Стилі сімейного виховання в повній та неповній сім’ї

          Принцип гуманності регламентує відносини дорослих і дітей і припускає, що ці відносини будуються на довірі, взаємоповазі, співробітництві, любові, доброзичливості. Батьки зобов'язані любити, розуміти, поважати дитину, створювати умови для розвитку її здібностей, інтересів, допомагати у виборі життєвого шляху. У зв'язку з цим корисно слідувати заповітам педагога-гуманіста В. О. Сухомлинського, який закликає дорослих відчувати у собі дитинство, мудро ставитись до проступкам дитини, вірити, що вона помиляється, а не порушує з умислом, захищати її, не думати про неї погано, не ламати дитячу ініціативу, а виправляти і спрямовувати її, пам'ятаючи, що дитина перебуває в стані самопізнання, самоствердження, самовиховання.

     Принцип планомірності, послідовності, безперервності. Згідно з цим принципом, домашнє  виховання має розгортатися відповідно до поставленої мети. Передбачається поступовість педагогічного впливу на дитину, причому послідовність і планомірність виховання виявляються не тільки в змісті, але і в засобах, методах, прийомах, що відповідають віковим особливостям та індивідуальним можливостям дітей.

     Принцип узгодженості у вихованні. Одна з  особливостей виховання сучасної дитини полягає в тому, що воно здійснюється різними особами: членами сім'ї, професійними педагогами освітніх установ (дитячого садка, школи, спортивної секції). Жоден  з вихователів маленької дитини, будь то рідні люди чи педагоги дитячого саду, не можуть виховувати її ізольовано один від одного: необхідно узгодження цілей, змісту виховної діяльності, засобів і методів її здійснення. Неузгодженість вимог і підходів до виховання приводить дитину в сум'яття, втрачається почуття впевненості та надійності.

     Сім'я  є одним з найбільш важливих і  впливових факторів соціалізації дитини. Тому сімейні умови виховання, соціальне  становище сім'ї, рід занять її членів, матеріальне забезпечення, значною мірою визначають життєвий шлях дитини. Крім свідомого, повноцінного і цілеспрямованого виховання, що дають батьки, на дитину впливає вся  внутрішня сімейна атмосфера. 

                             1. 2 Типи, стилі виховання і функції сімей 

     Сучасна сім'я дуже істотно відрізняється  від сім'ї минулих часів не тільки іншої економічної функцією, а й – що для нас ще важливіше – корінною зміною своїх емоційно-психологічних функцій. Відносини дітей і батьків протягом останніх десятиліть змінюються, стаючи все більш емоційно-психологічними, тобто визначаються глибиною їх прихильності один до одного, так як для все більшого числа людей саме діти стають однією з головних цінностей життя. Але це, як не парадоксально, не спрощує сімейне життя, а лише ускладнює її. Тому є свої причини. Як свідчать дослідження Е.В. Сидоренко, по-перше, велика кількість сімей однодітних і складаються з двох поколінь - батьків та дітей; бабусі й дідусі, інші родичі, як правило, живуть окремо. У результаті батьки не мають можливості повсякденно користуватися досвідом і підтримкою попереднього покоління, та й можливість застосування цього досвіду часто проблематична.

     По-друге, при збереженні традиційного поділу "чоловічого" і "жіночого" праці, перший в масі сімей зведений до мінімуму. Підвищився статус жінки у зв'язку із тепер типовою її керівною роллю в сім'ї (в домашньому господарстві) і поза домашній зайнятості.

     По-третє, складніше і проблематичніше  стали стосунки дітей і батьків. Діти рано набувають високий статус у родині. Але процес цей важкий, в першу чергу для батьків. Діти нерідко мають більш високий рівень освіти, вони мають можливість проводити більшу частину вільного часу поза сім'єю. Цей час вони наповнюють заняттями, прийнятими серед однолітків, і далеко не завжди дбають про схвалення їх проведення часу батьками. Авторитет батьківської влади сьогодні часто не спрацьовує - на зміну йому приходить авторитет особистості батьків [16, c. 45-47].

     Кожна сім'я унікальна, але при цьому  має ознаки, за якими може бути віднесена до певного типу.

     Найбільш  архаїчним типом є патріархальна (традиційна) сім'я. Це велика за чисельністю  сім'я, де в одному "гнізді" проживають різні покоління родичів і  свояків. У сім'ї багато дітей, які  залежать від батьків, шанують старших, суворо дотримуються національні та релігійні звичаї. Емансипація жінок і все їй супутні соціально-економічні зміни підірвали основи авторитарності, які панували в патріархальної сім'ї. Сім'ї з рисами патріархальності збереглися в сільській місцевості, в малих містах.

     У нашій країні поширені сім'ї, що складаються  з трьох поколінь включають батьків (або одного з них) з дітьми і  бабусь і дідусів (або одного з  них) останніх. Такі сім'ї часто мають  вимушений характер: молода сім'я  хоче відокремитися від батьківської, але не може це зробити через відсутність власного житла.

     Найважливішою характеристикою сімейного виховання  є його стиль, тобто типові для  старших система прийомів і характер взаємодії з молодшими. Залежно  від міри його "жорсткості-м'якості" стиль може бути визначений як авторитарний чи демократичний з віялом проміжних варіантів.

     Авторитарний (владний) стиль характеризується прагненням старших максимально підпорядкувати своєму впливу молодших, припиняти  їхню ініціативу, жорстко добиватися своїх вимог, повністю контролювати їх поведінку, інтереси і навіть бажання. Це досягається за допомогою невсипущого контролю за життям молодших і покарань.

     У ряді сімей це проявляється в нав'язливому прагненні повністю контролювати не тільки поведінку, а й внутрішній світ, думки і бажання дітей, що може вести до гострих конфліктів. Чимало батьків і матерів, які фактично розглядають своїх дітей як віск або глину, з яких вони прагнуть "ліпити особистість". Якщо ж дитина пручається, його карають, нещадно б'ють, вибиваючи свавілля.

     При такому стилі виховання взаємодія між старшими і молодшими відбувається з ініціативи старших, молодші проявляють ініціативу лише в разі необхідності отримати санкцію на будь-які дії.

     Демократичний стиль характеризується прагненням старших встановити теплі стосунки з молодшими, залучати їх до вирішення проблем, заохочувати ініціативу і самостійність. Старші, встановлюючи правила і твердо проводячи їх у життя, не вважають себе непогрішними і пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їх обговорення молодшими; в молодших цінується як слухняність, так і незалежність. Довіра до молодших в принципі відрізняє тип контролю за ними в порівнянні з авторитарним стилем виховання, робить основними засобами виховання схвалення і заохочення. Комунікація має двосторонній характер: і від старших до молодших, і навпаки. Такий стиль сприяє вихованню самостійності, відповідальності, активності, дружелюбності, терпимості.

     У реальності авторитарний і демократичний  стилі виховання в чистому  вигляді зустрічаються не так  вже й часто. Зазвичай у сім'ях практикуються компромісні варіанти, які ближче до одного або іншого полюсу. Крім того, старші члени родини можуть реалізовувати не ідентичні один одному стилі (наприклад, батько – більш авторитарний, мати – демократична).

     Так, є сім'ї, в яких мати прагне не стільки "формувати" особистість дитини, дисциплінувати її, скільки допомагати їй індивідуальному розвитку, домагаючись емоційної близькості, розуміння, співчуття. У той же час метою батька є підготовка дитини до життя через тренування її волі, навчання потрібним і корисним вмінням (зрозуміло, відповідно до її уявленням).

     Неповна сім'я – група найближчих родичів, що складається з одного з батьків з одним або декількома неповнолітніми дітьми.

     Виникає через низку обставин: народження дитяти поза браком, смертю одного з батьків, розірвання браку або роздільного мешкання батьків.

     Відповідно  виділяються основні типи неповної сім'ї: позашлюбна, усиротіла, розведена, що розпалась.

     Розрізняють також батьківську і материнську  сім'ї. Останні складають абсолютну більшість середовища неповних сімей.

     На  думку З. Марова, «в умовах сучасної дійсності неповна сім'я в більшості випадків складається з матері з дитиною або кількома дітьми, тобто є по суті материнською. У цьому зв'язку необхідно розглядати особливості материнсько-дитячих відносин та їх вплив на характер психологічного та особистісного розвитку дитини» [10, c. 6-8].

     Одним зі стилів є співробітництво. При цьому стилі відносин у спілкуванні матері і дитини переважають підтримують висловлювання. Мати спонукає дитину до активності. Даний стиль відносин найбільш сприятливий при вихованні дітей в неповних сім'ях. Адже дитині необхідна підтримка, відчуття захищеності, любов, а мама єдина людина, яка може дати це в умовах неповної сім'ї.

          У спілкуванні в таких сім'ях матері намагаються встановити рівність позицій. Рівність позицій означає визнання активної ролі дитини в процесі його виховання. Дитина є активним суб'єктом самовиховання.

     Іншим стилем відносин "мати – дитина" є ізоляція. При даному стилі виховання в сім'ї не приймається спільних рішень. Дитина ізолюється і не хоче ділитися своїми враженнями і переживаннями з матір'ю. Якщо в неповній сім'ї склався саме цей стиль відносин, то дитині буде дуже важко впоратися з виникаючими в нього проблемами. Дитина буде рости замкнутою, потайною.   Наступним стилем відносин "мати – дитина" є суперництво. При цьому стилі виховання партнери по спілкуванню протистоять один одному. Критикують один одного, реалізуючи потреби в самоствердженні та симбіотичної прихильності. У таких неповних сім'ях можливі часті конфлікти, нерозуміння один одного і як наслідок емоційна холодність. І як не дивно, такий стан влаштовує і дитину й матір. З одного боку у дитини формується прагнення до самостійності, до самоствердження, а з іншого боку складаються не зовсім сприятливі взаємини з близькими людьми.

     У неповних сім'ях особливо важливо створити у дитини впевненість в тому, що її люблять і про неї піклуються, чого природно не вистачає при даному стилі виховання. Багато матерів вважають, що ні в якому разі не можна показувати дітям любов до них, думаючи що, коли дитина добре знає, що її люблять, то це призведе до розбещеності, егоїзму. Багато дослідників, вважають встановленим, що "чим менше ласки, турботи і тепла отримує дитина, тим повільніше вона дозріває як особистість, тим більше вона схильна до пасивності і апатичності і тим більше ймовірно, що надалі у неї сформується слабкий характер".

     Крім  розглянутих класифікацій стилів батьківських відносин виділяються також такі стилі батьківського виховання: перевагу жіночих якостей, перевага чоловічих якостей, перевага дитячих якостей, розширення сфери батьківських почуттів, страх втрати дитини, нерозвиненість батьківських почуттів, проекція власних небажаних якостей, внесення конфлікту між подружжям у сферу виховання . Всі ці стилі негативно впливають на формування особистості дитини, як у повній, так і в неповній сім'ї.

     Таким чином, проведений аналіз літератури з  даного питання дозволяє ще раз переконатися в тому, наскільки велика роль сім'ї, а саме батьків, у становленні здоров'я та психіки дитини. У неповних сім'ях питання виховання дитини необхідно приділяти значно більше уваги, оскільки відповідальність за всебічний гармонійний розвиток особистості дитини лягає на плечі одного з батьків.

     Певну роль у сімейному вихованні відіграють матеріальні ресурси: дохід на кожного  члена сім'ї, витрати на виховання, продумане харчування, наявність у молодших персональної території.

     Сім'я  виконує наступні функції:

     – виховна функція;

     – економічна. Полягає в бажанні членів сім'ї задовольнити свої матеріальні потреби;

     – емоційна. Задоволення базових психологічних потреб (потреба у визнанні,  симпатії, емоційній підтримці);

     – функція духовного спілкування. Спільне проведення дозвілля, взаємне духовне збагачення (дана функція грає значну роль духовному розвитку людини);

     – функція первинного соціального контролю. Забезпечення виконання соціальних норм членами сім'ї і ін.

     С. Я. Рубінштейн виділив декілька аспектів:

      По-перше, сім'я забезпечує фізичний і емоційний  розвиток людини. У дитячому, молодшому  шкільному та підлітковому віці її вплив залишається ведучим, але  перестає бути єдиним. Потім роль цієї функції зменшується.

     По-друге, сім'я впливає на формування психологічної статі дитини. У перші три роки життя цей вплив визначальний, саме в сім'ї йде незворотний процес статевої типізації, завдяки якому дитина засвоює атрибути приписуваного йому статі: набір особистісних характеристик, особливості емоційних реакцій, різні установки, смаки, поведінкові зразки. Суттєву роль у цьому процесі сім'я продовжує грати і на наступних вікових етапах, допомагаючи або заважаючи формуванню психологічної статі підлітка.