португалії та Іспанії – здебільшого чоловіки-українці. Це пояснюється вибірковістю попиту на відповідну робочу силу у цих країнах.

Соціальне сирітство або  проблема ще одного втраченого покоління. Це явище є і буде невід’ємним атрибутом трудової міграції. Більшість трудових мігрантів мають від однієї до трьох дітей, діти залишаються на когось одного з батьків, на старше покоління, сусідів чи й просто на самих себе. Наслідком тривалого розриву сімейних зв’язків дуже часто стає асоціальна поведінка залишеного з дітьми когось з батьків, що веде до алкоголізму, розпусти, домашнього насильства (в т.ч. і сексуального), врешті-решт – до фактичного припинення існування родини, яка за всіх часів вважалася фундаментом і основою безпеки нації та держави.

Психологічні травми, яких зазнають діти за умов тривалої розлуки з  батьками, а також спричиненого нею розриву родинних зв’язків, призводять до негативного сприйняття реалій і оточення, пошуку притулку у молодіжних кримінальних середовищах, дитячого алкоголізму, наркоманії та проституції. Все більший відсоток дітей трудових мігрантів стають так званими «дітьми вулиці». Окрім того, утворюється своєрідна і доволі чисельна каста утриманців – молодих працездатних людей, які, однак, вважають за краще для себе жити за надіслані їм батьками кошти. Для своїх ровесників вони стають вагомим доказом того, що заробляти гроші можна виключно за кордоном. Опитування, проведене серед старшокласників однієї з київських середніх шкіл, дало вражаючі результати: 86% респондентів не бачить свого майбутнього в Україні, а 65% випускників націлені на негайний виїзд за кордон, причому будь-яким способом. Іншими словами – формується наступне покоління трудових мігрантів. До цього слід зауважити, що виїзд цілої родини, чи возз’єднання її в країні перебування на фоні міграційних процесів – вкрай рідкісне явище, виняток. Результати численних соціологічних та психологічних досліджень впливу міграції батьків на формування молодого покоління в умовах неповної родини чи її відсутності однозначно вказують на стратегічну загрозу національній безпеці, і прояви доказів цим твердженням, на жаль, стають очевидними вже сьогодні.

Відтік кращого  трудового потенціалу України є однією з найболючіших і найпринизливіших проблем науково-технічного прогресу і належного стану безпеки нації. Відповідним установам, службам та розвинутим транснаціональним корпораціям ще за часів існування Союзу було добре відомо, що найвищий у світовому вимірі рівень підготовки спеціалістів в окремих галузях фундаментальної та прикладної науки – не просто плід комуністичної пропаганди. Тому у перші роки після завершення «холодної війни», скориставшись недосконалістю законодавства, покликаного захистити і зберегти інтелектуальний потенціал нації, а також затяжною економічною кризою, західні (а нерідко й російські) наукові та комерційні установи навперебій, гуртом і вроздріб буквально скуповували висококласних фахівців. Довготривалі стажування та контракти поступово переростали у право на постійне проживання, а в окремих випадках – і в отримання громадянства країни перебування. Це стосується вчених, галузевих фахівців, висококваліфікованого технічного персоналу, спортсменів та інших громадян України. Зрозуміло, що у переважній більшості випадків, за умов належної оцінки їхнього рівня кваліфікації та досягнень на батьківщині, ці фахівці віддали б перевагу праці та життю у власній державі.

Попит на висококласних  фахівців, зокрема – лікарів, технічного персоналу середньої ланки, програмістів та інших – залишається актуальним для багатьох країн, де цілком зрозумілою і економічно обґрунтованою є перевага одноразової інвестиції у відносно недорогого (за західними мірками) готового фахівця над коштовним і тривалим процесом його підготовки. Окрім прямих індивідуальних комерційних пропозицій існують і більш витончені міграційні інструменти, побудовані на формуванні ґрунтовних баз даних та селективному підході до них. У контексті приєднання України до Болонського процесу загроза втрати людського капіталу під час навчання, стажування та різноманітних програм технічної допомоги вимагає дедалі більшої уваги.

За даними експертів, за роки незалежності з України емігрували 574 доктори та 907 кандидатів нак, третина  з яких – перспективні фахівці  до 40 років. Вартісне вираження таких  втрат – 1 млрд. доларів щорічно.

Злочинність і корупція. Розвиток бізнесу на нелегальній міграції за прибутковістю і масштабами поступається хіба що торгівлі нафтою та зброєю. Проте він вигідно відрізняється від них тим, що довести вину вкрай важко, а у випадку стовідсоткового доведення і передачі справи в суд, вирок звинуваченій стороні просто сміхотворний – 3-4 роки загального режиму, які можуть бути фактично замінені на випробувальний термін виправних робіт з наступною амністією. Тому бізнес інтенсивно розвивається, залучаючи зарубіжних партнерів та організовуючи цілі міжнародні синдикати із налагодженою системою «каналів», «вікон» і т.д. Спокуса нелегально виїхати за кордон і обіцянка стабільної роботи і відносно високої платні формує необхідний рівень попиту.

Політичній  аспект. Трудові мігранти, насамперед нелегальні, в умовах нинішньої української політичної дійсності стають зручним об’єктом політичних маніпуляцій. Насамперед це проявляється в час всенародних волевиявлень, тобто виборів і референдумів, у «просуванні» потрібних владі рішень чи кандидатів. Формальне право взяти участь у виборах на території української дипломатичної установи в країні перебування має кожен, хто досяг віку 18 років і легально перетнув кордон. Щодо нелегальних трудових мігрантів, то страх перед розкриттям нелегального статусу їх перебування та наступною депортацією виявляється значно логічнішим і звваженішим способом дії, ніж виконання громадянського обов’язку і можливість впливу на долю нації.

До основних проблем  трудових мігрантів при їх поверненні слід віднести необхідність працевлаштування та повторну адаптацію.

Наша держава фактично перетворилась на постачальника  дешевої, але достатньо кваліфікованої робочої сили для багатьох країн близького та далекого зарубіжжя. Виграш країни-імпортера трудових ресурсів полягає в тому, що дана країна отримує дешеву і невимогливу робочу силу (здебільшого найбільш працездатного віку), готових спеціалістів; в такій країні прискорюється економічне зростання.

Позитивні аспекти  зовнішньої трудової міграції.

Виграш країни-експортера трудових ресурсів полягає в грошових переказах, які трудові мігранти переказують своїм родинам.

За даними Світового  банку, суми приватних грошових переказів  в Україну є доволі великими, причому впродовж 2000-х рр. вони швидко зростали (рис. 5).

Це пов’язано не лише з наростанням трудової міграції, а й зі збільшенням частки переказів, що спрямовувалися офіційними каналами. Цьому сприяло порушене у 2004 р. Антимонопольним комітетом України провадження проти платіжної компанії Western Union, що займала монопольне становище на ринку й отримувала за свої послуги невиправдано високу плату (за перекази з Чехії – 21 % від суми, Іспанії – 17 %, Португалії – 16,5 %, Росії – 15 %). У результаті компанія погодилася зменшити тарифи на перекази з Росії в 2,5 разу, з Португалії, Іспанії, Італії, Чехії, Польщі, Греції, Ізраїлю, Казахстану – в 2–4 рази.

Рис. 5. Обсяги приватних переказів в Україні  в 2003 – 2010 рр. за                       

                 розрахунками Світового банку, млн дол. США

 

Більшу доступність офіційних переказів забезпечили також прийняті у 2006 р. законодавчі зміни, згідно з якими право на операції з іноземною валютою отримала українська пошта, відділення якої розташовані в усіх регіонах країни, а вартість послуг цілком помірна. За даними обстеження трудової міграції, здійсненого Держкомстатом у 2008 р., середньомісячний заробіток трудового мігранта становив 817 дол. США, що на той час було майже втричі вище, ніж у середньому на одного штатного працівника в України. Отримана від мігрантів грошова допомога значно впливала на добробут їхніх домогосподарств: у сукупному доході вона становила у середньому 42,6 %. Причому 65,2 % домогосподарств, що зараховували себе до заможних, отримували від мігрантів понад половину своїх доходів. Серед тих, хто оцінив свій добробут як середній, таких було 41,6 %. Серед малозабезпечених із добробутом нижче середнього – лише 36,6 %.

За даними обстежень  домогосподарств мігрантів, передусім  перекази спрямовуються на споживання (табл. 3). Лише трохи більше 8 % заробітчан вкладали кошти у відкриття чи розширення власного бізнесу. Переважно мігранти інвестували в торговельні підприємства, кафе, ресторани, готелі. Якщо додати до цього інвестиції у власне присадибне господарство, може йтися про 10–15 % зароблених за кордоном коштів. Свідчень скільки-небудь вагомих інвестицій у розвиток аграрного чи промислового виробництва немає. Причина в недостатніх для інвестицій сумах заробітків, недоступних дешевих кредитах, несприятливому для малого бізнесу інвестиційному кліматі в країні. Не менше значення має неготовність самих мігрантів до започаткування власного бізнесу. Погана поінформованість щодо ситуації на батьківщині, зокрема бізнесових можливостей і законодавчих вимог, втрата соціальних зв’язків, недостатні знання у сфері підприємництва, а також особистісні характеристики значної частини мігрантів, які повертаються, обумовлюють їхній невисокий підприємницький потенціал.

Мають економічний  ефект також і кошти, спрямовані на споживання. Так, значні житлові  інвестиції мігрантів обумовили швидке введення житла в експлуатацію в регіонах зі значною трудовою міграцією за кордон, показники якого помітно перевищували середньо український рівень (рис. 7). Ці капіталовкладення сприяли зростанню зайнятості, що особливо важливо для сільської місцевості. До того ж вони зумовлювали зростання попиту на будівельні матеріали, сантехніку, меблі тощо, що у сукупності позитивно впливало на економічну ситуацію.

Крім того, забезпечене  заробітками трудових мігрантів  збільшення попиту на вищу освіту сприяло розвитку галузі. Так, у західних областях України, охоплених масовою еміграцією, зростання кількості вищих навчальних закладів, їх студентів і випускників відбувалося швидшими, ніж у цілому по Україні, темпами. Зокрема, в Тернопільській області з 1995 р. по 2010 р. кількість підготовлених випускників ВНЗ ІІІ і ІV рівнів акредитації зросла в 3,8 разу16.

Знижується напруження на ринку робочої сили; підвищується кваліфікація мігрантів, які повертаються назад (досвід сучасного господарювання, здебільшого у сфері обслуговування – сміливіше здійснюється впровадження інновацій та застосування нових технологій виробництва), певний відсоток яких вкладає зароблені кошти на започаткування власного бізнесу, що безумовно позитивно впливає на економіку країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ У СФЕРІ ЗОВНІШНЬОЇ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ В ПРАВОВУ СИСТЕМУ УКРАЇНИ

Україна за останній час  стала активним суб’єктом процесів міжнародної трудової міграції, а  це вимагає прийняття регулятивних заходів, перш за все правового характеру, як на міжнародному, так і на національному рівнях. Прагнення України до інтеграції в міжнародний ринок праці обумовлює активізацію її обміну трудовими ресурсами з іншими країнами. І хоча Україна зробила помітні кроки з удосконалення механізму міжнародно-правового регулювання, свідченням чого є сформована нормативно-правова база, однак ті недоліки, проблеми, які існують у цій сфері, не дають достатніх підстав вважати цей процес досконалим і завершеним. Саме це змушує державу вживати заходів з поліпшення правового становища своїх громадян, що від’їздять за кордон з метою працевлаштування.

Для забезпечення державного контролю за здійсненням міграційної  політики і законотворенням, досягнення міжнародних стандартів у цій галузі та забезпечення національних інтересів України конче необхідним є створення збалансованого та досить жорсткого державного (адміністративно-правового) механізму регулювання міграційних процесів. Щоб стати дійсно ефективним інструментом регулювання міждержавного обміну робочою силою, міграційно-трудова політика України у сфері регулювання міграційних процесів повинна бути продуманою і збалансованою, спиратися на досвід традиційних країн-експортерів та країн-імпортерів робочої сили, а це можливо тільки завдяки трансформації (імплементації) норм міжнародного права в національну правову систему.

На сучасному етапі  міжнародно-правове регулювання  трудової міграції населення здійснюється низкою організацій, які впливають  на ці процеси за допомогою створення певних правових засобів. Міжнародною спільнотою зроблено помітні кроки з урегулювання будь-яких за характером міграційних процесів: значно розширено правову базу, сформульовано цілі, принципи та методи міграційної політики. Передбачається, що подальші заходи повинні стати основою вдосконалення міграційної політики держав, адже від ефективного регулювання міграційних процесів залежить створення умов для вирішення завдань із забезпечення міжнародної безпеки, що сприятиме стабільному розвитку економіки країн, дотриманню прав і свобод людини, а також підвищенню якості життя населення. Докорінні зміни, що відбуваються в організації праці в різних країнах світу, супроводжуються розширенням міжнародного правового регулювання праці, що грунтується на визнанні права на працю та закріплення нових стандартів, які стосуються основних прав у цій сфері.