Деятельность международных валютных организаций

 

ВСТУП

 

Розглядається сучасний економічний  стан та пріоритетні напрямки зовнішньої політики України у контексті  її взаємодії з міжнародними організаціями  світу. Постає актуальним дослідити результативність та ефект від співпраці з рядом європейських міжнародних організацій на прикладі спеціалізованої установи ООН як Міжнародний Валютний фонд (МВФ).

У широкому сенсі, міжнародні економічні організації - система утворень різного виду, створених на основі договорів між урядами або державними органами зацікавлених країн для спільної виробничо-господарської діяльності в певних галузях економіки, науки і техніки. Метою їх утворення є вирішення окремої проблеми в економічному, соціальному, політичному, навіть, глобальному її виразі. Розглядаючи МВФ, як одну з організацій з найдовшою історією функціонування та кількістю країн-членів близько 190, слід визначити, що сфера її спеціалізації - валютно-фінансова, - системи міжнародних платежів і курсів національних валют, які дозволяють країнам вести між собою економічні операції.[1]

В курсовій роботі розглядається не тільки характеристика існуючих міжнародних організацій та їх відносини з Україною, а й глибоко досліджується встановлення дипломатичних відносин України з МВФ, специфічний механізм ведення діяльності, залучення додаткової грошової маси у вигляді кредитних коштів та їх вплив на подальший економічний розвиток та величину вагомих макроекономічних показників.

За допомогою аналітичних  методів кореляційно-регресійного аналізу буде виявлено чи кредитно залежна економіка України; та які основні показнику соціально-економічного розвитку впливають на щорічний розмір кредиту. Звідси формулюємо об’єкт дослідження – це процес співробітництва України з міжнародними організаціями, а предмет курсової роботи - це теоретико-методичні засади валютно-кредитного співробітництва України з МВФ.

У даному проблемно-тематичному  напрямку працюють багато сучасних  вчених-економістів, які спеціалізуються на розгляді сучасного стану кредитно-валютних відношень з МВФ та їх прогнозуванні., публікується чимало цікавих Поглиблення, вдосконалення та систематизація існуючої інформації у вигляді статей, наукових публікацій допомагає ретельніше вивчити це питання, бо існує дуже багато нюансів у цьому співробітництві, яке юридично засноване на вимогах, які надає МВФ Україні в обмін на отримання кредиту,до них відносять: збільшення пенсійного віку, збільшення цін на газ, встановлення  чітких параметрів держбюджету,

Курсова робота спрямована розглянути низку важливих питань: чи є доцільним виконання поставлених вимог МВФ, кількісні показники розміру кредиту для України, економічні мотиви і державну потребу в залученні додаткових фінансових ресурсів, соціально-економічні отримання кредитних коштів для економіки України та ін. Активними методами цього дослідження є опис, порівняння, і аналіз статистичних даних за шляхом побудування математичних моделей.[2]

Метою роботи є розробка рекомендацій щодо перспектив відносин України з МВФ, та вибір пріоритетних напрямків інтеграції України в інші світові організації. Виходячи з мети дослідження, у роботі поставлені такі завдання: 1)підвищення ефективності співробітництва України з МВФ; 2) визначити пріоритетні напрями розвитку зовнішньої політики України.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

 МІЖНАРОДНІ  ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ  МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

 

1.1. Різновиди та класифікації міжнародних організацій

 

Міжнародні організації  відносяться до числа найбільш розвинених і різноманітних механізмів впорядкування  міжнародного життя. Помітне підвищення активності міжнародних організацій, так само як і значне збільшення їх загальної кількості, є одним  з визначних феноменів сучасного  міжнародного розвитку.

Зрозуміло, що міждержавні  організації надають набагато більш  відчутний вплив на міжнародно-політичний розвиток - в тій мірі, в якій головними  дійовими особами на міжнародній  арені залишаються держави. Разом  з тим міжнародних неурядових організацій більше, ніж міждержавних, причому на протязі багатьох років  спостерігається стійка тенденція  збільшення їх числа. У 1968 р. було 1899 міжнародних неурядових організацій, у 1998 р. – 2004 організації , у 2011 – приблизно 2500 цих самих організацій світового масштабу.

Діяльність міжнародних  організацій не можливо відмічати  як найважливішу, бо треба враховувати, насамперед, незалежну діяльність окрема узятих держав та їх територіальну відокремленість.

По-перше, навіть якщо розглядати міждержавні організації як вторинні, похідні суб'єкти міжнародного права, вони залучені (і в деяких випадках дуже активно) в процес формування та здійснення міжнародно-правових норм. Більш того, ефективність останніх все більше залежить від того, якою мірою вони санкціоновані міждержавними організаціями.[3]

По-друге, діяльність цих  організацій відчутним чином  впливає на міжнародно-політичну  поведінку беруть участь у них  держав і в більш широкому сенсі, причому навіть у тих випадках, коли мова не йде про формування деяких правових норм, прийнятих до обов'язкового виконання. Можна сказати, що сама участь у міждержавних організаціях стає для держав чинником їх міжнародної соціалізації.

По-третє, хоча держави (загальним  числом близько двохсот) і є головними  дійовими особами на міжнародній  арені, міждержавних організацій значно більше, і вони в сукупності утворюють  досить розгорнуту мережу, яка охоплює 

практично всі сегменти сучасних міжнародних відносин.

Сучасна класифікація міжнародних організацій охоплює наступні різновиди:

1. Класифікація по колу учасників:

універсальні (тобто для всіх держав; наприклад, ООН);

регіональні (членами яких можуть бути держави одного регіону; наприклад, Організація африканської єдності, Організація американських держав);

міжрегіональні;

2. Класифікація за характером повноважень:

міждержавні - не обмежують  суверенітет держави;

наддержавні (наднаціональні) - частково обмежують суверенітет  держави: вступаючи в подібні  організації, держави-члени добровільно  передають частину своїх повноважень  міжнародної організації в особі її органів;

3. Класифікація по виконуваних функцій:

нормотворчі;

консультативні;

посередницькі;

операційні;

інформаційні;

4. Класифікація по порядку прийому нових членів;

відкриті (будь-яка держава  може стати членом за своїм розсудом);

закриті (прийом з дозволу  початкових засновників);

 Класифікація за компетенції  (сфері діяльності);

загальної компетенції (наприклад, ООН);

спеціальної компетенції (політичні, економічні, кредитно-фінансові, з питань торгівлі, охорони здоров'я; наприклад, Всесвітній поштовий союз).

Міжнародні організації  користуються привілеями та імунітетами.

Вони несуть відповідальність за правопорушення та нанесення шкоди  своєю діяльністю. Міжнародні організації  наділяються також правом набирати персонал на контрактній основі.

Кожна міжнародна організація  має фінансові кошти, які витрачаються в її інтересах.

Міжнародні організації  діють також з усіма правами  юридичної особи по внутрішньому праву держав.

Під функціями слід розуміти зовнішні прояви процесів її діяльності по виконанню покладених на неї завдань. При цьому організація має  право здійснювати свої функції  тільки в межах закріпленої за нею компетенції. [4]

 

  1.2. Цілі та задачі існування міжнародних  організацій

 

Міжнародна організація  існує і діє в рамках установчого  акту, що визначає її статус і повноваження, що надає її правоздатності, правам та обов'язкам функціональний характер. Міжнародна організація є постійно діючим об'єднанням, що проявляється в її стабільній структурі, системі її постійних органів.[5] Міжнародна організація заснована на принципі суверенної рівності держав-членів, при цьому членство в організації підпорядковане певним правилам, що характеризує участь держав у діяльності органів міжнародної організації та представництво держав-членів при міжнародній організації.

Держави пов'язані рішеннями  органів міжнародної організації, прийнятими в межах їх компетенції  та відповідно до встановленої юридичною  силою цих рішень.

Кожна міжнародна організація  володіє сукупністю прав, притаманних юридичній особі та має власний установчий акт, розроблений і прийнятий державами-засновниками у вигляді міжнародного договору, іменованого, як правило, статутом. Комплексного правового акта, орієнтованого на регламентацію статусу та діяльності всіх міжнародних організацій, не існує.

До будь установчого акту міжнародної організації застосовується Віденська конвенція про право міжнародних договорів [2]. Як зазначає проф. Г.В. Ігнатенко, "... В установчому акті фіксуються цілі та завдання організації, її організаційна структура, повноваження і порядок діяльності її органів, вирішуються адміністративні, бюджетні та інші питання. Важливе місце в акті займають норми про членство ... Регламентація імунітетів і привілеїв організації або є складовою частиною установчого акта, або здійснюється шляхом прийняття спеціального акта "[3].

Правову природу діяльності міжнародних організацій визначають також договори, які укладаються  міжнародною організацією з державою, на території якого розміщується її штаб-квартира, з державами, на території  яких розміщуються представництва міжнародної  організації.

У кожній міжнародній організації  створюються у встановленому  порядку норми для регулювання внутрішньо організаційного механізму і тих відносин, які складаються між органами, посадовими особами та іншими співробітниками даної міжнародної організації. Г.В. Ігнатенко називає цей масив "внутрішнім правом міжнародних організацій" [5]. Найважливіший компонент цього права складають правила процедури органів міжнародних організацій [6].

Як вже стало зрозуміло, що в міжнародному спілкуванні поряд з державами беруть участь численні (близько 500) міжнародні організації, створені державами тільки з однією метою -  співробітництво в сфері міжнародних відносин, забезпечення й охорони їх загальних інтересів. Розвиток міжнародних організацій означає розвиток нових методів рішення міжнародних проблем і підвищення питомої ваги цих методів у порівнянні з традиційними методами.

Питання про правосуб'єктність міжнародних організацій у загальному вигляді зводиться до того, врегульовані чи відносини кожної з них окремо з іншими суб'єктами міжнародних відносин нормами міжнародного права. Позитивна відповідь на це питання не викликає сумнівів: кожна міжнародна організація неминуче вступає в міжнародно-правові відносини з державами-членами та евентуально з іншими державами та іншими міжнародними організаціями. Відносини міжнародної організації з державами-членами регулюються головним чином установчим актом цієї організації, а в деяких випадках й іншими міжнародними угодами.

Установчий акт міжнародної організації визначає її цілі і завдання, а саме якими є насамперед цілі і завдання у взаєминах з її державами-членами, бо в цьому мета створення будь-якої міжнародної організації. Установчий акт визначає функції і компетенцію міжнародної організації по відношенню до її членів і, можливо, до інших суб'єктів міжнародних відносин.

Міжнародна організація - це насамперед об'єднання або асоціація  держав, точніше - держав-членів, що випливає з її офіційного визначення як міжурядової  організації. У ряді випадків у діяльності міжнародної організації на правах її членів або іншим чином (спостерігачі) беруть участь інші суспільні утворення (наприклад, Організація звільнення Палестини) або інші міжнародні організації. Але це не змінює істоти міжнародної  організації як міждержавного у  своїй основі об'єднання.[9]

Однак міжнародна організація - це не просто об'єднання держав, а  об'єднання, що утворить певну їх організаційна  єдність, забезпечувана правилами  його функціонування, тобто правовими  засобами (нормами установчого акта і нормами «внутрішнього права» організації). Інакше кажучи, мова йде  про організаційно-правовому єдність  держав-членів. Та в свою чергу, міжнародні організації виконують наступні задачі:

Підтримувати міжнародний  мир і безпеку і з цією метою  приймати ефективні колективні заходи для запобігання та усунення загрози  миру і придушення актів агресії  або інших порушень миру і проводить  мирними засобами, у згоді з  принципами справедливості і міжнародного права, залагодження і вирішення  міжнародних суперечок або ситуацій, які можуть призвести до порушення миру;

Розвивати дружні відносини  між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів, а також вживати інших відповідних заходів для зміцнення загального миру;

Здійснювати міжнародне співробітництво  у вирішенні міжнародних проблем  економічного, соціального, культурного  і гуманітарного характеру й  у заохоченні і розвитку поваги до прав людини і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії;

Бути центром для узгодження дій націй і досягненні цих  загальних цілей.

Така єдність може досягатися тільки на основі угоди між державами,-яке іменується звичайно установчим актом організації.[10] За рідкісними винятками, таким установчим актом є міжнародний договір у змісті, який надається цьому поняттю Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 р.

Установчий акт організації  встановлює її мети, функції і правомочності, умови членства в організації, її організаційну структуру, компетенцію  її органів (головних і допоміжних) і основні умови здійснення цієї компетенції, зокрема порядок прийняття  відповідних юридичних актів (рішень, рекомендацій, звернень, правил процедури  і т.д.). Все це і забезпечує організаційно-правове  єдність міждержавного об'єднання, що перетворює його в міжнародну організацію. Зрозуміло, це припускає наявність  постійних органів міжнародної  організації, наділених визначеними  функціями і повноваженнями у  взаєминах із членами організації, з іншими державами та іншими суб'єктами.