Міжнародний валютний фонд: виникнення, призначення, функції та роль

Міністерство освіти і науки  України

Національний технічний університет  України

«Київський Політехнічний Інститут»

Факультет менеджменту та маркетингу

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «ФІНАНСИ, ГРОШІ ТА КРЕДИТ »

 

ТЕМА: Міжнародний валютний фонд: виникнення, призначення, функції та роль

 

 

ВИКОНАЛА: студентка Цвєткова Олександра Володимирівна курс 2, спеціальність менеджмент ЗЕД група УЗ-92 форма навчання денна особистий підпис студента НАУКОВИЙ КЕРІВНИК: Шкробот Марина Володимирівна

 

 

 

 

 

РЕЄСТРАЦІЯ  РОБОТИ номер__________,       дата___________   ДОПУСК  ДО ЗАХИСТУ: c  ТАК, c  НІ

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ – КПІ – 2011

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

У світі на початку XXI ст. діяло більше 100 міжнародних структур, що тією чи іншою мірою були залучені до обговорення та регулювання проблем економіки. Вони розрізняються за складом, розміром, функціями і впливом на світогосподарські відносини. Найважливішу роль у здійсненні та регламентації міжнародно-кредитних стосунків виконують багатосторонні валютно-фінансові формування. Серед них особливе місце займає Міжнародний Валютний фонд [5, с. 171].

МВФ є провідною світовою організацією з міжнародної співпраці у валютній сфері. Організація включає 187 держав-членів (на червень 2010 року), в якій майже всі країни світу працюють спільно на благо всіх. Її головна мета полягає у збереженні стабільності міжнародної валютної системи – системи обмінних курсів і міжнародних платежів, що дозволяє країнам (і їх громадянам) купувати один у одного товари і послуги. Це необхідно для забезпечення сталого економічного зростання та підвищення рівня життя.

Актуальністю  моєї теми є те, що на сьогоднішній день Міжнародний Валютний Фонд виступає найбільшим кредитором для багатьох розвинених країн та країн, що розвиваються. Не виключенням є й Україна.

Об’єктом  мого дослідження є безпосередньо  Міжнародний Валютний Фонд, як одна з міжнародних фінансових організацій.

Предметом мого дослідження є валютно - фінансові  відносини України з МВФ, розвиток їх співпраці.

Відповідно до основної цільової орієнтації сформульовано  наступний комплекс завдань:

• визначити головні цілі та напрями праці МВФ;
• визначити значення МВФ для розвинутих країн та країн, що розвиваються;
• дослідити розвиток співпраці України з МВФ;

 

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти  дослідження Міжнародного валютного  фонду

1.1 Історія виникнення  та організаційна структура Міжнародного  валютного фонду

На сьогодні Міжнародний Валютний фонд є однією з крупніших міжнародних  фінансових організацій, що відіграють велике значення для країн, що розвиваються. Не виключення й Україна, яка останні п’ятнадцять років перебуває на перехідному етапі розвитку, необхідність фінансової підтримки є надзвичайно гострою і актуальною проблемою.

Міжнародний Валютний Фонд (МВФ)(англ. International Monetary Fund, IMF) – міжнародна національна валютно-кредитна організація, що має статут, спеціалізованої представницької  установи Організації Об’єднаних Націй.

Вона призначена для  регулювання валютно-кредитних відносин між державами членами і надання  їм фінансової допомоги при валютних ускладненнях, що викликані дефіцитом  платіжного балансу, шляхом надання  коротко і середньо термінових кредитів у іноземній валюті [9, с. 505].

МВФ був заснований у  липні 1944 року на міжнародній конференції, що проводилася в Бреттон-Вудсі, штат Нью-Хемпшир, США, на якій делегати від 44 держав домовилися про основах  економічного співробітництва, покликаних не допустити повторення згубної економічної політики, що стала однією з причин Великої депресії 1930-х років. Протягом того десятиліття в основних промислово розкручених країнах знизився рівень економічної активності, країни намагалися захистити свою економіку шляхом запровадження більш жорстких обмежень на імпорт, але це лише посилило стрімкий спад світової торгівлі, виробництва та зайнятості. З метою збереження виснажуються золотовалютних резервів деякі країни обмежили для своїх громадян можливість купувати за кордоном, інші девальвували свою валюту, треті встановили складні обмеження на право громадян володіти іноземною валютою. Однак ці рішення виявилися непродуктивними, і жодна країна не змогла за їх рахунок надовго вирватися вперед. Така «політика розорення сусіда» підірвала міжнародну економіку; обсяг світової торгівлі різко скоротився, і в багатьох країнах знизилась зайнятість і рівень життя.

З наближенням кінця  Другої світової війни провідні держави-союзники почали розглядати різні плани відновлення порядку в міжнародних валютно-фінансових відносинах; в результаті на Бреттонвудської конференції було прийнято рішення про створення МВФ. Представники країн розробили статут (або Статті угоди) міжнародної організації для нагляду за міжнародною валютно-фінансовою системою, а також для сприяння усуненню валютних обмежень, пов'язаних з торгівлею товарами та послугами, і зміцненню стабільності обмінних курсів [4, 305 с.].

МВФ почав своє існування  у грудні 1945 року, коли перші 29 країн  підписали його Статті угоди [3]. Статутні цілі МВФ сьогодні остаються тими ж, що були сформульовані в 1944 році (див. рис. 1).

 

Рис. 1.1 Основні цілі Міжнародного Валютного фонду

 

З тих пір в світі  сталося безпрецедентне зростання  реальних доходів. І хоча вигоди економічного зростання не розподіляються рівномірно (як всередині країн, так і між ними), в більшості країн рівень добробуту різко зріс у порівнянні, зокрема, з періодом між двома світовими війнами. Це частково пояснюється вдосконаленням проведеної економічної політики, в тому числі політики, яка стимулювала зростання міжнародної торгівлі і допомогла згладити економічний цикл підйомів і спадів, що чергуються.

Протягом десятиліть, що минули з часу Другої світової війни, у світовій економіці та валютно-фінансової системі, крім зростання добробуту, відбулися інші значні зміни, які посилили важливість і актуальність завдань, що виконуються МВФ, але в той же час зажадали від нього адаптації і реформ. Швидкий прогрес у галузі технології та засобів зв'язку сприяв зростанню міжнародної інтеграції ринків і формуванню більш тісних зв'язків між економіками країн. У результаті цього виникають фінансові кризи тепер зазвичай швидше розповсюджуються між країнами.

В умовах такої зростаючої інтеграції і взаємозалежності у світі економічного благополуччя будь-якої країни як ніколи залежить від показників економіки інших країн і від наявності відкритого і стабільного глобального економічного середовища. Від економічної і фінансової політики, що проводиться окремими країнами, в рівній мірі залежить, наскільки добре чи погано функціонують світова торгова і платіжна система.

Таким чином, глобалізація вимагає розвитку більш активного  міжнародного співробітництва, яке, в  свою чергу, покладає додаткову відповідальність на міжнародні установи, що організують таке співпрацю, в тому числі на МВФ.

Цілі МВФ також придбали більш важливе значення у зв'язку зі зростанням числа його членів. Кількість  держав-членів МВФ зросла більш ніж  вчетверо у порівнянні з 44 державами, що брали участь у його створенні, що, зокрема, було пов'язано з набуттям політичної незалежності багатьма країнами, що розвиваються і пізніше з розпадом радянського блоку.

Зростання числа держав-членів, а також зміни в мирової  економіки вимагають від МВФ  прийняття різних заходів адаптації, для того щоб продовжувати ефективно виконувати свої функції.

Країни, які вступили до МВФ в період з 1945 року по 1971 рік, зобов'язалися підтримувати прив'язку своїх валютних курсів (тобто фактично вартість своїх валют в доларах США, а у випадку США - вартість долара США у золотому еквіваленті) на певних рівнях, які могли коригуватися, але тільки для усунення «фундаментальної не рівноваги» платіжного балансу і за згодою МВФ. Ця так звана Бреттонвудская система обмінних курсів діяла до 1971 року, коли уряд США тимчасово скасував конвертованість долара США (і доларів резервів урядів інших держав) у золото.

З тих пір члени  МВФ має право обирати будь-які  форми курсових режимів на свій розсуд (крім прив'язки своєї валюти до золота): одні тепер допускають вільне плавання своєї валюти, інші прив'язують свою валюту до іншої валюті або групі валют, треті прийняли як власної валюти валюту іншої країни, а деякі беруть участь у валютних блоках [11, с. 8-10].

Структура Фонду побудована таким чином, щоб забезпечити його ефективне функціонування (див. рис.1.1 у додатку А до розділу 1) органом є Рада керуючих, куди входять представники всіх країн-членів. Вона збирається один раз на рік, обмежується, як правило, загальною дискусією, прийняттям лише таких рішень, які за Статутом не можуть бути передані іншому органу. Керуючими, як правило, є міністри фінансів або керівники центральних банків. Як вищий орган Рада визначає політику Фонду, вирішує головні, принципові питання.

Виконавчим органом  Фонду, який керує всіма поточними справами, є Виконавча рада (директорат), до якої входять 24 виконавчих директори. Вибори проводяться 1 раз на два роки. Система виборів досить складна, вона враховує вагу тих чи інших країн у формуванні ресурсів Фонду.

Ключова роль у структурі Фонду належить директору розпоряднику. Він призначається Виконавчою радою і не може бути ні керуючим, ні виконавчим директором. Директор розпорядник є головою директорату (Виконавчої ради) без права голосу за винятком таких випадків, коли голоси розподіляються порівну. Він є також головною адміністративною особою секретаріату  МВФ.  У його функції входить ведення поточних справ, призначення посадових осіб МВФ — його заступника, секретаря, скарбника, завідуючих відділами, генерального радника юридичного відділу, завідуючого адміністративною службою, завідуючого Європейською штаб-квартирою Фонду (в Парижі), співробітників апарату. Від діяльності адміністративного апарату й експертів Фонду багато в чому залежить не тільки функціонування Фонду, а й доля багатьох людей, цілих країн і регіонів. Тому добір кандидатур на зайняття посад у Фонді здійснюється дуже ретельно. Дві тисячі співробітників МВФ — це головним чином економісти, статистики, фінансисти, спеціалісти з оподаткування, лінгвісти, редактори [11, 10-12].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Загальні  принципи та основні напрямки  діяльності МВФ

Станом на липень 2010 членами МВФ  були 187 країн , в т.ч. з 3 вересня 1992 р. Україна. Внесок України становить 997,3 млн. СПЗ. Внесок кожної країни є її квотою. Квота фіксує суму передплати кожної з країни на акції МВФ, де термінується місцем, яке вона займає у світовій економіці та визначає її можливості використання ресурсів МВФ, а також позиції у керуванні їм [5, с. 172]. Так квота США є найбільшою і складає 37149,3 млн. СПЗ (див. таблицю 1.2 у додатку Б до розділу 1).

Чверть внеску проводиться у  вільноконвертованій валюті, решта  в національній. Кількість голосів  у Фонді визначається таким чином: 250 голоси незалежно від розмірів квот плюс один голос на кожні 100 тисяч SDR квоти. При цьому статут МВФ передбачає періодичний (не менше одного разу на п'ять років) загальний перегляд квот (див. таблицю 1.3 у додатку В до розділу 1). Це пов'язане з тим, що змінюється як рівень розвитку окремих країн, так і їх місце у світовій торгівлі.

При необхідності, крім власного капіталу МВФ може використовувати позикові кошти. За статутом він може отримувати кошти в будь-якій валюті як від  офіційних органів, так і на приватному ринку позикових капіталів.  
Досі позики отримували від казначейств та центральних банків країн-членів Фонду, а також від Швейцарії та Банку міжнародних розрахунків. На приватному ринку кошти не залучались.

Діяльність МВФ охоплює  три основні напрями:

• кредитування, з метою надання фінансової допомоги країнам, у яких утворилось від’ємне сальдо платіжного балансу;
• регулювання міжнародних валютних відносин;
• постійний нагляд за світовою економікою.

Кредитування здійснюється з різними цілями у різних формах та на різних умовах. Воно включає кредитування для потреб вирівнювання платіжного балансу, компенсаційне фінансування та допомогу найбіднішим країнам. Фінансові операції, які є основним напрямом діяльності, МВФ здійснює тільки з офіційними органами країн — членів Фонду.

Виділення кредитів залежить від трьох основних чинників: потреби в ресурсах для вирівнювання платіжного балансу, квоти країни та виконання вимог Фонду. Механізм кредитування полягає в тому, що МВФ продає необхідну країні валюту за її національну валюту. Кошти надходять до центрального банку країни-позичальника і використовуються на формування валютних резервів.

Загалом система кредитування, що використовується МВФ, включає чотири форми:

• безпосереднє;
• поетапне;
• пільгове;
• спеціальне фінансування;

Безпосереднє фінансування прямо пов’язане з квотою кожної країни і здійснюється в межах її резервної і кредитної часток [15, с. 465].

Система поетапного фінансування використовується при більш суттєвих і триваліших проблемах з платіжним  балансом у країни-позичальника і  є наступним етапом її взаємовідносин з МВФ після безпосереднього фінансування.