Соціально-психологічні особливості конфліктної поведінки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема:

Соціально-психологічні особливості конфліктної поведінки

 

Зміст

 

 

Вступ

 

Актуальність  теми дослідження. Перехід до ринкових відносин супроводжується змінами в ціннісній системі суспільства, впливає на перетворення ціннісно-нормативної структури індивідів, їхніх поведінкових стереотипів. При цьому в свідомості окремого індивіда старі і нові ціннісні парадигми активно функціонують, зумовлюючи амбівалентність сприйняття й інтерпретації дійсності, розмитість колективних норм, неефективність соціальних регуляторів поведінки. Руйнування суспільних зв'язків і групових солідарностей призводить до втрати колишніх ідентичностей та необхідності формування нових. Ці процеси спричиняють високий рівень інтер- та інтраособистісних конфліктів, накладають відбиток на ступінь деструктивності соціальних суб'єктів, на конфліктну поведінку особистості.

До 1990-х років  у науковій літературі існувала значна кількість робіт, в яких досліджувались різні сторони конфлікту, проте  дослідження у сфері соціологічної  теорії конфлікту мали здебільшого  характер критики західних концепцій.

Кризові процеси у суспільстві стимулювали вивчення соціальної природи конфлікту. Проблема конфлікту дістала висвітлення у працях таких учених, як А.Я. Анцупов, А.М. Бандурка, А.В. Дмітрієв, В.А. Друзь, К. Зайцев, А.Г. Здравомислов, В.В. Танчер, А.І. Шипілов, А.Н. Чуміков, В.О. Ядов.

Соціально-психологічний  аспект конфліктології представляють  дослідження Ф.М. Бородкіна, Н.В. Гришиної, О.А. Донченко, Л.А. Петровської, А.Л. Свенцицького, Л.В. Сохань, Т.М. Тітарєнко. У науковій літературі досліджувалися проблеми, пов'язані зі співвідношенням конфлікту і соціальної напруженості, конфлікту і девіантної поведінки.

Мета  дослідження полягає у розробленні концептуального підходу до вивчення особистісного конфлікту в соціології, виявленні специфіки об'єктивних та суб'єктивних чинників конфліктної поведінки особистості за умов трансформації українського суспільства.

Реалізація  мети передбачає розв'язання таких  завдань:

• з'ясування механізмів поведінки особистості за умов конфліктних ситуацій та соціальних змін;
• визначення чинників безпосереднього середовища життєдіяльності людини, що впливають на особистісний конфлікт;
• вивчення мотивації конфліктної поведінки в зв'язку з належністю особистості до певних соціальних груп;
• формування типології конфліктної поведінки особистості;
• вивчення впливу ряду соціально-демографічних ознак (стать, вік, родинний стан) на конфліктну поведінку особистості;
• розроблення міждисциплінарних соціальних технологій коригування поведінки особистості за умов конфлікту.

Об'єкт дослідження – суб'єкт конфлікту та його соціальні характеристики за умов суспільства, що трансформується.

Предмет дослідження – соціальні детермінанти конфліктної поведінки особистості; теорії конфлікту у соціології та суміжних дисциплінах.

 

Розділ 1. Теоретико-методологічні  підстави дослідження конфліктної поведінки особистості

1.1 Методологічні  проблеми теорії конфлікту

 

Методологічною  підставою вивчення конфліктної  поведінки особистості виступають соціологічні теорії соціальної дії  та соціальної поведінки.

Сьогодні зайве  доводити, що людина з моменту її існування використовує конфліктні форми поведінки у повсякденному житті. З розвитком суспільства та з виникненням різного роду криз, а в першу чергу, духовної, масштаби прояву такої поведінки просто вражають: від еліти суспільства до дітей на ігровому майданчику. Сучасні педагоги та психологи зіткнулися з проблемою конфліктних форм поведінки серед студентів педагогічних вузів, майбутніх вихователів духовної та моральної культури поведінки та життя наших нащадків.

Перш ніж  намагатися вирішити дану проблему потрібно чітко усвідомити: що таке конфліктна форма поведінки, причини її виникнення, види та особливості прояву серед сучасної молоді.

Конфліктна  форма поведінки – це такий  стиль поведінки людини (фізична, вербальна, непряма агресія, роздратування, негативізм, образа, підозрілість тощо), який детермінує виникнення конфліктів [4].

Аналіз психологічної  літератури дає підстави для виявлення  різних підходів науковців до обґрунтування  чинників впливу на виникнення і розвиток конфліктних форм поведінки, а саме: соціально-психологічних (об’єктивних) та індивідуально-психологічних (суб’єктивних) детермінант (Н.В. Грішина)[2]; внутрішніх і зовнішніх суперечностей (Л.І. Божович)[1]; впливу психологічних властивостей особистості, що акумулюються природними задатками індивіда, його соціальним досвідом й обумовлюються взаємодією суб’єктивних і об’єктивних чинників (Л.О. Петровська, Н.І. Пов’якель, В.І. Ілійчук)[6; 4; 7].

Суперечності, детермінуючи внутрішньоособистісний конфлікт, виступають однією з передумов виникнення конфліктних форм поведінки (В.П. Бурлачук, Е.О. Донченко, Г.М. Дубчак, К. Левін, Н.І. Непомняща, Т.М. Титаренко, К. Хорні, З. Фрейд та ін.) [3; 5; 7; 8; 10].

Обґрунтування об'єктивно-суб’єктивного характеру  причин конфліктних форм поведінки  є досить продуктивним в процесі визначення способів їхнього попередження, вироблення оптимальної стратегії поведінки людей у типових конфліктах. До числа об’єктивних причин можна віднести головним чином ті обставини соціальної взаємодії людей, що призвели до зіткнення їхніх інтересів, думок, установок тощо. Об’єктивні причини призводять до створення передконфліктної обставини – об’єктивного компонента передконфліктної ситуації.

Суб’єктивні причини, як зазначає Н.І. Пов’якель, в основному пов’язані з тими індивідуально-психологічними особливостями опонентів, які призводять до того, що вони вибирають саме конфліктний, а не який-небудь інший спосіб вирішення об'єктивного протиріччя, що склалося. Людина не йде на компромісне вирішення проблеми, не поступається, не уникає конфлікту, не намагається разом з опонентом взаємовигідно вирішити виникле протиріччя, а вибирає стратегію протидії. Практично в будь-якій передконфліктній ситуації є можливість вибору конфліктного або одного з неконфліктних способів її вирішення. Причини, у силу дії яких людина вибирає конфліктну поведінку, у контексті сказаного вище носять головним чином суб'єктивний характер.

Короткий розгляд  характеру зв’язків між об’єктивними і суб’єктивними причинами конфліктних  форм поведінки дає можливість відзначити наступне.

Як стверджує  Н.І. Пов’якель, практично у будь-якій конфліктній поведінці існує комплекс об’єктивно-суб’єктивних причин.

Пояснити поведінку  особистості, зокрема й конфліктну поведінку неможливо без аналізу  соціального оточення, системи суспільних відносин, груп, з якими особистість взаємодіє, а також без вивчення ціннісно-нормативної структури суспільства, що суттєво впливає на ієрархію цінностей, ціннісних орієнтацій, мотивів та установок особистості.

Для теоретичного осмислення феномена конфліктної поведінки проведемо аналіз традиційних підходів до дослідження конфлікту. Соціологічні теорії конфлікту ґрунтуються на соціологічній парадигмі, згідно з якою логіка аналізу йде від економічної, соціокультурної структур суспільства до соціальних спільнот і груп, їхніх цінностей та норм, а після цього - до особистості та її поведінки. При цьому індивід розглядається як об'єкт соціальних впливів, а стан суспільства зумовлює розвиток і поведінку особистості [9, c. 53-54].

Для виявлення  детермінації конфліктної поведінки особистості за умов транзиції плідною є теорія соціальної аномії. Форми аномії відрізняються багатоманіттям. В аксіонормативній сфері аномія виявляється у вигляді трансформації звичних цінностей, розмиванні колишніх принципів їхньої соціальної інтерпретації або "розщеплюванні" їхнього значення, а також може виявлятися в розбіжності соціальних норм із реаліями суспільного життя; у спотвореному або неповному відображенні у свідомості людей об'єктивних закономірностей функціювання конкретного суспільства; нестабільності, нестійкості й невизначеності норм, які внаслідок цього не можуть виконувати функцію соціального регулятора.

Деформація  соціальних норм виступає засадовим  чинником формування різноманітних  видів конфліктної поведінки  та відповідних їм конфліктних поведінкових установок. Аномія у формі "безнормності", у формі "неузгодженості мети та засобів", а також у формі "порушення почуття ідентичності" є однією з суттєвих передумов опосередковування ґенези конфліктної поведінки. З огляду на це даний тип поведінки не можна пояснити поза категорією аномії. Девіантну поведінку ми розглядаємо як різновид конфліктної поведінки.

На індивідуальному  рівні почуття аномії характеризується глибоким відчуттям проблем і  суперечностей соціального й  індивідуального життя. Особистісна аномія становить один із численних аспектів дисоціації суспільних зв'язків та структур, зумовленої перебігом соціальних змін. Діалектичний взаємозв'язок об'єктивного та суб'єктивного в аномії виступає інтегративною характеристикою особистісних конфліктів, а також є одним із чинників мотивації конфліктних форм поведінки. Соціальна аномія є необхідною, але не єдиною умовою конфліктної поведінки особистості.

У період соціокультурної  трансформації соціальні цінності зазнають суттєвих змін. Це породжує деформацію диспозиційної структури індивідів. Диспозиції особистості як продукт попереднього досвіду, в якому зафіксовано звичні засоби задоволення різноманітних ії потреб за звичних соціальних умов, не можуть бути ефективними регуляторами соціальної поведінки. Як наслідок поле конфліктної взаємодії розширюється. Ціннісно-нормативна парадигма допомагає обґрунтувати конфлікт особистості як соціальну поведінку.

Аналіз специфіки конфліктної поведінки особистості засвідчив, що виявами конфліктів індивідуально-психологічного рівня є: а) міжособистісні конфлікти; б) інтраособистісні конфлікти. Ці конфлікти суттєво залежать від соціального контексту, в якому вони виникають і розвиваються. Чинниками, що мотивують конфліктну поведінку на мікрорівні соціальних систем, є соціальні умови, які фруструють задоволення базових потреб індивідів, суперечності в системі інтересів та мотивів поведінки особистості. Специфіка особистісних конфліктів зумовлена також формою, в якій вони виявляються, й вибором стратегій при розв'язанні конфліктних ситуацій [12, c. 41-42].

1.2 Визначення  конфлікту та характерні ознаки  його прояву

 

Конфлікт - це стосунки між суб’єктами соціальної взаємодії, які характеризуються протиборством  за наявності протилежних мотивів (потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань) чи суджень (думок, поглядів, оцінок і т. п.

Для з’ясування суті конфлікту важливо виділити його основні ознаки, сформулювати умови його виникнення.

Конфлікт завжди виникає на основі протилежно спрямованих  мотивів і суджень, які можна вважати необхідною умовою виникнення конфлікту.

Для конфлікту  завжди характерно протиборство суб’єктів  соціальної взаємодії, що виявляється  через нанесення взаємного збитку (морального, матеріального, фізичного, психологічного і т. п.).

Необхідними й  достатніми умовами виникнення конфлікту  є наявність у суб’єктів соціальної взаємодії протилежно спрямованих  мотивів і суджень, а також  стан протиборства між ними.

Будь-який конфлікт можна розглядати у статиці (як систему  взаємозалежних структурних елементів) і в динаміці (як процес).

Основними структурними елементами конфлікту є сторони  конфлікту; предмет конфлікту; образ  конфліктної ситуації; мотиви конфлікту; позиції сторін-конфліктерів.

Сторонами конфлікту  вважають суб’єкти соціальної взаємодії, інтереси яких порушено безпосередньо, або суб’єкти, які явно (неявно) підтримують конфліктерів.

Предмет конфлікту - об’єктивно наявна чи уявна проблема, що служить причиною протиборства між  сторонами (проблема влади, взаємин, першості співробітників, їхньої сумісності). Це саме та суперечність, яка є причиною виникання конфлікту.

Відображення  предмета конфлікту у свідомості суб’єктів конфліктної взаємодії  визначає образ предмета конфлікту.

Мотиви конфлікту, як внутрішні спонукальні сили, підштовхують суб’єктів соціальної взаємодії до конфлікту. Мотиви виявляються у формі потреб, інтересів, цілей, переконань.

Позиції сторін-конфліктерів - це те, про що заявляють вони один одному в ході конфлікту чи в переговорному  процесі [14, c. 84-85].

Приклад. Розподіл будь-якого ресурсу (пільг). Якщо розроблено такі правила цього розподілу, із якими згодні всі учасники, то не виникне ані проблеми, ані самого конфлікту. Якщо ж правил немає, чи з ними не згоден хоча б один із учасників, то виникає проблема, як саме розподіляти. Якщо цю проблему не вирішено, розгортається конфлікт, предметом якого є відсутність правил взаємовідносин під час розподілу.

Для з’ясування суті конфлікту важливо виділити основні ознаки його прояву.

Ознаками конфлікту  є:

- наявність  ситуації, що сприймається учасниками як конфліктна;

- неподільність  об’єкта конфлікту, тобто об’єкт  конфлікту не може бути поділено  між учасниками конфліктної взаємодії;