Інтеграційні процеси в Європі

     ЄЕП має спільну організаційну структуру. Вищим органом є Рада ЄЕП, яка  складається з членів Ради Європейського Союзу і Європейської комісії, з одного боку, і міністрів держав ЄАВТ – з іншого.

     Виконавчим  органом є Об’єднаний комітет  ЄЕП, який складається з представників  ЄС і ЄАВТ; він відповідає за поточну  діяльність ЄЕП.

     Крім  того, є дорадчі органи:

• Консультативний комітет ЄЕП готує рекомендації з економічних питань і подає їх на розгляд Об’єднаного комітету;
• Об’єднаний парламентський комітет складається з парламентарів ЄС і ЄАВТ (по 33 депутати від кожної сторони). Він також дає пропозиції Об’єднаному комітету.

     У структурі ЄАВТ є інститут, який спеціально займається питаннями діяльності країн ЄАВТ в ЄЕП; це – Постійний  комітет держав ЄАВТ.[2, 296]

      Розділ 3. Україна – Європейський Союз: торгово-економічні відносини.

     Основи  економічного співробітництва між  Україною і ЄС визначаються цілою  низкою угод та інших документів, прийнятих  як на двосторонньому рівні, так і  кожною зі сторін окремо.

     На  Україну як республіку колишнього Радянського  Союзу цілком поширювалися положення  Угоди про торгівлю та співробітництво  між ЄС і СРСР, підписаної у грудні 1989 p. Дану Угоду, термін дії якої становив 10 років, було зорієнтовано на розвиток взаємного співробітництва в цілому ряді галузей економіки, важливих і для українського народного господарства: вугільній промисловості, сільському господарстві, захисті довкілля, електроенергетиці, секторі послуг тощо. В Угоді підкреслювалося, що економічне співробітництво будуватиметься на принципах рівності, недискримінації та обопільності, і вона розглядалася як передумова не тільки розвитку торгівлі, а й надходження західних інвестицій та створення спільних підприємств на території СРСР. Після розпаду в 1991 p. СРСР цю Угоду було трансформовано у двосторонні угоди на основі обміну відповідними листами, які з часом замінено угодами про партнерство та співробітництво [1, 233].

     У червні 1994 p. Україна і СС підписали Угоду про партнерство та співробітництво, яка набрала сили 1 березня 1998 p. Угода визначає 28 сфер. у яких ЄС та Україна прагнуть розширити взаємну співпрацю: промислове співробітництво; сприяння інвестиціям та їхній захист; державні закупівлі; стандарти та оцінка відповідності (сертифікація); добувна промисловість та виробництво сировини; наука та технології; освіта та професійна підготовка; сільське господарство; енергетика; використання атомної енергії в цивільних цілях; довкілля; транспорт; космічна промисловість; поштовий зв'язок та телекомунікації; фінансові послуги; боротьба з «відмиванням» грошей; грошово-кредитна політика; регіональний розвиток, включаючи контакти на регіональному рівні; співпраця в соціальній сфері (охорона здоров'я та безпека, зайнятість та соціальний захист); туризм; малі та середні підприємства; інформація та зв'язок; захист споживачів; митна справа; статистика; економіка; боротьба з наркотиками; культура [1, 233].

     Сторони Угоди надали одна одній режим  найбільшого сприяння, причому такий  режим може характеризуватися певними  винятками, а саме: винятки, пов'язані  з участю в митних союзах та зонах  вільної торгівлі; привілеї, що надаються  окремим країнам згідно з правилами  СОТ, а також відповідно до міжнародних  домовленостей на користь країн, що розвиваються.

     Сторони зобов'язалися забезпечити свободу  транзиту через свою територію товарів, що надходять із митної території  іншої сторони. Україна, зокрема, мала звільнити від податку на імпорт та імпортного мита товари, що ввозяться  на її територію тимчасово. Передбачалося  скасування кількісних обмежень імпорту  з ЄС в Україну та з України  в ЄС. Водночас ст. 22 застерегла можливість запровадження таких обмежень у  трьох випадках, а саме:

• за умови необхідності захистити власні економічні інтереси;
• у торгівлі виробами з текстилю та одягом;
• у торгівлі сталлю [1, 233].

     Сторони взяли на себе зобов'язання не встановлювати  податки та інші збори на товари, що імпортуються з території однієї сторони на територію іншої, у  більшому розмірі, ніж на аналогічні вітчизняні вироби. Йдеться про поширення  національного режиму на підприємців  кожної зі сторін Угоди. Сторони зобов'язалися  вести торгівлю на основі ринкових цін, усіляко забезпечувати реалізацію принципу ринкового ціноутворення  у взаємних відносинах. Угода підтвердила  право сторін застосовувати антидемпінгові та компенсаційні заходи згідно зі ст. VI ГАТТ та багатосторонніми угодами, що обговорювалися ще під час Токійського  раунду багатосторонніх торговельних переговорів. Угода містить також  перелік класичних (у контексті  ГАТТ) винятків із режиму вільної торгівлі, які зумовлені міркуваннями захисту суспільної моралі, безпеки, збереження природних ресурсів, захисту національних скарбів тощо. Положення Угоди не поширюються на товари, які належать до розділів 50-63 Комбінованої товарної номенклатури (текстильні товари, одяг).

     У межах положень, які регулюють  співробітництво сторін у галузі взаємного створення умов для  виробничо-комерційної діяльності та інвестицій для підприємців України  і ЄС, Україна взяла на себе такі зобов'язання:

     а) щодо умов створення компаній ЄС на території України – надавати національний режим або найсприятливіший режим серед тих, які надаються  компаніям інших країн, причому  надання такого режиму має передбачатися  національним законодавством та іншими нормативними актами, які регулюють  діяльність компаній;

     б) щодо умов виробничо-комерційної діяльності філій та відділень компаній країн-членів ЄС – надавати національний режим (або  найсприятливіший серед чинних в-У  країні) філіям та відділенням, створеним  починаючи з 1 березня 1998 р. [1, 233]

     Ці  зобов'язання не поширюються або  поширюються частково на створення (але не функціонування) компаній, які  надають фінансові та телекомунікаційні  послуги, послуги у сфері операцій з нерухомим майном і природними ресурсами (включаючи земельні ресурси  та сільське господарство, рибальство) та певні професійні послуги. Зобов'язання України не стосуються послуг повітряного  та морського транспорту, внутрішнього водного транспорту (за певними винятками).

     Угода зобов'язала Україну забезпечити  можливість здійснення між резидентами  України та ЄС будь-яких платежів у  вільно конвертованій валюті, які  пов'язані з передбаченим Угодою пересуванням товарів, осіб та наданням послуг. Україна також має забезпечити  свободу руху капіталу, коли йдеться  про прямі інвестиції в компанії, створені згідно з законами країни місцеперебування, та інвестиції, що здійснюються відповідно до Угоди про партнерство та співробітництво [1, 234].

     Сторони домовилися усувати умови, які обмежують  конкуренцію. Угода передбачила  зобов'язання України вдосконалити законодавство про захист інтелектуальної, промислової та комерційної власності. Україна зобов'язалася надати ЄС у галузі прав інтелектуальної власності  режим, не гірший порівняно з тим, який надається будь-якій іншій країні на основі двосторонніх угод. Водночас дане положення не поширюється на привілеї, які надає Україна третім країнам на взаємній основі, або  преференції, що їх отримали колишні  радянські республіки.

     Угода про партнерство та співробітництво  доповнюється іншими угодами. Ці угоди  окремо регулюють торгівлю текстилем  та сталлю і фактично зводилися до добровільного обмеження експорту України до ЄС шляхом установлення квот. Парафовані дві угоди про  співробітництво в ядерній сфері. Розробляється угода про науково-технічне співробітництво. Планується почати консультації щодо угоди про торгівлю ядерними матеріалами. У грудні 2000 p. Україна і Європейський Союз підписали Угоду про торгівлю текстильною продукцією (2000-2002 pp.), яка скасовує кількісні обмеження.

     Пріоритети, принципи та основи економічного співробітництва  України з ЄС сформульовані у  відповідних актах Президента, уряду  та Верховної Ради України. Так, у 1993 p. Верховна Рада України ухвалила постанову «Про основні напрями зовнішньої політики України», де вказано, що «перспективною метою зовнішньої політики є членство України у Європейських співтовариствах... З метою підтримки стабільних відносин з Європейськими співтовариствами Україна укладе з ними Угоду про партнерство та співробітництво, здійснення якої стане першим етапом просування до асоційованого, а згодом – до повного її членства у цій організації». В Указі Президента України «Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу» (1998 p.) формулювалися основні напрями співпраці України з ЄС. Курс на розвиток інтеграції з ЄС було визначено як пріоритетний для України і в посланні Президента України до Верховної Ради «Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 pp.». Програмі діяльності Кабінету Міністрів України «Реформи заради добробуту», запропонованих у 2000 р. [1, 234]

     Послання  Президента України до Верховної  Ради України «Про внутрішнє і  зовнішнє становище України у 2000 році» містить спеціальний розділ «Україна і Європейський Союз», де наголос  зроблено на інтенсифікації практичної реалізації домовленостей між Україною і Європейським Союзом, розробці разом  з Євросоюзом заходів, які має  здійснити Україна для формування умов створення зони вільної торгівлі з ЄС [1, 235].

     В офіційних документах ЄС, принаймні  до 2000 p., не висловлювалася точка зору щодо членства України в цій організації. Спільна позиція країн СС відносно України зводилася до підтримки розвитку в ній демократії, економічних реформ, поглиблення економічної взаємодії.

     Серед основних рішень та документів ЄС щодо України слід назвати:

• надання Україні з 1 січня 1993 p. переваг Генералізованої схеми преференцій;
• затвердження Стратегії ЄС щодо України у квітні 1994 p.;
• прийняття «Спільної позиції щодо України» 28 листопада 1994 p.;
• прийняття «Декларації Європейського Союзу стосовно України» у травні 1996 p.;
• заяву ЄС про визнання за Україною статусу країни з перехідною економікою у червні 1996 p.;
• прийняття Радою Міністрів ЄС 6 грудня 1996 p. Плану дій щодо України [1, 235].

     Прийнята  в Гельсінкі 1999 p. Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України не містить положень про можливість вступу України до ЄС хоча б на правах асоційованого члена, однак у ній зафіксовано згоду членів ЄС внести відповідні зміни до Стратегії за умови певних позитивних зрушень у соціально-економічному розвитку України. При цьому Європейський Союз має вивчити умови, за яких можливе створення зони вільної торгівлі ЄС – Україна. У Стратегії є також нове положення про підтримку співпраці сторін у контексті розширення ЄС [1, 235].

     Принципове  значення для подальшого розвитку економічних  взаємин має ухвалена Радою Міністрів  ЄС 9 жовтня 2000 p. постанова про вилучення України з переліку країн із неринковою економікою та поширення на імпорт із неї (у рамках антидемпінгових розслідувань ЄС) порядку визначення «нормальної вартості» згідно з правилами, які застосовуються щодо країн з ринковою економікою.

     Таким чином, центральне місце в загальній  інституційно-правовій системі економічної  співпраці України і ЄС належить Угоді про партнерство та співробітництво. Що ж до можливого членства України  в ЄС, то позиції сторін мають  асиметричний характер, зумовлений головним чином довготривалою соціально-економічною  кризою та повільним перебігом економічних  перетворень в Україні.

     Згідно  з теорією міжнародної економічної  інтеграції, успішна реалізація регіональної інтеграційної стратегії можлива  за дотримання двох обов'язкових умов:

     а) близькості рівнів розвитку та інтернаціоналізації  економіки країн-партнерів;

     б) наявності високорозвинених економічних  зв'язків між суб'єктами економічної  діяльності країн, що інтегруються, інтенсивність  яких усередині регіонального інтеграційного угруповання ще до початку інтеграційного процесу вища за зв'язки з іншими країнами чи групами країн.

     У цьому аспекті слід зазначити, що в України стосовно її європейського  інтеграційного вектора є істотні  «проблеми економічної сумісності» [17, 78].

     По-перше, за рівнем ВНП на душу населення  – найбільш узагальнюючим показником рівня економічного розвитку – Україна  значно поступається не тільки «найбіднішим»  з нинішніх членів Євросоюзу, але  й «найбіднішим» з країн –  претендентів «першої хвилі» розширення (табл. 1.1). На сьогодні відставання України  від країн – членів ЄС за рівнем економічного розвитку набагато перевищує  ті порогові величини, які є допустимими  для учасників інтеграційних  об'єднань.

     Таблиця 1.1

     Співвідношення  рівнів ВНП на душу населення в  Україні, країнах – членах ЄС та країнах – претендентах на членство в ЄС [1, 78]