Психолошычний розвиток дітей трудових імігрантів

Опитування працівників-мігрантів, що проводилось науково-дослідним  інститутом, дає можливість встановити ієрархію мотивів, які зумовлюють поїздки  за кордон:

•заробіток задля поліпшення житлових умов (купівлі квартири чи побудова будинку), придбання машини або інших дорогих товарів тривалого вжитку,

•заробіток задля задоволення поточних життєвих потреб - харчування, придбання необхідних товарів повсякденного вжитку (одягу тощо);

•накопичення коштів для оплати навчання дітей у вищих навчальних закладах;

•накопичення стартового капіталу для створення власного бізнесу або розвитку своєї справи;

•мотиви нематеріального характеру (побачити світ, здобути певні трудові навички, поліпшити знання мови тощо). [13, с. 130].

Нас цікавила проблема наслідків трудової міграції. Було встановлено, що трудова  міграція є однією із причин руйнації сімейних відносин. Ще більш складною сімейною проблемою, яка переростає у соціальну, є виховання дітей мігрантів, залишених в Україні, особливо у випадках тривалої відсутності обох батьків. Як наслідок, Україна стикається з новим видом соціального сирітства, необхідністю брати під державну опіку частину дітей мігрантів.

Оцінюючи результати трудової міграції, важливо враховувати перспективи  її розвитку. Як доводять соціологічні дослідження, орієнтація на виїзд за кордон для постійного проживання більше притаманна особам, які мають досвід трудової міграції, ніж тим, хто такого досвіду не має, а з числа заробітчан - тим мігрантам, котрі частіше  і довше перебували за кордоном.

Таким чином, ми дійшли висновку, що трудова  міграція виступає фактором, що підвищує ризик еміграції. Тобто, нинішні  тимчасові поїздки на заробітки  у майбутньому можуть перетворитися  у незворотні втрати населення. При  чому ця перспектива стає більш реальною із збільшенням строків заробітчанських  поїздок, кращою адаптацією мігрантів  за кордоном, покращанням внаслідок  цього їх заробітків та умов проживання.

Проблеми трудової міграції нас  турбували переважно в аспекті  впливу цього соціального явища  на виховний потенціал сім'ї. Найважливішим  інститутом соціалізації підростаючого  покоління була і залишається  сім'я. Батьки й матері є носіями  суспільних норм, традицій, моралі, що передаються від покоління до покоління й закріплюються в  життєвому досвіді дітей.

Сучасна українська держава розуміє  важливу роль сім'ї у вихованні  майбутніх громадян-патріотів, у  яких добре розвинене почуття  національної свідомості, а також  такі особистісні риси, як духовність, висока моральна, художньо-естетична, правова, трудова, фізична, екологічна культура.

Економічні труднощі, які переживають  держава та безпосередньо сім'ї, поставили під загрозу інтелектуальний  і моральний потенціал родини. Основний свій час батьки витрачають на пошуки засобів для виживання (коштів, продуктів харчування, товарів), а не на духовне формування і розвиток дітей. За даними соціологічних досліджень, жінка, яка працює, за добу приділяє вихованню дітей 16 хвилин, а у  вихідні дні - 30 хвилин. Спілкування  батьків з дітьми зводиться переважно  до контролю за їх навчанням, а сам  контроль - до з'ясування того, які оцінки одержав. [14].

Істотно обмежені можливості соціального  оточення дитини. Значну роль у цьому  відіграли урбанізація населення, недооцінка „живого" спілкування  як у колі сім'ї, так і з ровесниками. Це призводить до того, що спосіб засвоєння  соціального досвіду з безпосереднього  перетворюється на опосередкований, внаслідок  чого значно знижується цінність набутого досвіду та рівень і можливості світосприймання. [14].

Сьогодні стало очевидним те, що тільки особа, соціально адаптована до економічної, політичної, культурно-демографічної  ситуації, здатна розвиватися інтелектуально, духовно, фізично, етично.

Трудова міграція батьків, яка перш за все своєю метою має розв'язання матеріальних питань родини, призводить до складних наслідків у розвитку дітей, які залишаються на Україні. Спостерігається тенденція перекладання батьками відповідальності за результат  виховання своїх дітей на дитячий  садок, школу, вищий навчальний заклад. [15].

2.2 Психологічні труднощі у вихованні дітей трудових мігрантів

Психологічні травми, яких зазнають діти за умов тривалої розлуки з батьками, а також спричиненого нею розриву родинних зв’язків, призводять до негативного сприйняття реалій і оточення, пошуку прихистку у молодіжних кримінальних середовищах, дитячого алкоголізму, наркоманії та проституції. Все більший відсоток дітей трудових мігрантів стають так званими „дітьми вулиці”. Окрім того, утворюється своєрідна і доволі чисельна каста утриманців – молодих працездатних людей, які, однак, вважають за краще для себе жити за надіслані їм батьками кошти. Для своїх ровесників вони стають вагомим доказом того, що заробляти гроші можна виключно за кордоном. Опитування, проведене серед старшокласників однієї з київських СШ, дало вражаючі результати: 86% респондентів не бачить свого майбутнього в Україні, а 65% випускників націлені на негайний виїзд за кордон, причому будь-яким способом. Іншими словами – формується наступне покоління трудових мігрантів. До цього слід зауважити, що виїзд цілої родини, чи возз’єднання її в країні перебування на фоні міграційних процесів – вкрай рідкісне явище, виняток, який    лише підтверджує правило. Результати численних соціологічних та психологічних досліджень впливу міграції батьків на формування молодого покоління в умовах неповної родини чи її відсутності.

 Р. Паже характеризує  дитину, яка втратила чи тимчасово  розлучена з сім'єю таким чином:  вона буде шукати ідеал, авторитет,  референтну групу, буде сама  виконувати функції батьків (заробляти  гроші, красти, просити, доглядати  за собою). Для таких дітей,  згідно з А.Холмаком, характерні відхилення в міжособистісних стосунках і навчанні, афективні поведінкові реакції, виконання невідповідних ролей. [15] Ще одним важливим аспектом виступає процес соціалізації дитини трудового мігранта  який є зазвичай напруженим і неоднозначним. Деформація, а нерідко й розрив сімейних зв’язків, призводить до послабленням контролю та опіки над дітьми. Саме тому діти трудових мігрантів утворюють «групу» ризику» у випадках, коли йдеться про певні соціальні девіації та ситуації зі станом здоров’я. Відтак маємо потребу у детальному дослідженні та аналізі проявів соціальної поведінки дітей трудових мігрантів з подальшим розробленням ефективних стратегій вирішення їх проблем. В цьому випадку актуальним бачиться метод експертних оцінок. Експертами в даному випадку можуть виступати представники МВС (дільничні інспектори, працівники служб у справах неповнолітніх); працівники соціальних агенцій, які працюють з дітьми трудових мігрантів, працівники служб у справах сім'ї та молоді; педагоги, вихователі; медичні працівники тощо.

 
Однією з основних характеристик  дітей трудових мігрантів є схильність до формування певних проблем соціально-психологічного характеру (неадекватна самооцінка, психологічна вразливість, незасвоєння  соціальних ролей в сім'ї). Пасивна  позиція дітей трудових мігрантів у шкільних колективах  гіпотетично є джерелом формування пасивної життєвої позиції в подальшому дорослому житті, свого роду відображенням рівня їх інтеграції (реальної та гіпотетичної) в соціум та комунікаційні орієнтири, а отже потребує окремого розгляду. Довга відсутність батьків в щоденному житті дитини позначається на її емоційному стані. Особливо гостро відчуває дитина відсутність матері, в наслідок чого виникає загроза  виникнення синдрому емоційної депривації. Останній є результатом браку істинної стійкості у житті людини, позбавленої в дитячому віці належної емоційної підтримки, яку неможливо компенсувати за рахунок подарунків чи фінансового забезпечення. Визначення рівня тривожності, вразливості та інших психологічних характеристик потребує втручання психолога, зокрема, важливим тут бачиться психологічне тестування. 

 
Водночас, варто підкреслити, що наслідки соціалізації за умов відсутності таких  впливових агентів соціалізації як сім'я в цілому і батьки, зокрема, можуть виявитися уже в дорослому  віці, наприклад, проблемами у налагодженні емоційних зв’язків з іншими людьми, у почуттях невпевненості та ненадійності. Тож навіть у випадку, коли особливих  девіацій в соціальній поведінці дитини трудового мігранта  не виявляється, слід враховувати потенційну загрозу їх виникнення в подальшому житті. Крім того, важливим бачиться виявлення «компенсуючих» чинників соціалізації, тобто тих її агентів, які виконували ( в тій чи іншій мірі успішно) функцію батьків; зокрема, дослідити ефективні форми та методи діяльності соціальних агенцій, скерованих на підтримку дітей, чиє середовище соціалізації є не зовсім благополучним.  В цьому випадку  повноцінність дискурсу передбачає однозначну необхідність занурення у процесуальний контекст, який  можна зрозуміти лише з урахуванням суб’єктивної інтерпретації самими учасниками процесу власного життєвого досвіду.

2.3 Соціально-психологічна робота із дітьми з сімей трудових мігрантів

В умовах, що склалися в сучасному  українському суспільстві традиційні  зміст, форми і методи навчально-виховного процесу не забезпечують виконання загальноосвітніми навчальними закладами у достатній мірі соціального замовлення: формування соціально активної , всебічно розвиненої особистості. Поява нового типу сімей трудових мігрантів зумовлює ризик виникнення педагогічної занедбаності дітей вже у молодшому шкільному віці, тому виникає потреба у запобіганні цього явища для забезпечення виконання соціального замовлення і всебічного гармонійного розвитку усіх молодших школярів.

Ефективність процесу  запобігання педагогічної занедбаності залежить від забезпечення необхідних соціально-педагогічних умов. У нашій  роботі основними соціально-педагогічними  умовами попередження педагогічної занедбаності розглядаємо: налагодження системи соціально-педагогічної роботи школи із запобігання занедбаності, допомога дистантним сім’ям трудових мігрантів у створенні педагогічно-доцільних взаємин та сприятливого психологічного мікроклімату, взаємодію виховних інститутів у попередженні педагогічної занедбаності дітей із дистантних сімей.

Реалізацію вищезгаданих соціально-педагогічних умов запобігання  педагогічної занедбаності молодших школярів з дистантних сімей вбачаємо у правильній організації соціально-педагогічної роботи з дітьми, батьками і опікунами з дистантних сімей. Необхідно налагодити соціально-педагогічну підтримку  школярів під час навчально-виховної роботи, проводити позаурочну та позакласну роботи з ними, залучати їх до позашкільної роботи спрямованої на запобігання педагогічної занедбаності. У процесі запобігання педагогічної занедбаності різні важливу роль відіграє соціально-педагогічний супровід дистантних сімей, соціально-психологічна підтримка як дітей так і їх батьків та опікунів.

Процес запобігання педагогічної занедбаності дітей молодшого шкільного  віку з дистантних сімей, виступає складовою загальної системи роботи навчально-виховних закладів, державних і громадських організацій, яким належить вирішувати цю проблему, і водночас є самостійною системою йому притаманні певні структурні компоненти та внутрішні зв’язки елементів цілісної системи: мета, основні завдання, принципи; зміст, форми і методи; функції профілактичної діяльності; рівні соціально-педагогічного впливу.

Завдання принципи, зміст, форми та методи соціально-педагогічної роботи з запобігання занедбаності залежать від того, з ким вона здійснюється з дітьми чи їх батьками та опікунами.

При запобіганні педагогічної занедбаності, необхідно враховувати  наступні принципи цього процесу: принцип  цілеспрямованого створення емоційно збагачених виховних ситуацій; принцип  особистісно-розвиваючого спілкування; принцип використання співпереживання  як психологічного механізму виховання  особистості;  принцип систематичного аналізу своїх та чужих вчинків. Основними принципами налагодження ефективної взаємодії з батьками та опікунами є принципи демократизму, гуманізації, педагогізації, ретроспективності, рівноправності, конструктивності, оптимізму, безпечного діалогу.

Зміст соціально-педагогічної роботи із запобігання педагогічної занедбаності передбачає реалізацію основних функцій цього процесу діагностично-прогностичної, організаційно-діяльнісної, координуючої та корекційно-реабілітаційної

Тому основними напрямками соціально-педагогічної роботи з дистантними сім’ями молодших школярів були такі: діагностичний, прогностичний, профілактичний, корекційний, реабілітаційний.

Педагогічна діагностика  полягала у вивченні особистості  дитини, при чому не лише у визначенні рівня її вихованості, навченості, розвиненості, а й у з’ясуванні індивідуальних особливостей дитини її психічних властивостей та станів, зокрема, характеру, темпераменту, здібностей, поглядів, переконань, інтересів, мотивів поведінки та діяльності, настроїв, станів, а також вивчені умов виховання дитини в сім’ї, ставлення до дитини батьків, опікунів та інших родичів, стилю виховання у сім’ї, рівня педагогічної культури сім’ї.

Педагогічна профілактика занедбаності здійснювалася за допомогою  створення необхідного виховного середовище та системи виховних впливів на дитину, передбаченні можливих труднощів у навчанні, виявленні недоліків у розвитку та вихованні, відхилень у поведінці та своєчасному проведенні необхідної соціально-педагогічної роботи з такими дітьми.

Психолого-педагогічна корекція – сукупність спеціальних психолого-педагогічних впливів на особистість дитини, у  якої виявлено ознаки занедбаності з  метою її відновлення у якості суб’єкта спілкування, діяльності і  самосвідомості спрямовувалася на перевиховання, формування позитивного ставлення до навчання, подолання проявів агресивності, ворожості, тривожності, розвиток пізнавальних процесів, подолання негативних проявів у моральній свідомості та поведінці та формуванні адекватних ставлень до себе, навколишнього світу та інших людей.

Основними засобами педагогічної корекції дисгармоній розвитку, емоційної  нестабільності, нерозвиненості довільності  поведінки були такі: розуміння, співчуття  педагога, зняття напруження, раціоналізація навчально-виховного процесу, вирівнювання культурно-освітніх можливостей дітей.