Вік дорослості

В процесі старіння зменшується м'язова маса людського ор­ганізму, тому зменшується сила і витривалість, старі люди не витримують тривалого фізичного чи нервового навантаження.

В старості люди нижчі на 3—5 см, ніж були в молоді роки, бо міжхребтові диски стискаються, змінюється осанка, відбувається демінералізація кісток, тому що вони втрачають кальцій. Кості стають порожнистими, крихкими, неміцними; їх пористість призводить до того, що вони легко ламаються і довго зростаються (цей стан називається остеопорозом). Старі жінки більше страждають остеопорозом, тому що у них після менопаузи у крові знижується рівень естрогенів.

М'язи функціонують гірше, бо вони не отримують через кров достатню кількість поживних речовин, з них недостатньо виводяться продукти розпаду. Кровоносні судини менш еластичні, їм властиве закупорення.

Серце — це теж м'яз і в старості воно має ті ж недоліки, що і м'язи взагалі. Робота серця залежить від роботи серцево-судинної системи, яка з часом теж старіє. В результаті знижується максимальний кровоток до серця і від нього, серце після кожного скорочення довше відновлюється, таким чином навантаження на серцевий м'яз збільшується. В старості здатність легень до газообміну знижується.

В пізній дорослості вироблення антитіл імунною системою починає спадати, тому старі люди менше захищені від інфекцій­них хвороб та мікроорганізмів.

В результаті спеціалізованої дії закону гетерохронності довго зберігається і покращується робота одних систем організму і паралельно різними темпами відбувається інволюція інших систем.

Так, зміни в стовбурі мозку більш значимі і істотні, ніж в мозжечку в обох півкулях. Чим складніша нервова структура у людини, тим більше у неї можливості для збереження.

В період пізньої дорослості відбувається послаблення процесів збудження і гальмування, особливо внутрішнього гальмування. У старих людей найбільше зберігається оборонний умовний рефлекс у порівнянні з харчовим.

В період пізньої дорослості відбувається пристосування організму людини до нових умов життєдіяльності, різними способами підвищується біологічна активність структур організму, мобілізуються його резервні можливості. Поряд з послабленням інтенсивності окислювальних процесів, активізується резервний шлях генерації енергії — гліколіз (процес розщеплення вуглеводів), росте активність багатьох ферментів.

Поряд з відкладанням жирів, солей відбувається накопичен­ня пігмента ліпофусцина, який має високу швидкість споживан­ня кисню. Також збільшується кількість ядер в клітинах печінки, нирок, серця, скелетних м'язів нервової системи — це призводить до покращення обмінних процесів. Тільки в старості з'являються великі мітохондрії, які є основними механізмами акумуляції енергії.

Отже, в період старіння відбувається подолання деструктив­них явищ в організмі людини за рахунок підвищення активності різних структур організму шляхом резервування, інтенсифікації, компенсації, а також формування якісних утворень, які зберігають працездатність людини. Чималий вклад в особисту активність людина вносить сама. Вивчення гіподинамії показало багатогранні зв'язки рухового апарату людини з різними системами організму. Якщо вести малорух­ливий спосіб життя, то порушується кровопостачання мозку і серця, в органах спостерігаються локальні деструкції, кисневе голодування, знижується інтенсивність окислювальних процесів в серці і скелетних м'язах. Явище гіподинамії може призвести до виникнення багатьох хвороб: сколіоз, остеопороз, стискання дисків і т.ін.

Якщо людина перестає виконувати певні фізичні дії, то вона поступово втрачає здатність діяти, а головний мозок ніби пристосовується до втрати певної активності і «викреслює» її, усвідомлення людиною того, як відбувається дана дія, ніби втрачається, зникає. Явище, що пов'язане з негараздами у чут­тєво-руховій системі має назву сенсорно-моторної амнезії. Тільки за допомогою спеціальних вправ, постійної фізичної активності людини можна запобігти появі сенсорно-моторної амнезії.

Важливу роль у цьому віці відіграє особистісний фактор, свідома регуляція поведінки людиною, дотримання здорового способу життя.

2.    Розвиток психічних процесів у період дорослості

Структура психофізіологічного розвитку дорослих має періоди підйомів, стабілізації і спадів. Стаціонарні стани зустрічаються нечасто. Розвиток психофізіологічних функцій має суперечливий характер, він відображає онтогенетичні закономірності, вплив трудової діяльності, практичного досвіду людини.

Б.Г. Ананьев виділяє дві фази в процесі онтогенетичного розвитку. Перша фаза характеризується загальним фронталь­ним прогресом функцій в юності, в ранній дорослості, на почат­ку середньої дорослості. У другій фазі психічні функції спеціалі­зуються в певній діяльності і досягають максимуму в період середньої і пізньої дорослості. Досягнення високого рівня роз­витку в період дорослості можливе завдяки тому, що психічні процеси знаходяться в умовах оптимального навантаження, посиленої мотивації, операційних перетворень. Вершини розвитку психофізичних функцій досягаються в більш пізні періоди дорослості, причому оптимум спеціалізованих функцій може співпадати з початком інволюції загальних властивостей цих же функцій. Наприклад, вербально-логічні функції продовжують свій прогрес, коли еволюція вже вразила невербальний інтелект і сенсомоторику людини.

Двофазний розвиток психофізіологічної еволюції люди­ни — це прояв єдності людини, як індивіда, і особистості, як суб'єкта діяльності.

Зорова, слухова, кінестетична чутливість досягає свого максимуму у 18—20 років, а обсяг поля зору — в 20—29 років. Вікові зміни чутливості залежать від професійної діяльності людини. Так, у водіїв гострота зору, поле зору, окомір зберігаються до пенсійного віку завдяки включеності в професійну діяльність.

Обсяг, переключення та вибірковість уваги поступово зростає від 18 до 33 років, а після 34 років починає поступово падати. В той же час стійкість і концентрація уваги протягом всього періоду дорослості зазнає незначних змін.

У 26—29 років увага за своїм розвитком випереджає пам'ять і мислення. Це свідчить про рухливість і гнучкість взаємозв'яз­ків між пам'яттю і увагою. У 30—33 роки знову настає високий розвиток уваги, а до 40 років швидкість, сприймання інформа­ції, інтенсивність уваги знижується.

Найбільш високий рівень розвитку уваги і найнижчий рівень розвитку пам'яті спостерігається у людей 41—46 років, а помітне зниження уваги спостерігається уже після 46 років. Такі показники розвитку уваги підтверджують гетерохронний характер дозрівання, збереження і згасання різних психічних функцій в структурі психіки людини.

Серед психофізичних функцій фундаментальне положення займають мнемічні функції, які полягають у закарбуванні, збереженні і репродуктивному відтворенні індивідуального досвіду.

Процеси пам'яті різнорідні, тому і спостерігається деяка різнорідність отриманих результатів при експериментальних дослідженнях пам'яті.

Так, Г. Еббінгауз сформулював положення про трифазну характеристику онтогенезу пам'яті, поступовий прогрес до 25 років, стабілізація функцій пам'яті від 25 до 50 років, а далі — еволюція і регрес пам'яті.

Дослідження свідчать про дійсне зниження деяких процесів пам'яті. На думку Б.Г. Ананьева, перш за все процес знижен­ня відбувається з образною пам'яттю, причому ейдетична пам'ять, послаблюється і зникає уже в підлітковому віці.

Високий рівень короткочасної вербальної пам'яті спостеріга­ється у віці 18—30 років, а період зниження 33—40 років. Для довготривалої вербальної пам'яті характерне зростання у віці 18— 35 років, а зниження рівня розвитку від 30 до 40 років. За даними висловлюваннями на зразок «істина-брехня» і поділяють світ на біле і чорне.

Наступна, друга стадія когнітивного розвитку, виявляє терпимість молодих людей до інших точок зору, яких може бути багато і потрібно навчитися їх приймати та визнавати, а потім схвалювати думки інших людей.

Третя стадія дає можливість людині самостійно обирати позицію і нести відповідальність за свою точку зору. Когнітивна зрілість дорослої людини виникає як потреба мати особисту думку, знайти відповіді на поставлені питання, самостійно приймати рішення.

На думку К. Рігеля, діалектичне мислення має особливо важливий аспект — це інтеграція ідеального і реального — бо реальний світ є корекцією штучного, абстрактного, ідеального мислення. Вміння вносити корекцію є сильною стороною мислення дорослої людини.

На думку К. Шайі, когнітивний розвиток дорослих можна розглядати з точки зору функціональних змін, що відбуваються з ними. Ранній дорослості відповідає стадія досягнень. Інтелект використовується для вирішення реальних проблем, які визначають подальшу долю людини, це вибір професії або супутника життя.

Середня дорослість вступає в стадію виконання соціальних обов'язків, коли людина відповідає не тільки за себе, але й за інших, і, приймаючи будь-яке рішення, враховує не тільки свої інтереси, а і інтереси оточуючих (чоловіка, дружини, батьків, дітей, колег по роботі).

Люди середнього віку, які працюють на керівних посадах вступають у стадію адміністрування і від їх вміння приймати рішення залежать долі сотень, тисяч людей.

З настанням пізньої дорослості використання знань і інте­лекту знову змінюється, люди повертаються до власних інтере­сів, цінностей, установок. Ця стадія має назву реінтегрування.

3.    Психосоціальний розвиток дорослих

На думку 3. Фройда щастя людини у дорослому житті визначається її здатністю кохати і працювати.

Психосоціальний розвиток дорослої людини можна розглядати в трьох аспектах: Я — як індивідуум, Я — як член сім'ї, Я — як працівник.

Згідно Е. Еріксону важливим завданням в період ранньої дорослості (20—40 років) є встановлення своєї ідентичності в близьких стосунках з іншими людьми і в трудовій діяльності. Формування ідентичності — процес, який ніколи не припиня­ється. В міру того, як змінюється внутрішній і зовнішній світ дорослого відбувається переструктуруванням особистісної, професійної і сімейної ідентичності.

Е. Еріксон вважав, що з формуванням ідентичності пов'язаний розвиток близькості з товаришами, а далі з чоловіком і дружиною. Близькість є вирішальним фактором у встановленні любовних стосунків. Близькість є важливим досягненням ранньої дорослості. Люди, які не змогли сформувати близькі стосунки в ранній дорослості, надалі можуть страждати від почуття самотності, мати труднощі в соціальній адаптації.

На думку Е. Еріксона головним досягненням дорослості є генеративність. Під генеративністю він розуміє намагання кожної людини увічнити себе, внести свій значущий внесок у розвиток суспільства.

Одні люди намагаються досягти генеративності у своїй сім'ї, виховуючи дітей, інші — шляхом високої продуктивності на роботі.

Людина у віці ранньої дорослості відкрита для спілкування, заводить нові знайомства, дружні зв'язки, закохується, створює сім'ю.

Р. Стернберг вважає, що кохання має три складові: інтим­ність, або почуття близькості, яке проявляється в любовних стосунках.

Пристрасть або стан збудженості, що пов'язаний з фізич­ним потягом і сексуальною поведінкою. Третьою складовою є рішення-зобов'язання любити людину і зберігати тривалі сто­сунки з нею.

Створення сім'ї в період ранньої дорослості є важливим кроком для молодих людей, у них з'являються нові ролі чоло­віка і дружини (згодом батьків), іншого значення набувають обов'язки, спілкування. Молоде подружжя повинно пристосо­вуватися до потреб, один одного, розумно розподілити між собою обов'язки, навчитися поважати індивідуальність кожного, знаходити вихід із конфліктних ситуацій.

Д. Конрада асоціативна пам'ять починає знижуватися з 20 років, процес зниження прискорюється після 45 років.

На думку С. Пако логічна пам'ять знижується в період між 20— 50 роками на 35—40 відсотків. С. Пако вважав, що деякі функції пам'яті у менш освічених молодих людей знаходяться на рівні освічених людей похилого віку.

Інші дослідники пам'яті, М. Мальс (оперативна пам'ять), А. Греков (процес відтворення пам'яті), виявили, що у людей від 18 до 85 років найвищі оцінки отримали піддослідні 30— 49 років, але відразу в групі людей 50—69 років оцінки значно знижуються. У віці 70—90 років страждає механічне запам'я­товування, краще за все зберігається логічна пам'ять. Основою міцності пам'яті в старшому віці є смислові зв'язки. Б.Г. Анань­ев визначає протилежний хід розвитку вербальних і невербальних функцій. Близько 40 років стає помітним зниження невербальних функцій, разом з тим вербальні функції саме з цього періоду починають прогресувати і досягають найвищого рівня в 40—70 років. При високому рівні освіти спад вербальних функцій не відбувається до глибокої старості. З рівнем освіти пов'язана швидкість мови, ерудиція і логічне мислення.

Б.Г. Ананьев вважає, що уявлення про ранню інволюцію пам'яті у дорослих людей не відповідає дійсним потенціалам процесів пам'яті. У пам'яті, як і в перцептивних процесах діє така закономірність: у ранньому і середньому віці дорослості формується і досягає найвищого рівня загальна система пам'яті, а на її базі починає розвиватися спеціалізована система пам'яті, необхідна для конкретної практичної діяльності.

В психології існує дві точки зору на розвиток інтелектуаль­них здібностей в період дорослості. Одні вчені вважають, що інтелектуальні здібності досягають найвищої точки в кінці юнацького або на початку віку ранньої дорослості. Інші вчені стверджують, що інтелектуальні здібності у людей, які займа­ються інтелектуальною працею, зберігаються тривалий час.