Інституціоналізація глобального економічного розвитку

Дослідження автором  діяльності ТНК та університетів, як ключових інститутів постіндустріального суспільства, дозволила йому стверджувати про їх вирішальну роль у розвитку сучасних світогосподарських процесів. Серед факторів, які визначають провідне становище ТНК у структурі глобальної економіки дисертант виокремлює наступні: зосередження левової частки глобального виробництва матеріальних благ та послуг, концентрація  фінансового, технологічного, кадрового та інтелектуального ресурсів, а також монопольне право на їх володіння, контроль та перерозподіл на світовій економічній карті.

У роботі виявлено тенденцію до поглиблення  процесів злиття і поглинання транснаціональних  і багатонаціональних компаній, інвестиційних  фондів, формування фінансово-промислових  груп глобального типу. При цьому  зазначається, що подібні бізнес-структури прискорюють процеси інтеграції, як у вертикальному, так і горизонтальному напрямку, що вимагає від них зміни стратегій діяльності, методів і способів організації роботи. Так, за прогнозами ЮНКТАД, у 2006 році вартісний обсяг угод зі злиття і поглинання  досягнув 880 млрд. дол. США., що у кілька разів перевищує показники попередніх років Автор обґрунтовує цей явище зміною характеру і структури міжнародної конкуренції, зниженням ефективності торговельного, інвестиційного й фінансового режимів регулювання, здійснюваних такими  міжнародними організаціями як СОТ, МФВ, групою установ Світового Банку та іншими впливовими міжнародними організаціями. 

Що стосується університетів, то їх пріоритетність у  сучасній інституційній структурі  глобального розвитку обумовлена здійсненням ними ефективної інтеграції фундаментальної та прикладної науки, генеруванням нових ідей, розробкою перспективних технологій, стандартів і методів управління суспільством на всіх його рівнях, формуванням загальноцивілізаційних цінностей. При цьому автор зазначає, що запорукою спроможності університетів постійно адаптуватися до постійно змінних потреб ринку є, безумовно, їх незалежність та автономія. На сьогодні вони наділені широкими повноваженнями щодо формування своєї стратегії, визначення пріоритетів у навчанні студентів і проведенні наукових досліджень, формуванні джерел фінансування та використання фінансових ресурсів, розробці своїх навчальних програм та визначення критеріїв прийому студентів та найму професорсько-викладацьких кадрів.

У розділі 3 «Формування  глобальної системи інституційного забезпечення стійкого економічного розвитку» автором презентовано теоретичну модель інституціоналізації глобального економічного розвитку в умовах його багатополярності, висвітлено роль міжнародних неурядових організацій та обґрунтовано напрямки формування системи глобального менеджменту з визначенням основних її інституційних компонентів.

Комплексний підхід до визначення структури  і основних дійових осіб глобальної інституційної системи, що нині формується,  дозволив автору  показати взаємозалежність та  субординованість  інститутів  різних рівнів і типів (рис.2).    

Рис.2. Теоретична модель інституціоналізації глобального економічного розвитку

за  умов багатополярності 

На його основі охарактеризовано ключові функціональні  повноваження держав, неформальних центрів  управління, мережевих структур глобального  типу, таких інститутів, як центри глобального  управління,  міжнародні організації  системи ООН, центри генерування знань, глобальні міста і регіони, що є точковими центрами глобального розвитку, і водночас глобальних мереж його координації. Особливого статусу в системі міжнародних організацій ООН, набули інститути глобального громадянського суспільства, глобальні ЗМІ, інститути захисту навколишнього середовища.

Автором досліджено провідні напрямки діяльності міжнародних  нерядових організацій, серед яких найважливіше значення, в контексті  задоволення  суспільних потреб, відіграють: реалізація посередницьких функцій між державою і суспільством; дослідження соціальних факторів, здійснення  експертних оцінок; формування громадянсько-правової позиції суспільства; демократизація громадянського суспільства; розв’язання соціальних проблем життєдіяльності громадянського суспільства - на національному рівні; участь НУО у реалізації Глобального договору; розвиток багатосторонніх міжнародних відносин; поширення  демократичних  цінностей  у світі; нагляд за  дотриманням і виконанням  рішень міжнародних урядових організацій; реалізація своїх функціональних завдань, визначених консультативним статусом - на глобальному рівні.

Реалізація  цільової функції МНУО, на думку  автора, може здійснюватись через  оптимізацію шляхів співробітництва  з урядовим і комерційним секторами, вдосконалення механізмів взаємодії з міжнародними  організаціями глобального типу, активізацію виконання своїх освітньої, інформаційної,  ідеологічної та інших функцій. З’ясовано, що статус міжнародних неурядових організацій не відображає їх  роль у глобальному суспільстві, а тому повноваження організацій неурядового сектору потребують перегляду і розширення на державному і на міжнародному рівнях, що дозволить їм активізувати діяльність у таких напрямках, як співробітництво з комерційним сектором (у галузі просвітництва, посилення філантропічної і благодійницької діяльності); з урядом (у виконанні державних замовлень, виконання ідеологічної, освітньої, інформаційної та інших важливих  економічних і соціальних  функцій).

Резюмуючи розділ дисертаційного дослідження, автор здійснює класифікацію теоретичних  сценаріїв формування системи глобального управління соціальними та економічними процесами на основі принципів кооперації, солідарності, субсидіарності та культурної диверсифікації. Найбільш перспективною моделлю глобального менеджменту, на переконання дисертанта, є така його схема, яка включає збалансованість представництва інтересів крупних держав, інтеграційних блоків країн, в т.ч. слаборозвинутих, суспільних інститутів та міжнародних структур, що унеможливлюють монополію окремих країн, сил чи центрів у розробці глобальних стратегій розвитку сучасної цивілізації.  

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено  теоретичне узагальнення та запропоновано  нове вирішення  наукової задачі щодо формування науково - обґрунтованої системи інституційного забезпечення глобального економічного розвитку, як ключової умови гармонізації інтересів основних суб’єктів міжнародних економічних відносин та усунення разючих суперечностей сучасного етапу розвитку світового господарства. Міждисциплінарне дослідження сутності глобалізації, еволюції становлення глобальної економічної системи та модифікації її інституційних компонентів в умовах багатополярного світогосподарського розвитку, дозволили  автору  сформулювати  наступні висновки:

1. Глобальний економічний розвиток характеризується циклічним характером, обумовленим дією періодично повторюваних іманентних рушійних сил, таких як: науково-технічний  прогрес, демократизація суспільного життя, домінування ринкових відносин та інституціоналізація глобального економічного розвитку. Глобальна економіка у процесі розвитку потребувала адекватної інституційної системи регулювання, яка еволюціонувала від найнижчого рівня, з домінуванням мікрорівневих регуляторів (1870–1914 рр.), з наступним переходом до етапу превалювання двосторонніх міждержавних інститутів регулювання (1914–1945 рр.), до появи багатосторонніх міждержавних інтеграційних органів управління та наднаціональних інститутів (1945–1980 рр.) та до формування системи глобального менеджменту (з 1980 р. і дотепер).

2. На  сучасному етапі розвитку  світового господарства, внаслідок  значного загострення соціально-економічних  протиріч між суб’єктами глобальної  економічної системи, спостерігається  істотне відставання регулятивних  механізмів від динаміки та масштабів глобальних трансформацій. Це вимагає якісного вдосконалення та структурно-функціональної оптимізації діючої нині системи інституційного забезпечення глобального економічного розвитку через створення нових інститутів, модернізацію діючих, а також застосування більш гнучкого і мобільного інструментарію та транспарентних методів глобального економічного співробітництва, посилення функцій контролю та нагляду за основними учасниками глобального ринку.

3. Базовою категорією глобальної  економіки є глобальний ринок, який, реалізуючи свою цільову функцію щодо формування глобального попиту, глобальної пропозиції, інтернаціональної ціни, умов глобальної конкуренції та розвитку глобальної інфраструктури, задає параметри подальшого розвитку інституційної системи глобальної економіки.

4.   Сучасна система міжнародних інститутів характеризується ієрархічною структурою, в якій виокремлюються інститути міждержавного, регіонального, наднаціонального та глобального типів. Реакцією на нарощення інтеграційних тенденцій у світовому господарстві та поглиблення інтернаціоналізації виробництва й обміну є зростання ролі інститутів глобального типу, яким поступово делегується  частина функцій та компетенцій структур нижчого рівня.

5. Вирішальну  роль у розвитку сучасних світогосподарських процесів відіграють ТНК та університети. Як ключові інститути постіндустріального суспільства, вони здійснили ефективну інтеграцію фундаментальної та прикладної науки, зосередили левову частку глобального виробництва матеріальних благ та послуг, сконцентрували фінансовий, технологічний, кадровий та інтелектуальний ресурси, а також монополізували права на їх володіння, контроль та перерозподіл в межах світового господарства. При цьому найбільш впливовими і економічно ефективними формами ведення транснаціонального бізнесу за умов глобалізації є фінансово-промислові групи, стратегічні альянси, інвестиційні фонди, мережеві комерційні структури, професійні підприємницькі агенції ін. Подібні форми концентрації капіталу, сформувавшись у результаті процесів злиття і поглинання, є найбільш ефективними інституційними структурами ведення виробничої, комерційної та інтелектуальної діяльності.

6. Демократизація міжнародних економічних  відносин за умов зростання  відкритості національних суспільств  обумовило появу багаточисленних неурядових структур, рухів, організацій, об’єднань, асоціацій. Їх вплив на глобальні процеси стає все більш помітним і вагомим в силу того, що вони виражають економічні й професійні інтереси та захищають соціальні права окремих етнічних меншин, малого та середнього бізнесу, малозахищених верств населення різних країн, борються за захист навколишнього середовища та вирішення екологічних проблем людства. Їх сукупність представляє собою потужний амортизатор пом’якшення негативних впливів та загроз глобалізації. Це знаходить вимагає підвищення статусу та зростання повноважень найавторитетніших з них на державному та міжнародному рівнях.

7. Сучасна інституційна система  світового господарства вимагає  формування ефективної системи  глобального менеджменту, як універсального способу вирішення глобальних економічних, фінансових і соціальних диспропорцій у міжнародних відносинах, гармонізації інтересів суб’єктів глобальної економічної системи, які запропоновано здійснити через реалізацію сценаріїв і моделей глобального розвитку та використання гнучкого інструментарію глобального співробітництва.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ  ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія:

1. Давидович О.І., Гайдай Ю.В. Формування ефективної інфраструктури сприяння експорту // Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку: Монографія: У 2 т. – Т. І / Д.Г.Лук’яненко, А.М.Поручник, Л.А.Антонюк та ін.; За заг. ред. Д.Г.Лук’яненко, А.М. Поручника. – К.: КНЕУ, 2006. – С. 211-224 (1,01 д.а.). (Особисто автору належить 0,4 д.а.: розкрито сутність категорії «інститут» та оцінено роль інституційного середовища у формуванні ефективної інфраструктури сприяння експорту).    

У наукових фахових виданнях:

2. Гайдай Ю.В. Становлення концептуальних основ процесу економічної глобалізації // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 208. Том І. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. – С. 223-235 (0,67 д.а.).
3. Гайдай Ю.В.  Еволюція  економічної глобалізації та її рушійні сили // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 217.     Том ІV. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2006. – С. 943-970 (1,51 д.а.).
4. Гайдай Ю.В. Інституційно-правові засади функціонування міжнародних неурядових організацій // Зовнішня торгівля: право та економіка, 2006. - №6 (29). – С. 37-46 (0,81 д.а.).
5. Гайдай Ю.В. Трансформація структурних складових глобального інституційного середовища // Міжнародна економіка. Збірник наукових праць. Вип. 50 / Відп. редактор В.Є. Новицький. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2006. – С.238-250 (0,63 д.а.)
6. Гайдай Ю.В. Формування класифікаційних ознак категорії «інститут» // Зовнішня торгівля: право та економіка. Науковий журнал, 2007. - №3 (32). – C 24-36 (1,05 д.а.).
7. Гайдай Ю.В. Модифікація ролі національних держав в умовах динамізації процесів глобалізації // Формування ринкової економіки: Збірник наукових праць. Вип. 17 / Відп. ред. О.О.Бєляєв. – К.: КНЕУ, 2007. – С. 225-233 (0,5д.а.).

В інших  виданнях:

8. Гайдай Ю.В.  Вплив співробітництва України з міжнародними  фінансовими організаціями на розвиток фінансового сектору // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Реформування фінансово - кредитної системи і стимулювання економічного зростання». – Луцьк: РВВ «Вежа», 2004. – С. 181-182 (0,13 д.а.) 

9. Гайдай Ю.В.  Наслідки розширення ЄС для  України: нові напрямки  співробітництва  // Матеріали міжнародної науково-практична  конференція «Європейський Союз  та Україна». –  К.: КНЕУ, 2004. –  С.182-185 (0,14 д.а.). 

10. Гайдай Ю.В. Модифікація регулятивної функції держави  в умовах глобалізації // Матеріали VІІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Наука і освіта 2005». Том 95. Економічна теорія. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С. 17-19 (0,13 д.а.).