Автор: Пользователь скрыл имя, 03 Мая 2012 в 15:54, контрольная работа
Вік дорослості — це стабільний період у житті дорослої, сформованої людини і тому ніяких особливих змін у психічному розвитку особистості не відбувається. Французький психолог Е. Клапаред характеризував дорослість як стан психічного «закам'яніння», коли процес розвитку припиняється. Але більш ретельне вивчення цього вікового періоду змінило думку вчених. Потенціал розвитку існує протягом всього життя людини. З настанням дорослості процес розвитку людини не припиняється і не завершується, йому притаманні протиріччя і гетерохронність (нерівномірність); виділяються сензитивні і критичні моменти, психофізіологічний розвиток не є статичним, природа його різноманітна і суперечлива.
Перехід від ранньої до середньої дорослості характеризується кризою 37—40 років, яка мас назву кризи середини життя. Вона полягає в остаточному переосмисленні планів життя, співставлені їх з реальністю і корегуванні особистісних рис.
Життя постійно вносить свої корективи у плани людини, час невпинно йде вперед і людині інколи здається, що все заплановане, задумане їй не вдасться здійснити, тому вона прагне перебудуватись.
Об'єктивні причини перебігу кризи середини життя і зумовлюють перебудову особистості з урахуванням зміни статусу людини у житті. Вже неадекватною вважатиметься надмірна емоційність, юнацький максималізм, жорсткість у поведінці, невміння пристосуватися до нових умов життя. Чоловіки знижують свої фізичні можливості, жінки стають менш привабливими, хоч дехто з них може бути неготовим до такої перебудови. Тільки адекватна переоцінка цінностей призведе до оновлення особистості, до її генеративності при входженні у період середньої дорослості.
Перед людиною постає ряд суттєвих завдань, які пов'язані, на думку А. Маслоу, з її самоактуалізацією. Вона прагне стати кращим батьком для своїх дітей, реалізуватися в суспільно-громадському житті, або досягти професійних висот, бути корисною для оточуючих, цікавою у спілкуванні. Такі прагнення потребують постійної роботи над собою, постійного удосконалення.
Якщо криза середини життя розвивається не конструктивно, спостерігається відхід на попередні вікові періоди.
Приблизно у 65 років у віці пізньої дорослості розпочинається криза, яку Е. Еріксон назвав кризою «Я — інтеграції».
Криза завершується успішно, якщо людина, аналізуючи своє життя, задоволена ним, вбачає в ньому сенс, приймає його таким, яким воно є. Але, якщо людина у віці пізньої дорослості вважає своє життя марною тратою сил та втрачених можливостей, інтеграція не відбувається. Стан такої людини можна назвати відчаєм, депресією, у неї спостерігається соціальна ізоляція, зростає тривожність, страх перед подальшим життям.
Література
Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды: В 2 т / Под ред. А.А.Бодалева, Б.Ф.Ломова.— М., 1980.
Амосов Н.М. Преодоление старости.— М.. 1996.
Гамезо М.В., Герасимова B.C., Горелова Г.Г.. Орлова Л.М. Возрастная психология: личность от молодости до старости.— М., 1999.
Крайг Г. Психология развития. Пер. с англ.— СПб., 2000.
Психология / Под ред. А.А.Крылова.— М.. 1998.
Психологія життєвої кризи / Відп.ред. Т.М.Титаренко— К., 1998.
Развитие психофизиологических функций взрослых людей / Под ред. Б.Г.Ананьева, Е.И.Степановой.— М., 1972.
Франкл В. Человек в поисках смысла. Сборник: Пер. с англ. и нем.— М, 1990.
Эриксон Э.Г. Идентичность: Юность и кризис. Пер. с англ.— М., 1996.
Эриксон Э.Г. Детство и общество. Пер. с англ. 2-е изд.— СПб., 1996