Вивчення психологічних особливостей корекції акцентуації характеру школярів-підлітків

ВСТУП

 

Актуальність  проблеми. Перехідний процес, який зараз відбувається в Україні, викликав широкий спектр соціальних змін, поглибивши зубожіння населення, безробіття та зміни суспільних норм та цінностей. Можна говорити, що саме процес суспільної перебудови дав поштовх розвитку негативних явищ у молодіжному середовищі, з поміж яких дитяча злочинність та правопорушення серед неповнолітніх.

Докорінні зміни, що відбуваються в соціально-політичному житті  України, в економічній сфері, справляють великий вплив на формування молодого покоління, його соціалізацію. Зниження виховного потенціалу школи та сім'ї, відсутність чітко визначених ідеалів у суспільстві призвели до невизначеності позиції молоді, що разом з економічними проблемами є підґрунтям для зростання злочинності та правопорушень серед неповнолітніх та молоді. І на сьогодні ця проблема набула особливої актуальності.

Суспільна правосвідомість  громадян України, насамперед неповнолітніх  та молоді, знаходиться на низькому рівні, що стримує громадський розвиток. Аналіз кримінальної ситуації свідчить, що злочинні прояви в сучасний період стають дедалі більш жорстокими. Особливу занепокоєність викликають факти поширення тяжких злочинів серед неповнолітніх. Як приклад: якщо 10 років тому в єдиній в Україні колонії для неповнолітніх засуджених жіночої статі серед тих, хто відбував покарання -20% дівчат-підлітків були засуджені за тяжкі злочини, то тепер цей показник сягнув 55%. Тяжкі злочини - це скоєння пограбувань, розбоїв, злісне хуліганство, співучасть у зґвалтуванні, вбивства. Зростає групова і рецидивна злочинність. Третина підлітків, які, на сьогодні, відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, раніше мали відстрочку виконання вироку, однак знову порушили закон. Статистика свідчить, що в Україні більше 4 тисяч підлітків щорічно засуджуються до утримання вії виховних колоніях. Кожна колонія містить в середньому 250 - 500 вихованців. Серед вихованців ВК 10%- діти від 14 до 16 років, 25% - діти від 16 до 17 років, 45% - молодь від 17 до 18 років. Серед засуджених неповнолітніх та молоді - переважна більшість сироти, діти з незабезпечених родин, інваліди, або такі, що мають хронічні захворювання.

Останнім часом спостерігається  зростання злочинності серед  учнів загальноосвітніх шкіл. На обліку в інспекціях у справах неповнолітніх за різноманітні правопорушення перебуває біля 50 тисяч неповнолітніх. Серед неповнолітніх все більше поширюється правопорушення, пов'язані з вимаганням грошей і речей під загрозою насильства.

Профілактика правопорушень  серед неповнолітніх та молоді згідно чинного законодавства України покладається на наступні державні установи: служби у справах неповнолітніх обласних, районних державних адміністрацій та виконавчих комітетів органів місцевого самоврядування; школи, органів охорони здоров'я; притулки та приймальники-розподільники для неповнолітніх, служби в справах неповнолітніх; кримінальну міліцію у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ; соціальні служби для молоді.

Співробітники всіх цих  державних інституцій мають певні  позитивні результати в своїй профілактичній та виховній роботі. Проте, існуючий досвід таких установ базується значною мірою на здобутках попередніх років, інколи не враховує особливості нинішнього часу, нові методики. Державні установи не мають достатнього фінансування з боку держави, що не сприяє втіленню в життя нових методик по профілактиці негативних явищ у молодіжному середовищі, зокрема правопорушень серед неповнолітніх. Головним завданням державних інституцій поки що залишається контроль за правопорушниками з боку органів МВС. Аналіз статистичних даних за останні десять років свідчить, що в Україні спостерігається стійка тенденція до зростання злочинності неповнолітніх на вулицях та інших громадських місцях. На вулицях, ринках, у дворах, під'їздах, парках, скверах, кафе, магазинах мають місце такі види правопорушень, як хуліганські вияви, пограбування, розбійні напади, крадіжки особистого майна і навіть вбивства, тяжкі тілесні ушкодження.

Феномен дитячої злочинності  та правопорушень серед неповнолітніх  належить до питань, які не залишають байдужою кожну людину. На цю проблему слід звернути увагу тому, що у фізичній та моральній занедбаності неповнолітніх правопорушників криється джерело небезпеки для розвитку культури, майбутнього здоров'я народу та його моральності.

Актуальність та недостатній  рівень теоретичної та практичної розробки проблеми визначили вибір теми дослідження «Діяльність соціального педагога по профілактиці правопорушень серед неповнолітніх».

Таким чином об'єктом нашого дослідження виступає процес соціальної профілактики правопорушень серед неповнолітніх.

Предмет дослідження - це форми та методи діяльності соціального педагога щодо профілактики правопорушень серед неповнолітніх.

Мета: проаналізувати проблему правопорушень серед неповнолітніх та обґрунтувати  основні  форми  та  методи   її профілактики  соціальним педагогом.

Гіпотеза: діяльність соціального педагога по профілактиці правопорушень серед неповнолітніх буде ефективною за умови координації усіх служб та відомств у вирішенні даної проблем, володіння спеціалістами, що працюють у цій галузі теоретичними та практичними засадами даної проблеми, відповідного методичного забезпечення та одночасному застосуванні групових та індивідуальних методів профілактики правопорушень серед неповнолітніх.

Для досягнення мети дослідження  вирішувались такі завдання:

• Розкрити сутність правопорушення як прояву девіантної поведінки;
• Порівняти    різні    підходи    до    класифікації    правопорушень    і   неповнолітніх     правопорушників,     розкрити     основні     причини  правопорушень серед неповнолітніх;
• Проаналізувати     систему     профілактики     правопорушень     серед неповнолітніх у структурі діяльності соціального педагога;
• Обґрунтувати та  експериментально  апробувати  основні  форми та методи роботи щодо профілактики правопорушень серед неповнолітніх в умовах Путивльського районного центру соціальних служб сім’ї та молоді.

Для розв'язання поставлених  завдань нами було використано комплекс методів, які відповідали особливостям дослідження.

Теоретичні методи:

• вивчення наукової літератури;
• метод узагальнення;
• метод синтезу.

Емпіричні методи:

• метод спостереження;
• метод анкетування;
• метод інтерв'ю;
• метод бесіди;
• аналіз статистичних даних.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ  АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ПРАВОПО-РУШЕНЬ СЕРЕД НЕПОВНОЛІТНІХ

 

1.1   Правопорушення як прояв девіантної  поведінки

Девіантна поведінка  як соціальне явище набуває в  кризові періоди розвитку суспільства  особливої гостроти. Девіантна поведінка, особливо такі її прояви як правопорушення, складають значну проблему для суспільства: девіантні дії наносять шкоду інтересам окремих людей, організацій, держави, суспільства взагалі та змушують витрачати значні ресурси для її подолання. Тож для поглибленого вивчення даної проблеми, слід розкрити поняття «девіантна поведінка» її прояви, поняття «правопорушення» тощо.

Девіантна поведінка (від лат. deviatio- відхилення) - система дій і вчинків людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормам або визначеним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки [1, с.62].

Порушення соціальних норм є реакцією індивіда за умов соціальної дезадаптації, коли він не бачить або  не вважає доцільним використовувати  інші можливості для задоволення  власних потреб. Соціальна дезадаптація - стан індивіда, що характеризується конфліктом його цінностей і поведінки з нормами і цінностями соціального середовища, що призводить до неспроможності задоволення індивідом власних потреб соціальне прийнятним для даного середовища засобом. Наслідком соціальної дезадаптації можуть стати соціальна ізоляція, девіантна або саморуйнівна поведінка індивіда.

Девіантна поведінка  є засобом задоволення потреб індивіда в тих випадках, коли він  не усвідомлює суспільних норм, не бачить суперечностей між ними і своєю  поведінкою, не знаходить можливості задовольнити свої потреби відповідно до суспільних норм або свідомо не бажає їх наслідувати.

Суть девіантної поведінки  полягає в тому, що людина не дотримується вимог соціальної норми, вибирає  відмінний від вимог норми  варіант поведінки в тій чи іншій ситуації, що веде до порушень міри взаємодії особистості та суспільства, особистості та групи. В основі відхилень у поведінці переважно лежить конфлікт інтересів, цінностей, розбіжність потреб, деформація способів їх задоволення, помилки виховання, життєві невдачі та прорахунки [28, с.6].

Проблема відхилень  від соціальної норми почала турбувати  людство дуже давно. Коріння девіантної поведінки як соціального явища  дослідники вбачали в кризі суспільних цінностей, механізмів моральної регуляції, аномії суспільства (Е. Дюркгейм, Р.К. Мертон), орієнтації на норми асоціальної субкультури (Р. Качорд, Л. Очлин), соціальній стигматизації (Г.П. Беккер, Р. Таненбаум), об'єктивних і суб'єктивних суперечностях суспільного розвитку, які порушують взаємодію особистості із соціальним середовищем (Кудрявцев В.І.) [27, с.87].

В результаті аналізу  сутності та причин девіантної поведінки  утворилося кілька теорій, що з різних позицій підходять до пояснення  цього явища (таблиця 1).

Аналіз теорій соціальних відхилень доводить, що визначальними факторами відхилень від певних норм є: рівень свідомості, моральності, розвиненість у суспільстві системи соціальних регуляторів поведінки людини і сформоване відношення суспільства до людей, що порушують норми моралі та права [1, с.64].

Таблиця 1.

Теорії  девіації

Назва теорії	Основоположники теорії		Основні ідеї теорії
Біологічні	Ч. Ломбразо Ч. X. Шелдон		Особливості   фізіологічної  будови тіла є причиною девіації
Психологічні  та психіатричні	3. Фрейд		Конфліктність  особистості,  що  є результатом боротьби між свідомим та підсвідомим, викликає девіації.
		Креслі Шусселер		Причиною девіації є наявність в особливості психологічних комплексів
			Ж. Пінатель		Егоцентризм, агресивність, афективність - центральний стрижень кримінальної здатності
Соціолоіічні 1 .Теорія соціального контролю   2. Теорія соціалі-зації   3. Теорія аномії		Е. Дюркшйм		Відсутність  чіткої регуляції поведінки людей внаслідок не сформованості в суспільстві чітких норм та цінностей Послаблення феномена соціальної солідарності
			Коуен		Девіантній поведінці  люди навчаються в процесі засвоєння  культури певної групи
			Р.Мертон		Виникнення девіації відбувається в результаті розриву  між культурними цілями   суспільства  та соціальне схваленими засобами їх досягнення
Культорологічні		Сеплін Міллер		Причина девіації – в  конфліктах між нормами офіційної  культури та субкультури
Теорія стигматизації (клейміння)		Ч. Беккер		Девіація – це „клеймо”, яке групи, що наділені владою,  ставлять на поведінку менш захищених груп чи окремої особи

 

Так як норма поведінки базується на цих трьох основних характеристиках, так і аномалії та девіації засновані на змінах, відхиленнях і порушеннях цих характеристик.

Для того, щоб оцінити  типи девіантної поведінки, необхідно  з'ясувати, від яких саме норм суспільства вони можуть відхилятися.

Норма - це явище групової свідомості у вигляді уявлень, що розділяє група, та найбільш частих суджень членів групи про вимоги до поведінки з урахуванням їх соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття, з якими ці норми взаємодіють та, відображаючи, формують його. Виділяють такі норми:

• правові;
• моральні;
• естетичні.

Залежно від способів взаємодії з реальністю та порушенням тих чи інших норм суспільства, девіантна  поведінка поділяється на п'ять  типів (таблиця 2).

Таблиця 2.

Види  девіантної поведінки

Делінквентна поведінка

Адиктивна поведінка

Патохарак-терологічна поведінка

Проституція

Суїцидальна поведінка

 

Порушення дисципліни	Тютюнопа ління
Проступки	Алкогольна залежність
Злочин	Токсикоманія
	Наркотична залежність

Делінквентна  поведінка - різновид девіантної поведінки, сукупність протиправних вчинків та злочинів, які не відповідають формально зафіксованим соціальним та юридичним нормам [1, с.13].

Правопорушення - такий вчинок або сукупність дій особистості, який порушує встановлені суспільством та закріплені в нормативних документах юридичні норми і об'єктивно наносить шкоду окремим людям, спільнотам, установам, суспільству в цілому.

Делінквент (правопорушник) - неповнолітній з соціальними  відхиленнями у поведінці, який здійснює вчинки, заборонені діючим законодавством та іншими нормативними актами. Це в основному психічно і фізично здоровий учень з певним негативним життєвим досвідом, деформованими соціально-етичними знаннями, нездоровими звичками та потребами, зіпсований неправильним вихованням чи асоціальним впливом певного середовища [1, с.14].