Вік дорослості

Пако і К. Ховланд припускають, що оптимум розвитку інте­лектуальних функцій знаходиться між 18—20 роками. За даними Л.А. Баранової, В.І. Сергеєвої та В.П. Лисенкової найбільш високі показники коефіцієнту розумового розвитку виявляють молоді люди 19 років. Саме на 19 років припадає найбільший відсоток коефіцієнтів розумового розвитку — це є сенситивним періодом розвитку дорослої людини. С. Пако також вважає, що інтенсивність інволюції інтелектуальних функцій залежить від двох факторів. Внутрішнім фактором є обдарованість. У обдарованих людей інтелектуальніший процес більш тривалий і інволюція настає пізніше. Зовнішнім фактором є освіта людини, вона протидіє старінню, гальмує інволюцію.

В. Овенс і Л. Шоенфельд вважають, що вербально-логічні функції досягають першого оптимуму в ранній молодості, потім вони можуть зростати до 50 років і знижуватися близько 60 років. В своєму дослідженні В. Овенс і Л. Шоенфельд  . отримали картину стаціонарного стану інтелекту з 18 до 60 років,  вони  відмічали  виражені  прогресивні зрушення, еволюцію загальних характеристик інтелекту дорослих людей, але особи, за якими вони спостерігали, постійно тренували інтелектуальні функції, тобто займалися розумовою працею. За даними Д. Векслера, еволюція інтелектуальних функцій охоплює період з 19 до 30 років; Вершина лексичних функцій досягає свого максимуму в 40 років. Після 30 років спосте­рігається зниження інтелектуальних функцій, пов'язаних не з мовою, а з моторикою. В інтелектуальному розвитку людини Є.1.Степанова виокремлює 3 макроперіоди. Перший період — від 18 до 25 років, другий — 26—35 років, третій — 36— 40 років. Найбільші зміни інтелекту відбуваються в першому макроперіоді, а другий і третій макроперіоди характери­зуються відносною сталістю, але вираженого підйому набуває вербальний інтелект.

Б.Д. Бромлем оцінювалися вербальні і невербальні функції у людей від 20 до 80 років. Уже в 30—35 років відмічається поступова стабілізація, а далі зниження у 40 років невербальных функцій. Разом з тим, вербальні функції саме в цьому періоді прогресують найбільше і досягають максимуму після 40— 45 років. Отже, загальному процесу старіння протистоять мовномисленнєві другосигнальні функції, вони самі зазнають інволюції значно пізніше всіх інших психофізіологічних функцій. Вербально-логічні функції прогресують і тоді, коли еволюція старості вже вразила невербальний інтелект і сенсомоторику людини.

Рання дорослість має характерні тільки для неї стадії розвитку інтелекту. Так Д. Перрі вважає, що на першій стадії молоді люди інтерпретують події та явища авторитарними.

Нового соціального статусу набувають чоловік і жінка, коли у них народжується дитина. Як визначає М. Комаровські поява третього члена сім'ї вимагає з боку матері і батька нових ролей і обов'язків, підвищує їх відповідальність, змінює їх поведінку, дисциплінує їх. Збільшується фізичне і емоційне навантаження подружжя. Поява дитини змінює спілкування і зв'язок між чоловіком і жінкою, дитина стає центром уваги батьків.

Провідною діяльністю періоду ранньої дорослості є професій­не навчання, або ж трудова діяльність. Деякі молоді люди поєднують навчання та працю. Рання дорослість є сприятливим періодом для засвоєння ділових норм і стосунків між людьми, оволодіння професійно-трудовими навичками. Засвоєні в цей період знання, вміння, навички надалі розвиваються і удоскона­люються в професійній діяльності.

Класична модель професійного циклу передбачає, що моло­дий працівник повинен адаптуватися до вимог своєї професії і поступово просуватися вгору по службі, досягнувши певного рангу він зберігає своє досягнення і займає міцне професійне становище. Але є молоді люди, які змінюють свою роботу кілька разів і не досягають високого професійного рівня.

Професійне становлення чоловіків і жінок має певні відмінності. Жінки більше орієнтовані на сім'ю і виховання дітей і тому починають свою професійну кар'єру пізніше і досягають високого статусу уже у віці середньої дорослості. Але більшість молодих жінок поєднують роботу і сімейні обов'язки, це звичайно проблематично і вимагає великих фізичних і моральних витрат, та професійне становлення у них відбувається швидше.

Середня дорослість (від 40 до 60 років) має свої специфічні психологічні особливості. Е. Еріксон визначив основне завдання цього періоду як вибір між генеративністю (цілеспря­мованістю, продуктивністю) і захопленням собою. Щоб уникнути застою, люди середнього віку проявляють турботу про молодше покоління, про світ, в якому це покоління буде жити. Більшість чоловіків і жінок продовжують виконувати свої професійні ролі, вони вдало зробили свій професійний вибір і повинні його реалізувати. Лише незначна частина людей середнього віку змінюють свою професійну кар'єру, це відбувається в тому випадку, коли дорослі люди не реалізують себе, або змінюють свої цінності і цілі. Д. Левінсон пояснює зміну професійної діяльності поверненням юнацької мрії — прагнень, ідеалів, цілей молодості — і називає цей період переходом середини життя. Зміни у професійному житті у людей середнього віку можуть викликати надмірну тривогу, навіть стрес, якщо роботу доводиться змінювати примусово, або якщо кар'єра розвивається не так, як передбачалось. Втрата роботи у цьому віці супроводжується переживаннями і великим горем, коли людина взагалі не може знайти іншу роботу. Але є категорія людей середнього віку, які тільки віддані роботі, про них ще кажуть, що вони «згорають» на роботі.

Люди середнього віку частіш за все є зв'язуючою ланкою між молодшим і старшим поколінням, тобто між своїми вже дорослими дітьми і старенькими батьками. Так як старі батьки стають більш залежними від своїх дітей, то і влада (вирішення сімейних проблем, фінансових справ) поступово переходить до них. Старше покоління потребує піклування і розуміння, це і повинні робити дорослі діти, підтримувати сімейні традиції, контакти з членами родини, творити історію сім'ї.

В свою чергу, у людей віку середньої дорослості змінюються стосунки зі своїми дітьми, які виросли і повинні поступово піти у самостійне життя, а середньому поколінню треба навчитися жити окремо. Деякі сім'ї з розумінням і тактом ставляться до надання свободи дорослим дітям і більше довіряють їм, але є сім'ї, для яких прагнення дітей до самостійності порушує звичний спосіб життя, несе тривогу та стає трагедією. Між дорослими дітьми і батьками (людьми середнього віку) виникають відносини, які можна назвати взаємною рівністю. Такі відносини не виникають раптово, а розвиваються стрибкоподібно протягом багатьох років.

Дорослі діти бажають віддалитися від батьків, чи хоча б від їх настанов і опіки, а батькам може здаватися, що їх недооцінюють, з ними не радяться. В одних сім'ях процес створення відносин взаємної рівності триває десятиліттями, а в інших вони з'являються, як тільки діти виходять із юнацького віку.

Багато людей середнього віку виконують роль бабусі або дідуся. Ця роль приносить їм найбільше задоволення. В. Л. Бенгстон вважає, що присутність бабусь і дідусів є запорукою стабільності для онуків та їх батьків. Інколи ця присутність переходить в активне піклування про онуків. Деякі бабусі і дідусі бачать свою роль в улагодженні конфліктів, які виникають між дітьми і онуками, бо вони мають великий життєвий досвід і дивляться на конфлікт збоку.

Люди середнього віку в ролі бабусь і дідусів передають онукам сімейні традиції, свій життєвий досвід, елементи професійних навичок і вмінь.

В період пізньої дорослості (60 років і більше) відбувається ряд змін у житті кожної людини. В першу чергу, змінюється статус людини похилого віку. Після 60 років більшість людей завершує свій професійний шлях і виходить на пенсію. Для одних людей це означає появу вільного часу, можливість зайнятися улюбленою справою, вихованням онуків, а для інших — це різка зміна життя, відмова від усього важливого, цінного, продуктивного, відчуття непотрібності тільки через те, що уже немає можливості виконувати професійну роль, з якою себе ідентифікував.

Змінюється економічний стан людей похилого віку. їм потрібно пристосуватися до нового способу життя, якщо діти не допомагають, або не можуть допомагати їм. Деякі люди віку пізньої дорослості продовжують працювати не за своєю основною професією, таким чином підтримуючи економічний стан сім'ї.

Більшість людей у віці пізньої дорослості, що зберегли шлюб, разом виростили дітей, часто говорять про те, що шлюб став займати важливе місце в-їх емоційному житті, як ніколи, вони відчувають підтримку і душевну близькість. Вони схильні підтримувати і допомагати одне одному.

Зовсім по-іншому відчувають себе ті люди, які втратили чоловіка або дружину, така втрата є великим горем і супро­воджується довгим періодом адаптації.

Ще одна проблема, яка може виникнути в період пізньої дорослості і внести значні корективи в життя людини — це погіршення здоров'я, або ж тривалі і тяжкі хвороби. Побутує думка, що старіння — це завжди проблеми, це згасання життя, це негативні емоційні переживання. Насправді це не так, бо більшість людей похилого віку процес старіння сприймають як пристосування до нових умов життя.

4.    Кризи віку дорослості

Життя дорослої людини неминуче без криз. На думку Т.М. Титаренко розрізняють нормальну, тобто вікову кризу, яка пов'язана із завершенням певного етапу психічного розвитку і переходом до нового вікового періоду, і анормальну, або ненормативну кризу, що виникає в складних умовах життя і вимагає від людини дій, які перевершують її можливості, а в деяких випадках такі кризи змінюють долю людини.

Р.А. Ахмеров виділяє також біографічні кризи, які характери­зуються переживаннями та протиріччями у внутрішньому світі людини і виражають її суб'єктивне ставлення до подій у її житті або ж до життя в цілому.

Так, криза нереалізованості виникає в тому випадку, коли, на думку людини, життєва програма не виконана, коли вона незадоволена продуктивністю свого життя, не бачить, чи недооцінює свої досягнення, недооцінює суттєвих у минулому подій, які б впливали на сьогоднішнє і майбутнє життя.

Криза спустошеності виникає тоді, коли людина слабо уявляє собі актуальні зв'язки, що ведуть від минулого через сьогодення до майбутнього. Людина може усвідомлювати важливі і значимі досягнення у своєму житті, але на майбутнє у неї «немає сил», вона не має конкретної мети, яка б приваблювала її.

Криза безперспективності характеризується слабким усвідомленням потенційних зв'язків подій, проектів, планів на майбутнє. У людини є і активність, і досягнення, і цінні особистісні риси, але вона не може будувати нових життєвих програм, самовдосконалюватися, реалізовувати себе в різних ролях.

Кризи можуть виникати і тоді, коли змінюються життєві ролі людини. Життєві ролі (особистісні ролі) завжди пов'язані з важливими функціями людини, у власному і суспільному житті. В одних людей зміна ролі проходить спокійно, без великих суперечностей продуктивно і завершується прийнят­тям людиною нової ролі — так протікає гармонійний розвиток. У інших, навпаки, — прийняття нової ролі викликає великі суперечності, небажання змиритися з новою роллю, відхилення у поведінці — це характерно для дисгармонійного розвитку. За визначенням Т.М.Титаренко, «життєва криза — це перехід­ний період життя, коли відбувається ламання і активна зміна життєвих ролей особистості... Життєва криза характеризується неможливістю (або труднощами) засвоїти нову життєву роль, або ускладненням з можливістю позбутися старої життє­вої ролі. Іншим випадком дисгармонійного розвитку особисто­сті може бути нерозвинутість важливих психологічних ролей людини, що пов'язане з нерозвинутістю її важливих соціальних функцій».

Вирізняють: кризи становлення особистості, їх ще назива­ють віковими або нормативними, тобто такими кризами, які необхідні для розвитку особистості. Ці кризи характеризу­ються повними, якісними змінами, а саме змінами ролей, які виконує людина в грі, навчанні, спілкуванні, праці, тобто зміни ролей, які потребує провідна діяльність.

Кризи здоров'я. Втрата здоров'я часто веде до значних проблем у житті людини, змінює спосіб її існування і соціальні функції, перекреслює наміри і життєві плани.

Термінальні кризи — визначені поняттям «термін» і пов'язані з «термінальними цінностями» людини. Наприклад, звістка про тяжку хворобу, що неминуче призведе до закінчення життя, може викликати кризу.

Кризи значущих стосунків. Для кожної людини дуже важливим є коло людей, з якими вона підтримує певні стосунки і грає певні міжособистісні ролі. Зміни у структурі цих стосунків призводять до кризового стану. Так, наприклад, смерть близької людини, розлучення, непорозуміння з дорослими дітьми, розлука супроводжується кризами і змінами міжрообистісних ролей.

Нові міжособистісні ролі батька і матері, з появою у сім'ї немовляти, також можуть призвести до кризи. До категорії криз значущих стосунків відносяться і кризи кохання.

Кризи особистісної автономії пов'язані з втратою чи обмеженням особистісної свободи. Це може бути примусовий вплив чи опіка інших людей, або позбавлення волі за хибним звинуваченням.

Кризи самореалізації виникають за певних обставин, які унеможливлюють нормальну, звичайну самореалізацію людини. Це може бути втрата роботи, місця проживання, вихід на пенсію, банкрутство, будь-яка катастрофа.

Кризи життєвих помилок можуть виникати тоді, коли дії людини або її бездіяльність призвели до фатальних наслідків.

У психології виділяють наступні вікові або нормативні кризи віку дорослості.

У віці ранньої дорослості, приблизно у 23 роки, виникає перша нормативна криза віку дорослості. Вона полягає у тому, що молода людина обирає між «Я — реальним» і «Я — ідеальним» на користь першого. Фантазії, мрії юності відходять на другий план і поступаються місцем активній діяльності молодої людини, яка прагне, щоб у її житті все було унікальне, неповторне і найкраще.

Е. Еріксон вважає, що «новоспечений дорослий ... готовий злити свою ідентичність з ідентичністю інших». Але якщо ця готовність не знаходить взаєморозуміння у віці ранньої дорослості, то формується підозріле ставлення до оточуючих, уникаються контакти, що зобов'язують до близькості.

Наступна криза у віці ранньої дорослості виникає приблизно у 33 роки. На цей час людина вже має певний життєвий досвід, який допомагає їй зрозуміти, що життя не можна прожити по максимуму, що кожна людина має певні можливості, що існує безліч перешкод та обмежень у досягненні мети. Відбувається корекція планів, які особистість на цей час не реалізувала. Виникає потреба почати життя спочатку, знайти нову роботу, змінити місце проживання, розлучитися або вдосконалюватися у професійному зростанні. У цьому віці людина краще розуміє себе і визнає неповторність і індивідуальність інших.