Шпаргалки з "Психології"

Перша стратегія — кооперація. Це орієнтація на інтереси і потреби партнерів, стратегія узгоджень, пошуку спільних інтересів.

Друга стратегія — наполегливість. Передбачає реалізацію власних інтересів, досягнення власних цілей, жорсткий підхід (учасники — супротивники, мета — перемога або поразка). Прихильники цієї стратегії настирливі, нетерплячі, егоїстичні, не вміють слухати інших, намагаються нав'язати власну думку тощо.

Кожна з цих стратегій може мати повну міру прояву — від мінімального до максимального. Це дає можливість визначити п'ять основних стилів поведінки у конфліктних ситуаціях:

1. Уникнення — відсутність прагнення до кооперації і відсутність тенденцій прагнення досягти власних цілей; психологічні ознаки цього 
   стилю поведінки: прагнення не брати на себе відповідальність за прийняття рішення, не бачити розбіжностей, заперечувати конфлікт, вваясати його безпечним; прагнення вийти із ситуації не поступаючись, але й не відстоюючи своїх позицій; бажання утриматися від суперечок, дискусій, заперечень опоненту, висловлювань своєї позиції.
2. Змагання — прагнення задовольнити свої інтереси, не беручи до уваги інтереси іншої людини, бажання відстояти своє шляхом відвертої 
   боротьби за свої інтереси, зайняття жорсткої антагоністичної позиції, за стосування влади, тиску, використання залежності партнера; тенденція 
   сприймати ситуацію як питання перемоги або поразки.

 

3. Пристосування — жертовність щодо власних інтересів; цей стиль поведінки характеризується прагненням зберегти або налагодити приємні стосунки, забезпечити інтереси партнера згладжуванням суперечності; готовність до дії на шкоду власним інтересам, відсторонення від обговорення суперечливих питань, примирення з вимогами, претензіями; прагнення підтримати партнера, щоб не зачепити його почуттів,шляхом піднесення загальних інтересів, замовчуючи розбіжності.
4. Компроміс — бажання запобігти конфлікту взаємними поступ ками; це пошук серединних рішень, коли ніхто багато не втрачає, але й 
   не виграє; інтереси обох сторін повністю не розкриваються.
5. Співробітництво — пошук альтернативи, яка повністю задово льняє інтереси обох сторін шляхом відвертого обговорення; спільний і 
   відвертий аналіз розбіжностей у процесі опрацювання рішення; ініціа тива, відповідальність і виконання розподіляються за взаємною згодою.

Оптимальною стратегією поведінки суб'єкта діяльності вважається така, в якій застосовуються усі п'ять стилів.Оптимізація поведінки передбачає здатність використовувати всі тактики залежно від конкретних умов конфліктної ситуації (стиль поведінки учасників конфлікту, природа конфлікту, можливі наслідки тощо).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

58.Конфлікт: сутність, структура, класифікація

Конфлікт - це зіткнення  протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій (потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, соціальних установок, планів тощо) у свідомості окремо взятого індивіда, в міжособистісних взаємодіях та міжособистісних стосунках індивідів чи груп людей.

 

Найчастіше виникають такі чотири типи конфліктів:

 

• внутрішньоособистісні (інтраперсональні), які виникають  на рівні однієї особистості (наприклад  на рівні безпосередньо викладача  або студента);

 

• міжособистісні (інтерперсональні), які виникають між двома особистостями (наприклад між двома студентами);

 

• внутрішньогрупові (інтрогрупові), які виникають всередині групи, зокрема між конкретною особою і  групою;

 

• міжгрупові (інтергрупові), які виникають між соціальними  групами, причому як всередині організації, так і за її взаємодії з оточенням (наприклад, між двома підрозділами в організації).

 

Конфлікти, які розгортаються  в організаціях, характеризуються об'єктивно-суб'єктивною природою виникнення: з одного боку, вони зумовлюються зовнішніми, об'єктивними  факторами (соціально-політичною та економічною ситуацією в суспільстві, станом розвитку та матеріально-технічного забезпечення галузі, особливостями функціонування конкретної організації тощо), а з іншого - внутрішніми, суб'єктивними факторами (психологічними характеристиками учасників конфлікту, їхніми потребами, інтересами, мірою значущості для них конфліктної ситуації, особливостями характеру тощо).

 

За причинами виникнення внутрішньоособистісні, міжособистісні, внутрішньогрупові та міжгрупові конфлікти  можна класифікувати у такий спосіб:

 

• конфлікти ролей - зіткнення  різних соціальних ролей, які виконуються  однією людиною або декількома людьми (групами);

 

• конфлікти бажань - зіткнення кількох бажань у свідомості однієї людини або зіткнення свідомостей декількох людей (груп) з приводу того самого бажання;

 

• конфлікти норм поведінки - зіткнення цінностей, норм поведінки, життєвого досвіду при взаємодії  та спілкуванні людей (груп).

59.Соціально-психологічна установка та соціальна перцепція.

Виникнення і успішний розвиток міжособистісного спілкування можливе лише в тому випадку, якщо між його учасниками існує взаєморозуміння. Те, якою мірою люди відображають почуття і риси один одного, сприймають і розуміють інших, а через них - - і самих себе, здебільшого визначає і сам процес спілкування, і стосунки, які створюються між партнерами, і способи взаємодії. Процес розуміння і пізнання людиною іншого в ході спілкування є обов'язковою складовою спілкування. Умовно цей процес називається перцептивною стороною спілкування.

 

Перцепція в загальнопсихологічному розумінні — це елемент цілісного  процесу пізнання і суб'єктивного  осмислення світу. Поняття "соціальна  перцепція" відображає складний процес пізнання і розуміння людьми один одного, воно включає в себе все  те, що в загальнопсихологічному плані визначається різними термінами і вивчається окремо.

 

Оскільки людина вступає  в спілкування завжди як особистість, тому вона завжди сприймається іншими людьми як особистість. На основі зовнішньої сторони поведінки ми, за словами  С.Л. Рубінштейна, ніби "читаємо" іншу людину, розшифровуємо її внутрішній світ, особливості особистості за зовнішніми проявами. Враження, що виникають при цьому, відіграють важливу роль, регулюючи процес спілкування. У ході пізнання іншої людини одночасно здійснюються й емоційна оцінка її, і спроба зрозуміти її логіку вчинків і хід мислення, а потім, уже на основі цього, побудувати стратегію своєї власної поведінки.

 

Таким чином, коли говорять про перцептивну сторону спілкування, то мають на увазі особливості  сприйняття не фізичних, а соціальних об'єктів, до яких відносяться формування уявлення про наміри, думки, здібності, емоції установок та ш.

 

Процеси соціальної перцепції  включають не тільки сприйняття людини людиною, а й процес сприйняття спостережної поведінки, її інтерпретацію в термінах причин поведінки і очікуваних наслідків поведінки, що сприймається; емоційну оцінку, побудову стратегії власної поведінки.

 

У загальному розумінні  соціальна перцепція — це багатофункціональний психологічний процес сприйняття іншої людини, її зовнішніх ознак, співвіднесення їх з її особистісними характеристиками та інтерпретація й прогнозування на цій основі її вчинків.

60.Психологічний вплив на іншу людину в процесі взаємодії.

Психологічний вплив  — застосування у міжособистісній взаємодії винятково психологічних засобів з метою впливу на стан, думки, почуття, дії, іншої людини.

 

До видів психологічного впливу передусім належать переконання, зараження, навіювання, наслідування, мода, чутки.

 

Переконання. Як спосіб психологічного впливу, переконання спрямоване на зняття своєрідних ^фільтрів на шляху інформації до свідомості і почуттів людини. Його використовують для перетворення інформації, котра повідомляється, на систему установок і принципів індивіда.

 

Переконання — метод  свідомого та організованого впливу на психіку індивіда через звернення до його критичного судження.

 

Здійснюючись у процесі  комунікативної взаємодії, переконання  забезпечує сприйняття і включення  нових відомостей у систему поглядів людини. Засноване воно на свідомому ставленні індивіда до інформації, на її аналізі й оцінці. Сприятливими умовами для переконання є дискусія, групова полеміка, суперечка, оскільки сформована під час їх перебігу думка набагато глибша, ніж та, що виникла за пасивного сприймання інформації.

 

Зараження. Наймасовіший спосіб інтеграції групової діяльності виникає за значного скупчення людей  — на стадіонах, у концертних залах, на карнавалах, мітингах тощо. Однією з  його ознак є стихійність.

 

 

Зараження — психологічний  вплив на особистість у процесі спілкування і взаємодії, який передає певні настрої, спонуки не через свідомість та інтелект, а через емоційну сферу.

 

Психічне зараження  здійснюється через передачу емоційного стану від однієї особи до іншої  на несвідомому рівні. Свідомість за таких умов різко звужується, майже зникає критичність до подій, інформації, що надходить з різних джерел. Психологія тлумачить зараження як неусвідомлювану, мимовільну схильність людини до певних психічних станів. Відбувається зараження через передавання психічного настрою, наділеного великим емоційним зарядом. Воно є одночасно продуктом впливу на інших енергетики психічного стану індивіда чи групи, а також здатністю людини до сприймання, співпереживання цього стану, співучасті.

 

Навіювання. В сучасних умовах застосовується досить часто, одночасно може бути одним із небезпечних інструментів маніпуляції поведінкою людини, оскільки діє на її свідомість і підсвідомість.

 

Навіювання, або сугестія, —метод впливу на психіку людини, пов 'язаний з істотним зниженням її критичності до інформації, що надходить, відсутністю прагнення перевірити її достовірність, необмеженою довірою до її джерел.

 

Ефективним навіювання буде лише тоді, коли виникатиме ефект  довіри. Джерел навіювання досить багато. Ними можуть бути знайомі і незнайомі люди, засоби масової інформації, реклама та ін. Навіювання спрямоване не до логіки індивіда, його здатності мислити, аналізувати, оцінювати, а до його готовності сприйняти розпорядження, наказ, пораду і відповідно до них діяти. При цьому велике значення мають індивідуальні особливості людини, на котру спрямований вплив: здатність критично мислити, самостійно приймати рішення, твердість переконань, стать, вік, емоційний стан тощо. Важливим чинником, що зумовлює ефективність навіювання, є авторитет, уміння і навички, статус, вольові якості сугестора (джерела впливу), його впевнені манери, категоричний тон, виразна інтонація.

 

Свідомо застосовують його в медицині (гіпноз, психотерапія). Водночас навіювання може мати і негативний вплив, ставши інструментом безвідповідальної маніпуляції свідомістю індивіда, групи.

 

Формами навіювання можуть бути: гетеро сугестія (вплив з боку) і ауто сугестія (самонавіювання). Самонавіювання належить до свідомого саморегулювання, навіювання собі певних уявлень, почуттів, емоцій.

 

Наслідування* Найпоширеніша  форма поведінки людини у міжособистісній  взаємодії. Це процес орієнтації на певний приклад, взірець, повторення і відтворення  однією людиною дій, вчинків, жестів, манер, інтонацій іншої людини, копіювання рис ЇЇ характеру та стилю життя. Саме через наслідування здійснюється процес соціалізації особистості, реалізуючись через навчання і виховання. Особливе значення воно має в розвитку дитини. Тому більшість науково-прикладних досліджень з цієї проблематики здійснюється в дитячій, віковій і педагогічній психології. У дорослої людини наслідування є побічним способом засвоєння навколишнього світу, її психологічні механізми наслідування значно складніші, ніж у дитини та підлітка, оскільки спрацьовує критичність особистості. Наслідування в дорослому віці є елементом навчання певним видам професійної діяльності (спорт, мистецтво). Проте його не можна розглядати як односпрямований рух інформації, зразків поведінки від індуктора (ко-мунікатора) до реципієнта. Завжди існує (іноді мінімальний) зворотний процес — від реципієнта до індуктора.

 

Мода — це форма  стандартизованої масової поведінки  людей, що виникає стихійно під впливом  настроїв, смаків, захоплень, які домінують  у суспільстві.

 

Мода поєднує багато суперечливих тенденцій та механізмів соціально-психологічного спілкування: ідентифікацію та негативізм, уніфікацію та персоналізацію, наслідування та протиставлення. До її особливостей належить те, що вона виявляється в усіх сферах суспільного життя, економіці, політиці, мистецтві, побуті, спорті тощо.

 

Мода дуже тісно пов'язана  зі смаками та звичаями людей. З першими  ЇЇ зближують змінність та рухливість з другими — повторюваність та усталеність.

 

Для моди характерна динамічність, постійне прагнення до швидкоплинності, новизни і водночас вона консервативна. Щось заперечуючи, відкидаючи старе, мода разом з тим претендує на роль зразка, еталона. Інакше кажучи, мода — це часткова, зовнішня зміна культурних форм поведінки і уподобань людини.

 

Чутки. Коли люди стикаються з чимось незрозумілим, але, на їх думку, важливим, вони завжди намагаються знайти відповідну інформацію, в якій було б необхідне роз'яснення. Чутка— це повідомлення, що надходить від однієї або більше осіб, про нічим не підтверджені події. Як правило, вони стосуються важливих для певної соціальної групи чи людини явищ, затор кують актуальні для них потреби та інтереси

61.Соціальна група: поняття, класифікація, структура.

СОЦІАЛЬНА ГРУПА - це певна  сукупність людей, об'єднаних за умовними або реальними ознаками в одне ціле.

 

За характером взаємозв'язків  групи можна поділити на умовні та реальні. Умовні групи об'єднуються  за певною ознакою (стать, вік, рівень освіти, вид діяльності та ін.), до них входять  люди, які реально між собою  не взаємодіють. Реальна група - це обмежена обсягом спільнота людей, між якими існують реальні стосунки взаємодії і спілкування.

 

Усі групи суспільства  з практичного погляду доцільно поділити на гіпергрупи, супергрупи, декогрупи, великі, середні, метогрупи, малі й мікрогрупи (у вітчизняній психології всі соціальні групи поділяють на великі й малі).

 

Гіпергрупи - це населення  всієї планети, Європи, Азії, Південної  Америки тощо як соціальні групи.

 

Супергрупи - населення  великих за чисельністю держав - Китаю, Індії, СІЛА, Росії та ін., а  також великих міжнародних організацій, блоків (наприклад, НАТО) тощо.

 

Декагрупи — це соціальні  групи, які відображають цілі суспільства (наприклад, України, Польщі, Франції  тощо) або спільнот окремих республік  у складі держави (Росія) чи штатів (США).

 

Великі групи - це такі спільноти людей, які виокремлюють за певними соціальними ознаками (клас, нація, прошарок, пенсіонери тощо), або реальні, чималі за обсягом та складноорганізовані спільноти людей, об'єднані спільною діяльністю (велика конфесія в конкретному суспільстві, політична партія тощо). Великі групи - це класи, соціальні прошарки, етнічні, професійні, вікові групи (нації, молодь, робітники та ін.), а також партії, суспільні рухи, спільноти великих організацій тощо. Великі соціальні групи мають свою неповторну соціальну психіку, яка регулює їхню життєдіяльність. До неї належать звичаї, обряди, традиції, специфічні форми і мова спілкування, контакти, потреби, інтереси, цінності та ін.