Курдська проблема та світова політика

У цьому сенсі  примітно також поділ на IV з'їзді ПРК, що відбувся в 1990 р., зон дії цієї партії на дев'ять окремих регіонів - Ботан, Бахдінан (в тому числі, і  южнокурдістанскій Бахдінан), Гарзан, Амед (Діярбакир), Мардін, Дерсу, Середня зона і Серхад, - розуміються як театри військових (військово-політичних) дій. ПРК підрозділяє ці регіони на зони: Червона - «звільнені території», на яких вплив ПРК дуже висока і які передбачалося остаточно «звільнити», Змішана і Біла зони (слабкий вплив ПРК). За словами Оджалана, Ботан і Бахдінан, особливо їх північна частина, розглядалися як частина «Червоної зони», де існували умови для створення «звільнених» територій. На думку лідера ПРК, в «червону зону» планувалося включити і регіон Гарзана, особливо його північні райони - Мутко, Сасун, Козлук і аж до Муша, і південні райони - Хізан, Татван, Сірван і Байкал, де також, за його словами, існували достатні умови для створення «звільнених зон». Абдулла Оджалан стверджував, що географічні умови (і сили ПРК) в цих районах «дивовижні». За певних обставин, заявляв Оджалан, «Червона зона» може бути створена в Амеді. До «Змішаним зонам» лідер ПРК відносив Мардін, регіон GAP-a, Тендурек і Агри. Таким чином, «Червона зона» включала центрально-Курдистанських високогірний прикордонний регіон. Примітно, що зони військових дій ПРК, крім Турецького Курдистану, включали іракський Бахдінан і частина Іранського Курдистану. Можливо, це значною мірою пояснюється тим, що названі регіони складають єдиний у військово-стратегічному відношенні регіон.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

На сучасному етапі розвитку міжнародних відносин має місце подальша актуалізація курдського національного питання. Це, зокрема, пов'язано із загостренням американо-іракських відносин. США посилюють свій військово-політичний тиск на Багдад. Крім того, з цією метою США побічно використовують і курдських лідерів. Натиск на правлячий режим суверенної країни, чим би він не мотивувався, спровокував його на ірраціональні дії. І як ми бачимо курди в черговий раз опинилися в епіцентрі військових дій.

Інший точкою напруженості курдського питання є взаємини курдів Туреччини з офіційною владою. Остання, слідуючи своїй обраної спочатку ідеології турецької держави («пантюркізм»), ігнорує природні та міжнародно-визнані права курдського населення на культурну та політичну самовираження. Це виражається не тільки у відмові курдам мати можливість зберігати та розвивати свою культуру, але і в прямих діях проти них, які носять репресивний і варварський характер. Така політика Анкари призвела до того, що з 1984 року з деякими перервами в країні йдуть військові дії між курдськими партизанськими загонами і спецчастинами, а також армійськими підрозділами Туреччини. Обидві сторони конфлікту до недавнього часу займали радикальні позиції і не бажали йти на компроміси. В даний час курдська сторона виступає за створення федерації в рамках сучасного турецького держави і пропонує Анкарі розпочати мирний діалог.

Досвід взаємин курдів і влади держав їх проживання свідчить про те, що використання курдами військових методів для захисту своїх інтересів є вимушеним заходом і реакцією на геноцид, що проводиться владою Туреччини та Іраку. Як показала практика, ні великомасштабні антикурдська репресивні заходи, ні переселення, ні акти, що носять характер масового геноциду, не привели до зникнення курдської національної проблеми.

Останнім часом різко зросло значення нафтового чинника в курдському питанні. Це пов'язано з проектами транспортування нафти з басейну Каспійського моря через території проживання курдів. Однак реалізація цих проектів залежить від забезпечення стабільності як в Курдистані, так і в регіоні в цілому.

Курдська проблема все більше починає зачіпати інтереси не тільки держав Близького і Середнього Сходу, а й Заходу. Не витримуючи вкрай важких умов життя, курди змушені залишати свої рідні землі й емігрувати в європейські та деякі інші країни. Цей процес вже прийняв масовий характер, що не може не турбувати європейське співтовариство.

Важливо зауважити, що події, що відбуваються поза регіоном проживання курдів, у свою чергу надавали і надають своє пряме або непряме вплив на курдське національний рух. Зокрема - процес виникнення нових незалежних держав у просторі колишнього СРСР і Югославії. У зв'язку з цим стає ще більш очевидною та історична несправедливість, проявлена ​​щодо курдів з боку держав, що вирішували після першої та другої світової війни питання державного будівництва на Близькому і Середньому Сході. До цих пір немає будь-якого переконливої ​​відповіді на питання, чому народам, значно поступається за чисельністю курдам, була надана можливість створити свої держави або мати певний рівень державності (наприклад, навіть не народу, а мусульманській громаді Боснії), а курдам в цьому і донині відмовляють.

Виходячи зі Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Міжнародних пактів про права людини та інших міжнародно-правових норм видається, що курдський народ має право вимагати від міжнародного співтовариства позбавлення від багатовікової війни, страждань і поневірянь, вжиття радикальних заходів для свого захисту.

Надавши реальну допомогу курдського народу в досягненні незалежності і самовизначення, міжнародне співтовариство, тим самим, ще раз затвердить віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особистості, що буде сприяти усуненню загрози миру та міжнародної безпеки на Близькому і Середньому Сході й у світі в цілому.

Але жорстока реальність виглядає інакше. Існує ряд причин, що перешкоджають створенню незалежної курдської держави:

• по-перше, навряд чи світове співтовариство допустить прецедент зміни державних  кордонів на Близькому Сході - найбільш конфліктному регіоні світу, що може вмить зруйнувати крихку стабільність політичних сил у цьому геополітичному просторі;
• по-друге, як вже було зазначено, курдське національний рух роз'єднана на кілька воєнізованих партій, які мають між собою серйозні розбіжності;
• по-третє, курди ніколи не мали своєї державності і їм необхідно починати її вибудовувати практично на порожньому місці;
• по-четверте, у курдів немає консолідуючого ядра - міста, здатного стати загальноприйнятим культурним центром етносу, його національною святинею, тим, чим служить, наприклад, Кербела для іракських шиїтів і Амрітсар для сикхів;
• по-п'яте, курди, що не мають виходу до моря і оточені виключно недружніми народами, геополітично вкрай вразливими: навіть якщо незалежний Курдистан буде створено, він неминуче опиниться в жорстокій блокаді.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Нікітін В. Курди. М., 1964 
2. Арістова Т.Ф. Курди Закавказзя (історико-етнографічний нарис). М., 1966 
3. Лазарєв М.С. Курдське питання (1891-1917). М., 1972 
4. Курдська рух в новий і новітній час. М., 1987 
5. Жигаліна О.І. Національний рух курдів в Ірані (1917-1947рр.), М., 1988 
6. Лазарєв М.С. Імперіалізм і курдське питання (1917-1923). М., 1989 
7. Гасратян М.А. Курди Туреччини в новітній час. Єреван, 1990 
8. Васильєва Є.І. Південно-Східний Курдистан в XVII - початку XIX ст. М., 1991 
9. Мгоі Ш.Х. Курдська національне питання в Іраку в новітній час. М., 1991 
10. Мусаелян Ж.С. Бібліографія з курдоведенію (починаючи з XVI століття), частина I-II, СПб, 1996 
11. Історія Курдистану. М., 1999 
12. Гасратян М.А. Курдська проблема в Туреччині (1986 - 995). М., 2001 
13. Маккіндер X. Дж. Географічна вісь історії. / / Елементи. -1996. - № 7. - С. 29. 
14. Арбатова Н.К. Середземномор'ї: проблеми безпеки. - М., 1990. - С. 93. 
15. Гофман К. Нафтова політика і англо-саксонський імперіалізм. - Л., 1930. - С. 81. 
16. Лазарєв М.С. Імперіалізм і курдське питання (1917-1923). - М., 1989. - С. 47. 
17. Лазарєв М.С. Курдистан в геополітичному аспекті / / Схід. - 1998. - № 6. - С. 54. 
18. Турецька Республіка. Довідник. - М., 2000. - С. 5. 
19. The Independent. 27.03.1995. 
20. Реутов А. Війна, якої немає кінця. / / НГ, 31.12.1997. 
21. Лондон, 27 липня 1999 Кор. Агентства Рейтер Пол Тейлор передає: Напруженість у відносинах з Іраном II Пульс планети, 29.07.1999.