Уявлення людини про мовну картину світу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ І. Уявлення людини про мовну картину світу.

§1. Мовна картина світу…………………………………………………………..4

§2. Мова реклами………………………………………………………………...13

Розділ ІІ. Мовний образ людини на прикладі польської реклами лікарських засобів.

 §1. Загальна характеристика людини. Лікарські засоби, що властиві кожній людині…………………………………………………………………………….19

§2. Образ жінки на прикладі лікарських засобів………………………………25

Висновки…………………………………………………………………………29

Список використаної літератури………………………………………………..31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У сучасному суспільстві  реклама є невід'ємною частиною нашого повсякденного життя і належить до найважливіших видів комунікації. Зростання ролі рекламної діяльності обумовлене різноманітними факторами, найважливішими з яких є високий рівень розвитку промисловості у світі, міждержавні торговельні та економічні зв'язки.

Протягом останнього часу з'явилась велика кількість рекламної  продукції, що разом з розвитком  промисловості вплинула на інтенсивність  рекламної діяльності, за допомогою  використання різних носіїв інформації, що обумовлює необхідність вивчення текстів реклами, рекламних слоганів як особливого виду текстів, які володіють  великою силою впливу на все суспільство.

Найбільш ґрунтовними  працями, в яких досліджується рекламна діяльність, є роботи А.В.Литвинової “Современный слоган в Россие”, І.В.Морозової “Слагая слоганы”, Н.Л, Коваленко “Слоган как рекламная константа”, які дослідили рівні слогану, Jerzy Bralczyk “Język na sprzedaż”. Проблемою вивчення мовної картини світу займались такі учені, як: Б.А.Сєрєбрєнников “Роль человеческого фактора в языке”, В.Маслова “Концепт как основа языковой картины мира”, Jerzy Bartminski “Językowy obraz świata”.

Метою курсової роботи є дослідження образу людини у польській мові реклами на прикладі лікарських засобів.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:   1) визначити поняття мовна картина світу, мова реклами; 2) подати лінгвістичне визначення слогану; 3)  описати роль людини у рекламі лікарських засобів; 4) поділити рекламу по родовим категоріям.

 У роботі використано такі методи: 1) описовий; 2) систематизації і класифікації.

Об’єктом курсової роботи є мовна картина світу, а предметом – реклама лікарських засобів на прикладі газет і рекламних роликів польської продукції.

Основними джерелами фактичного матеріалу є польські газети, журнали та телебачення польською мовою.

Актуальність роботи зумовлена загальною тенденцією сучасної лінгвістики, спрямованої на дослідження мови реклами.

Новизна праці обумовлена тим, що проводиться детальний опис людини у рекламі лікарських засобів, а також поділ по родовим ознакам.

Структура роботи містить: вступ, два розділи, висновки, список використаної літератури.

 У Вступі визначено і перераховано мету, завдання, методи, об’єкт, предмет, актуальність обраної теми та новизна.

У І розділі представлено два параграфи, у яких подано теоретичний матеріал і зроблено спробу дослідження функцій слогану, зроблені мовознавцями.

У ІІ розділі проаналізовано загальну характеристику людини з погляду мови реклами лікарських засобів.

У Висновках підсумовуються результати дослідження.

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Уявлення людини про мовну картину світу.

 

 

§1. Мовна картина світу.

В результаті взаємодії людини зі світом складається його уявлення про світ, формується така модель, яка  у філософсько-лінгвістичній літературі називається картиною світу. Це є  одним із фундаментальних понять, що описує людське буття.

В останні десятиліття  проблема відображення в свідомості людини цілісної картини світу, що фіксує мова, стала однією з найважливіших проблем когнітивної лінгвістики. Картина світу відбиває в собі певний образ світу, вона є певним баченням і конструюванням світу в співвідношенні з логікою світорозуміння.

Феномен, що називається «картина світу», являється таким давнім, як і людина. Створення перших картин світу у людини співпадає з процесом антропогенезу. Тим не менше реалії, що називаються «картиною світу», стала предметом науково-філософського дослідження лише недавно. Зараз поняття картини світу знаходиться в стадії формування: робляться перші спроби побудови його розгорнутого визначення і розкриття змісту; дискутуються питання про те, як правильно теоретично відмежувати картину світу від близьких феноменів, як категоріально охарактеризувати і виявити властивості і форми її існування.

Термін «картина світу» виник  в рамках фізики на межі ХІХ-ХХ століть. В 60-х роках ХХ століття проблема картини світу стала розглядатись в рамках семіотики при вивченні первинних моделюючих систем (мови) і вторинних систем (міфу, релігії, фольклору, поезії, кіно, живопису, архітектури) [5;61-62].

В рамках лінгвістики проблема відтворення давньої моделі світу виникла звичайним способом в зв’язку з необхідністю реконструкції семіотики текстів в широкому значенні слова. Було висунуто припущення, що модель світу може бути описана як набір основних семантичних протиставлень, що мають для народів світу практично універсальний характер. Для описання моделі світу слов’яни в давні часи використовували наступні семантичні опозиції: білий – чорний, безсмертя – смерть, близький – далекий, варений – сирий, вертикальний – горизонтальний, весна(літо) – зима, схід – захід, день – ніч, земля – вода, чоловічий – жіночий, небо – земля, старший – молодший, щастя – нещастя, правий – лівий, свій – чужий, світлий – темний та ін. [12; 20].

Якщо ідея про можливість і необхідність переосмислення загальної картини світу і її різновидів – наукових, філософських і інших – була висловлена порівняно нещодавно, тоді думка про існування особливого мовного світобачення була сформульована В. Гумбольтом як науково-філософська проблема ще на початку ХІХ століття. В ХХ столітті дослідження мовної картини світу (мовного світобачення) відбувається в рамках гіпотези лінгвістичної відносності.

В різних філософських напрямках  сутність людини визначається неоднаково. Л. Фейєрбах розглядає людину як антитезу «ідеї» і «духу», А.Гелен і екзистенціалісти – як антитезу понять «суспільство» і «природа», М. Шелер намагається зв’язати сутнісні властивості людини з поняттям духу, вважаючи, що сутнісне начало людини лежить по ту сторону вітально-психічного і позначається поняттям «дух». В марксистському трактуванні сутність людини визначається за допомогою діяльності, що охоплює процеси і явища самої різної природи, починаючи від зовнішніх для людини матеріально-практичних операцій і закінчуючи внутрішніми інтелектуальними духовними акціями. Діяльністю в такому широкому розумінні являється робота думки в такій же мірі, як і робота руки, процес пізнання, в такій же мірі, як і людська поведінка. Замість визначення людини як homo sapiens (людина розумна), homo faber (людина, що будує), homo loquens (людина, що розмовляє), homo ludens (людина, що грає), homo sociologicus (соціальна людина), homo psychologicus (психологічна людина),  М.С. Каган пропонує визначення людини як homo agens – людина, що діє, інтегрує всі вищенаведені визначення, показуючи односторонність кожного з них[12;18].

В різних філософсько-антропологічних  концепціях сутність людини звичайно розкривається шляхом протиставлення його іншим істотам – тваринам, роботам (штучний інтелект), а в трансцендентальних концепціях також різним надлюдським істотам (ангелам, Богу і т.д.).

На відміну від тварин, поведінка яких біологічно детермінована  інстинктом і ситуативно обмежена, а також на відміну від надлюдських істот, що володіють всією повнотою істини, людина для орієнтації в світі потребує в особливих символічних опосередкованих структурах – мові, міфології, релігії, мистецтві, науці, що виступають в ролі регуляторів її життєдіяльності. Е. Кассірєр навіть пропонує визначити людину як символічну істоту, що будує собі світ в символічній формі.

За допомогою опосередкованих  структур людина формує образ світу  як основу своєї життєдіяльності. Уява людини, пізнаючи світ, створює і продовжує творити безліч різноманітних образів дійсного буття, що має історичний перехідний характер. Ось деякі приклади таких образів світу: «три кита» або черепаха, на якій стоїть плоска Земля , кришталеві сфери, що обертаються навколо нерухомої Землі, всесвіт як «гігантська машина» або як «велика думка».

Картина світу це цілісний глобальний образ світу, який є результатом  всієї духовної активності людини, а не якої-небудь одної з її сторін.

Картина світу, як глобальний образ світу, виникає у людини в ході всіх її контактів зі світом. Досвіди і форми контактів людини зі світом в процесі її досягнень характеризується надзвичайною різноманітністю. Це можуть бути побутові контакти зі світом, і предметно-практична активність людини з її діяльністю, і перетворювальні процесами на перетворення світу, щоб заволодіти ним, і акти споглядання.

Оскільки у формуванні картини світу беруть участь всі сторони психічної діяльності людини, починаючи з відчуттів, сприйняття і закінчуючи  вищими формами – мислення і свідомість людини, то всяка спроба виявити який-небудь один процес, зв’язаний з формуванням картини світу у людині, з неминучістю закінчиться невдачею. Людина відчуває світ, споглядає, досягає, пізнає, розуміє, осмислює, інтерпретує, відображає, представляє собі можливі світи. Образ світу виникає в різних актах світовідчуття, світосприйняття і світобачення.

Пізнання світу кожного  народу складається в картину  світу. Кожна цивілізація, соціальна  система характеризується своїм  особливим способом сприйняття світу. Звідси випливає, що ментальність будь-якого лінгвокультурного середовища обумовлений в більшій мірі його картиною світу, в якій репрезентовано світопізнання і світорозуміння її членів.

Картина світу, яку можна  назвати знанням про світ, лежить в основі індивідуального і суспільного  пізнання. Мова виконує функції пізнавального  процесу. Люди, які розмовляють різними  мовами, можуть мати при чітких умовах близькі концептуальні картини  світу, а люди, які говорять однією мовою – різні. Звідси випливає, що в концептуальні картині світу  взаємодіють загальнолюдське, національне  і особисте.

Картина світу є не просто набір «фотографій» предметів, процесів, властивостей і т.д., або включає  не тільки відображенні об’єкти, але й позицію відображеного суб’єкта, його відношення до цих об’єктів, при чому позиція суб’єкта являється також реальністю, як і самі об’єкти. Більше того, оскільки відображення світу людиною не є пасивне, а активне, відношення до об’єктів не тільки породжується цими об’єктами, але і змінює їх (через діяльність). Звідси випливає природність того, що система соціально-типових позицій, відношень, оцінок, знаходить важливе відображення в системі національної мови і приймає участь в формуванні мовної картини світу.

Тому, картина світу –  цілісний, глобальний образ світу, який являється результатом усієї  духовної активності людини, вона виникає в людини в ході всіх її контактах зі світом. Пізнаючи світ, людина складає своє уявлення про світ, в її свідомості виникає «картина світу», або «мовна модель світу»          (Г.Я. Брутяк). Оскільки виникнення картини світу тісно пов’язано з мовою і в багато в чому нею визначається, її називають «мовною картиною світу».

Концептуальна картина світу  набагато багатша, ніж мовна картина  світу. Картина світу – це те, що вимальовує про світ людина, - феномен  більш складний, ніж мовна картина  світу, та частина концептуального світу людини, яка має прив’язаність до мови.

Російські філософи (Г.А. Брутян, Р.І. Павіленін) і лінгвісти (Ю.М. Караулов, Г.В. Колшанський, В.І. Постовалова, Г.В. Рамішвілі, Б.А. Серебренніков, В.Н. Телія  і інші) розрізняють концептуальну  і мовну картину світу. Концептуальні  картини світу в різних людей  однакові, або людське мислення одне. Національні мовні картини світу  – це просто інше їх розуміння. Мовна  картина світу відображає національну  картини світу і може бути виявлена в мовних одиницях різних рівнів.

Оскільки мова є основним способом формування і існування  знань людини про світ, також мова – важливий об’єкт дослідження когнітивістів. Сукупність цих знань, відбитих у мовній формі, представляють собою те, що в різних концепціях називається так як «мовний посередницький світ», так як «мовна репрезентація світу», так як «мовна модель світу», так як «мовна картина світу».

Між картиною світу, як відображенням  реального світу і мовної картини  світу, як фіксації цього відображення, існують складні відносини: границі  між ними здаються нечіткі.

Оскільки пізнання світу  людиною не є без помилок і  хибних думок, його концептуальна картина  світу постійно змінюється, перемальовується, тоді як мовна картина світу ще довгий час зберігає сліди цих помилок і хибних думок. Картина світу, закодована засобами мовної семантики, з часом може виявитися в тій чи іншій мірі пережитою, застарілою: сідає сонце, падає дощ. Або ще приклад: доволі часто для позначення і передачі стану емоційного піднесення, людина використовує фразеологізм підійнятися душею, не розуміючи, що цей спосіб пов’язаний з архаїчним уявленням про наявність в середині людини живої субстанції – душі, яка в міфологічній картині світу у вигляді пари могла покидати тіло, піднімаючись до неба.

Таким чином , роль мови полягає  не тільки в передачі повідомлень, але, в першу чергу у внутрішній організації того, що підлягає повідомленню. Виникає ніби простір знань, закріпленні  в мові знання про світ, куди неодмінно  вплітається національно-культурний досвід. Формується світ людей, що розмовляють цією мовою, або мовна картина світу як сукупність знань про світ, закріплених у лексиці, фразеології, граматиці.