Вивчення психологічних особливостей корекції акцентуації характеру школярів-підлітків

У підлітковому віці формується самосвідомість, яка відбиває в сукупності три сторони: самопізнання, емоційно-ціннісне ставлення до себе як суб'єкта і саморегуляція, яка відбувається на основі перших двох.

Узагальнені результати пізнання себе й емоційно-ціннісне ставлення до себе закріплюються  у відповідній самооцінці. Основними характеристиками самооцінки є міра адекватності, міра стійкості, значущості. Адекватна і значуща самооцінка викликає почуття впевненості, врівноваженості, емоційної комфортності, сприяє бажанню займатися самовдосконаленням [5, с.76].

Проблемні підлітки, зазвичай, не володіють такою самооцінкою. В результаті несприятливих умов виховання у них формується занижена самооцінка, яка викликає гострі переживання, несміливість, невпевненість, почуття неповноцінності, незадоволення своїм становищем у колективі. Неадекватні переживання сприяють формуванню негативних якостей: такі підлітки особливо вразливі, починають обурювати, щоб уникнути покарання, негативної оцінки їх як особистості, порушують дисципліну. За умови незначущої самооцінки, навіть якщо вона адекватна, спостерігається байдуже, пасивне ставлення до своїх достоїнств і недоліків.

Становлення правильної самооцінки залежить від сформованості  моральної свідомості в цілому. У "важких" підлітків, звичайно, моральна свідомість знаходиться на низькому рівні. Вони неправильно розуміють смисл багатьох моральних понять. Загострена соціальна ситуація сприяє знеціненню ними таких моральних категорій як скромність, працелюбство та ін. [3, с.66].

За твердженнями дослідників, абсолютна більшість педагогічно занедбаних підлітків ізольована в класному колективі, відчуває гостру потребу щодо спілкування. Ізоляція породжує невдоволеність, важкий емоційний стан, що змушує підлітка шукати іншу сферу спілкування. Відомо що лише 8 відсотків неповнолітніх правопорушників у школі були задоволені своїм становищем, стосунками з учителями та однокласниками. Решта 92 відсотки відчували в основному в класі незадоволення, що й привело їх у злочинні групи [7, с.39].

Важливою особливістю  підліткового віку є прагнення до ідеалу. Моральний ідеал виступає стимулом життєдіяльності людини: "по-перше, він створює більш-менш постійну й інтенсивну систему моральних прагнень дитини, по-друге, ідеал, якщо він усвідомлений, починає виступати в ролі того морального еталона за яким підліток прагне формувати себе самого, оцінювати свої і чужі вчинки. Можна сказати, що ідеал стає для нього моральним критерієм у всіх життєвих питаннях і ситуаціях [10, с.105].

Спостереження і вивчення думки підлітків показують, що для  цього віку є привабливими мужність, воля, рішучість (5%); частина підлітків визнає ідеалом того, хто може протиставити себе іншим, гуманістичні якості такої людини стосовно інших людей згадуються вкрай рідко.

Велике значення у  підлітковому віці має спілкування. Воно важливе завдяки тому, що дає змогу одержати інформацію про світ, довкілля, людей. Саме спілкування допомагає знайти місце в групі, більшому чи малому колективі, утвердитися серед однолітків, завоювати якнайшвидше статус дорослої людини, домогтися незалежності. Ця установка у важковиховуваних підлітків часто реалізується негативним шляхом.

Так, наприклад, потреба  у широкій поінформованості, притаманній  дорослій людині, проблемними підлітками задовольняється переважно завдяки  різноманітним розмовам, багатогодинним переглядам відеофільмів, переглядам модних журналів, тобто способами, які не потребують особливих знань і напруги, їх приваблюють такі атрибути дорослості, як куріння, вживання спиртних напоїв, демонстрування власної фізичної сили, лихослів'я. А це загалом, безперечно, впливає на моральні звичаї сучасного суспільства [7, с.85].

Можна зробити висновки для підвищення ефективності соціально-профілактичної роботи необхідно враховувати психолого-педагогічні особливості неповнолітніх схильних до правопорушень та підліткового віку загалом. Слід зазначити, які труднощі виховної роботи з такими підлітками, оскільки їм притаманна суперечність розвитку особистісних утворень: недостатньо критичне ставлення до себе і підвищене до інших, неадекватно високий рівень домагань і малий життєвий досвід, самолюбство, яке легко травмується, схильність до ризику, яка іноді доходить до впертості, прагнення до самостійності і безпідставна покора авторитетній людині, психологічна непомітність у значущій групі ровесників.

Спеціалісту, який працюватиме з підлітками та молоддю, схильними до делінквентної поведінки, треба знати і пам'ятати, що така поведінка є одним з видів девіантної поведінки. Девіантна поведінка має складну природу, обумовлену найрізноманітнішими чинниками, що перебувають в складній взаємодії та взаємовпливі. Для всіх видів девіантної поведінки виділяють загальні фактори ризику.

Фактори ризику девіантної поведінки дітей та молоді:

Соціально -  економічні:

• зниження життєвого рівня населення;
• майнове розшарування суспільства;
• обмеження можливостей соціальне схвалених способів заробітку;
• безробіття;
• доступність алкоголю та тютюну.

Соціально-педагогічні:

• криза інституту сім'ї;

• зростання кількості сімей з конфліктним та асоціальним стилем  виховання;

• проблеми, пов'язані з навчанням;

• конфлікти з вчителями;

• низький соціальний статус підлітка в учнівському колективі;

• слабка система позашкільної зайнятості дітей та молоді.

Соціально-культурні:

• зниження морально-етичного рівня населення;

• поширення кримінальної субкультури;

• руйнація духовних цінностей;

• наростання неформальних молодіжних об'єднань, в яких домінує культ сили;
• пропаганда ЗМІ західних стереотипів  поведінки.

Психологічні:

• акцентуації характеру;
• реакція емансипації;
• реакція групування;
• потяг до самоствердження;
• задоволення почуття цікавості;
• бажання виглядати дорослим;
• потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації;
• інфантилізм;
• підвищений рівень тривожності.

Біологічні:

• порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму;
• вроджені психопатії;

• мінімальні мозкові дисфункції внаслідок органічного враження головного мозку;

• наслідки спадковості;
• вплив природного середовища [1, с.7].

Делінквентна поведінка  є результатом взаємодії умов формування її особистості в сім'ї, школі, неформального спілкування  з дорослими і однолітками та психічних рис, що знижують адаптивні можливості індивіда.

Причини протиправної поведінки  слід шукати в соціальних умовах існування  людини і особливостях її особистості, перш за все її мотиваційної сфери, ціннісних орієнтаціях, особливостях емоційно-вольової сфери. Соціальні проблеми, з одного боку, породжують складні життєві ситуації, при вирішенні яких людина порушує правові норми, з іншого - впливають на формування особистості людини.

Серед соціальних чинників правопорушень можна виділити:

• загострення соціальних проблем (зниження рівня життя, проблеми зайнятості і працевлаштування, забезпечення житлом тощо);
• неефективну роботу соціально-культурної сфери, обмежені можливості для змістовного проведення дозвілля;
• неефективне законодавство;
• недоліки в роботі правоохоронних органів;
• кризу системи народної освіти;
• низький рівень правової, педагогічної культури населення;
• криміналізацію культури;
• поширення зловживання алкоголем, наркотичними речовинами;
• недостатній рівень соціального захисту населення, брак можливостей отримати соціально-психологічну допомогу тощо.

До психологічних передумов  делінквентної поведінки належать такі особливості психіки як нервозність, дратівливість, брак уваги і інтелекту, вольових якостей, надмірна імпульсивність, тривожність. Вони роблять дитину чутливою до психотравмуючих ситуацій, зменшують її здатність опиратися негативним соціальним впливам. Проте до скоєння правопорушень вони можуть привести внаслідок дії негативних чинників соціального оточення.

Деформація структури  сім'ї є однією з об'єктивних умов зростання числа "важких" учнів. Більше половини неповнолітніх, що скоїли злочини, виростали у проблемних сім'ях, кожен третій неповнолітній, що вчинив правопорушення, має неповну  сім'ю.

Головним мікросоціальним чинником розвитку дитини, особливо на ранніх етапах розвитку, є сім'я. Традиційно саме неблагополучну сім'ю вважають головним джерелом негативного впливу на дитину. Основними чинниками сімейного виховання, що сприяють формуванню делінквентної поведінки дітей, є виховання в аморальній і конфліктній атмосфері, недостатній і некоректний педагогічний вплив, емоційна відчуженість дитини та жорстоке ставлення до неї [22, с.97]. У психолого-педагогічній літературі виділено чотири основних типи сімей, виховання в яких сприяє формуванню протиправної поведінки дитини:

1. Кримінальні і аморальні сім'ї, в яких батьки схильні до кримінальної  і  аморальної поведінки;
2. Конфліктні сім'ї,  в яких між подружжям, родичами відбуваються 
   постійні конфлікти;
3. Сім'ї з недостатніми виховними ресурсами - неповні, багатодітні тощо;
4. Педагогічне некомпетентні сім'ї - де батьки займають неправильну 
   педагогічну позицію або використовують неприпустимі методи виховання [41, с.44].

Наслідком виховання  в подібних умовах можуть бути педагогічна занедбаність дитини, її підвищена агресивність, тривожність, пошук емоційного комфорту, психологічної підтримки та зразків для наслідування поза сім'єю.

Якщо життя дитини проходило в атмосфері сімейного  неблагополуччя. 
Передусім це розлад та розпад сім'ї і, відповідно, невиконання батьками своїх 
соціальних функцій. Негаразди у стосунках між батьками травмують психіку 
дитини, викликаючи дратівливість, злобу, негативізм. До того ж дитина з 
раннього віку залишається без задоволення тієї психологічної потреби в 
любові, ласці, турботі, яка врешті-решт робить людину людиною. У ряді 
випадків батьки в таких сім'ях самі є прикладом асоціальної поведінки. 
Характерною особливістю негативного виливу сімейного неблагополуччя є 
порушення емоційних зв'язків між неповнолітніми і батьками. Це призводить 
до розвитку в дітей духовної глухоти, черствості, брутальності, агресивності. 
Така ситуація накладає відбиток на характер їхніх взаємин з оточуючими [2, 
с.237].

Також відхилення поведінки  неповнолітніх можуть бути викликані комплексом таких об'єктивних причин:

• загальносоціальних (порушення принципів демократії, соціальної справедливості, втрата соціальних ідеалів у молоді)
• економічних (порушення та диспропорції у плануванні розподілі матеріальних благ, невпевненість у завтрашньому дні);
• соціально-демографічних (перехід у нову сім'ю, роз'єднання поколінь, масове втягування жінок-матерів у виробництво);
• соціально-культурних (алкогольні традиції, невміння проводити дозвілля, нехтування національними традиціями);
• соціотехнічних (міграційні процеси, урбанізація);
• соціально-побутових;

• соціально-виховних (недоліки виховної роботи в школі, навчальних закладах);

• соціально-правових та ін. [13, с.27].

Названі причини є  глобальними проблемами суспільства, які негативно впливають па розвиток особистості молодої людини. До них також слід віднести наслідки економічної кризи, труднощі переходу від тоталітарної до демократичної системи, банкрутство панівної ідеології, перехід до ідеологічного плюралізму тощо.

Формуванню схильності до протиправної поведінки сприяють виховання за умов криміногенного середовища, в проблемних і кризових сім'ях, відсутність індивідуального підходу до проблемної дитини в навчально-виховних закладах, вплив асоціальних груп.