Вивчення психологічних особливостей корекції акцентуації характеру школярів-підлітків

Тож виходячи з аналізу  літературних джерел та теоретичних  досліджень можемо зробити висновок, що девіантна поведінка розуміється  як порушення прийнятих у суспільстві правових чи моральних норм. Поняття девіантна поведінка пов'язують з поняттям соціальна дезадаптація. В процесі вивчення явища девіантної поведінки у різних дослідників даної теми склалися різні Також розрізняють близько п'яти видів девіантної поведінки, серед яких делінквентна поведінка. Саме проявом делінквентної поведінки, що є сукупністю протиправних вчинків та злочинів, вважається правопорушення. Виходячи з усього вище згаданого ми можемо розглядати правопорушення як один з проявів девіантної поведінки.

У практиці соціальної роботи існує безліч термінів, які означають  соціально дезадаптованих дітей  та неповнолітніх правопорушників  зокрема: недисципліновані, важкі, педагогічно  занедбані, важковиховувані, схильні  до правопорушень, соціально занедбані і т.д. Різними дослідниками цієї проблеми були розроблені класифікації даної категорії дітей. Крім того розрізняють різні типи правопорушень.

Всі правопорушення поділяються  на проступки (провини) та злочини.

Проступок - це протиправні дії, що регулюються нормами адміністративного, цивільного, трудового та іншими галузями права.

Види проступків неповнолітніх:

• агресивно-насильницька поведінка (кривдження інших, бійки, лихослів'я тощо);
• корислива поведінка (здирництво, мілкі крадіжки, викрадання авто 
  транспорту тощо);
• бродяжництво.

Злочин - протиправне, суспільне небезпечне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (зґвалтування, вбивство, нанесення значних тілесних пошкоджень тощо) [1, с.67].

З точки зору медичної психології відхилення у поведінці неповнолітніх поділяють на патологічні (хворобливі) та непатологічні.

З числа злочинів, скоєних неповнолітніми, можна виділити декілька груп:

• майнові злочини,
• корисливо-насильницькі,
• проти особи,
• проти громадського порядку [17, с.14].

 Передумовою делінквентної  поведінки є важковиховуваність. Термін "важкий учень", "важковиховуваний" характеризує дітей з негативним  ставленням до навчання та  норм моральної поведінки.

Разом з поняттям "важковиховуваний" також часто вживають поняття "педагогічна занедбаність", "соціальне занедбаний". Як зазначають психологи і педагоги, важковиховуваність передбачає, перш за все, протистояння дитини цілеспрямованому педагогічному впливу, викликаному досить різноманітними причинами, включаючи педагогічні прорахунки вчителя, батьків, дефекти психічного і соціального розвитку, особливості характеру, темпераменту, інші особистісні характеристики підлітків. Протест проти педагогічного впливу не зводиться до соціальної занедбаності і навіть не завжди проявляється у відхиленнях асоціального характеру і педагогічної занедбаності.

Важковиховуваність в  основному проявляється у формі  різного роду конфліктів підлітка з  його найближчим оточенням. Перші прояви спостерігаються у небажанні  коритися педагогічному впливу, в емоційній неврівноваженості, відсутності витримки, грубості, афективних сплесках немотивованого гніву, що потім може трансформуватися за несприятливих умов у правопорушення. Водночас доводиться спостерігати, що проблемний підліток володіє підвищеною активністю, творчою енергією та іншими позитивними якостями, які через негативні умови середовища не знаходять соціально корисної реалізації [9, с.127].

Важковиховуваними в  непатологічному плані є в  цілому повноцінні діти з деякими  відхиленнями у фізичному здоров'ї, з дещо розладнаною чи ослабленою нервовою системою внаслідок дій психотравмуючих факторів.

В залежності від причин, якими викликана протиправна  поведінка, виділяють типи неповнолітніх правопорушників у яких така поведінка обумовлена:

1. не сформованістю особистісних структур, низьким рівнем розвитку моральних   уявлень   та   соціально-схвальних   навичок   поведінки (педагогічна занедбаність);
2. особливостями в розвитку вищої нервової діяльності (акцентуації 
   характеру, емоційна нестійкість, імпульсивність, тощо);
3. невмілими виховними діями (ситуативна важковиховуваність);
4. функціональними        новоутвореннями        особистості        (власне важковиховуваність) [29, с.45]

Осіб, схильних до протиправної поведінки, можемо поділити на такі категорії:

1. Послідовні правопорушники - особи, яким властива активна, свідома протиправна поведінка, свідоме самостійне створення ситуацій протиправної поведінки, самовиправдання.

2. Ситуативні   правопорушники   -    особи,   яким   властива   певна 
суперечливість мотивації поведінки (наявність як протиправних мотивів, так і мотивів  слідування праву),  правопорушення вчиняються під впливом  ситуації або інших осіб, але не робиться спроба протидії ситуації, її наслідки використовуються у власних цілях.

3. Випадкові правопорушники - у цілому законослухняні громадини, які зробили протиправні вчинки несвідомо або під впливом екстремальних 
обставин,  але в особистості яких є певні передумови до протиправної 
поведінки (мотивація, характер тощо) [13, с.43].

Статистика показує, що неповнолітні, як правило, скоюють правопорушення та злочини не поодинці, а в групі. Вуличні групи, на думку І.Башкатова, до яких може потрапити підліток, у криміногенному відношенні поділяються на передкримінальні, кримінально нестійкі і кримінально стійкі.

Передкримінальні групи  підлітків з орієнтацією на антисуспільну  діяльність. Це стихійні, самовиникаючі  неформальні групи за місцем проживання. Для них характерне безцільне  проведення часу, ситуативна соціально  несхвальна поведінка, гра в азартні  ігри, пияцтво, незначні правопорушення і т.п. Члени групи в повному складі злочинів не скоюють, тому що для цього в них ще недостатньо організованості та згуртованості, хоч окремі члени вчинили або можуть вчинити злочини. Провідною метою діяльності таких груп є проста антисуспільна поведінка.

Нестійкі кримінальні  групи характеризуються злочинно спрямованою  діяльністю. Пияцтво, розпуста, прагнення  до "легкого життя" стають у  цих групах нормою. Від незначних  правопорушень члени групи переходять до енергійних дій. Вони вже здійснюють один-два злочини і з метою його приховання розпадаються. В цих групах спостерігаються елементи організованості. її складають найбільш досвідчені, як правило, старші за віком особи. Життєвий досвід, знання "законів злочинного світу", вміння привернути до себе підлітків роблять їх найбільш небезпечними. Вони є цементуючим центром груп. Наперед спланованої злочинної діяльності в таких групах немає, але опосередкована негативна діяльність спостерігається чітко.

Стійкі кримінальні  групи - це стійкі об'єднання підлітків, які скомпонувалися для скоєння якихось злочинів. Частіше всього це крадіжки, пограбування, розбійний напад, рекет і т.п. У них уже спостерігається чітка організаційна структура, виділяється "керівний центр", виконавці. У групах сформувалася ціла ієрархія норм і цінностей, які приховуються від оточуючих. Недотримання чи порушення цих "законів" призводять до розпаду групи, тому їх порушники переслідуються і суворо караються. У групах панує сувора залежність її членів один від одного, основу якої складає кругова порука. Тому кількісний склад групи відносно постійний. План злочинів наперед розробляється і затверджується, розподіляються ролі, намічаються терміни проведення "операцій". Часто члени групи озброєні холодною чи вогнепальною зброєю. Все це робить такі групи небезпечними [6, с.28].

Таким чином всі правопорушення за ступенем важкості поділяють на проступки та злочини. Особами схильними  до правопорушень перш за все вважають важковиховуваних дітей та підлітків. Суть поняття „важковиховуванність", її ознаки, види та стадії заслуговує на увагу так як саме з важковиховуваними неповнолітніми слід проводити широку профілактичну роботу. Неповнолітніх правопорушників поділяють на групи в залежності від причин якими обумовлені їх поведінка. Також виділяють послідовних ситуативних та випадкових правопорушників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2   Психолого-педагогічна характеристика  неповнолітніх схильних до правопорушень

Для організації соціальних послуг маргінальній групі "неповнолітні правопорушники" важливо не тільки підшукати загальні визначення, але і не упустити важливі моменти - психологічні та педагогічні характеристики даної категорії дітей. Діти з різними долями та особливостями будуть по різному реагувати на запропоновані форми роботи. Тому необхідно враховувати психолого-педагогічні характеристики цих дітей і кожну окрему особистість її долю і теперішній стан.

Кожна дитина чи підліток, має свої неповторні особистісні  характеристики та особливості у  поведінці, не дивлячись на це можна  виділити спільні ознаки для неповнолітніх, що схильні до правопорушень, зокрема у кожного з них є такі риси, як неврівноваженість, імпульсивність, впертість, безвідповідальність, низький рівень самоконтролю та самодисципліни.

Такі підлітки мають  підвищену потребу у спілкуванні та самоствердженні, нечіткі та нестійкі моральні принципи, ціннісні орієнтації антисуспільного змісту, наприклад, самоствердження шляхом насильства тощо.

Слід відмітити загальний  примітивізм, що проявляється у спрощеній  мотивації поведінки: у їжі, сексі, розвагах (алкоголь, наркотики, азартні ігри тощо). Часто зустрічаються такі риси характеру, як грубість, брехливість, егоїзм, інфантилізм (несамостійність рішень, невміння бачити наслідки власних дій і брати на себе відповідальність, знижена критичність по відношенню до себе, підвищені вимоги до інших). Досить часто такій дитині буває важко не лише з іншими, але й з самою собою. Внутрішній конфлікт із власним "Я" є ще однією істотною ознакою важковиховуваності [40, с.127].

Неповнолітні з делінквентною поведінкою поведінкою характеризуються звуженим   кругозором,   бідним   словниковим   запасом,   невмінням   чітко висловлювати свою думку, а також відсутністю або низьким рівнем знань елементів культури та затримкою інтелектуального розвитку. Такі підлітки, як правило, обирають собі друзів серед осіб з аналогічним рівнем загального розвитку [33, с.55].

Крім того, більшість  підлітків об'єднує неадекватна  самооцінка (частіше занижена), зневіра  у власні сили, песимізм, висока тривожність  і досить висока агресивність.

Слід зазначити, що в  останні роки під впливом соціально-економічних  і біологічних чинників особистість  важковиховуваного підлітка дещо змінюється.

В останні роки клініцисти, біологи, психологи і педагоги відзначають  у процесі зростання дітей відомі зміни, зокрема що стосується прискорення їх розвитку. Терміни підліткового віку (пубертатного періоду) змістилися в середньому на два роки вперед: у дівчаток статева зрілість відбувається у 11—13 років, у хлопчиків - в 13-15 років.

Це явище називається акселерацією і проявляється воно у більш посиленому фізичному розвитку і психічній зрілості дітей. На жаль, ці якості не супроводжуються адекватним моральним формуванням особистості, що призводить не лише до відхилення у розвитку особистості, але й до здійснення правопорушень [4, с.74].

Особистість людини, схильної до свідомих правопорушень, як правило  характеризується:

• мотивацією, що передбачає антигромадський засіб задоволення потреб або аномальні потреби;
• ціннісними орієнтаціями, які допускають порушення норм права та моралі;
• особливостями інтелекту та емоційно-вольової сфери, що ускладнюють оцінку ситуації та вибір правомірних засобів поведінки, утримання від асоціальних дій, протистояння тиску оточуючих [11, с.48].

 

Мотивами протиправної поведінки можуть бути:

1. Безпосереднє досягнення умов, необхідних для існування;

2. Самоствердження (на соціальному, соціально-психологічному, індивідуальному рівні);
3. Страх перед можливою агресією, небезпекою, бажання упередити реальний або уявний напад на себе;
4. Переніс агресії на іншу особу;
5. Бажання отримати гострі відчуття (ігрова мотивація) [20, с.87].

Протиправна поведінка  може слугувати безпосередньому  задоволенню потреби, ліквідації перешкод на шляху задоволення потреб, здійсненню більш віддалених життєвих планів, вирішенню особистих конфліктів.

Відомо, що більшість  правопорушень скоєних неповнолітніми припадає на підлітковий вік, це пов'язано  з кризою та суперечностями цього  вікового періоду. Знання психологічних  особливостей цього періоду, закономірностей  розвитку, новоутворень цього віку, які аномалії в зміни структурі особистості призводять до протиправних дій, допоможуть при підборі методів та засобів профілактики правопорушень серед неповнолітніх.