1.2 Формування особистості  дитини в початкових  класах

      
 Емоційно-вольова сфера. Діти цього віку вкрай емоційні, але поступово вони оволодівають уміннями керувати своїми емоційними станами, стають стриманішими, більш врівноваженими.

     Основним  джерелом емоцій є учбова та ігрова діяльність (успіхи i невдачі в навчанні, взаємини в колективі, читання літератури, сприймання телепередач, фільмів, участь в іграх тощо).

     Емоційну  сферу молодших школярів складають  переживання нового, здивування, сумніву, радощів пізнання, які, в свою чергу, є базою розвитку допитливості та формування пізнавальних інтересів.

     Поступово розвивається усвідомлення своїх почуттів i розуміння їх виявлення в інших людей (Н.С. Лейтес, П.М. Якобсон). Для молодших школярiв загалом характерний життєрадісний, бадьорий настрій. Причиною афектних станів, якi мають місце, є передусім розходження між домаганнями i можливостями їх задовольнити, прагненням більш високої оцінки своїх особистiсних якостей i реальними взаємостосунками з людьми тощо. Як наслідок, дитина може виявляти грубість, запальність, забіякуватість та інші форми емоційної неврівноваженості.

     Молодші школярі емоційно вразливі. У них  розвивається почуття самолюбства, зовнішнім вираженням якого є  гнівне реагування на будь-які приниження їх особистості та позитивне переживання  визнання їх якостей. 
 
Розвиваються почуття симпатії, вiдiграючи важливу роль у формуванні малих груп в класі та стихійних компаній. Життя в класi виступає як фактор формування у дітей моральних почуттiв, зокрема почуття дружби, товариськості, обов’язку, гуманності. При цьому першокласники схильні переоцінювати власні моральні якості i недооцінювати їх у своїх однолітків. З віком вони стають більш самокритичними.

     Шкільне навчання сприяє розвитку вольових якостей молодших школярів, вимагаючи від них усвідомлення i виконання обов’язкових завдань, підпорядкування їм своєї активності, довільного регулювання поведінки, вміння активно керувати увагою, слухати, думати, запам’ятовувати, узгоджувати власнi потреби з вимогами вчителя тощо.

     Поступове обмеження дитини як суб’єкта імпульсивної поведiнки відкриває можливості її розвитку як суб’єкта вольової поведiнки, здатного довільно регулювати власнi психічні процеси та поведінку.

     Зростає вимогливість до себе та інших, розширюється сфера усвiдомлення обов’язків, розуміння  необхідності їх виконання.

     Воля  в цьому віці характеризується нестійкістю  в часі. Молодші школярі легко  піддаються навіюванню. В цей період у дiтей формуються такі вольові  риси характеру як самостійність, впевненість  у своїх силах, витримка, наполегливість тощо.

     Ефективність формування вольових якостей залежить передусім вiд методів навчально-виховної роботи.

     Характерологічні  особливості.

     Характер у цьому віці лише формується, тому імпульсивність поведінки, капризність, впертість спостерігаються на кожному кроці. Зумовлено це передусім недостатньою сформованістю вольових процесів. У поведінці дітей чітко виявляються особливості їх темпераменту, зумовлені властивостями нервової системи.

     Наряду  з цим більшість молодших школярів чуйні, допитливі та безпосередні у  вираженні своїх почуттів та ставлень.

     Самооцінка.

     Самооцінка молодших школярів конкретна, ситуативна, багато в чому визначається оцінкою вчителя. Рівень домагань формується передусім внаслідок досягнутих успіхів та невдач у попередній діяльності. Коли в учбовій діяльності дитини невдач більше чим успіхів, i цю ситуацію вчитель ще й постійно підкріплює низькими оцінками, то результатом стає розвиток почуття невпевненості в собі та неповноцінності, які мають тенденцію до поширення i на інші види діяльності.

     1.3 Психологічні особливості дівчаток молодшого шкільного віку

      
 Встановлено, що дівчатка народжуються більш зрілими. Їхній організм більше підготовлений до життя та адаптації, вони випереджають у розвитку хлоп­чиків на 3-4 тижні, завдяки чому швидше набувають  корисних умінь та навичок. Вони раніше починають відчувати настрій батьків, активніше реагують на ласкаві звертання, оскільки краще зафіксовують вирази обличчя, міміку та певні рухи дорослих, і навіть намагаються маніпулювати ними для реалізації своїх бажань.

     У дівчаток до 13 років зберігається певна пластичність мозку, тобто у функціонуванні ділянок півкуль немає вираженої спеціалізації (вона з'являється пізніше). Можливо, саме з цим пов'язана краща адаптація їх і до школи, успішне входження у шкільне життя. У дівчаток досить терпиме ставлення до форми та змісту навчальної роботи та вимогливе — до соціальних проявів (якщо підняла руку, то хоче, щоб її обов'язково спитали, ображається, якщо не вислухали). їм дуже важливо, щоб їх не перебивали, уважно вислухали, не відволікаючись при цьому на інших дітей чи якісь справи.

     Навчання  вимагає старанності, зосередження уваги, дисциплінованості з перших кроків. За психофізіологічними параметрами  ці вимоги ближчі до жіночих. Саме цьому  дівчатка спочатку досягають кращих успіхів у навчанні, ніж хлопчики.

     У перших-других класах у дівчаток вище шкірна чутливість, тобто їх більше дратує тілесний дискомфорт і вони більш чуйні на дотик, погладжування. Ігри дівчаток частіше опираються на ближній зір: вони розкладають перед  собою свої "багатства" - ляльок, ганчірочки - і грають в обмеженому просторі, їм досить маленького куточка.

     Стратегія навчання й у дитячому садку, і  в школі найчастіше розрахована  на дівчаток. Навчають і дівчаток, і  хлопчиків частіше жінки: вдома - мама й бабуся, у дитячому садку - вихователька ("вусатий нянь" - це, на жаль, практично повсюдно нездійсненна мрія), у початковій школі – учителька.

     Якщо  попросити дітей намалювати дорогу в дитячий садок, то хлопчики частіше  малюють транспорт або схему, а дівчатка себе з мамою за ручку. І навіть, якщо дівчинка намалює автобус, то з віконця обов'язково вона сама визирає: з довгими віями, щічками й бантиками.

     Фахівці відзначають, що й час, необхідний для  входження в урок - період впрацьовування - у дітей залежить від статі. Дівчатка звичайно після початку заняття швидко набирають оптимальний рівень працездатності. Учителі бачать це по зверненим до них очам і будують урок таким чином, щоб найважча частина матеріалу припала на пік працездатності. Але орієнтуються вони по дівчатках. Хлопчики ж розгойдуються довго й на вчителя дивляться рідко. Але от і вони досягли піка працездатності. А дівчатка, навпаки, вже почали утомлюватися.

     У дівчаток у дошкільному й молодшому  шкільному віці звичайно краще розвинена  мова, часто вони сильніші за хлопчиків фізично, їхній біологічний вік (навіть при однаковому так називаному "паспортному" віці) вищий. Вони відтискують хлопчиків фізично й "забивають" їх у мовному плані. Але їхні відповіді більш одноманітні, і, очевидно, їхнє мислення більш однотипне.

     З раннього дитинства дівчат орієнтують на міжособистісні стосунки, на інших  людей. Завдяки цьому в них  розвивається висока чутливість до стосунків  і очікувань інших, особливо до думки  значущих людей. Дівчатка швидко розуміють, що чекає від них конкретний учитель, яка поведінка схвалюється. Високо розвинута здатність до соціальної адаптації підштовхує дівчат на те, щоб відповідати моделі поведінки, яку прямо чи опосередковано заохочує вчитель. Для здібних дівчат типовою є наступна поведінка: коли вони потрапляють у групу, клас, то не поспішають демонструвати свої вміння, а спочатку уважно придивляються до того, що схвалює чи не схвалює вчителька, як поводяться інші діти. Дівчинка легко адаптується до прямих і опосередкованих вказівок.

     Дівчата менш схильні до асоціацій в навчанні, складніше співвідносять новий матеріал з уже наявним. А тому їм ближчий неспішний, розмірений темп подачі нового матеріалу. Їм необхідна достатня кількість повторень для кращого засвоєння матеріалу.

     Дівчата краще навчаються з опорою на наочність. А тому у викладанні в переважно дівочих класах необхідне використання великої кількості наочного матеріалу, навчання з опорою на зорову пам’ять (у хлопців краще розвинуте абстрактне мислення, а тому вони менше потребують наочності).

     Дівчата добре розв’язують однотипні  задачі, гірше – нові, добре діють  за аналогією. Тому для дівчат необхідна  велика кількість типових завдань, що полегшують маніпулювання отриманими знаннями.

     Шкільні вимоги націлені на ретельність виконання  завдань, у них велика частка виконавської роботи і мала – творчості. Усе це ставить у більш вигідне становище дівчаток, оскільки жінки зазвичай краще виконують завдання не нові, а такі, що вимагають ретельності й наполегливості.

     Увагу дівчат і осмислення ними інформації посилює емоційність подачі навчального матеріалу, тому у викладанні для дівчат важливий рух від емоцій до логічного осмислення. Емоційності вимагає й оцінка будь-якої виконаної роботи з визначенням перспективи.

     Дівчата воліють спочатку налагодити спілкування, а потім діяти: як правило, задають питання для встановлення контакту з дорослими. Тому в класах з домінуванням дівчат важливим є використання на уроці групових форм роботи з акцентом на взаємодопомогу.

     Спеціальні  дослідження показали, що у хлопчиків спеціалізація правої півкулі мозку відносно просторових функцій, просторово-тимчасової орієнтації, а виходить, і краща організація тих видів діяльності, де необхідно просторове мислення, є вже в шість років, тоді як у дівчаток її немає навіть до тринадцяти.

     Психологи вважають, що жінки (і дівчатка) перевершують чоловіків у мовних завданнях. Навіть споконвічно немовні завдання вони можуть вирішувати мовним способом.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ІІ. МІЖОСОБИСТІСНІ СТОСУНКИ ЯК ОДИН ІЗ ЧИННИКІВ ВПЛИВУ НА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ  

     2.1 Адаптованість дівчаток в колективі 

     Еволюція  жіночої статі відбувалася шляхом відбору на адаптованість до довкілля. Тож і маленькі її представниці швидше звикають до нових приміщень, колективів (хоча існують і індивідуальні  особливості), швидше виробляють життєво необхідні стереотипи, що спрощує їхню навчальну діяльність.

       Наші Катрусі та Оленки здебільшого  віддають перевагу іграм у  приміщенні — у замкнутому  просторі. На вулиці вони намагаються  обмежити простір гри, будуючи  різні будинки, хованки. Вдома їм цікаво споруджувати "халабуди" зі стільців та ковдр, гратися в кутках кімнат, моделюючи реальне житло в мініатюрі. При цьому кожна дрібничка в цьому житлі виконує певну функцію. На погляд дорослого це просто клаптики паперу, обгортки від цукерок, кришечки від пляшки.., а для дівчинки конкретні важливі "обіграні" речі. Тож не поспішаймо все це викидати. Запитаймо спочатку в доньки, чи можна це робити.

     З іграшок дівчатка віддають перевагу ляльковим будиночкам, візкам, коробочкам, сумочкам, в які можна щось скласти. Побачивши у подружки іграшку, яку не наважиться просити батьків купити, дівча довго потім про неї згадує. Кращу успішність дівчаток у навчанні можна пояснити частково і тим, що їх ще до школи привчають до старанності, ретельності та виконання дрібної роботи: помити посуд, попрасувати хоча б ганчірочки, ляльковий одяг, перебрати крупи, квасолю, вишити серветку. Ось і виходить, що до малорухливої, копіткої, не завжди цікавої, навчальної праці за письмовим столом дівчатка морально і фізично підготовлені значно краще, ніж хлопчики.

     Готуючи дітей до школи, варто приділяти  цьому увагу, оскільки такі, на перший погляд, дрібниці і незначні справи допомагають краще адаптуватися до вимог школи. Проте це не виключає необхідності творчих завдань на розвиток уяви, вміння осмислювати та оцінювати явища, вчинки, дії. Творча складова — важливий компонент у будь-якій роботі.

     У кожній справі дівчатка мають навчитися  знаходити за допомогою та підтримкою дорослих творчий елемент. Це вміння допоможе їм подолати рутинність навчального процесу.

     Поведінка дівчаток у садку, в школі відрізняється  від поведінки хлопчиків і  частіше схвалюється педагогом (зрозуміло, що існують і винятки, коли все  відбувається навпаки). Під час заняття  дівчинка вдивляється в обличчя педагога, шукаючи підтвердження правильності своїх думок, очікує схвалення. Дорослий досить високо оцінює їхню "уважність" і часто ставить їх у приклад.