Здібності та їх розвиток

   Необхідно відзначити ще одна дуже істотна обставина.  Від  обдарованості залежить не успіх у виконанні діяльності, а тільки  можливість

досягнення цього успіху. Навіть обмежуючи психологічною стороною  питання, ми повинні сказати, що для  успішного виконання всякої  діяльності

потрібно не тільки обдарованість, тобто наявність відповідного  сполучення здібностей, але і володіння  необхідними навичками й  уміннями.  Яку

би феноменальну і музичну обдарованість  не мав людину, але, якщо він не

учився музиці і систематично не займався музичною діяльністю,  він

не зможе виконувати функції  оперного чи диригента естрадного піаніста.

   Мається велике розходження між наступними двома положеннями: "дана  людина по своїй обдарованості має можливість дуже успішно виконувати  такі види діяльності" і "дана людина своєю обдарованістю схильна до так-те видам діяльності". Обдарованість не  є  єдиним фактором визначальним вибір діяльності ( а в класовому суспільстві вона у величезної більшості і зовсім не впливає на цей вибір ), як не є вона і єдиним фактором, що визначає успішність виконання діяльності.

1.3   Здібності й  інтереси.

    Істотно важливий фактор розвитку здібностей  людини  -  стійкі спеціальні інтереси. Спеціальні інтереси - це інтереси до змісту визначеної області людської діяльності, що переростають у схильності професійно займатися цим родом діяльності.  Пізнавальний інтерес тут стимулює діюче оволодіння прийомами і способами діяльності.

  Помічено, що виникнення інтересу до тієї чи інший трудовій чи навчальній діяльності тісно зв'язано з пробудженням здібностей до неї і служить

відправною крапкою для їхнього  розвитку. "Наші бажання, - за словами  Ґете, - передчуття схованих у нас  здібностей, провісники того, що ми  в  стані будемо зробити". Зміцнілі інтереси дитини - це "лакмусовий  папірець" його здібностей, сигнал, що повинний змусити навколишніх задуматися - чи не дають себе знати здібності, що зароджуються.

   У підлітка ці інтереси, як уже  підкреслювалося,  здобувають  характер

захоплень короткочасних, хоча і жагучих. Властиві підлітковому  і

юнацькому віку різноманітні і нерідко  незабаром гаснучі інтереси  відіграють важливу роль у виявленні здібностей особистості, що розвивається.  Педагогічно  важливим є таке відношення  вихователів  до  сфери  інтересів

чи підлітків юнаків, що припускає  поглиблення  і  розширення  їх

пізнавальних потреб. Разом з  тим педагог не повинний обурюватися  по

приводу того, що захоплення підлітка мають найчастіше скороминущий характер.

    Звичайно, оптимально таке положення речей, при  якому  школяр  дуже

рано виявляє (за  допомогою  і  допомогою  дорослих)  стійкі  спеціальні інтереси і розвиває відповідні здібності, що дозволяють йому

безпомилково визначити своє покликання. Це буває, як відомо, далеко не

з усяким. Але навіть якщо випускник піде зі школи  без  непохитно  вираженого

інтересу до якоїсь професії (мова тут йде про інтерес, а не про  необхідні для вступу  в  життя  знаннях  і  психологічній  готовності  до праці), це буде краще, ніж якщо учень  невірно і скоропально визначає свій інтерес, спираючи на чисто зовнішні ознаки  "привабливих"  професій: артиста, дипломата, журналіста і т.д.

1.4   Загальні і  спеціальні здібності.

    Вивчаючи конкретно-психологічну характеристику різних  здібностей,

 ми можемо виділити більш  загальні якості, що  відповідають  вимогам  не

 однієї, а багатьох видів  діяльності, і спеціальні якості, що відповідають більш вузькому  колу вимог даної діяльності. У структурі  здібностей

 деяких індивідів ці загальні  якості можуть бути винятково  яскраво виражений, що дає можливість говорити про наявність у людей різнобічних  здібностей, про загальні здібності до широкого спектра різних діяльностей, спеціальностей і занять.

Ці загальні чи здібності якості не  повинні протиставлятися спеціальним  чи здібностям  якостям,  як  це роблять деякі психологи, що намагаються виділити загальний інтелект  як містичний фактор, що відкривається лише в результаті застосування тестів  розумової обдарованості, як обдарованість узагалі.

1.4.1   Математичні  здібності.

   Насамперед слід зазначити те, що характеризує здібних математиків і зовсім необхідне для успішної діяльності в  області  математики  "єдність схильностей і здібностей у покликанні", що  виражається  у  вибірково-позитивному відношенні до математики, наявності глибоких і  діючих інтересів у відповідній області, прагненні  і  потребі  займатися нею, жагучої захопленості справою. Не можна стати творчим  працівником в області математики, не переживаючи захопленості цією  роботою,  -  вона породжує прагнення до пошуків, мобілізує  працездатність,  активність.

  Без схильності до математики не може бути справжніх  здібностей  до  неї.

 Якщо учень не почуває  ніякої схильності до математики, то навіть  гарні здатності  навряд чи забезпечать цілком  успішне оволодіння математикою. Роль, яку тут грають схильність, інтерес, зводиться до того, що  цікавляться математикою людин посилено займається нею, а  отже,  енергійно вправляє і розвиває свої здібності. На це  вказують  постійно

 самі математики, про це свідчать  усе їхнє життя і творчість.

   Але якщо здатності, як правило, зв'язані зі схильністю те це не  носить

 усе-таки характеру загального  закону. помилково було б скажемо   діагностувати чи наявність відсутність  здібностей по тому, чи мається   і  як  яскраво

 виражено схильність до відповідного виду діяльності. В окремих випадках тут може бути і розбіжність.

   У школі нерідко зустрічаються такі випадки: здатний до  математики  учень  мало цікавиться нею і не виявляє особливих успіхів в оволодінні цим  предметом. Але якщо вчитель зуміє розбудити в  нього  інтерес  до  математики  і  схильність займатися нею, те такий учень "захоплений"  математикою,  може швидко домогтися великих успіхів.

   Пережиті людиною емоції є важливим чинником  розвитку  здібностей до будь-якої діяльності, не крім і математичної. Радість творчості, почуття задоволення  від  напруженої  розумової  роботи,  емоційна насолода цим процесом підвищують розумовий тонус людини, мобілізують його сили, змушують переборювати труднощі. Байдужа  людина не може бути творцем.

Можливість повного й інтенсивного розвитку математичних  здібностей,

 як і здібностей узагалі,  цілком залежить від рівня  розвитку характерологічних рис,  особливо вольових рис характеру.

Як би ні були блискучі здатності  людини, але якщо в нього немає  звички посидюче і завзято працювати, він навряд чи здатний досягти великих  успіхів у діяльності. Він у кращому  випадку  так  і  залишиться  лише  потенційно здатним. Завзятість, наполегливість, працездатність,  працьовитість  - ці якості повинні супроводжувати здібностям.

Ще одна риса характеру властива справжньому вчен - критичне відношення до себе, своїм можливостям, своїм  досягненням,  скромність,  правильне  відношення до своїх здібностей. Треба мати на увазі, що при  неправильному відношенні до здатної особистості - захвалюванні, надмірному  перебільшенні досягнень, афішуванні  здібностей,  підкреслення  переваги над іншими - дуже легко вселити їй віру у свою вибраність,  винятковість, заразити "стійким вірусом зазнайства".

   Математичний розвиток людини неможливо без підвищення рівня його  загальної культури.

1.5   Здібності і  типологія людей.

     Загальні чи здібності загальні якості особистості - цілком конкретні  психологічні прояви, до дослідження яких уже приступили  психологи.

 До числа таких загальних  якостей особистості, що в умовах  конкретної  діяльності можуть  виступати як здатності, відносяться   індивідуально-психологічні якості, що характеризують приналежність до одному з  трьох  типів  людей. У  працях  И.  П.  Павлова    вони    були    позначені    як

"художній", "розумовий"  і "середній" типи. Дана типологія  зв'язана з навчанням, відповідно  до якого вища нервова діяльність  людини характеризується наявністю в ній  двох  сигнальних  систем:  першої  сигнальної системи - образної, емоційної і другий, зв'язаної із сигналізацією цих образів за допомогою слова - сигналу сигналів.

    Відносна перевага сигналів першої сигнальної системи  в  психічній діяльності людини  характеризує  художній  тип,  відносна перевага сигналу сигналів - розумовий тип, рівне їхнє  представництво  - середній тип людей.

    Для художнього типу властива яскравість образів, що виникають у  результаті безпосереднього впливу, живого  враження,  емоцій.  Для розумового типу - перевага абстракцій, логічних побудов,  теоретизування. Приналежність людини до художнього типу  ні  в якійсь мірі не може свідчити про те, що він фатально  призначений для діяльності художника. Очевидно інше - представнику  цього типу  легше, чим іншому, освоїти діяльність, що вимагає вразливості, емоційного відношення до подій, образності і жвавості фантазії.  Не  випадково, що переважна більшість художників  (живописців,  скульпторів,

 музикантів, акторів і т.д.) мають більш-менш виражені риси  цього

 типу. Якість розумового типу  створюють умови для найбільш  сприятливого розвитку діяльності, зв'язаної з оперуванням абстрактним  матеріалом, поняттями, математичними  вираженнями й ін. Легко зрозуміти,  який  велике коло конкретних занять (математика, філософія,  фізика,  мовознавство і т.д.) може вимагати саме цих якостей як передумов успішності оволодіння діяльністю.

    Необхідно підкреслити, що віднесення людини до художнього типу не

 означає слабість  інтелектуальної  діяльності,  недолік  розуму.  Мова  тут йде про відносну перевагу образних компонентів психіки  над  розумовими.

     Узагалі перша сигнальна система в людини переважає над  першої,  і

 ця перевага має абсолютний  характер, тому що роль мови  і  мислення

 у трудовій діяльності людей  є вирішальної і процеси відображення  чоло-

 століттям світу опосередковуються  його думками, вираженими словесно.

     Отже, з абсолютною  перевагою  першої  сигнальної  системи  ми

 зустрічаємося хіба що в  сновидіннях, з їхньою бурхливою емоційністю і хаотичною образністю, що ніяк не  упорядковується  і  не  регулюється

 мисленням.

     Що ж означає відносну перевагу однієї із сигнальних  систем?

 Якщо спробувати виразити  абсолютна перевага другої сигнальної  системи математично, позначивши другу сигнальну систему через  B,  а  першу

 сигнальну систему через  A, те залежність мала б наступний  вид: B > A.

 Відносна перевага першої  сигнальної системи над другою  (художній тип) може бути позначенеі B > A+m (де m - ті структурні особливості емоційного й образного збагнення світу, що відрізняють  представників даного типу). У свою чергу розумовий тип  людини  може бути позначений так: B+n > A (де n - структурні особливості відношення, що  абстрагує, до світу, що відрізняють представників даного типу від інших).

     Дані математичні залежності дають можливість побачити,  що  відносна перевага однієї сигнальної системи над інший  не  повинно  змішуватися з абсолютною перевагою.

     Звідси стає ясно, що  представники,  наприклад  "художнього  типу" мають інтелект не менш розвитий чим люди, що  належать  до  двох  іншим типам, хоча  відрізняються деякими специфічними  особливостями.  Структура кожної конкретної діяльності як готовність особистості до  даного  діяльності відрізняється значною складністю, містить у собі  комплекс  якостей, серед яких є ведучі і допоміжні, спеціальні.

 

 

Розділ 2.    Здатності як індивідуально-психологічні

особливості  людини.

2.1   Здатності як  уроджені можливості.

 

   Ми не можемо розуміти здатності як уроджені можливості індивіда, по-

тому що здатності ми визначили  як "індивідуально-психологічні особливості  людини", а ці останні по самій  істоті справи не можуть  бути

уродженими. Уродженими можуть бути лише  анатомо-фізіологічні  особливості, тобто задатки, що лежать в основі розвитку здібностей,  самі ж здібності завжди є результатом розвитку.

   Таким чином, відкидаючи розуміння здібностей як уроджених  особливостей людини, ми, однак, анітрошки не відкидаємо тим самим того факту, що

в основі розвитку здібностей у більшості випадків лежать деякі уроджені особливості, задатки.

   Важливо лише твердо установити, що у всіх випадках  ми  розуміємо  уродженість не самих здібностей, а лежачих  в  основі  їхнього  розвитку  задатків.

  Дуже важливо також відзначити, що, говорячи про уроджені задатки, ми тим  самим не говоримо ще про спадкоємні задатки. На жаль,  широко  поширена помилка, що полягає  в  ототожненні  цих  двох  понять.

  Передбачається, що сказати слово  "уроджений"  усе  рівно,  що  сказати