Статева поведынка

г) людям, які  отримали спеціальну педагогічну підготовку, простіше повідомити дітям інформацію ясно, зрозуміло й об'єктивно, ніж батькам, які занадто емоційно ставляться до своїх дітей;

д) у класі (групі) можна створити «безпечну», частково структуровану ситуацію, у якій молодим  людям легше висловитися, ніж  у сімейній обстановці. Крім того, у  них з'являється можливість учитися  мовчки, слухаючи, як інші обмінюються думками.

     Дискусія  про те, школа чи родина повинні  займатися статевим вихованням, була дуже тривалою і ще не так давно  вирішувалася запрошенням лікаря для  бесід із підлітками чи сподіваннями на засоби масової інформації. Але лікар, навіть якщо він і володіє більш-менш інтегрованою освітою, у силу відсутності педагогічного досвіду не може бути основним провідником статевого виховання. Засобам же масової інформації не дістає персоніфікації інформації через референтних осіб, вони можуть породжувати уніфіковані стереотипи і ставати психотравмуючим чинником для тих, хто цим стереотипам не відповідає. Література, адресована підліткам, рясніє прорахунками, пов'язаними з ігноруванням статевовікової психології читача, відсутністю не тільки методологічного, але і методичного обгрунтування.(11;С 241)

     Отже, при створенні адекватної системи  статевого виховання, що охоплює  всі етапи й аспекти формування особистості і поєднує соціалізацію, виховання й освіту, необхідно  враховувати всю різноманітність його форм, у першу чергу для того, щоб кожну з них зробити більш продуктивною. Треба зазначити, що проблеми статі та міжстатевих стосунків, сексуального життя, шлюбу і сім'ї є, з одного боку, істотною і значущою частиною буття людини, з іншого — входять до сфери різних наукових і прикладних дисциплін — суспільствознавчих, медико-біологічних, психолого-педагогічних.

     Психосексуальний  розвиток, сексуальна і матримоніальна поведінка визначаються двома групами  взаємопов'язаних чинників: медико-біологічних і соціокультурних. До перших належать чинники навколишнього середовища, у яких існує індивід: кліматичні, екологічні, харчові та ін., а також його анатомо-фізіологічні, ендокринні й інші особливості. До других — усі чинники, що визначають соціалізацію людини, тобто засвоєння ею конкретних соціальних норм і традицій, життєвих цінностей, стилю поведінки та ін. До них належать етнокультуральні атрибути, у тому числі менталітет і статева мораль, інститути соціалізації, вплив засобів масової інформації, літератури і мистецтва, вплив авторитетних дорослих і однолітків. Психосексуальний розвиток і сексуальна поведінка (СП) людини, а також сценарій її особистого життя з різних причин не завжди здійснюються у варіанті, позитивному як для самої людини, так і для його мікросоціального оточення або суспільства в цілому. У зв'язку з цим людство завжди намагалося спрямувати розвиток цих елементів буття людини у «правильний» з погляду пануючих в кожнім конкретнім етносі і суспільстві бік, за допомогою законодавства, релігійних конфесій, нормативних механізмів суспільної моралі й етики, а також через основні інститути соціалізації, головним чином такі, як сім'я та освітньо-виховні установи.(13;С 263)

     Порівняльний  аналіз освітніх програм показує, що зарубіжні підходи мають головним чином прикладний, інструментальний характер і більше акцентовані на медико - біологічних аспектах проблеми, а їх основною дидактичною метою є профілактика раннього початку статевого життя, небажаних вагітностей і абортів, розповсюдження ЗПСШ, у тому числі Сніду, тоді як виховні функції вважаються прерогативою інших інститутів соціалізації. У вітчизняних роботах набагато більше наголошується на морально-етичних і освітньо-просвітницьких аспектах проблеми статі, дошлюбних і сімейних стосунках, а в тріаді знання — цінності — навички формуванню останніх у методиці викладання уваги приділяється явно недостатньо.(14; С 24)

     Якщо інтегрувати зарубіжні та вітчизняний підходи, то базовою кінцевою метою статевого виховання, сексуальної освіти і підготовки до сімейного життя стають профілактика і корекція високоризикованої сексуальної поведінки, а також збереження та зміцнення сексуального і репродуктивного здоров'я людини, підготовка підростаючого покоління до виконання сімейних (подружніх і батьківських) ролей, що є необхідним компонентом соціального здоров'я суспільства в цілому, а також захист дітей і підлітків від можливих дидакто-, ятрогеній та сексуальних посягань. ВООЗ сексуальне здоров'я розуміється як «комплекс соматичних, пізнавальних, емоційних і соціальних аспектів буття людини», що робить статеве виховання, сексуальну освіту і підготовку до сімейного життя міждисциплінарними за своєю природою і такими, що знаходяться на перетині суспільствознавчих, медико-біологічних і психолого-педагогічних галузей наукового і прикладного знання.

       Досить доречною є думка В.В. Кришталя, який вважає, що статеве виховання є часткою загального виховного процесу особистості, а сексуальна освіта полягає у відповідній віку правильній та повній інформації щодо різноманітного кола питань статевого життя. Тому сучасна науково обгрунтована програма статевого виховання і сексуальної освіти повинна включати нерозривно пов'язані навчальний (інформаційно-просвітницький плюс інструментальний) і виховний (особистісно-орієнтований) компоненти, що забезпечують формування у молодих людей адекватних етичних норм, ціннісних орієнтацій, знань і навичок, прийнятих на особистісному рівні і реалізовуваних у поведінці. При цьому навчально-виховний процес повинен мати випереджаючий і профілактичний, а не сексуально-стимулюючий характер і орієнтуватися на норму і позитивні аспекти сексуального буття, а не на відхилення як засіб залякування.

Треба зазначити, що, недостатньо, якщо людина, яка здійснює статеве виховання, буде викладати фактичний матеріал та керувати його обговоренням. За цим повинна стояти визначена система цінностей (переконань), що характерна для менталітету країни.

Такими базовими цінностями є:

— відповідальність;

— піклування про  інших;

— особистість  кожної людини;

— комунікація;

— інформація;

— самоконтроль.

     1.3 Система психопрофілактики сексуальної поведінки підлітків

     Отже, на вищезазначених засадах розроблена система психопрофілактики порушення сексуальної поведінки (ПСП) у молоді. Розробляючи дану систему на основі отриманих результатів та аналізу світового досвіду, виокремили основні чинники ризику розвитку ПСП, а саме: неправильне загальне і статеве виховання; явна акцентуація характеру і наявність дисгармонійних рис особи; невміння вирішувати життєві проблеми і переводити дисконфлікт в еуконфлікт; дизонтогенез статевого розвитку; непідготовленість до гармонійних сексуальних стосунків, зокрема неадекватні мотиви вступу до статевих стосунків, відсутність достатніх знань про повноцінне сексуальне функціонування індивіду; дисгармонійні типи сексуальної мотивації та сексуальної культури, неадекватна статево-рольова і сексуально-еротична поведінка; порушення психосексуальної орієнтації.

     До завдання первинної психопрофілактики входило виявлення вказаних чинників та їх нейтралізація. Вторинна психопрофілактика полягала в ранньому виявленні та ліквідації вже існуючих ПСП та попередженні їх несприятливої динаміки (декомпенсації, рецидивів, посилювання і прогресування розвитку невротичних реакцій). Третинна психопрофілактика складалася з реабілітації і реадаптації ПСП і попередження соціальних наслідків його порушення.(12; С 104) 

     Проведення  всіх психопрофілактичних заходів  грунтується на дотриманні принципів  системності, етапності та послідовності, комплексності та диференційованості. Системний характер психопрофілактики ПСП полягає в тому, що вона є безперервним ланцюгом дій з урахуванням стану соціального, психологічного, соціально-психологічного і біологічного компонентів ПСП. Етапність і послідовність психопрофілактичних заходів полягає в певному порядку їх проведення: спочатку статеве виховання, потім сексуальна освіта, підготовка молоді до шлюбу. Комплексність психопрофілактики — це правильне поєднання методів, форм і змісту заходів, що проводилися, комплекс яких мусить включати дію сім'ї, школи, суспільних інститутів. Диференційований характер психопрофілактики полягав у тому, що вона проводилась із урахуванням віку, інтелектуального рівня, статі тощо. На всіх етапах психопрофілактики важливе значення має виховання культури спілкування — від спілкування у студентському колективі до взаємостосунків подружньої пари. Психопрофілактику ПСП, статеве виховання і сексуальну освіту  розглядають у поєднанні з психогігієною статевої поведінки, тобто заходами, спрямованими на створення умов формування гармонійної статевої поведнки. Ці категорії — ланки одного ланцюжка: якщо психогігієна статевої поведінки є частиною загальної психогігієни, то первинна психопрофілактика має на меті підготовку до шлюбу, інформування молоді про фізіологічні основи статевої функції, запобігання розвиткові сексуальної дисфункції і подружньої дезадаптації в тих випадках, коли не засвоєні основи психогігієни. Відповідно до цього об'єктом психогігієни є соціальна поведінка як така, а об'єктом первинної психопрофілактики — чинники ризику її порушення.(13;С 12)

     Запропонована система психогігієни статевої поведінки В.В Кришталя передбачає обов'язкове послідовне виконання шести етапів: перший етап — попередження порушень соматосексуального розвитку дитини, другий — попередження порушень психосексуального розвитку дитини, підлітка, хлопця (дівчинки); третій етап — попередження формування дисгармонійних радикалів особистості, що перешкоджають адекватній сексуальній комунікації, четвертий — виховання культури спілкування і попередження міжособистісних конфліктів; п'ятий етап — ознайомлення молоді з основами психосексуальної гігієни та основами партнерських стосунків, шостий — ліквідація патогенних чинників, що сприяють виникненню ПСП, сьомий — попередження соціальних наслідків ПСП. Психопрофілактичні заходи мають застосовуватися в усіх періодах становлення сексуальності індивіда: парапубертатному (виникнення статевої самосвідомості, 1–7 років), препубертатному (створення стереотипу статеворольової поведінки, 7–13 років) та пубертатному (формування психосексуальної орієнтації, 12–18 років). (4; С 84)

Отже, ознайомившись з теоретико – методологічним підходом до вивчення відповідальної статевої поведінки  можна сказати,що інформування в цій галузі дітей знаходиться на досить низькому рівні. Отже і обізнаність підлітків не висока. В наступному розділі я провела дослідження на скільки обізнаність підлітків впливає на формування їх уяви відповідальної статевої поведінки. 

Розділ  ІІ. Емпіричне дослідження на визначення  впливу обізнаності щодо статевих стосунків підлітків на формування, їх  уяви, щодо відповідальної статевої поведінки.

2.1 Методи та процедура  дослідження,характеристика вибірки

      На  наявність  відповідальних статевих стосунків у підлітків було проведене емпіричне дослідження для учнів восьмого А - класу 233 школи міста Києва. Клас був попередньо розділений на дві вибірки класним керівником на основі попередніх досліджень, які проводились шкільним психологом.Дослідження проводилося за допомогою анкети яка містила в собі три шкали з отримання інформації, кожна з якої  містила 3 питання.

      Перша шкала питань відповідала за рівень обізнаності підлітків в питаннях зі статевої поведінки.Були розроблені питання,які допомагали зясувати наскільки підлітки обізнані в цій сфері. «Які венеричні захворювання ви знаєта?», «Якими шляхами вони передаються?», «Які засоби контрацепції вам відомі?». Варіантів відповідей на ці питання не було, діти повинні були самі вписати відповідь.Оцінювалась ця шкала так: 1відповідь – 1 бал; 2відповіді – 2 бала; 3 і більше – 3 бала,бралися до уваги тільки правильні відповіді.

       Друга шкала питань стосувалась  рівня відповідальності підлітків  стосовно статевої поведінки.Тут були розроблені питання з відповідями  різного характеру. Питання «Як ви ставитесь до користування контрацепцією під час статевого контакту?» оцінювалось так: позитивно – 3 бали; негативно – 1 бал; нейтрально – 2 бала. Інші два питання оцінювались відповідно 1 варіант - 1 бал;другий - 2бали і третій – 3

     Третя шкала питань стосувалась ефективності проведення профілактичних занять стосовно статевого життя підлітків. Ця шкала була розроблена не тільки для того,щоб дізнатись як проводяться профілактичні заняття стосовно відповідальної статевої поведінки, але й для того щоб дізнатися як цю інформацію підлітки хочуть отримувати.

     Четверта  шкала відповідала за вплив сімї на формування відповідальної статевої поведінки у підлітків. Тут були розроблені питання, які мали відповідь «так» або «ні». «Чи говорите ви зі своїми батьками на тему статевих відносин?», «Чи знайомите ви батьків зі своїм другом (подругою)», «Вам батьки дають поради стосовно майбутнього статевого життя?». Оцінювались ці питання наступним чином: відповідь на питання «так » дорівнювала двом балам відповідь «ні» дорівнювала одному балу.

     Щодо  четвертої шкали, то тільки 20% респондентів першої вибірки на питання про розмови збатьками стосовно статевого життя дали відповідь «так». На питання,щодо знайомств батьків зі своїм другом (подругою) тільки 37% дали відповідь «так». Стосовно третього питання анкети, 24% респондентів відповіли, що отримують поради від батьків стосовно майбутнього статевого життя. В другій вибірці результати трошки кращі 42% говорять з батьками на тему статевих стосунків, 56% знайомлять з батьками свого друга (подругу) і 49% отримують поради від батьків стосовно майбутнього статевого життя. 
 
 

2.2 Аналіз, результати та висновки проведеного дослідження

     У дослідженні прийняли участь 23 учні. Результати анкетного опитування учнів  показали, що загальна обізнаність та відповідальність підлітків є на низькому. Це свідчить про не розуміння до кінця того базового матеріалу який ними самими було засвоєно а також про низьки моральні уявлення. Ця проблема залежить від того як і ким ця інформація надається. З анкет стало відомо, що більшість цих занять проводиться у формі лекцій в той час як 40% респондентів хочуть,щоб це заняття проводилося у формі групових дискусій чи бесід і 43% респондентів хочуть, щоб це заняття проводилось у формі мультимедійних занять, ще 5% написали те ж саме тільки як свій варіант відповіді (відео). Що до шкали обізнаності, то в першій вибірці на питання «Які венеричні захворювання ви знаєте?» тільки 18% із 100% змогли згадати три і більше прикладів,а 23% взагалі не змогли відповісти на це запитання.Що до другої вибірки, то тут ситуація трошки краща 27% змогли навести три приклади і тільки 9% респондентів не змогли відповісти на це питання.На питання «Якими шляхоми вони передаються?»тільки 30% першої вибірки знали відповідь на це питання і 60% другої вибірки змогли навести бодай один приклад.Щодо шкали відповідальності, то вона також знаходиться на низькому рівні. На питання «З якого віку, на вашу думку, можна вступати в статеві відносини»-76% респондентів першої вибірки відповіли з 14-15 років,підлітки вважають, що саме в їх віці це є актуально, 53% -другої вибірки підтримали першу. З отриманих результатів я визначила коефіцієнт кореляції, який показує що обізнаність підлітків впливає на їх відповідальність по відношенню до статевого життя. Але так як обидва показники знаходяться на низкому рівні то ні про яку відповідальність говорити не можна, причиною цього є не правильне подання інформації підліткам, не прислуховування до їх думок та інтересів про що свідчить шкала номер три. Також як показали результати важливим є індивідуальний підхід, так як обізнаність щодо статевої поведінки в різних вибірках різна.