Інституціоналізація глобального економічного розвитку

Дістало подальший  розвиток:

• обґрунтування парадигмальних засад, на яких базується формування глобальної економіки, за рахунок таких принципів як системність, взаємозалежність, відкритість, суперечливість, субординованість, нелінійність, уніфікованість та конвергентність. Розвинуто теоретичні підходи до визначення категорії «глобалізація» як вищого ступеня інтернаціоналізації національних відносин і поступове утвердження в якості панівних загальноцивілізаційних принципів, норм і цінностей в системі суспільних відносин, що регулюються міжнародними (глобальними) інститутами, яке відрізняється від існуючих визначень системним характером та підкресленням ролі інституційного компоненту;
• дослідження ролі ТНК та університетів, як ключових інститутів постіндустріального суспільства, у глобальному економічному розвитку, які є основними продуцентами матеріальних і нематеріальних благ, інноваційних продуктів, знань та технологій і визначають провідні тренди світогосподарського розвитку завдяки концентрації фінансового, технологічного, кадрового та інтелектуального ресурсів і монопольному праву їх перерозподілу на світовій економічній карті;
• уточнено характеристики і пріоритетні напрямки діяльності міжнародних неурядових організацій, які репрезентують широкий спектр суспільних інтересів через різнобічне співробітництво з урядовим і комерційним секторами, вдосконалення механізмів взаємодії з міжнародними  організаціями глобального типу, активізацію виконання своїх освітньої, інформаційної,  ідеологічної та інших функцій.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення  сформульованих автором у дисертації теоретичних положень, висновків та рекомендацій полягає у тому, що вони можуть бути методологічною базою для розробки ефективних механізмів співробітництва України з міжнародними економічними організаціями та регіональним угрупуваннями (ООН, СОТ, МВФ, Група Світового банку, ЄС, ГУАМ, ЧЕС та ін.) у реалізації зовнішньоекономічної політики держави.

Пропозиції  автора щодо адаптації зарубіжного  досвіду забезпечення міжнародної  конкурентоспроможності вітчизняних  товаровиробників у процесі вступу України до глобальної торговельної системи використано у практичній роботі Департаменту співробітництва з СОТ Міністерства економіки України при підготовці  загальнодержавних документів економічного спрямування (довідка про впровадження №128-32/115 від 14.06.2007 р.). Окремі теоретичні положення та висновки дисертаційної роботи щодо використання інструментів неурядових організацій для реалізації зовнішньоекономічної та зовнішньополітичної стратегії держав на міжнародній арені, формування позитивного іміджу країни у світі, а також вдосконалення механізмів співробітництва комерційного, державного і неурядового секторів використано при підготовці рекомендацій круглих столів, семінарів та конференцій, проведених представництвом Фонду Фрідріха Еберта в Україні (довідка про впровадження від 11.06.2007 р.). Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи використано у навчальному процесі при викладанні дисциплін «Міжнародна економіка», «Транснаціональні корпорації» і «Міжнародні організації» студентам факультету міжнародної економіки і менеджменту та Центру магістерської підготовки в  ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» (довідка про впровадження від 10.01.2007р.).

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, які викладено в дисертаційному дослідженні та виносяться на захист, одержані автором особисто.     

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження пройшли апробацію на 7 міжнародних та всеукраїнських науково - практичних конференціях, зокрема: міжнародній науково-практичній конференції «Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного зростання» (м. Луцьк, 4-5 червня 2004 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Європейський Союз та Україна» (м. Київ, 17 червня 2004 р.), VІІІ міжнародній науково-практичній конференції «Наука і освіта 2005» (м.Дніпропетровськ, 7-21 лютого 2005 р.), ІІ міжнародній науково-практичній конференції «Науковий потенціал світу - 2005» (м. Дніпропетровськ, 19-30 вересня 2005 р.), ІХ міжнародній науково-практичній конференції «Моделі та стратегії євроінтеграції України: економічний і правовий аспекти» (м. Київ, 30 травня 2006р.), міжнародній науково-практичній конференції «На Схід і Південь від ЄС: проблеми формування спільного європейського економічного простору» (м. Київ,   5-7 жовтня 2006 р.), ІІІ всеукраїнській науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Проблеми глобалізації та моделі стійкого розвитку економіки» (м. Луганськ, 21-23 березня 2007 р.).

 Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано автором самостійно і у співавторстві у 14 наукових працях, у тому числі у розділі 1 монографії, 6 статтях у наукових фахових виданнях, 7 публікаціях у збірниках матеріалів міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференцій. Загальний обсяг опублікованого матеріалу, що належить особисто дисертантові, становить 6,52 д.а.

Структура дисертаційної  роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів і висновків. Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 195 сторінок комп’ютерного тексту. У тексті дисертації розміщено 16 рисунків на 16 сторінках і 17 таблиць на 18 сторінках та 19 додатків на 29 сторінках, список використаних джерел налічує 206 найменувань на 16 сторінках.       

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету, задачі, об’єкт і предмет дисертаційної роботи, визначено методологічну основу і методи дослідження, обґрунтовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 «Теоретичні основи дослідження процесу інституціоналізації глобального економічного розвитку» досліджено методологічні засади формування глобальної економіки, проаналізовано концепції, які висвітлюють сутність та рушійні сили економічної глобалізації, розкрито еволюцію становлення та розвитку інституційної системи світового господарства, а також умови та чинники її модифікації за умов глобалізації.

Глобалізація світової економіки  є одним з найбільш складних і  актуальних предметів міждисциплінарних  досліджень. Автор дослідив сучасні підходи відомих вітчизняних та зарубіжних економістів до визначення категорії «глобалізація», і виявив різні точки зору щодо цієї дефініції, а також її різнорідну природу походження, а саме: як процес уніфікації (універсалізації) ідей, норм поведінки цінностей: Д.Белл, Ч.Морісон, С.Мочерний, В.Пєрская, О.Чумаков, К.Шот; як інтегративна властивість ринків: Ж.Адда, Л.Бляхман, Гж.Колодко, Дж.Сорос, Т.Фрідман, С.Хофман; як детериторіалізація соціально-економічних явищ і процесів: А.Аппадураї, У.Бек, Д.Гелд, Д.Голдблатт, Дж.Парратон, М.Уотерс; як інтенсифікація соціально-економічних трансформацій: Е.Гіденс, М.Інтрилігейтор, В.Міхеєв, А.Тейт, Ю.Шишков; як  процес формування глобальних управлінських структур або проект глобального управління: М.Ільїн, В.Міхеєв, А.Панарін, В.Сіденко, А.Уткін, Т.Шанін; як форми і методи світової експансії: О.Білорус, А.Вебер, В.Інозємцев, В.Лукашевич; як тенденція в розвитку людської цивілізації: Н.Глейзер, В.Міронов, Дж.Стігліц; як розмивання меж державного суверенітету: М.Арчер, Б.Баді, І.Лукашук, К.Омає; як результат науково-технічного прогресу: М.Делягін, Ю.Пахомов, Т.Шанін. Це дало змогу автору обґрунтувати власне визначення глобалізації, як вищого ступеня інтернаціоналізації національних відносин і поступове утвердження в якості панівних загальноцивілізаційних принципів, норм і цінностей у системі суспільних відносин, що регулюються міжнародними інститутами глобального типу, та виявити парадигмальні принципи формування глобальної суспільної системи: системність, взаємозалежність, відкритість, суперечливість, субординованість, нелінійність, уніфікованість та конвергентність.

Наступним кроком є з’ясування процесу  генезису та становлення глобальної економіки, як основного елементу глобалізаційного процесу, виявлення його іманентних та трансцендентних рушійних сил, специфіки їх дії на різних стадіях формування глобальних економічних відносин. На основі аналізу довгих інноваційних хвиль Й.Шумпетера, циклів та ритмів розвитку глобальної економічної і політичної систем В.Пантіна й В.Лапкіна, довгих хвиль М.Кондратьєва, хвиль демократизації С.Хантінгтона, хвиль зовнішньоекономічної експансії США Ф.Клінберга, а також хвиль глобалізації, запропонованих експертами групи Світового Банку, автор доводить циклічний характер розвитку глобальної економіки і виокремлює чотири її цикли (рис.1).

Рис.1. Цикли глобального  економічного розвитку (1750-2030 рр.)

До іманентних рушійних сил, як прояву існуючих у суспільстві суперечностей, автор відносить науково-технічний прогрес, демократизацію суспільного життя, домінування ринкових відносин та інституціоналізацію глобального економічного розвитку. Характер трансцендентних рушійних сил є похідним від іманентних, але, водночас, зберігається природа їх прояву на кожному з досліджуваних циклів глобального економічного розвитку з притаманними їм особливостями.

Необхідною умовою ефективного  розвитку міжнародних економічних  відносин  є їх інституційне оформлення і забезпечення реалізації зростаючих потреб суб’єктів цих відносин через відповідні регулятивні інструменти та механізми. У роботі доведено, що паралельно із нарощенням світогосподарських процесів зароджується і відповідна інституційна структура, функціями якої є регулювання та координація дій учасників міжнародних ринків. На основі теоретичних та аналітичних джерел, історичних інформаційних матеріалів, розкрито еволюцію становлення та розвитку інституційної системи світового господарства з детальною характеристикою особливостей її механізмів у різні історичні періоди. За основним критерієм – пануючим типом регуляторів світової економіки – автор виокремлює чотири етапи у розвитку даної системи : І етап (1870–1914 рр.) – домінування мікрорівневих регуляторів; ІІ етап (1914–1945 рр.) – превалювання двосторонніх міждержавних інститутів регулювання; ІІІ етап (1945–1980 рр.) – поява багатосторонніх міждержавних інтеграційних органів управління та наднаціональних інститутів; IV етап (з 1980 р. і дотепер) – формування системи глобального менеджменту.

З метою з’ясування умов та чинників, які впливають на модифікацію інституційної системи світового господарства на сучасному етапі, у роботі  проаналізовано новітні тенденції в його розвитку, виявлено суперечливий і конфліктний характер економічної глобалізації та встановлено наростаючу невідповідність діючої системи механізмів регулювання світогосподарських процесів новим реаліям, обумовлених фундаментальними зрушеннями у глобальній економіці. На цій основі автор приходить до висновку щодо необхідності суттєвого реформування організаційних форм та функціональних компетенцій інститутів різних рівнів і типів та формування ієрархічно впорядкованої глобальної інституційної системи, яка б адекватно задовольняла сучасні потреби суб’єктів міжнародних економічних відносин.   

Діалектичний підхід автора до з’ясування сутності категорії «інститут», аналізу змін у співвідношенні його організаційних форм і функцій, розширення компетенцій і повноважень у  сучасному  глобальному середовищі дозволив значно поглибити і конкретизувати зміст даної категорії за рахунок характеристики таких якісно нових функцій сучасних інститутів, як субсидіарність, директивність, реалізація інтересів міжнародного державно-монополістичного капіталу, регулювання глобальних диспропорцій, участь у вирішенні глобальних проблем людства тощо.     

У розділі 2 «Інституційне середовище функціонування глобального товарного ринку» автором досліджено процеси глобалізації національних товарних ринків, сформульовано систему критеріїв оцінки ступеня їх глобалізованості, охарактеризовано функції міжнародних інститутів регулювання світового товарного ринку, проведено детальний аналіз ролі ТНК та університетів, як провідних інститутів постіндустріального суспільства, у глобальному економічному розвитку.

На основі проведеного теоретичного аналізу наукових концепцій та методів до трактування сутності категорії «ринок» (феноменологічного, історико-генетичного, методу теоретичного моделювання, статистичного та маркетингового підходу), а також критеріїв глобалізованості національних товарних ринків, автор вводить у науковий обіг категорію «глобальний  ринок», під яким він розуміє регульовану інститутами глобального економічного розвитку сукупність економічних відносин між суб’єктами глобальної економічної системи з приводу організації обміну матеріальними і нематеріальними продуктами відповідно до законів товарного виробництва.

Використовуючи  моделі загальної рівноваги, запропоновані  західними науковцями, автор охарактеризував  основні сегменти глобального товарного  ринку: ринок сільськогосподарської продукції, промислових товарів та послуг. Проведений аналіз дозволив стверджувати, що тарифна лібералізація вищезазначених ринків, здійснена під егідою СОТ, мала своїми наслідками стрімке зростання світового експорту та імпорту, розширення представництва країн та інших суб’єктів на  глобальних ринках та одночасне загострення конкурентної боротьби між ними, а також диверсифікацію діючого інструментарію конкуренції.

На підставі запропонованих критеріїв оцінки ступеня  інтегрованості національних товарних ринків до глобального ринку – номінальних (обсяги експорту та імпорту товарів і послуг, зовнішньоекономічна квота, сальдо торговельного балансу, сальдо послуг і некомерційних операцій та ін.) і реальних (структура експорту та імпорту, вплив зовнішньої торгівлі на стан економічної безпеки держави, вплив зовнішньоторговельних відносин на технологічний розвиток країни та ін.) автор виокремив кількісні та якісні параметри включення національного виробництва до системи глобального поділу праці. На думку автора, саме реальні критерії є визначальними в оцінці якісного рівня інтегрованості держави у світовий економічний простір та її впливу на економічний розвиток країни.

На думку  автора, за умов суттєвого зростання  обсягів світового товарообороту  та диверсифікації його номенклатурної й географічної структури істотно зростає роль міжнародних регулятивних інститутів. Цілком логічним є звернення автора до оцінки ефективності діяльності провідного інституту глобальної торговельної системи - СОТ та виявлення «слабких місць» в її роботі. Дисертант конкретизує напрямки вдосконалення діяльності СОТ через уніфікацію нетарифної системи регулювання, часткову лібералізацію системи тарифного регулювання, диверсифікацію механізму цільового фінансування пріоритетних галузей економіки відсталих країн, розширення доступу країн, що розвиваються, до ринку прав інтелектуальної власності в найбільш затребуваних сегментах тобто, універсалізацію в цілому її функцій.