Международные научно-технические отношения

       На  сьогодні українська авіакомпанія "Авіалінії  Антонова" - одна з провідних компаній на світовому ринку вантажних перевезень - реалізує укладений в 1997 році контракт з американськими фірмами "Boeing" і "Lockheed Martin" на перевезення великогабаритних конструкцій супутників і ракет всередині США та до Китаю. Також "Авіалінії Антонова" тісно співпрацюють з 1990 року з американською компанією "Certes Air Services Inc.

       Ще один пріоритетний напрямок - танкобудування, виробництво гусеничної техніки та гармат. Конструкторські та виробничі підприємства України зробили значний внесок у проектування та створення гусеничної техніки військового та цивільного призначення,!зокрема танків (Т-34, Т-54, Т-64, Т-80УД) плавучих транспортерів, легких гусеничних шасі, тракторів, тягачів. Українським фахівцям належить пріоритет у розробці надійних двигунів потужністю до 1500 K.C., завдяки яким стало можливим освоєння виробництва не тільки танків, а й сучасних інженерних машин (гусеничних транспортерів, всюдиході в-амфібій, самохідних паром і в, засобів інженерної розвідки, розмінування) та іншої техніки для сухопутних військ. Розробники та виробники: Харківське КБ машинного будування ім. О.О.Морозова, КБ артилерії, Харківське державне підприємство "Завод ім. Малишева", Київське окреме КБ "Буддормаш", Кременчуцьке ВО вагонобудування, Київський завод інженерних машин, Київське AT АТЕК, AT "Новокраматорський машинобудівний завод", АН1Ш "Луганські акумулятори", Харківське агрегатне КБ, Державна холдингова компанія "Луганськтепловоз, Шосткінський завод "Імпульс", Ізюмський приладобудівний завод. За визначенням фахівців найперспективнішим є проект модернізації найпоширенішого в світі танка Т-72.

       Великі  потенційні можливості має українська суднобудівна промисловість: тонаж суден, що вироблялися в Україні, становив ЗО % обсягу колишнього СРСР, а за кількістю суден - 40%. Суднобудування в Україні представлено такими науково-дослідними організаціями та підприємствами: Дослідний проектний центр суднобудування України, НВО "Славутич", НВО "Машпро-ект", Чорноморський суднобудівний завод, AT "Завод Ленінська кузня", ВО "Море", ВО "Зоря", Миколаївське ВО "Суднобудівний завод ім. 61 комунара", Керчинський завод "Залив", ВО "Нептун", ВАТ "Завод Океан", Державне підприємство "Севастопольський морський завод ім. С.Орджонікідзе", Україна може запропонувати виготовлення на своїх суднобудівних заводах вантажних суден та бойових і сторожових кораблів всіх класів (катери на підводних крилах та повітряній подушці, патрульні катери, катери берегової охорони, флагманські кораблі, броненосці, ракетні крейсери, підводні мінні загороджувачі, підводні човни, транспортні рефрижератори, танкери, банкери, китобаз и, науково-дослідні човни, авіаносці), суднового комплектуючого обладнання.

       Особливе  місце у ВПК України посідають спеціальні радіотехнічні та оптикоелектронні комплекси, які охоплюють всі напрямки - від створення сучасної елементної бази у мікрохвильовому діапазоні до унікальних радіолокаційних, гідроакустичних комплексів, агрегатів і систем космічного зв'язку, спеціальних систем радіоелектронного захисту і протидії, оптикоелектронних систем наведення ракет. Підприємства радіоелектронної промисловості активно співпрацюють з багатьма фірмами СНД та інших країн світу: Німеччини, Італії, Індії, Болгарії, Югославії тощо.

       Створено  спільні підприємства (СП) з Росією: «Трансконтур» - у галузі виробництва апаратури до залізничного транспорту, «Фазотрон УкрНоватор» -у галузі виробництва бортової радіолокаційної апаратури для військової авіації. Також створені СП з фірмами з Італії в галузі виробництва сучасної телефонної апаратури; за рахунок співпраці з Німеччиною виготовляється різноманітна продукція на їх замовлення. Продукція радіоелектронної промисловості експортується до багатьох країн Європи, Азії та інших країн світу. До радіоелектронної галузі входять такі підприємства: Українська електронна корпорація, Харківське ВО «Прапор», Хмельницьке ВО «Новатор», Запорізьке ВО «Радіоприлад», Київський НДІ «Квант», Тернопільське ВО «Оріон», Київський НВК «Електроприлад», НВО «Славутич», Український радіотехнічний інститут, AT «Лтава», Харківське ВО «Протон»; Київське ВАТ «Меридіан» їм. С.П. Корольова, Донецьке ВО «Топаз», Ніжинський НВК «Прогрес», Світловодське ВО «Олімп», Київський завод «Радар».

       Серед низки чинників, від яких залежить економічне зростання, хотілося б, зокрема, зосередитись на зовнішньоекономічній сфері діяльності, оскільки, якщо проаналізувати показники розвитку національної економіки, то вони за--свідчують велику залежність її від зовнішньоекономічного фактора. Адже нині зовнішньоторговельний оборот с я гас понад 70% ВВП України, що становить надто серйозну залежність стану вітчизняної економіки як від імпорту, так і від експорту. Оскільки будь-які зміни кон'юнктури (окрім навіть цінової) щодо вітчизняного експорту товарів на світовому ринку можуть надто згубно відбитися на динаміці економічного розвитку. Це зрештою виявляється у зменшенні рівня доходів підприємств і населення, у втраті інвестиційної динаміки, а в цілому — динаміки промислового і економічного зростання.

       Отже, зовнішньоекономічний чинник справляє надто серйозний вплив на загальноекономічний розвиток країни. В цьому відношенні слід звернути увагу також на безпосередній зв'язок впливу цього чинника на виникнення дисбалансу у внутрішній економіці, в її кредитуванні банківською сферою. А оскільки економіка і банківська сфера безпосередньо залежні від темпів економічного зростання, то значні зміни зовнішньоекономічної кон'юнктури можуть причиняти серйозні загрози стабільності функціонування банківської системи.

       Світова практика і тенденції, які виявилися у розвитку зовнішньої торгівлі в Україні, формуванні механізму регулювання, засвідчують, що швидка лібералізація зовнішньоторговельних зв'язків у кризових умовах не сприяла позитивним структурним змінам у виробництві та експорті, а навпаки, певною мірою їх консервувала і ускладнила. Оскільки фактична 12-річна спеціалізація на експорті сировини і напівфабрикатів (частка яких в українському експорті становить не менше 75%) на світові ринки (яким властиве сповільнення темпів розвитку та нестабільність кон'юнктури) виявилася вкрай ненадійною основою для економічного зростання. Підтвердженням цьому слугує зростаюча енергоємність економіки та заборгованість за поставки енергоносіїв, сировинний перекіс виробництва і експорту, залежність економічної політики торговельних партнерів, деградація (під впливом зовнішніх чинників) високотехно-логічних галузей і виробництв.

       Не  може не викликати занепокоєння, що понад 6000 висококваліфікованих учених покинули Батьківщину, а німці, визнавши високиї рівень вищої школи України, поставили завдання залучати наших молодих інженерів, технологів до галузей високих технологій. На жаль, наука, інтелект, кваліфікована праця не мають особливого попиту в Україні. І те, що за останні чотири роки (2007-2010) обсяг продукції машинобудування - основної галузі вітчизняної індустрії - подвоївся, не вирішує проблеми, оскільки в структурі промислового виробництва вона займає разом із металообробкою 13,4%, тоді як у 1990 році становила понад 30%.

       Загальновідомо, що конкурентоспроможність країни - це її здатність генерувати та швидко опановувати інновації. Але про що можна вести мову, коли на початку реформ Україна за кількістю винаходів знаходилась на одному рівні зі США, а сьогодні можна вважати, що інноваційно-ліцензійна діяльність припинена зовсім. Якщо в розвинених країнах кількість людей, зайнятих у науці подвоюється кожних 10 років, то в Україні їх кількість скоротилась удвічі за 5 років, а обсяг фінансування науки за цей час зменшився вдесятеро.

       І хоча прямі іноземні інвестиції у 2003 р. зросли порівняно з 2002-м у 2,2 раза, становлячи з урахуванням приватизації 7,1 млрд. дол. США (150 дол. на одну особу), вони ще не відіграють вагомої ролі в інноваційно-відтворювальній політиці та структурній перебудові економіки України. Адже в наших близьких сусідів цей показник значно вищий (у Чехії близько 4 тис. дол., в Угорщині - 2,4 тис. дол., у Польщі - 1 тис. дол., у Росії - 370 дол.).

       До  речі, слід підкреслити, що іноземні інвестиції в своїй домінантній основі не тільки за обсягом, але й за спрямуванням не відіграють належної інноваційної ролі в пріоритетних галузях вітчизняної економіки, оскільки на оптову торгівлю і посередництво в торгівлі припадає близько 14% (1 млрд. дол.), на харчову промисловість та переробку сільгосппродукції - 13,9% (988 мли. дол.), на фінансову діяльність - 7% (491 млн. дол.), тоді як на машинобудування - 8% (597 млн. дол.) та на металургію і обробку металу - 5,4% (388 мли. дол).

       Разом з тим слід зазначити, що перебування нині нашої країни на етапі переходу від макроекономічної стабілізації (коли в Україні за останн 4 роки середньорічний темп приросту був на рівні 7,4%) до формування конкурентоспроможної вітчизняної економіки на загальновизнаних (соціальних та економіко-організаційних правилах) засадах обумовлює жорстку необхідність впровадження інвестиційно-інноваційної моделі подальшого розвитку. Адже, якщо для більшості країн світу завдання полягає в забезпеченні зростання економік на рівні 2-3%, то для України (за показниками ВВП та доходів на душу населення в найближчі десятиліття) потрібне стале щорічне економічне зростання на рівні не менш як 6-7, а то й 8%, що дасть змогу забезпечити зростання економіки нашої держави у 2,3-2,4 рази. Причому такі темпи можуть і повинні забезпечуватись, власне, за рахунок оновлюючого інноваційно-інвестиційного шляху розвитку як єдино можливого для створення виробничої бази з випуску наукоємної високотехнологічної конкурентоспроможності на світовому ринку продукції.

       Не  випадково інноваційно-інвестиційній моделі подальшого розвитку економіки нашої країни приділено значну увагу в розглянутій на розширеному засіданні Кабміну і НАМ України та на проведеній у квітні нинішнього року науково-практичній конференції «Стратегія економічного і соціального розвитку України на 2004-2015 рр.». Адже загальновідомо, що основною формою інвестицій є інноваційні інвестиції, що реалізуються в процесі інноваційної діяльності підприємств.

       Загальновідомо, що нині конкурентоспроможна готова продукція займає надто мізерне місце в експорті нашої країни (14-16%) і лише завдяки запровадженню інновацій (причому на власній відтворювальній інноваційній базі та переважно на достатній ринковій основі) ми отримаємо шанси істотно поліпшити стан справ у цьому напрямі. Для цього в центрі зовнішньоекономічної стратегії потрібно поставити Збільшення потужності обробної промисловості, особливо у сфері високих технологій. Безумовно, зробити це не просто, якщо врахувати, що за роки трансформації економіки основні фонди промисловості! надто мало оновлювались і на 70-80% як фізично, так і морально зносились, а дослідницький і проектно-конструкторський потенціал відчутною мірою виявився втраченим. Проте за додаткових зусиль та фінансової внутрішньої і зовнішньої підтримки шляхом інновацій конче потрібно і можна підняти до міжнародного рівня ряд виробництв, де є виробнича база, унікальні технології, збереглися ще кадри спеціалістів та висококваліфікованих робітників (аерокосмічна, суднобудівна галузі, воєнно-космічний комплекс тощо).

       Проблема конкурентоспроможності є сьогодні надто гострою і невирішеною, оскільки, за винятком окремих підприємств, вона ґрунтується на штучно сформованій основі, тому що навіть в умовах подолання економічної кризи собівартість продукції зменшується не за рахунок удосконалення менеджменту та інноваційних нововведень, а внаслідок хронічної заборгованості, яка надто повільно скорочується.  
 
 

       РОЗДІЛ 2

       УКРАЇНА ЯК СУБ’ЄКТ МІЖНАРОДНИХ

       НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ ВІДНОСИН 

       2.1. Формування науково-технічного  комплексу і науково-технічний  потенціал

     Конкурентоспроможність  будь-якої країни базується на здатності  її політики та інституціональних одиниць  забезпечувати сталий економічний  розвиток та підвищення добробуту населення.

     На  сьогодні до десятки країн, які мають  найвищий, конкурентний статус (глобальний індекс конкурентоспроможності), за оцінками Світового Економічного Форуму, потрапили  такі країни, як Швейцарія, США, Сінгапур, Швеція, Данія, Фінляндія, Японія, Канада та Голландія. Всі ці країни знаходяться  на стадії економічного розвитку, який базується на інноваціях та знаннях. Саме знання за останні роки перетворюються у визначальний фактор розвитку країни в умовах посилення глобалізації.

     За  зведеним індексом економіки знань, який оцінює спроможність країни генерувати, використовувати та розповсюджувати  знання з урахуванням підприємницького середовища, Україна в 2008 році посіла 51 місце серед 140 країн (за дослідженнями  Інституту Світового банку). І  хоча за такими складовими, як рівень освіти (29 місце) та здатність до інновацій (53 місце), Україна має високу оцінку, але неналежно розроблені економічний  режим та державне управління (78 місце) призводять до гальмування процесу  переходу України до більш високого рівня.

     З 1995 року країна змогла покращити свій рівень лише на три позиції. Прискорення  переходу України від другої стадії розвитку, котра базується на ефективності, до третьої — розвитку, який базується  на інноваціях та знаннях потребує структурної перебудови наукової сфери. Першим кроком, який дозволить розпочати  виявлення перспективних напрямів інноваційно-технічного розвитку, є аналіз та оцінка поточного стану науково-технічного потенціалу країни.