Вивчення психологічних особливостей корекції акцентуації характеру школярів-підлітків

На сьогодні у роботі з неповнолітніми недостатньо враховується вплив на особистість специфічних негативних групових явищ (норм, традицій, цінностей і т.п.), що функціонують в асоціальних об'єднаннях неповнолітніх. Ці явища являють собою особливу субкультуру, в якій у викривлено і перекручено відображаються вікові та інші соціально-групові особливості неповнолітніх. Виникає вона на основі спілкування педагогічно занедбаних підлітків з неповнолітніми правопорушниками, які відбули кримінальне покарання або раніше побували у спецшколах і спец профтехучилищах, та дорослими злочинцями [37, с.54].

Одним з елементів  асоціальної субкультури є проходження "випробування" новачком, який вступає  до групи. У такому разі новачка примушують здійснювати якийсь вчинок (побити учня, відібрати гроші або речі у слабшого, щось вкрасти, поламати, розбити і т.п.). При цьому самі випробування мають витончений і жорстокий характер. Особам, які невдало пройшли випробування, визначається найнижча соціальна роль, одночасно присвоюється принизливе прізвисько, а нерідко наноситься і татуювання -мітка.

Важливим засобом згуртування  асоціальних груп і перевірки "надійності" їх членів є присяга. Частіше їх вимагають  від новачків під час вступу до групи, при проходженні "випробувань" ("прописок"), у процесі азартних ігор, під час вирішення конфліктів. Той, хто виконує дане слово, зміцнює свою позицію, а порушник присяги втрачає свою позицію і може проходити різні способи дискримінації.

Обов'язковим атрибутом  асоціальних груп неповнолітніх  є прізвиська у підлітків. У прізвиськах  може бути відображене скорочене прізвище чи ім'я, фізичний чи психічний недолік, риси характеру. Якщо в соціально-позитивних групах прізвиська частіше мають нейтральний чи жартівливий характер, то в соціально негативних групах навпаки, частіше принизливий.

Серед більш педагогічно занедбаних учнів зустрічаються підлітки з татуїровками. Вони переважно мають декоративний характер або установчо-особистий.

Однією з умов існування  асоціальної субкультури є наявність  своєї "мови" (жаргону). На жаль, прилучення до жаргону неповнолітніх починається в школі, яка повинна вести рішучу боротьбу за чистоту мови. Значна кількість учнів знає і вживає жаргон [25, с.78]. Слід виділити блок причин правопорушень серед неповнолітніх, які пов'язані з індивідуально-психологічними особливостями розвитку дітей підліткового віку. Цей вік - важкий період психічного розвитку, важкий і для самого підлітка, важкий і в роботі з ним.

І справді, в підлітковому віці відбуваються інтенсивна перебудова фізіологічної системи, бурхливий розвиток організму, статеве дозрівання. Ці процеси усвідомлюються, впливаючи на формування особистості й поведінку підлітків. Через посилене функціонування залоз внутрішньої секреції підвищується збудливість нервової системи. Тому в цей період діти нерідко виявляють підвищену дратівливість, надмірну вразливість, запальність тощо. Щоб уникнути цих проявів, дорослим у стосунках з підлітками слід бути вкрай чуйними й тактовними.

Так причиною протиправної поведінки в підлітковому віці може служити прагнення швидко утвердитися у статусі дорослої людини, досягти самостійності й незалежності. Ця домінуюча в даний період потреба задовольняється через прилучення до життя й діяльності дорослих. Але психологічно напружена ситуація розвитку підлітків без належного педагогічного керівництва призводить до застосування ними далеко не кращих, але "швидкодіючих" засобів досягнення дорослості: їх приваблюють такі легко засвоювані атрибути, як паління, вживання спиртного, лихослів'я, бродяжництво, споглядально-розважальні форми проведення дозвілля, вчинення протиправних дій.

Наступна причина, обумовлена особливостями підліткового віку, це акцентуації характеру. Акцентуації характеру у підлітковому віці мають значний вплив на поведінку індивіда. Дослідження свідчать, що із загальної кількості підлітків, які потрапляють в заклади реабілітації, налічується понад 80% акцентуалів. Відтак знання акцентуацій характеру, їхня діагностика і набір профілактичних заходів украй необхідні соціальним педагогам. Слід наголосити, що акцентуацію характеру не можна вважати психіатричним діагнозом. Правильно організована соціально-педагогічна та корекційна робота соціального педагога у співпраці з іншими спеціалістами (психологами) може сприяти подоланню дисгармоній розвитку особистості підлітків.

Висновки до І розділу

Для підліткового віку характерне інтенсивне формування особистості, яке  передусім пов'язане з розвитком  самосвідомості, морального світосприймання, а також ідеалів і принципів. Поведінка підлітка стає надалі більш  усвідомленою, вчинки здійснюються згідно з його особистісними переконаннями. У девіантних підлітків нерідко трапляються відхилення у розвитку цієї сфери особистості. Це проявляється у вигляді "затягнутого дитинства", не сформованості почуття відповідальності і т. ін., що загалом називають феноменом соціального інфантилізму. Все це може стати причиною делінквентної поведінки і, в свою чергу, потребує уваги та відповідної корекції.

Формування самооцінки підлітка, його прагнення стати дорослим є передумовою самостійної поведінки. Але така емансипація від впливу дорослих може виливатися в негативізм, відкриту непокору і в результаті призвести до протиправних дій. Вміння спрямовувати прояви самостійності підлітків у потрібному напрямку - складна, але необхідна справа.

Для підліткового віку характерне прагнення до групування з однолітками, це прагнення може привести підлітка до неформального угруповання, про негативний вплив яких вже згадувалося. У неформальній групі однолітків підліток прагне до того, що йому не вдалося знайти в сім'ї та школі - емоційного комфорту, поваги і підтримки оточуючих, відчуття захищеності. Якщо ця група має асоціальні цінності, вона посилює прояви девіантної поведінки підлітків, які до неї входять, агресію, знімає комплекс провини, послаблює тривогу і страх покарання [7, с.90].

Тож можна аналізуючи причини правопорушень серед  неповнолітніх перш за все слід розглянути причини девіантної поведінки загалом. Причини безпосередньо делінквентної поведінки у висновку можна поділити на дві загальні групи: психологічні, соціальні. Серед психологічних велику групу складають причини обумовлені особливостями підліткового віку.

Аналіз соціальним педагогом  факторів відхилень поведінки має  велике значення при роботі по профілактиці правопорушень, він дасть можливість урахувати індивідуальні, вікові та статеві особливості дітей та підлітків у процесі соціально-педагогічної профілактичної та психокорекційної роботи і здійснити адекватний вибір засобів соціально-педагогічного впливу.

РОЗДІЛ ІІ.  ПРОФІЛАКТИКА ПРАВОПОРУШЕНЬ СЕРЕД  НЕПОВНОЛІТНІХ В СТРУКТУРІ ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

2.1 Соціальна профілактика як провідний  метод подолання правопорушень  серед неповнолітніх

Традиційно суспільство  боролося з соціальними відхиленнями у поведінці індивідів за допомогою  посилення покарань та соціального контролю за особами, які схильні до девіантної поведінки. Таким чином суспільству вдавалося стримувати розповсюдження соціальних відхилень, але не подолати їх взагалі. В умовах соціальної кризи механізм соціального контролю втрачає свою ефективність і проблеми, пов'язані з девіантною поведінкою загострюються та охоплюють все більш широкі верстви населення.

Альтернативою покаранням та посиленню контролю є профілактична робота, що направлена на попередження відхилень у поведінці та зменшення її негативних наслідків.

Профілактика (у перекладі з грецької – попередження) є складовою частиною будь-якої діяльності. Вона включає комплекс заходів, які повинні попередити погіршення стану об’єкта діяльності й виникнення проблем.  Особливо профілактика є актуальною щодо соціальних проблем та негативних соціальних явищ, запобігти яким часто простіше, ніж подолати їх негативні наслідки.

Соціальна профілактика – діяльність, спрямована на попередження виникнення та розвитку негативних соціальних явищ,  соціальних проблем і проблем особистості. Вона передбачає виявлення, усунення або нейтралізацію соціальних і психологічних чинників, що призводять до появи та загострення проблеми. Профілактика є одним з основних напрямів соціальної роботи й здійснюється як складовий елемент роботи з окремим випадком, а також як самостійна діяльність.

Метою соціальної профілактики правопорушень у молодіжному середовищі є створення умов для уникнення чи подолання проблем, для повноцінного розвитку і життєдіяльності молодих людей та задоволення ними своїх потреб у такий спосіб, що не призводить до негативних наслідків.

Об’єктом (цільовими групами) профілактики виступають як окремі особи, соціальні групи, верстви населення, котрі страждають або можуть постраждати від проблем та негативних явищ, так і ті, що своїми діями, поведінкою, способом життя спричинюють проблеми, а також особи, соціальні групи і організації, від дій яких залежить подолання причин негативних явищ та їх наслідків.

Загальна профілактика охоплює широкі верстви не лише дітей та молоді, але й суспільства в цілому. Метою її є подолання загальних, універсальних причин негативних явищ.

Спеціальна  профілактика спрямовується на ті групи дітей і молоді, які знаходяться в особливих умовах, що збільшують ризик виникнення та загострення проблеми (групи ризику).

Індивідуальна профілактика спрямовується на окрему особистість і має на меті подолання специфічних для неї чинників проблем.

Залежно від  того, на якому етапі розвитку негативного  явища та його впливу на представників цільової групи відбуваються профілактичні заходи, виділяють такі види профілактики:

• первинну профілактику – діяльність, спрямовану на попередження виникнення певного негативного явища та проблем, пов’язаних із ним, в середовищі певних груп дітей, підлітків та молоді;
• вторинну профілактику – діяльність, спрямовану на попередження загострення правопорушень та їх наслідків серед дітей та молоді, які вже зазнали цього негативного впливу (наприклад, серед таких, яким властиві певні захворювання, котрі відрізняються ризикованою, адиктивною чи девіантною поведінкою);
• третинну профілактику – роботу, спрямовану на попередження  рецидивів проблеми чи негативного явища в осіб, які постраждали від них і проходять реабілітацію (наприклад, лікуються від наркотичної залежності, відбули покарання за скоєний злочин тощо) .

Соціальна профілактика негативних явищ може здійснюватись  на рівні всього суспільства, окремого регіону, макросередовища (макрорівень), окремої соціальної групи, установи, організації, мікросередовища (мікрорівень), окремого індивіда (індивідуальний рівень).

Профілактична робота на макрорівні реалізовується у вигляді комплексних профілактичних програм, компаній у засобах масової інформації, масових заходів, координованої діяльності мережі установ та організацій. На мікрорівні профілактика здійснюється у вигляді спеціальних програм, заходів і окремих дій в межах установ, організацій та за місцем проживання. Індивідуальний рівень профілактики – робота, що проводиться спеціалістами та волонтерами з окремими особами.

Суб’єктами профілактики правопорушень у дитячому і молодіжному середовищі виступають як спеціально створені організації, фахівці, так і будь-яка установа, окремі особи, зацікавлені у попередженні й подоланні  проблем і наділені необхідними для цього ресурсами. Так, профілактикою правопорушень у молодіжному середовищі займаються установи освіти, охорони здоров’я, правоохоронні органи, соціальні служби для молоді та громадські організації. Проте профілактика буде ефективною лише тоді, коли об’єкт профілактичного впливу (діти і молодь) сам виступить суб’єктом профілактики. Отже, необхідною умовою соціальної профілактики є комплексність і координованість дій всіх суб’єктів профілактики на всіх рівнях, залучення до попередження проблем представників цільових груп.

Основними формами організації профілактичної діяльності є профілактичні програми та профілактичні заходи. Профілактичний захід – спеціально організована взаємодія виконавців профілактичної роботи (фахівців або волонтерів) і представників цільової групи, спрямована на попередження соціальної проблеми чи подолання окремих її чинників. Профілактична програма – спеціально розроблений комплекс (система) заходів, спрямованих на попередження конкретної соціальної проблеми (або декількох пов’язаних між собою проблем). Профілактичні програми дозволяють у повному обсязі реалізувати технологію комплексної соціальної профілактики. Як правило, програмою передбачаються дії у різних напрямах профілактики та залучення до її реалізації фахівців різних спеціальностей, співпрацю установ та організацій, що зацікавлені у попередженні проблеми. Окремі профілактичні заходи дозволяють вплинути на обмежену кількість чинників проблеми. Здебільшого вони будуть ефективні лише  у комплексі з іншими заходами у процесі реалізації профілактичної програми. Організовувати профілактичну роботу лише у формі окремих, не пов’язаних між собою заходів доцільно тоді, коли причини проблеми носять поверховий характер, не пов’язані зі світоглядом і способом життя  цільової групи, а їх усунення не потребує значних змін соціального середовища.

Історично склалися кілька стратегій і моделей профілактики правопорушень. Стратегії профілактики – це  загальні підходи до визначення основних цілей профілактики певної проблеми і шляхів їх досягнення. Стосовно правопорушень у молодіжному середовищі можна виділити такі стратегії:

1. Стратегія боротьби (усунення негативного явища, проблеми, їх ризиків та наслідків). Проблема чи явище визнаються однозначно негативними і неприпустимими; профілактика спрямована на їх недопущення.
2. Стратегія нормалізації (обмеження ризику, негативного впливу проблеми чи явища). Негативне явище, проблема визнаються небажаними, але припустимими (принаймні частково, за певних обставин); профілактика спрямовується на недопущення (обмеження) їх негативних наслідків.