Деятельность международных валютных организаций

 

1.3. МВФ як регулятор кредитно-фінансових відносин

 

За  більш ніж шістдесятирічну історію  Міжнародний валютний фонд пройшов  шлях від другорядного кредитора, до організації, яка визначає економічну політику більшості країн, що розвиваються і країн з перехідною економікою.[11] МВФ за відносно невеликий термін своєї діяльності перетворився на провідну міжнародну фінансову організацію - суб'єкт світової економіки, чиї прогнози та рішення впливають як на економіку окремих країн, так і на світову в цілому(див. рис.2.1).

Міжнародний валютний фонд є одним з основних ланок світової валютної системи. На рис. 2 показано місце  МВФ по відношенню до інших міжнародних валютно-фінансовим інститутам.

Міжнародні валютно-кредитні інститути

Бреттон-Вудскі інститути

Міжнародний Валютний Фонд

МЦРІС

Світовий банк

Регіональні банки розвитку

БАГІ

МФК

МАР

МБРР

Група світового банку

МБРР - Міжнародний банк реконструкції  і розвитку

МАР - Міжнародна асоціація  розвитку

МФК - Міжнародна фінансова  корпорація

БАГІ - Багатостороннє агентство  з гарантування інвестицій

МЦРІС - Міжнародний центр  розв'язання інвестиційних спорів

Рис. 2.2 Система міжнародних валютно-кредитних інститутів

 

МВФ створений для регулювання  відносин у сфері валютних розрахунків  між державами і здійснення фінансової допомоги країнам-членам через надання  їм при виникненні валютних труднощів, зумовлених порушенням рівноваги платіжних  балансів, короткострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд діє як спеціалізована організація системи  ООН. Практично МВФ є інституціональною  основою сучасної міжнародної валютної системи.

 

Рис. 2.1 Країни-члени МВФ ( світло-зелені країни які не прийняли умов Статті 8, пункти 2, 3, 4)

Якщо на початку звий діяльності МВФ надавав кредити в основному  розвиненим країнам, то приблизно з 70-х років пріоритет почав зміщуватися  в бік країн, що розвиваються. У 90-ті роки для МВФ склалася нова ситуація, коли до його складу увійшла група  колишніх соціалістичних країн зі своїм  характерним комплексом економічних  проблем. Надання допомоги цим країнам  МВФ обумовлюється низкою жорстких умов [13].

МВФ крім усього іншого можна  розцінювати і як форму і як інструмент посилення міжнародних  інтеграційних процесів на світовому  рівні, що випливає з цілей його діяльності.

За час свого існування  МВФ перетворився на справді універсальну організацію, добився широкого визнання як головний наднаціонального органу регулювання міжнародних валютно-кредитних  відносин, авторитетного центра міжнародного кредитування, координатора міждержавних кредитних потоків і гаранта  платоспроможності країн-позичальників. Одночасно він починає грати  важливу роль в реалізації рішень «сімки» провідних держав Заходу, стає ключовою ланкою системи регулювання  світової економіки, міжнародної координації, узгодження національних макроекономічних політик. Фонд зарекомендував себе активно  функціонуючим світовим валютним інститутом, нагромадив великий і корисний досвід [14].

Офіційно затверджені такі цілі МВФ [11]:

Сприяння міжнародному співробітництву  шляхом забезпечення механізму для  консультацій та погоджених дій стосовно міжнародних валютних питань;

Сприяння збалансованому зростанню міжнародної торгівлі з метою підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населення, розвитку виробничих можливостей країн-членів;

Сприяння стабільності валют  і впорядкованим валютним відносинам, і запобігання конкурентному  знеціненню валют;

Сприяння створенню багатосторонньої системи платежів та переказів по поточних операціях, і прагнути до ліквідації валютних обмежень;

Тимчасово надавати загальні ресурси Фонду державам-членам (при  наявності відповідних гарантій), для того, щоб вони могли виправити  порушення рівноваги їхніх платіжних  балансів, уникаючи заходів, які могли  б принести шкоду на національному  чи міжнародному рівні;

Скоротити терміни і масштаби дефіциту платіжних балансів.[16]

Пізніше країни-члени визначили  для МВФ і додаткові функції  та обов'язки в залежності від вимог  часу і обставин. Зараз МВФ має  такі функції:

1) Здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют;

2) Надання кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для встановлення більш ефективного співробітництва;

3) Надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих сферах, інформаційне забезпечення).

Статут МВФ не передбачає особливих умов для вступу в організацію. Членство в ній відкрито для будь-якої держави, яке здатне й готове виконувати певні обов'язки. Вступаючи в МВФ, країна зобов'язується:

Постійно інформувати  інші країни про заходи щодо визначення вартості своїх грошей щодо грошей інших держав;

Відмовитися від обмежень на обмін національних грошей на інші валюти;

Дотримуватися такої економічної  політики, яка призведе до зростання  як власного національного багатства, так і багатства всього співтовариства в цілому.

Країна, яка вступає в  МВФ, вносить певну суму грошей (внесок по передоплаті), свого роду членський  внесок. Така сума грошей називається  квотою. Квоти мають такі функції:

Створюють об'єднаний грошовий запас, яким МВФ користується для  надання позик своїм членам;

За їх допомогою визначається сума, яку країна, яка зробила  квоту, може запозичувати або отримати в МВФ при періодичному розподіл спеціальних активів, відомих як СДР (Special Drawing Rights, SDR). Чим більше внесок, тим більший кредит при необхідності може отримати країна;

Визначають «вагу» голосу кожного члена фонду.

Рис.2.2 Зростання кількості членів МВФ, 1945 - 2003 роки

МВФ організований за прикладом  акціонерного товариства, а тому можливість кожного члена впливати на діяльність Фонду обмежується його розміром його частки в капіталі. Так, кожна  країна-член має 250 «базових» голосів (в незалежності від розміру внеску в капітал Фонду) та додатково  по 1 голосу за кожні 100 000 одиниць СДР  його частини в цьому капіталі. При голосуванні по деяких питаннях кредитори можуть отримати по 1 голосу на кожні $ 400 000 позик, наданих ними до дня голосування, за рахунок відповідного зменшення кількості голосів  країн-боржників [19].

Існує декілька постійних  і тимчасових схем кредитування, к-римі можуть скористатися держави-члени МВФ для вирівнювання свого платіжного балансу. Член Фонду, що застосовує його допомогу, закуповує у МВФ на національну валюту еквівалентну сумі валют іншого члена Фонду або СДР. Запозичені кошти використовуються для ліквідації дефіциту платіжного балансу країни-позичальника. При цьому рахунок у національній валюті країни-позичальника, що знаходиться в розпорядженні Фонду, збільшується, а сума СДР або тієї валюти, в якій був наданий позику, зменшується.

Після закінчення встановленого  терміну або раніше, якщо дозволить  стан платіжного балансу та резервів країни-позичальника, вона може викупити у Фонду свою національну валюту, внесену при отриманні позики. При цьому вона може розплатитися СДР або валютою інших членів МВФ на розсуд Фонду.

У результаті використання національної валюти однієї з країн іншими членами МВФ її сума, що знаходиться в розпорядженні Фонду, може зменшитися до рівня нижче національної квоти. У цьому випадку позиція країни у Фонді характеризується резервной траншей. Ця сума відрізняється високою ліквідністю, і в тих випадках, коли зазначена національна валюта вноситься при отриманні кредиту, країна-позичальник не зобов'язана її викуповувати. Якщо сума національної валюти одного з членів МВФ опускається нижче встановленого рівня, то Фонд виплачує цій країні винагороду за користування її валютою. Розміри винагороди встановлюються в залежності від процентних ставок короткострокових позик на грошовому ринку та щоквартально переглядаються Фондом.[17]

Розрізняють також основну  й розширену схеми кредитування. Користуючись основним механізмом Фонду - кредитної траншей, - країна при звичайних умовах може запозичувати кошти на суму, яка дорівнює її квоті, тим самим підвищуючи суму своєї національної валюти в розпорядженні Фонду до 200% квоти. Якщо ж країна-член страждає від структурної незбалансованості виробництва, комерції або ціноутворення, і тому потребує залучення коштів Фонду на більш довгий термін і в більшому обсязі, ніж це дозволяється загальними правилами, то така країна може вдатися до розширеної схеми кредитування, за якою вона може придбати іноземну валюту на суму до 110% своєї квоти.

Запозичення зазвичай проводиться на основі або резервної (гарантійної) позики, або розширеної позики, в залежності від того, яка зі схем кредитування застосовується. У першому випадку кошти надаються на один рік, іноді термін подовжується до трьох років. У другому випадку термін позики - три роки. За основною схемою погашення позики починається через три роки і завершується через п'ять років після його отримання. При розширеній схемі терміни відповідно складають чотири роки і не більше десяти років.

У всіх випадках, коли застосовуються постійні схеми, крім резервних позицій, по позиці платять комісію в розмірі 0,5% плюс щорічні відсотки за ставкою, яка залежить від терміну його погашення. Ці відсотки, однак, нижче, ніж ринкові процентні ставки, у відповідності з політикою МВФ, що має на меті допомогти своїм членам у стабілізації платіжних балансів. Надходження від зазначених вище платежів за позикою йдуть на виплату відсотків тим країнам, чия валюта використовувалася для кредитування, і на поточні потреби Фонду. При утворенні надлишку надходжень можуть бути збільшені процентні ставки за рахунками або знижені відсотки по позиках: він може бути включений в основний капітал Фонду або розподілений між членами МВФ в залежності від розмірів їх квот. Якщо протягом будь-якого шестимісячного періоду виплати перевищують надходження за позиками, Фонд повинен всебічно проаналізувати своє становище, а також ставки комісії, зборів і відсотків.[18]

Отримавши від Фонду кошти  відповідно до основної або розширеної кредитної схеми, країна повинна прийняти програму заходів з ліквідації дефіциту платіжного балансу. Основні умови у контексті України – це підвищення цін на газ та підвищення пенсійного віку населення, - умови надання чергового траншу для національної економіки. Як мінімум член Фонду має продемонструвати, що він вживає розумні зусилля для подолання своїх труднощів. Якщо потреби країни-члена у позиках для стабілізації платіжного балансу перевищують розмір її квоти, від цієї країни буде потрібно прикласти більше зусиль для виправлення цього становища. Відповідно їй будуть потрібні більш детальні та обгрунтовані аргументи, щоб переконати інших членів Фонду прийняти пропоновану цією країною програму заходів. У подібній ситуації допомогу МВФ надається траншами. Фонд заохочує держави, які відчувають проблеми з платежами, до своєчасного ухвалення таких заходів щодо виправлення становища, які могли б бути підтримані за рахунок ресурсів МВФ.

МВФ має дві постійні моделі, які застосовуються для конкретних випадків, - компенсаційне фінансування і фінансування буферних запасів, а  також тимчасову систему додаткового  фінансування. [19] Компенсаційне фінансування надається членам, у яких брало труднощі з платежами виникли внаслідок тимчасового падіння експортних прибутків, спричиненого об'єктивними причинами, напр., Зниженням цін на відповідні товари або природними лихами, включаючи несприятливі погодні умови. Фінансування буферних запасів має на меті допомогти країнам-членам, що зазнають платіжні труднощі, оплатити свої внески в міжнародні буферні запаси. Ці запаси створюються для стабілізації світового ринку таких товарів, як олово і каучук.

Спеціальні права запозичення (Special drawing rights - SDR) являють собою міжнародні резервні активи, створені МВФ у зв'язку з глобальною потребою в нових платіжних засобах на додаток до існуючих.

Рис. 2.3 Статистика розмірів СДР 

 

Нова одиниця виникла  в 1969 р. на основі Першої поправки до Статуту  МВФ в якості відповіді на загальну заклопотаність необхідністю вжити  адекватних заходів у зв'язку із зростанням міжнародної ліквідності. Країни - члени Фонду заявили про  свій намір перетворити СДР в  кінцевому підсумку в головний резервний  актив у світовій валютній системі.

Розміщення СДР здійснюється пропорційно квотам країн-членів, що беруть участь у спеціальній угоді  з цього питання. Перша емісія на суму 9,3 млрд. СДР мала місце в 1970-1972 рр.

Метод визначення вартості СДР визначається Фондом. СДР оцінювалася  виходячи з ринкових курсів валют, що входять у валютний кошик. З 1992 р. ця кошик складалася з п'яти валют  країн-членів МВФ, що мають найбільшу  частку в світовому експорті. Кожен  робочий день Фонд публікує досить великий набір курсів валют, що впливають  на котирування СДР; ці дані повідомляються поруч щоденних газет, передаються  по телефонних і телеграфним каналах  зв'язку і публікуються МВФ двічі на місяць в IMF Survey і в його щомісячному статистичному виданні International Financial statistics.

Будь-яка країна - член МВФ  може використовувати СДР без  обмежень для виконання широкого кола операцій за угодою з іншою країною - членом МВФ, наприклад, для покупки валюти по операціях «спот», для розрахунків по фінансових зобов'язаннях, таких як позика, надання забезпечення за кредитом, валютна домовленість `своп` або `форвардний контракт`. СДР є рахунковою одиницею, яка використовується для обліку операцій Фонду. Поза Фонду СРД широко використовується в якості рахункової одиниці в приватних угодах, таких як депозитні операції банків в СДР, а також міжнародними й регіональними установами і організаціями, у т. ч. Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Арабський валютний фонд, Азіатський кліринговий союз , Економічне співтовариство країн Західної Африки, Ісламський банк розвитку і Скандинавський інвестиційний банк.