Інтеграційні процеси в Європі

     Отже, утворення митного союзу країнами 1 та 2 і скасування мит на імпорт до країни 2 будуть мати такі наслідки:

• імпорт країни 2 збільшиться на (Q₁Q₂ ⁺ Q₄Q₅), тобто виникне ефект створення торгівлі;
• споживачі у країні 2 частково переорієнтуються з місцевого джерела постачання товару Х на імпортне;
• споживачі у країні 2 збільшать обсяг споживання товару X;
• підвищиться загальний рівень добробуту країни 2 [3, 162].

     Після утворення митного  союзу країнами 2 та 3. Внаслідок усунення імпортного мита у даній ситуації виникає не тільки ефект створення торгівлі, але й ефект усунення торгівлі, оскільки джерело постачання товару Х у країну 2 із країни 3, яка є членом інтеграційного угруповання, не є найефективнішим. Країна 1, яка не бере участі в інтеграції та відокремлена від країн 2 та 3 їх загальним митним бар'єром, може постачати товар Х за нижчою ціною.

     Розглянемо  цю ситуацію детальніше. Країни 2 та 3 утворюють  митний союз, відповідно до умов якого  країна 2 ліквідує імпортний тариф t на товар Х з країни 3. Країна 1 до митного союзу не входить, тому товар Х країна 2 не закуповує. Після усунення митного тарифу країна отримала можливість купувати товар Х за існуючою у країні 3 ціною Р₃ тобто імпортна ціна товару Х зменшується не на розмір мита t, як це було за інтеграції з країною 1, а на розмір t'. Отже, внаслідок створення митного союзу імпорт країни 2 у розмірі Q₂Q₄ переорієнтувався з відносно дешевшого джерела у країні 1, яка не ввійшла до митного союзу, на відносно дорожче джерело у країні 3, що є його членом. Якщо імпортується товар Х за ціною Р₃, його внутрішнє споживання у країні 2 дорівнює Q₀Q₅' одиниць; обсяг внутрішнього виробництва скоротиться до Q₀Q₁' одиниць; імпорт товару Х з країни 3 збільшиться до Q₁Q₅' одиниць.

     Утворення митного союзу приведе до зростання  споживчого надлишку в країні 2 на (а' + b' + с' + d'), тобто тепер споживачі у країні 2 можуть споживати товар Х у будь-яких кількостях, обмежених кривою сукупної внутрішньої та зовнішньої пропозицій 5, та кривою внутрішнього попиту D_d. Вплив ефекту переділу а' на добробут країни у цілому нейтральний, оскільки доходи виробників продукції X, що конкурує з імпортом, перерозподіляються на користь споживачів. Для країни ефект доходу (с + с') зникає, оскільки імпортне мито не збирається. Причому с' перерозподіляється споживачам країни 2 через нижчі ціни на товар X, які виникли внаслідок утворення митного союзу, а с – це прямі втрати для країни 2, які, власне, і є ефектом відхилення торгівлі. Причиною втрат є переорієнтація в рамках митного союзу імпорту країни 2 на відносно менш ефективне джерело (країну 3), що призводить до меншого зниження ціни імпортного товару X, ніж це могло б бути внаслідок усунення нею митного тарифу. Проте паралельно виникає і позитивний ефект створення торгівлі, оскільки через зниження ціни розмір імпорту країни 2 все-таки зріс на (Q₁'Q₂ ⁺ Q₄Q₅). Чистий статичний виграш (ефект) країни 2 від створення митного союзу з країною 3 обмежується сумою ефекту захисту b' та ефекту споживання d'.

     Відповідь на запитання, чи веде утворення митного  союзу країнами 2 та 3 до зростання  добробуту цих країн чи до його зниження, цілком залежить від співвідношення абсолютних розмірів ефекту створення  торгівлі (b' + d') та ефекту відхилення торгівлі с. Якщо с > (b' + d'), то добробут знижується, а якщо  
с < (b' + d'), то добробут зростає. Зауважимо, що зі зростанням еластичності попиту та пропозиції в країні 2, яка імпортує, а також зі зменшенням різниці у цінах між країнами, що входять та не входять до митного союзу (чим ближчі прямі пропозиції S₁ та S₃ одна до одної), збільшується додатний ефект створення торгівлі (збільшується площа (b' + d') та зменшується обсяг ефекту відхилення торгівлі (зменшується площа с)).

     Якщо  внаслідок утворення митного  союзу виникає ефект відхилення торгівлі, то добробут країн, які не беруть в ньому участі (країна 1), погіршиться, оскільки обмежені ресурси  використовуються менш ефективно, ніж  в умовах вільної торгівлі. З іншого боку, добробут країн-учасниць може погіршитись, якщо ефект відхилення торгівлі за своїми вартісними розмірами буде меншим за ефект створення торгівлі. Як правило, здебільшого внаслідок  створення митного союзу відзначаються  обидва ефекти, але ефект створення  торгівлі більший за ефект відхилення торгівлі, отже, інтеграція у цілому веде до підвищення добробуту країн-учасниць [7, 163-165].

     Крім  розглянутих ефектів створення  та відхилення торгівлі, які виявляються  негайно після утворення інтеграційного союзу, до статичних ефектів інтеграції належить скорочення адміністративних витрат на утримання митних та прикордонних органів. Внаслідок зменшення сукупного  попиту на імпорт з країн, що не входять  у союз, можуть поліпшитись умови  торгівлі групи країн, які у нього  входять. 

       Після того, як інтеграція набуває сили, виникають динамічні ефекти, які можуть бути як сприятливими, так і несприятливими для національної економіки.

       Позитивні наслідки від утворення союзу такі:

     1) зростає конкуренція між виробниками з різних країн, яка стимулює зростання цін, призводить до покращання якості товарів, стимулює створення та впровадження нових технологій тощо;

     2) країни-учасниці користуються перевагами економії масштабу виробництва, що дає змогу збільшувати обсяги виробництва та скорочувати витрати;

     3) збільшується приплив іноземних інвестицій, оскільки корпорації з країн, що не входять до союзу, прагнуть зберегти за собою певний сегмент закритого митним бар'єром ринку за рахунок створення підприємств всередині країн, що інтегруються;

     4) позиція кожної з країн – учасниць інтеграційного угруповання на торгових та економічних переговорах є вигіднішою порівняно зі становищем окремої країни, що не входить до союзу, і це може забезпечити для країни-учасниці вигідні умови торгівлі або інші переваги [7, 165].

     Основні негативні наслідки, з якими може бути пов'язане, приєднання до союзу, такі:

     1) за певного збігу обставин ресурси можуть відпливати із менш розвинених у економічному відношенні країн – членів союзу до розвиненіших або у напрямку до географічного центру союзу для зниження транспортних витрат;

     2) якщо встановляться тісніші інтеграційні зв'язки між окремими фірмами країн-учасниць, може виникнути олігопольний зговір, який веде до зростання цін на відповідну продукцію; може зрости кількість зливань, що посилить панування монополій;

     3) від збільшення масштабів виробництва може виникнути ефект втрат, пов'язаний з формуванням надто великих компаній, які стають неефективними через зайву бюрократизацію та інші чинники;

     4) за певних обставин витрати на функціонування союзу можуть бути надзвичайно високими, особливо за відсутності належного контролю за здійснюваними ним витратами.

     Ці  проблеми стають відчутнішими зі зростанням ступеня втручання у справи окремих  держав з боку органів союзу. Якщо, наприклад, деякі витрати будуть вигідні для певної країни, вона буде наполягати на їх збільшенні, розуміючи, що вони фінансуються за рахунок внесків  усіх країн-учасниць [3, 165-166].

     У комплексному вигляді важко оцінити  усі ці аргументи. Для визначення того, наскільки країна виграла від приєднання до союзу, необхідно з'ясувати, що було б, якби вона не стала членом союзу. Необхідно також врахувати, що деякі наслідки, як позитивні, так і негативні, мають довгостроковий характер, залежать від загального стану справ на світовій арені, а інколи мають суто політичний характер і тому знаходяться за межами економічного аналізу (наприклад, "політичний вплив", "втрата суверенітету").

     Отже, міжнародна економічна інтеграція –  це процес зближення, переплетення, адаптації  національних господарств світової спільноти.

     Розділ 2. СТВОРЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО  СОЮЗУ ЯК РЕЗУЛЬТАТ  ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В ЄВРОПІ.

     2.1. Хронологія становлення  європейської інтеграції.

     З розвитком міжнародних інтеграційних  процесів усе більшого значення набувають  формування макрорегіональних інтеграційних  об’єднань. На сьогоднішній день існує п’ять рівнів регіональної інтеграції: зона преференційної торгівлі; зона вільної торгівлі; митний союз; спільний ринок; економічний і валютний союз. У світі нараховуються десятки макрорегіональних об’єднань різного рівня інтеграції. Серед найвпливовіших та найцікавіших за складом учасників є такі організації: Європейський Союз (ЄС); Північно-Американська угода про вільну торгівлю (НАФТА);  Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС); Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН); Південний спільний ринок (МЕРКОСУР); Латинсько-Американська асоціація інтеграції (ЛААІ); Співдружність Незалежних Держав (СНД); Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС).[2, 252]

     Утворення регіональних об’єднань як форми  інтеграційної взаємодії держав започатковано в Європі. Інтеграційні процеси в Європі досягли найвищого  рівня у зіставленні з іншими регіонами світу. Саме тут діє  угрупування, що пройшло всі відомі стадії інтеграції, - Європейський Союз. ЄС може розглядатися як класичний  приклад послідовної економічної  інтеграції на регіональному рівні. І дійсно, ця організація багато в чому є взірцем при утворенні  регіональних економічних угрупувань на різних континентах. Водночас Європа показала приклади заснування таких  організацій, які не витримали випробування часом ( Рада Економічної Взаємодопомоги – РЕВ) або зазнали істотної реорганізації в пошуках підвищення ефективності діяльності ( Європейська Асоціація Вільної Торгівлі – ЄАВТ).[2, 253]

     Історично першою регіональною економічною організацією стала РЕВ, яка була заснована  в 1949 р.  З європейських країн до неї входили СРСР, НДР (Східна Німеччина), Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Албанія ( припинила членство з 1962 р.); у деяких структурах брала  участь Югославія. Метою РЕВ сприяння поглибленню й удосконаленню  співробітництва між соціалістичними  країнами, розвитку соціалістичної економічної  інтеграції, планомірному розвиткові народного господарства, прискоренню  економічного й технічного прогресу. Діяльність РЕВ ґрунтувалася на довгострокових програмах у сфері економіки; однією з останніх була Комплексна програма соціалістичної економічної інтеграції (1971).

     Згідно  зі Статутом, Рада Економічної Взаємодопомоги була відкрита для будь-якої іншої країни, яка побажає до неї вступити; але поповнилась вона лише іншими соціалістичними країнами за межами Європи (Монголія, В’єтнам, Куба). Жодна європейська несоціалістична країна не тільки не хотіла, але й не могла б стати членом РЕВ через несумісність принципів ринкової та адміністративно-командного варіанту соціалістичної економіки.

     У межах Ради Економічної Взаємодопомоги соціалістичним країнам вдалося  досягнути певної координації зовнішньо-економічної  діяльності. На РЕВ припадала переважаюча  частка зовнішньої торгівлі кожної з країн, було споруджено чимало спільних об’єктів народного господарства. Проте в цілому ефективність РЕВ була невисокою. Обсяги взаємної торгівлі країн-членів РЕВ значно поступалися показниками країн Європейського економічного співтовариства (ЄЕС); ще менш ефективною була інтеграція у валютно-кредитній сфері, в русі трудових ресурсів. Справа в тому, що РЕВ являла собою насамперед політичну організацію. Економічна інтеграція розглядалася як підпорядкований процес, що має сприяти досягненню політичних цілей. Крім того, в умовах жорсткого централізованого планування інтеграційний процес набував неприродності і, по суті, гальмувався. З розпадом соціалістичної системи як політичної сили припинила існувати і РЕВ, що продемонструвало її штучний характер.[2, 254]

     Інакше  розвивались інтеграційні процеси  в Західній Європі. Правда, на перших порах, відразу ж по закінченні Другої світової війни, панувала ідея утворення  політичного союзу західноєвропейських  країн. Він мав бути протидією  поширення комунізму на Захід. У 1946 р. У. Черчілль виступив за утворення  Сполучених Штатів Європи, які являли б собою єдиний монолітний блок західноєвропейських  держав. Його промова дала початок руху за «єдину Європу». В різних західноєвропейських країнах почали утворюватись координаційні комітети, що сприяли б втіленню в життя ідеї британського прем’єра. Наприкінці 1948 р. було сформовано «Європейський рух». В тому ж році міністрами закордонних справ Франції, Великої  Британії, Бельгії, Нідерландів і Люксембургу було підписано Брюссельський пакт про утворення Західного союзу. Його призначенням було забезпечення співробітництва країн-членів в економічній, соціальній, культурній та військовій сферах. Згодом цей союз був доповнений Європейською радою (1949), до якої увійшли ще деякі західноєвропейські країни. В 1955 р. Західний Союз було перейменовано на Західноєвропейський Союз.