Соціально-психологічні особливості конфліктної поведінки

 

Узагальнюючи  досліджену літературу з питань класифікації конфліктних форм поведінки психологами було запропоновано чітку схему видів такої поведінки (рис.3.1.).

 

Рис. 3.1 Види конфліктних  форм поведінки (за матеріалами узагальнення літературних джерел)

 

На основі проведеного  аналізу психологічної літератури з проблеми конфліктних форм поведінки А. Анцуповим та ін. було виділено три рівні прояву даної поведінки.

Рівні конфліктних  форм поведінки особистості:

1 рівень –– високий - акцентуйований, залежить від типутемпераменту та характеру, сили збудження нервової системи, пов’язаний звродженими якостями особистості (12 видів акцентуацій характеру – 12 видівконфліктних форм поведінки). Даний рівень найважче піддається корекції.Для ефективної психокорекції потрібно поєднувати як індивідуальні, так ігрупові форми впливу.

2 рівень – середній – конфліктна поведінка є наслідком невихованості та педагогічної запущеності особистості, впливу соціального оточення та референтних груп, незнання правил поведінки та конструктивної міжособистісної взаємодії. (Прояви: вербальна, фізична агресія, порушення трудової дисципліни, невиконання доручень, неповага та зверхнє ставлення до оточуючих). Рекомендується групова психокорекція.

3 рівень - низький – нестійкий, ситуативний, емоційний. Залежить від настрою особистості, від внутрішніх переживань. Як наслідок - людина потім усвідомлює свою поведінку, визнає її, у неї виникає почуття провини та сорому. Намагається в подальшому більше так не поводиться. Даний рівень не потребує глибинної психокорекції особистості, легко коректується шляхом самоконтролю своїх емоцій та почуттів.

З метою повноцінного аналізу причин виникнення конфліктних  форм поведінки у студентів психологи  скористалися опитувальником Р. Кеттелла, який спрямований на вимірювання 16 факторів (рис) особистості. Люди відрізняються один від одного мірою розвитку та прояву певних рис, що ї детермінує особливості індивідуальної поведінки в життя кожного[9, c. 24].

Проаналізувавши всі фактор психологи виділили ті, які, на їхню думку, детермінують прояв  конфліктних форми поведінки  серед студентів. Так, для студентів першого курсу характерні такі „конфліктні” риси поведінки: слабкість „Я” (14,3%); домінантність (28,5%); слабкість „над-Я” (14,3%); підозріливість (14,3%); консерватизм (28,5%); фрустрованість (42,9%). Для третьогь курсу – сизотомія (9%); слабкість „Я” (9%); консерватизм (18,1%), слабкість „над – Я” (18,1%). Для п’ятого курсу властиві: слабкість „Я” (50%); консерватизм (50%), слабкість „над – Я” (25%).

Серед представлених  рис є такі, які простежуються  на всіх вікових групах і мають  свою динаміку у розвитку, на основі цих даних нами було виділено три особистісні профілі (ОП): І – нестабільний ОП (рис. 3.2.а); ІІ – ригідний ОП (рис. 3.2.б); ІІІ – асоціальний ОП (рис. 3.2. в).

 

Рис. 3.2 Особистісні  профілі студентів з різною схильністю до конфліктних форм поведінки (за тестом Р.Кеттелла у %)

 

Як засвідчують  результати дослідження студенти старших  курсів мають меншу кількість  рис, які спричиняють конфліктні форми поведінки, але більший  відсоток їх прояву. Так, якщо на першому  курсі рис шість, то на п’ятому – три, отже це свідчить про те, що на першому курсі у 17-18 років особистість ще не є сформованою як такою і перебуває у постійному пошуку свого місця, самого себе, своєї поведінки, яка забезпечить досягнення мети. На останньому курсі вже ми бачимо стійку особистість, зі своїми поглядами та переконаннями (хоч і не завжди вірними), готову до професійної діяльності.

Для дослідження  психологічних особливостей конфліктних  форм поведінки студентів було використано  такі методики, як оцінка схильності особистості до конфліктної поведінки – тест К. Томаса, діагностика агресивних форм поведінки у фруструючих ситуаціях за методикою А. Басса і А. Дарки [9].

Діагностика схильності студентів до конфліктної поведінки  за тестом К.Томаса дозволяє виявити  основні позиції, форми поведінки які займає особистість під час взаємодії: конкуренція, співпраця, компроміс, уникнення, пристосування.

У результаті дослідження  були отриманні наступні результати: більшість студентів перших та третіх курсів схильні займати позицію суперника (26,5%; 42,5%), що і визначає їхню підвищену агресивність та наполегливість на власній точці зору під час взаємодії, що в свою чергу нерідко призводить до конфлікту. Однак, досліджуванні п’ятих курсів більш схильні до співпраці та компромісу (29,7%; 27,1%) під час взаємодії, що і підтверджує нашу висунуту гіпотезу про вплив та прояв особистісних рис.

Діагностика агресивних форм поведінки у фруструючих  ситуаціях проводилася нами за методикою  А. Басса і А. Дарки.

Дані дослідження, свідчать, що серед конфліктних форм поведінки найпоширенішими серед студентів першого курсу є: фізична агресія (44,1%), негативізм (25%), підозрілість (26,5%), вербальна агресія (41,2%), почуття провини (66,2%); серед третіх курсів: фізична агресія (76,5%), непряма агресія (35,3%), підозрілість (70,5%), вербальна агресія (58,8%), почуття провини (52,9%); на п’ятому курсі: фізична агресія (29,7%), роздратування (32,4%), підозрілість (32,4%), вербальна агресія (59,4%), почуття провини (62,2%).

Серед даних  результатів досить високими є показники фізичної та вербальної агресії серед сучасної молоді, що не може не насторожувати, адже це є свідченням низької культури поведінки та спілкування, незнання норм та правил конструктивної взаємодії студентів. Тому вищі навчальні заклади повинні, на даному етапі моральної кризи суспільства, значну увагу приділяти не лише знанням майбутніх фахівців, а й розвитку їх духовної сторони, навчати конструктивним вмінням та навичкам спілкування, розвивати саморегуляцію студентів та самоконтроль над своєю поведінкою. З цією метою ми вважаємо за необхідність створення психологічних служб у вищих навчальних закладах. В той же час спостерігаємо високий відсоток прояву почуття провини серед досліджуваних, що на нашу думку детермінує в них розвиток внутрішньоособистісного конфлікту, а також заниженої самооцінки [18, c. 138-140].

Раніше було виділено три рівні прояву конфліктних  форм поведінки: високий, середній, низький. За даними дослідження отримали наступний  розподіл (таб. 3.2.).

Як бачимо, студенти п’ятого курсу мають найвищий показник (49%) за високим рівнем прояву конфліктних форм поведінки, даний рівень залежить від типу темпераменту та сили збудження нервової системи, пов’язаний з вродженими якостями особистості, тому дані студенти мають найвищий показник з асоціального особистісного профілю (25%).

Що стосується середнього рівня, то тут найбільшу  увагу слід приділяти вихованню  та подоланню педагогічної запущеності  серед дітей, та впливу референтних  груп і соціального оточення. За даним показником лідером є перший курс (50%), це люди, які щойно закінчили школу, відірвались від сім’ї (якщо навчаються в іншому місті), відчули послаблений контроль за їх поведінкою.

Низький рівень також найбільше проявляється у  студентів першого курсу (21%), він  є ситуативним, емоційним, попередні наші дослідження підтверджують, що вони ще не володіють достатніми навичками самоконтролю та саморегуляції своїх емоційних станів.

 

Таблиця 3.2

Розподіл студентів  за рівнем прояву конфліктних форм поведінки (за результатами дослідження)

№ п/п	Рівні прояву	Студенти у %
		1 курс	3 курс	5 курс
1.	Високий	29	41	49
2.	Середній	50	40	42
3.	Низький	21	19	9
4.	Всього	100	100	100

 

Таким чином  можемо зробити висновки про те, що в науці існує безліч підходів щодо виділення різних форм конфліктної поведінки, причин її виникнення. Беззаперечним є той факт, що прояви такої поведінки та внутрішні особливості особистості, а також її соціальне оточення тісно взаємопов’язані [2, c. 211-213].

 

Висновки

 

Соціологічний аналіз конфліктної поведінки особистості за умов трансформації соціокультурного оточення вможливлює розширення меж пізнання при визначенні причин, функції, форм вияву, наслідків цього явища. Теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження утворює особистісний підхід, у межах якого аналізуються як об'єктивні чинники, що впливають на взаємодію особистості з соціальним оточенням, так і суб'єктивне сприйняття особистістю результатів цієї взаємодії.

Гносеологічний  аспект дослідження полягає: а) у  застосуванні соціологічного підходу до дослідження конфліктної поведінки особистості, б) в інтерпретації особистісного конфлікту в контексті соціологічних теорій.

Поглиблюючи соціологічну теорію особистості, ми розглядаємо  структуру індивіду в динаміці, в  момент його функціонування, розуміючи під цим динаміку ціннісної свідомості особистості й динаміку її мотивації, висвітлюємо регулятивну функцію цих чинників за умов конфліктної ситуації.

Предметний  аспект дослідження полягає у  виявленні соціальних та соціально-психологічних  механізмів поведінки особистості за умов конфлікту, у визначенні суб'єктивних і об'єктивних чинників конфліктної поведінки особистості. Політичні, економічні, культурні суперечності впливають на внутрішній світ людини. Природу виникнення конфліктної поведінки описано як систему чинників соціокультурного, аксіологічного, соціально-психологічного характеру. Як домінуючий чинник конфліктної поведінки особистості ми виокремлюємо трансформацію оточення.

При розгляданні  механізмів виникнення конфліктної  поведінки виявлено мотиваційні аспекти цього явища. Будь-які зміни умов життя, діяльності, навколишнього оточення передбачають перебудову комплексу поведінкових реакцій особистості. Факторами, що впливають на мотиви конфліктної поведінки, є соціальні умови, які фруструють задоволення базових потреб індивідів, суперечності в системі ціннісних орієнтацій і інтересів особистості, криза ідентичності. Таким чином, вивчення мотивації поведінки дало змогу інтерпретувати особистісний конфлікт як різновид соціального конфлікту.

Встановлено, що інтраособистісні конфлікти є наслідком соціально-психологічної дезадаптації особистості. Найпоширенішими є: а) конфлікти, пов'язані з особистісно-родинною ситуацією; б) конфлікти, зумовлені порушенням особистісної та соціальної ідентифікації; в) конфлікти, пов'язані зі специфікою діяльності та соціальної взаємодії індивідів.

Як висновок можна констатувати, що головну роль у виникненні інтраособистісних  конфліктів відіграють конфлікти у  сфері міжособистісної комунікації.

Аналіз особливостей поведінки особистості за умов трансформації суспільства дає підстави для висновку про те, що соціальними механізмами виникнення конфліктної поведінки особистості є розбіжності у ціннісно-нормативній структурі, зміна соціальних ролей, зниження соціального статусу, порушення особистісної та соціальної ідентифікації, руйнування колишніх соціальних взаємозв'язків.

Вивчення суб'єктивних аспектів конфліктної поведінки  людини дало змогу виявити її детермінанти, виходячи зі структури особистості. Адже будь-який конфлікт дістає відображення у потребах, мотивах суб'єктів, пов'язаний з усвідомленням власних інтересів та реалізацією ціннісних установок.

Соціологічні  дослідження сприйняття конфліктів суб'єктами, що перебувають у конфлікті, пояснення ними мотивів своєї  участі в конфлікті й інтерпретацій власних інтересів, чинників депривації, - все це дає змогу розв'язувати одне з найскладніших теоретичних завдань соціології: встановити взаємозв'язок окремого конфлікту на мікрорівні з процесами й тенденціями, що відбуваються на макрорівні.

Отже, в роботі визначено особливості та закономірності особистісного конфлікту як різновиду  соціального конфлікту на прикладі конфліктів, що мають стресову форму  вияву; досліджено мотивацію конфліктної  поведінки з огляду на належність особистості до певної соціальної групи; виявлено об'єктивні й суб'єктивні чинники конфліктної поведінки.

Підвищення  психологічної культури та психологічної  освіти сприяють запобіганню агресивності ймовірних учасників конфліктів, психологічного тиску й конфліктогенності  спілкування.

 

Список використаної літератури

 

1. Берлач А.І. Конфліктологія: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ А. І. Берлач, В.В. Кондрюкова; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". - К.: Університет "Україна", 2007. - 203 с.
2. Божович Л.И. Проблемы формирования личности: Избранные психол. труды / Академия педагогических и социальных наук; Московский психолого- социальный ин-т. - М., 1995. - 352 с.
3. Гришина Н.В. К вопросу о предрасположености к конфликтному поведению. Психические состояния. – Л.:Прогресс, 1981.- 161с.
4. Донченко Е.А., Титаренко Т.М. Личность. Конфликт. Гармония. – К.: Знание, 1989. – 156с.
5. Дуткевич Т. Конфліктологія з основами психології управління: Навчальний посібник/ Тетяна Дуткевич,; Мін-во освіти і науки України, Кам’янець-Подільський державний ун-т, Ін-т соціальної реабілітації та розвитку дитини . - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 455 с.
6. Конфліктологія: Навчальний посібник/ Л.М. Ємельяненко, В.М. Петюх, Л.В. Торгова, А.М. Гриненко; За ред.: В.М. Петюха та Л.В. Торгової; Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економ. ун-т. - К.: КНЕУ, 2005. - 315 с.
7. Конфліктологія: Підручник для студ. вищ. навч. закл. юрид. спец./ М-во освіти і науки України, Національна юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого; За ред.: М.І. Панова та Л.М. Герасіної. - Х.: Право, 2002. - 253 с.
8. Ложкін Г.В., Пов’якель Н.І. Психологія конфлікту: теорія і сучасна практика. – К. – 2007. – 435 с.
9. Нагаєв В. Конфліктологія: Курс лекцій: (модульний варіант): Навч. посібник для вузів/ Віктор Нагаєв,; М-во освіти України, Харківський нац. аграрний ун-т ім. В.В. Докучаєва. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 199 с.
10. Непомнящая Н.И. Основные компоненты психологической структуры личности // Опыт системного иследования ребенка. – М., 1975.
11. Орлянський В.С. Конфліктологія: Навч. посібник для вузів/ В. С. Орлянський; Мін-во освіти і науки України, Запорізький нац. техн. ун-т. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 159 с.
12. Петровская Л.А. К вопросу о природе конфликтной компетентности // Вестник Московского университета. Сер. Психология. – 1997. – № 4. – С. 41-45.
13. Пірен М.І. Конфліктологія: Підручник. – К.: МАУП, 2003. – 360 с.
14. Примуш М. Конфліктологія: Навч. посібник для вузів/ Микола Примуш,; Мін-во освіти і науки України. - Київ: Видавничий дім "Професіонал", 2006. - 282 с.
15. Психологія особистості: Словник-довідник / За редакцією П.П.Горностая, Т.М.Титаренко. – К.: Рута, 2001. – 320 с.
16. Райгородский Д.Я. Практическая психодиагностика. Методика и тесты. – Самара: Издательский Дом «БАХРАХ-М», 2002. – 672 с.
17. Русинка І. Конфліктологія. Психологія запобігання і управління конфліктами: Навчальний посібник/ Іван Русинка,; Мін-во освіти і науки України. - К.: Професіонал, 2007. - 334с.
18. Скібіцька Л. Конфліктологія: Навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів/ Ліана Скібіцька. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 383 с.
19. Хорни К. Наши внутренние конфликты. – Спб.: Лань, 1997.–238 с.