Психолошычний розвиток дітей трудових імігрантів

Спостережливі батьки швидко помічають зміну внутрішнього стану дитини, відчувають її реакцію  на слово, вчинок, подію. А все це має велике значення для взаєморозуміння.

Бути  спостережливим і уважним до дитини зовсім не означає, що треба слідкувати за кожним її кроком, постійно вимагати, щоб вона обов'язково вам звітувала. Це буде ускладнювати взаємини з дитиною  і з часом викличе в неї  негативне ставлення до батьків. Довідуватись про все, чим живе малюк, найкраще у невимушеній розмові, яка виникає випадково [6].

Відчувати зміни душевного стану дитини, прагнути зрозуміти їх причини - найперша умова успішного застосування всіх педагогічних прийомів. "Усі дорослі  були спочатку дітьми, тільки мало хто  з них про це пам'ятає", - зауважував Антуан де Сент-Екзюпері. І справді, як часто не вистачає дорослим спогадів власного дитинства, щоб на хвилину  стати на місце дитини, розібратись у мотивах і і вчинку [8].

В.О. Сухомлинський був глибоко переконаний  у цьому і образно роз'яснював  вихователям: "Дорослий випадково  потрапив у світ дитинства, світ з  іншими життєвими нормами, з іншими поглядами, навіть з іншою мовою, - потрапив і зразу намагається  ввести в незрозумілому для себе світі свої порядки; населення світу  дитинства не розуміє, що хоче від  нього цей дивний мандрівник, а  він сердиться, "виходить із себе", "аборигени" тільки плечима знизують: що йому треба?" [2].

Не  тільки в дорослих, а й у дітей  є право на свій внутрішній світ, і батьки, спілкуючись з ними, повинні завжди пам'ятати про  це.

Інколи, розмовляючи з батьками про необхідність чуйності й тактовності в поводженні з малюками, чуємо категоричну  відповідь: "Дитина в такому віці ще й не знає, що таке такт". Справді  ваш син чи донька не знає, що таке такт, але добре відчуває, якщо дорослі перейшли міру тактовності.

Неодмінною  ознакою педагогічної культури батьків  є їхнє вміння володіти словом - "найтоншим  інструментом людського виховання". Але чи завжди вміють дорослі розмовляти з дітьми? Скажемо відверто, небагато дорослих уміють розмовляти з дітьми. Одні батьки єдино можливим вважають повчальний тон; інші - будь-яку провину різко засуджують; деякі - засвоюють поблажливо-іронічну манеру.

Як  саме розмовляти? Ні в якому разі не починати з грубих, різких слів, з "остаточних" висновків: "Я все  знаю! Це ти винний!" Діти в таких  випадках або затято мовчать, або  вперто заперечують. Злість, роздратування, вплив поганого настрою найбільше позначаються на тоні розмов. Здавна відомий вислів "Крик - ознака безсилля". Якщо у вашій родині спілкування, на превеликий жаль, відбувається на підвищених тонах, крик став для дитини звичним, то незабаром настане той страшний час, коли у відповідь на свій крик ви почуєте з дитячих вуст грубі, жорстокі слова. Криком, бійкою, придушенням активності дитини ніколи не виховати справжню людину, а роз'ясненням, переконанням, гумором, особистим прикладом можна не тільки виховувати, а й перевиховувати педагогічне занедбаних дітей. Звичайно, у кожної сім'ї будуть свої прийоми виховання : де тверде слово, де послідовні докази, а де й жарт [9].

Не  менш важливими у розмові є  інтонація, жести, міміка. Справжній вихователь, писав А.С. Макаренко, коротку фразу "Іди сюди" повинен вимовляти з 15-20 відтінками. І в сім'ї дозвіл та заборона мають бути не лише вмотивованими, а й виявлятися в різних формах та інтонаціях. Наприклад, заборона може звучати як вимога, наказ, розпорядження, попередження, догана, вказівка, рекомендація, осуд, повчання, наполягання, докір, пропозиція і т.п.

Цікаво, як англійський драматург Бернард  Шоу підкреслював силу живого слова: "Є п'ятсот способів сказати  слово "так" і п'ятсот способів сказати слово "ні", а для  того, щоб написати ці слова, є тільки один спосіб" [5].

Усі батьки вимагають, щоб діти слухались, поважали, а от вислухати дитячі розмови і виправдовування вміють далеко не всі люблячі батьки. Особливо тягнуться до розмов з батьком чи матір'ю діти 7-10 річного віку, та часто вони чують у відповідь: "Усе це дурниці", "Так-так, ти ніколи не винний..." Чи варто тоді дивуватися, що в підлітків і старших учнів нерідко згасає інтерес до батьків, як цікавих співрозмовників.

Наслідуючи  батьків, дитина поступово засвоює  стиль сімейних розмов, навчається користуватися словом у різних ситуаціях. Розвиваючи в молодших школярів уміння користуватись словом, слід мати на увазі такі поради швейцарського  мислителя Догана Каспара Лафатера: "Хочеш бути розумним, навчись розумно запитувати, уважно слухати, спокійно відповідати і закінчуй говорити, коли нічого більше сказати" [1].

Отже, батьки повинні навчитися вдумливо і тактовно користуватися словом, щоб зміст і форма висловлювань по-справжньому впливали на дитяче світорозуміння, щоб за словом ішло діло.

Молодші школярі в усьому прагнуть до наслідування. Для них не може бути нічого кращого, як мати перед очима прекрасний взірець. Мабуть, немає батьків, які б не розуміли цього. Але в щоденному  житті доводиться частенько бачити, як малюк не в силах розібратися, чому мати забороняє те, що робить сама, чому батько говорить одне, а робить інше. "Все моральне виховання  дітей, - твердив Л.М. Толстой, - зводиться  до морального прикладу. Живіть добре, або хоч намагайтеся жити добре, і ви в міру ваших успіхів у  доброму житті добре виховаєте  дітей... Люди найбільш сприятливі до наслідування в дитячому віці. Ось чому першим принципом виховання є: виховуй  сам себе; і перше правило, яке  треба виконувати, щоб оволодіти  волею дитини, - оволодіти своєю" [10].

Найкращим висновком будуть переконливі слова  А.С. Макаренка: "Найбільш правильні, розумні, продумані педагогічні  методи не дадуть ніякої користі, якщо загальний тон вашого життя поганий. І навпаки, тільки правильний загальний  тон підкаже вам і правильні  методи поводження з дитиною і  насамперед правильні форми дисципліни, праці, свободи, гри... і авторитету" [3].

1.3 Вплив батьківського  авторитету на виховання дітей

Важливою  умовою успішного виховання дітей  є авторитет батьків. Під авторитетом  батьків слід розуміти вплив батька і матері на дітей, заснований на повазі і любові до батьків, до їх життєвого  досвіду.

Бути  батьками приємно, але й відповідально. Перефразовуючи слова Й.В. Гете, можна  сказати, що призначення батьків  в тому, щоб піраміда життя дітей, основу якої було закладено попередніми поколіннями, піднеслась як можна вище. Гарна батьківська сім'я - фундамент гарної сім'ї дочки чи сина. В хороших батьків найчастіше ростуть хороші діти. Саме від батьків в першу чергу залежить, якими виростуть їх діти, яку лінію поведінки виберуть, яким змістом наповнять своє життя. Аномалії в поведінці підлітків і юнаків, як правило викликані прогалинами сімейного виховання. Якщо підліток бачить відкриту ворожнечу між батьками, якщо на його очах сім'я розвалюється, таке "домашнє вогнище" тільки озлоблює [7].

Людина  на своєму життєвому шляху зустрічає  багато людей, які впливають на неї, передають свій життєвий досвід, погляди, звички, в той чи інший проміжок життя навіть стають її ідеалом. Часто  кумирами дітей і підлітків стають герої улюблених книг, кінофільмів. Але, варто погодитись, найперші, найголовніші впливові життєві приклади - батьки.

Великий вклад в педагогічну науку  і в розуміння ролі авторитету батьків в вихованні дітей  вніс А.С. Макаренко. Аналізуючи досвід сімейного виховання, А.С. Макаренко  прийшов до висновку: далеко не всі  батьки розуміють значення авторитету в вихованні дітей і далеко не завжди педагогічне правильними  будуть дії і вчинки по встановленню авторитету [11].

Розрізняють такі види авторитету:

Авторитет придушення- Особливо страждають ним батьки. З будь-якого приводу такий батько сердиться, підвищує голос, а нерідко хапається і за ремінь. При такому батьківському терорі положення матері в сім'ї зводиться до нуля, діти виростають або затурканими, безвільними, або самодурами, які мстять за своє пригнічене дитинство.

Авторитет чванства - батьки вихваляються своїми заслугами на кожному кроці, високомірні у стосунках з іншими людьми. Як правило, діти починають чванитися перед своїми товаришами: "Я скажу своєму батькові, він тобі дасть" або "А ти знаєш хто мій батько?" і т.п. При такому авторитеті діти виростають хвастливими, не вміють самокритично віднестись до своєї поведінки.

Авторитет педантизму - батьки тримають дітей  в покорі на наказах, розпорядженнях. В сім'ї не радяться з дітьми, не рахуються з їхніми думками. Діти з таких сімей не вміють проявляти  самостійність, ініціативу, постійно чекають  розпорядження дорослих або чинять опір вимогам дорослих.

Авторитет резонерства- при якому батьки буквально заїдають дитяче життя безкінечними повчаннями і напутливими розмовами. З будь-якого приводу батьки починають довгі і нудні розмови, іноді одні і ті ж. Діти звикають до них, не реагують на них, часто оздоблюються і перестають слухати та поважати батьків.

Авторитет любові - найрозповсюдженіший вид помилкового авторитету. Багато батьків впевнені: щоб діти слухали, потрібно, щоб вони любили батьків. А як це заслужити? Необхідно показати дітям свою батьківську любов, думають вони. Для цього батьки без всякої міри говорять ніжні слова, цілують дітей, пестять. В такому середовищі в дітей виховується сімейний егоїзм. Дитина скоро починає розуміти, що батька і маму можна легко обдурити, все в них випросити, показавши як ти їх любиш. В таких сім'ях виростають люди з холодним серцем. Терплять від такого виховання в першу чергу самі батьки.

Авторитет доброти- де дитяча слухняність купується добротою батьків, їх поступливістю, м'якістю. Батько і мама виступають перед дитиною як добряки, які все дозволяють, нічого для неї не жаліють. Батьки бояться конфліктів в сім'ї, вони за мир навіть з великими жертвами. В такій сім'ї діти дуже швидко починають командувати батьками.

Авторитет підкупу - найаморальніший авторитет, коли слухняність дитини купується  подарунками і різними обіцянками. Особливо важкі наслідки такого авторитету в сім'ях, де немає злагоди між  батьком і мамою, де виникла конфліктна ситуація. В таких сім'ях батьки задобрюють дитину з метою перетягнути її на свій бік. Дитина користується цим, але поступово перестає поважати і батька, і маму. Виростає людина, яка нічого не зробить за власним бажанням, яка навчена пристосовуватись, бути там, де більше платять, де вона буде мати більше зиску [11].

Яким  повинен бути справжній батьківський авторитет, на якій основі він повинен  будуватися? На це питання відповів А.С. Макаренко, життя підтвердило  справедливість його висновків: "Головною основою батьківського авторитету тільки і може бути життя і праця батьків, їх поведінка" [3].

Таким чином, основний зміст авторитету старших  в сім'ї полягає в тому, що батьки своїми думками, працею дають дітям  гідний приклад поведінки, поряд  з дитиною знаходиться людина, якою вона "дорожить, гордиться як зразком моральності".

Наведемо  принципи створення батьківського  авторитету:

- ставлення до дітей не повинно  бути авторитарним і деспотичним;

- вияв батьківської любові не  повинен бути надмірним, бо  це тільки завдає дітям шкоди;

- батьки мають бути для дітей  прикладом у всьому;

- до кожної дитини потрібно  здійснювати індивідуальний підхід;

- треба любити дітей, поважати  їх гідність, бути справедливими  і тактовними у стосунках з  ними;

- як би не були батьки завантажені,  вони повинні знаходити час  для сердечного спілкування з  дітьми, яке не можна нічим  замінити;

- батькам важливо пам'ятати своє  дитинство - тоді зрозумілішими  будуть власні діти, те, що викликає  у них повагу до дорослих.

Отже, найголовнішими умовами успішного  сімейного виховання ми вбачаємо:

а) сім'я -- міцний і дружний колектив;

б) інтереси членів сім'ї перебувають  у гармонійній єдності з інтересами суспільства;

в) повна сім'я -- важлива умова успішного  виховання дітей;

г) єдність вимог з боку батька і  матері;

д) наявність у батьків почуття  відповідальності за виховання дітей;

е) дотримання батьками норм і правил співжиття;

є) атмосфера взаємного довір'я, дружби, доброзичливості;

ж) використання порад А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського у сімейному  вихованні.

 

2. Соціально-психологічні проблеми виховання дітей трудових мігрантів

2.1 Загальна характеристика виховання у сімях трудових імігрантів

Сім'я є джерелом і основною ланкою передачі дитині соціально- історичного досвіду, перш за все, емоційних і ділових відносин між людьми. Втрата сім'ї - важка трагедія в житті дитини, яке залишає глибокий слід в її особистісному розвитку та подальшому житті.

           На сьогоднішній день існує недостатність вивчення і обґрунтування впливу тривалого розриву батьків за кордоном на розвиток дитини. Спостерігається відсутність системи роботи із даною категорією дітей, відсутність чіткої законодавчої бази, з боку держави, яка б захищала дітей українських трудових мігрантів.

Трудова міграція — це міграція осіб, що внаслідок погіршення економічної ситуації виїжджають на певний час за межі своєї батьківщини для того, щоб влаштуватись на роботу та матеріально забезпечувати сім'ю або робити заощадження для свого існування після повернення з-за кордону.

Незважаючи на різноманітність  оцінок масштабів трудової міграції, всі дослідники засвідчують, що поїздки  на заробітки за кордон набули широкого розповсюдження, стали типовим для  багатьох українців джерелом доходів, мають завдяки цьому велике суспільно-політичне  і соціальне значення.

Проаналізувати причини трудової міграції, було встановлено, що вони носять майже виключно економічний характер. Проте якщо на початку 90-х виїзди на заробітки за кордон зумовлювалися зупиненням підприємств, багатомісячними затримками з виплатою заробітної платні, зростаючим безробіттям, то нині їхньою метою у більшості випадків є підвищення добробуту, вирішення житлового питання, фінансування навчання тощо.