Курс лекций по "Международным отношениям"

Автор: Пользователь скрыл имя, 23 Декабря 2011 в 20:55, курс лекций

Описание работы

Работа содержит курс лекций по "Международным отношениям"

Работа содержит 9 файлов

tema_1.doc

— 275.50 Кб (Открыть, Скачать)

tema_2.doc

— 1.42 Мб (Скачать)

tema_3.doc

— 666.00 Кб (Скачать)

tema_4.doc

— 170.00 Кб (Открыть, Скачать)

tema_5.doc

— 336.00 Кб (Скачать)

      В 2003 р. кількість іноземних громадян, які працювали в Україні, становила близько 32 тис. чол. Крім того, за неофіційними даними, нині в Україні мешкає понад 500 тис. нелегальних іммігрантів;

      по-четверте, в'їзд біженців, які рятують своє життя, а також повернення раніше депортованих народів (кримських татар, німців). Що стосується повернення на батьківщину кримських татар, то цей процес відбувається активно: в Крим уже повернулося 170 тис. татар, а загалом очікується понад 300 тис.

      Таким чином, інтеграція України у світовий ринок праці передбачає всебічне врахування тенденцій розвитку сучасної міжнародної трудової міграції, її форм та особливостей, механізму її державного регулювання.

 

ГЛОСАРІЙ

Державна  міграційна політика – це цілеспрямована діяльність держави з регулювання процесів експорту та імпорту робочої сили в дану країну чи з неї.

Еміграція – це виїзд населення за кордон.

Зайнятість  – сукупність соціально-економічних відносин між людьми щодо забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування розподілу та перерозподілу трудових ресурсів з метою участі їх у суспільно корисній праці та забезпечення розширеного відтворення робочої сили.

Імміграція – це в’їзд населення із-за кордону.

Людський  капітал –  досвід і знання, набуті індивідами в процесі освіти, спеціальної підготовки або трудової діяльності.

Міжнародна міграція робочої сили (або трудова міграція) як одна із форм міжнародних економічних відносин являє собою переміщення (переселення) працездатного населення через кордони країни.

Міжнародна  організація праці (МОП) – заснована у 1919 році, а з 1946 р. є спеціалізованим закладом ООН. До складу МОП входять 150 держав. МОП регулює трудові відносини: сприяє забезпеченню соціальної справедливості для трудящих, розроблює трудові стандарти, регламентує питання соціального страхування та забезпечення тощо.

Міжнародна організація з міграції (МОМ) – заснована у 1949 році як Міжнародна організація зі справ біженців (МОБ), пізніше її повноваження були розширені, і з 1989 р. вона перейменована у МОМ. До неї входять 81 держава, 46 з яких – члени, 35 – спостерігачі. МОМ здійснює регулювання міжнародних міграційних процесів і захист прав мігрантів.

Праця – фактор виробництва, фізична і розумова діяльність людини, спрямована на досягнення корисного результату.

Рееміграція – повернення на батьківщину населення, що раніше емігрувало.

Світовий  ринок праці –  це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту.

Питання для самоконтролю

 
  1. У чому відмінність понять “еміграція” та “імміграція”?
  2. Які основні функції МОП?
  3. Особливості державної міграційної політики західноєвропейських держав?
  4. У чому полягають особливості І та ІІ стадій розвитку сучасної трудової міграції?
  5. Назвіть світові центри притягання іноземної робочої сили.
  6. Міжнародні організації, що регулюють міжнародні міграційні процеси.
  7. Назвіть рівні регулювання міжнародних міграційних процесів.
  8. Позитивні та негативні наслідки міграції робочої сили для країн-експортерів та країн-імпортерів.
  9. Чим характеризується сучасний етап міграційних процесів.
  10. Назвіть основні фактори посилення міграційних процесів в Україні.

план  семінарського заняття

 
  1. Міжнародна  міграція робочої сили як форма МЕВ.
  2. Сучасний стан міжнародної міграції.
  3. "Відплив умів", його причини, напрямки, кількісна та якісна оцінка.
  4. Формування і розвиток світових ринків робочої сили.
  5. Форми регулювання міжнародних міграційних процесів.
  6. Україна у світових міграційних процесах.

 

Література

Основна

  1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические  отношения. Учеб. пособие. - М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998. - с. 102-114.
  2. Акопов Е.С., Воронкова О.Н., Гаврилко Н.Н. Мировая економика и международные экономические отношения. Серия «Учебники, учебные пособия» Ростов-на-Дону: «Феникс», 2000.
  3. Киреев А. Международная экономика. Учеб. пособие. - М., 1997. - с. 321-340.
  4. Международные экономические отношения. Учебник. / Под общ. ред. В.Е.Рыбалкина. - М., 1998. - с. 149-164.
  5. Світова економіка: Підручник /А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирко та ін.- К.: Либідь, 2000.
  6. Школа І.М., Козменко В.М. Міжнародні економічні відносини. Навч. посібник. - Чернівці,"Рута", 1996. - с. 116-125.

    Додаткова

  1. Линдерт П. Экономика мирохозяйственных связей: Пер. с анг. / Общ. ред. и пред. О.И. Ивановой. - М.: Прогресс, 1992 с. 427-443.
  2. Международные экономические отношения. Под общ. ред. Р.И. Хасбулатова и др.- М.:, "Новости", 1991. - т.1, с. 263-269.
  3. Основы внешнеэкономических знаний /Под ред. И.П. Фаминского и др., -М.: Международные отношения, 1990.- с. 128-130.
  4. Вишневская И. Рынок труда: основные тенденции. Тенденции мирового экономического развития. Приложение к журналу "Мировая экономика и международные отношения". Обзор за 1990г. и начало 1991г.
  5. Никифорова А. Рынок труда: занятость и безработица. - М.: Международные отношения, 1991. с. -180.
  6. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения: Пер. с фран. /Общ. ред. Н.С. Бабинцевой. - М.: Прогресс, Универс., 1994. - с. 46-48.
  7. Пирожков С., Малиновська О., Марченко Н. Зовнішня міграція в Україні: причини, наслідки, стратегії. – К.: Академпресс, 1997.
  8. Романюк М. Міграція населення України: національні орієнтири та територіальна диференціація механізму регулювання. // Економіка України, 1999.
  9. Семенов К.А. Международные экономические отношения. Курс лекций. - М.: Гардарика, 1998. - с. 104-117.

 

Додатки

 

      1. Міграція робочої сили (або трудова  міграція) як одна із форм міжнародних  економічних відносин являє собою  переміщення (переселення) працездатного  населення за межі країни. Як  економічна категорія міграція  робочої сили є безпосереднім проявом існування міжнародного ринку праці, що охоплює різноспрямовані потоки мігрантів, які перетинають національні кордони внаслідок нерівного як кількісного, так і якісного розподілення світових трудових ресурсів. Таким чином, світовий ринок праці виступає як загальна сукупність трудових ресурсів, що пропонуються та купуються в різних країнах на основі попиту і пропозиції.

 

      2. Класифікація міграційних  процесів за основними  ознаками

 
 
Причини (мотиви, фактори) міграції
економічні (виробничі  потреби, рівень життя, висока заробітна плата тощо)
соціальні (вступ в брак, стан здоров’я і  рекреація тощо)
політичні (переслідування за політичні погляди, незгода із політичним режимом)
інші (форс-мажорні обставини, зокрема  війни, засухи, повені, а також релігійні переконання, расові проблеми тощо)
Просторовий характер міграції внутрішня (всередині  країни, а саме між селом і містом, між містами, регіонами)
зовнішня (за межі країни)
Часова  ознака міграції остаточна (виїзд  назавжди)
тимчасова або ротаційна, в тому числі сезонна (наприклад, збір врожаю)
маятникова (регулярні пересування з пункту постійного проживання до місця роботи. Наприклад, сьогодні за таким принципом  організована робота українських і  російських шахтарів на норвезькому  острові Шпіцберген)
Напрямок  руху мігрантів: еміграція (виїзд)
імміграція (в’їзд)
рееміграція (повернення мігрантів на батьківщину, інколи – виїзд у третю країну)
Законність  перетинання кордонів: легальна
нелегальна
Організаційна ознака: добровільна, в  тому числі самодіяльна, і організована, наприклад, робота за контрактом
примусова (вивіз чорних рабів з Африки до Америки в період 1650-1850 рр., поневільна праця військовополонених і остарбайтерів  на підприємствах Німеччини та інших  країн поневільної Європи під час ІІ світової війни).
Якісний склад: робітники, в  тому числі промислові, сільськогосподарські, а також без певної професії або  спеціальності
фахівці, в тому числі вищої кваліфікації
представники  ліберальних професій (актори, музиканти, письменники, художники тощо).
 

 

       3. Кількісно міграційні процеси  вимірюються за допомогою системи  показників. Основні з них: кількість  емігрантів, що виїхали з конкретної  країни за певний проміжок  часу; кількість іммігрантів, що  прибули до країни; співвідношення  емігрантів і іммігрантів (міграційне сальдо, яке може бути позитивним, що свідчить про привабливість країни або від’ємним, що вказує на надлишок робочої сили і непривабливість країни); кількість емігрантів (іммігрантів) за професіями, спеціальностями, галузями, віком тощо; питома вага іммігрантів в загальній чисельності зайнятих у країні взагалі і в окремих галузях. В конкретних дослідженнях застосовується багато інших показників, наприклад, середня оплата (погодинна, місячна, річна) іммігрантів взагалі і в розрізі окремих галузей та її співвідношення з оплатою праці резидентів: річна сума та питома вага приватних переказів емігрантів в платіжному балансі країни тощо.

 

      4. Основні історичні  віхи міграційних  процесів

Стародавні  цивілізації Економічна  могутність усіх стародавніх цивілізацій була створена за рахунок праці примусово переміщених великих мас людей
Середні віки Найбільш популярною формою міграції в Європі була наймана  військова служба
Кінець XV – початок XVІ віків до другої половини ХІХ віку, первісна або “стара” міграція Великі географічні  відкриття. Чітка спрямованість  двох основних міграційних потоків:
  1. із Старого Світу до Нового (Північна та Південна Америка, Вест-Індія);
  2. примусовий вивіз рабів з Африки до Америки.
60-ті  роки ХІХ століття до ІІ  світової війни Зниження кількості  емігрантів з Англії, Іспанії, Нідерландів, Португалії і стрімке зростання  – з Австро-Угорщини, Росії, Німеччини, Італії. Наприкінці ХІХ століття відбувалась  масова еміграція нацменшин (фінів, поляків, прибалтів, українців) з Росії до США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Південної Африки і Аргентини. Масова еміграція солдат і офіцерів Білої Армії, дворян, інтелігенції, промисловців, чиновників після більшовицької революції 1917 року і громадянської війни в Росії.
ІІ  світова війна Насильницьке  переміщення військовополонених і  остарбайтерів, численні потоки біженців.
Сучасний  етап: 1945 рік по сьогоднішній день Характерні  риси:
  • масовість (35 млн. робітників-мігрантів);
  • виникнення більш менш стабільних центрів привабливості;
  • зростання кількості нелегальних мігрантів;
  • посилення адміністративно-правового регулювання міграційних процесів;
  • зростання кількості мігрантів серед наукової інтелігенції і творчої молоді (“brain-drain” – англ.);
  • диверсифікація міграційних потоків.
 
 
 
 
 

 

      5. Сучасні центри  тяжіння робочої  сили

Західна Європа Загальна кількість  зайнятих щорічно коливається в  межах 4-7,5 млн. чоловік. Їх питома вага в загальній чисельності працюючих  в деяких країнах становить: Люксембург – 33%; Швейцарія – 20%; Австрія – 9%; Бельгія – 9%; Німеччина – 8%; Франція – 8%; Нідерланди – 5%; Данія – 4%; Італія – 2%.
США Іноземці складають  більше 7% від загальної чисельності, причому 75% від загальної чисельності  іноземців-резидентів, які народжені  за межами США (близько 26 млн. осіб), мешкають у семи штатах: Каліфорнії, Нью-Йорку, Техасі, Флориді, Нью-Джерсі, Іллінойсі, Массачусетсі. В Каліфорнії на них припадає 22% населення. Серед країн-експортерів робочої сили до США слід назвати Мексику, на яку припадає 12% прибулих, а також Китай, Філіппіни, В’єтнам, Індію, колишні республіки СРСР і Домініканську Республіку.
Нафтодобувні  країни Близького Сходу В регіон щорічно  прибуває близько 4 млн. іноземців, в  основному з Індії, Пакистану, Бангладеш, Філіппін та деяких інших країн. Питома вага іммігрантів: Катар – 95%; Саудівська Аравія – 48%; Бахрейн – 46%; Оман – 40%; ОАЕ – 37%.
Латинська Америка Загальна чисельність  прибулих дорівнює 7-8,5 млн. чоловік. Найбільше  притягує до себе Аргентина. Серед інших  країн, з точки зору тяжіння, можна  також виділити Венесуелу.
Австралія Країна стає все більш привабливою для  іноземців. Сьогодні одна чверть населення  Австралії – іммігранти з більше ніж 100 країн світу.
Азіатсько-Тихоокеанський регіон Головними країнами-реципієнтами виступають Південна Корея, Японія, Бруней, Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Тайвань, в які прибувають вихідці з Китаю, Таїланду, Лаосу, В’єтнаму, Індії та Філіппін.
Африка В Північній  Африці центром тяжіння виступає Лівія, що приймає, насамперед, єгиптян, а на півдні – Південно-Африканська республіка, яка притягує вихідців з Мозамбіку та деяких інших сусідніх країн. Певну привабливість має також Нігерія, здебільшого для вихідців з Гани, Чаду та Беніну.

tema_6.doc

— 381.50 Кб (Открыть, Скачать)

tema_7.doc

— 232.00 Кб (Открыть, Скачать)

tema_8.doc

— 666.00 Кб (Открыть, Скачать)

tema_9.doc

— 239.00 Кб (Скачать)

Информация о работе Курс лекций по "Международным отношениям"