Психолошычний розвиток дітей трудових імігрантів

Зміст

Вступ

1. Сім'я як виховний колектив

1.1 Роль сім'ї у вихованні дітей. Зміст, засоби та труднощі сімейного виховання

1.2 Умови успішного виховання дітей в сім'ї

1.3 Вплив батьківського авторитету на виховання дитини

2. Соціально-психологічні проблеми  виховання дітей трудових мігрантів

2.1 Загальна характеристика виховання  у сімях трудових імігрантів

 

2.2 Психологічні труднощі у вихованні  дітей трудових мігрантів

 

2.3 Соціально-психологічна  робота із дітьми з сімей  трудових мігрантів 

 

2.3 Експериментальне дослідження  соціальної активності та сфери  інтересів дітей трудових мігрантів

Висновки

Список  використаної літератури

 

                                                               Вступ

Сім'я - є однією з найдавніших і стійких  соціальних спільностей. Виникнувши на зорі людства, вона пройшла через  багатовікову історію і збережеться  в майбутньому.

Все, що є в нашому характері, все, що ми беремо з собою в своє доросле  і самостійне життя, - закладено в  нас перш за все в сім'ї, в години сімейного спілкування, сімейного  дозвілля. Звичайно, світ людини формують і школа, і вулиця, і театр, і  книга... Але саме сім'я є тим  первинним середовищем, де проходить  становлення особистості, де ми дістаємо перші відомості про багатообразність і складність оточуючого нас світу, про добро і зло, де формуються наші звички і вміння, наші погляди  і життєві плани, потреби і  здібності.

Спілкування з найближчими людьми духовно  звеличує нас, зміцнює віру в себе, впевненість в правильності вибраної життєвої позиції, всиляє життєвий оптимізм, відкриває в людині кращі душевні  якості.

Сім'я  завжди буде основою життя людини, джерелом її щастя. Батьки щасливі дітьми, діти щасливі батьками - такий природний  взаємозв'язок. Душевна близькість дітей і батьків - це і є багатство  сім'ї. Для кожної матері, для кожного  батька найбільше щастя в житті - побачити своїх дітей людьми, гідними  високого звання Людини. Сім'я - могутня  творча сила. Вона покликана утверджувати все добре, ніжне в людині, бути сховищем від всіх життєвих незгод.

Але нажаль сьогодні ми можемо спостерігати різноманітні труднощі у вихованні дітей у сімях особливо виразно це проявляється у сімях трудових мігрантів де діти залишаються на тривалий час без батьківської опіки. Від’їзд батьків на заробітки по-різному впливає на дітей, але найчастіше – негативно. За даними дослідження, тривале перебування батьків за кордоном є причиною погіршення поведінки дітей. Щодо переліку проблем, яких можна було б уникнути, якби батьки, або один з них не виїхали на заробітки, то серед них виділяють такі: як шкідливі звички, зниження успішності у школі, стреси, безвихідні ситуації, неадекватна самооцінка, замкнутість, нерішучість, брак ласки, батьківського тепла, повноцінного виховання, любові .

Актуальність даної теми полягає у тому що із кожним днем все більше дітей зазнають соціального сирітства. На сьогоднішній день ще недосконало було досліджено проблематику впливу  міграці батьків на наслідки виховання дітей та труднощі з якими вони стикаються  житті, їхньої соціалізації у майбутньому.

Мета курсової роботи : Дослідити негативний вплив на виховання дітей з сімеї трудових мігрантів.

Об'єктом курсової роботи: є загальні принципи успішного виховання у сімї

Предметом курсової роботи: Визначити психологічні труднощі у вихованні та розвитку дітей у сімях трудових мігрантів.

Робота  складається з двох розділів, вступу, висновків, списку використаної літератури.

 

 

 

1. Сім'я як виховний колектив

1.1 Роль сім'ї у вихованні дітей. Зміст, засоби та труднощі сімейного  виховання

Сімейне виховання має свою специфіку, свої особливості. Система виховних відносин у сім'ї характеризується природною  близькістю між вихователями і вихованцями, любов'ю між батьками і дітьми. Вся атмосфера родинного життя  сама по собі доконечно формує у  дітей ті чи інші звички, потреби, риси характеру, певне ставлення до своїх  обов'язків. Властиві здоровому сімейному  колективу почуття взаємної поваги, довіри, взаємного піклування між  чоловіком і жінкою, батьками й  дітьми, братами і сестрами, створюють  найсприятливіші умови для здійснення сім'єю своїх виховних функцій.

Звичайно, сімейне виховання не може замінити собою суспільного виховання, якому  належить провідна роль у підготовці молодого покоління до життя і  праці, у формуванні повноцінної  особистості. Однак і суспільне  виховання не може бути успішним без  повноцінного сімейного виховання. Ці дві сфери виховного процесу  в сучасному суспільстві, взаємно  доповнюючись і збагачуючись, становлять єдине ціле.

Роль  сім'ї у вихованні дітей -- велика і відповідальна. Батьки є першими  вихователями, які зміцнюють і  загартовують організм дитини, розвивають її мову і мислення, волю і почуття, формують її інтереси, прагнення, смаки, здібності, виховують любов до знань, допитливість, спостережливість, працьовитість. Сім'я в доступних їй межах  і формах здійснює завдання розумового, морального, естетичного і фізичного  виховання дітей, дбає про їх гармонійний  розвиток.

Зміст сімейного виховання: моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне  виховання. Реалізуючи ці напрямки змісту, особливу увагу слід приділити вихованню  у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу.

Засоби  сімейного виховання:

а) вплив атмосфери сімейного життя, її трудового укладу, громадянської  зрілості, культури взаємовідносин;

б) використання трудових традицій сім'ї;

в) організація життя дитини в сім'ї: режим, обов'язки, вимоги, участь дітей  в домашній роботі, піклування про-навчальну  діяльність школяра;

г) організація дозвілля дітей.

Труднощі  і недоліки виховання дітей у  сім'ї:

а) неповна сім'я;

б) погані житлові умови;

в) недостатнє матеріальне становище;

г) невміння батьків знаходити адекватні  вікові дитини прийоми і методи виховання;

д) неузгодженість виховного впливу дорослих членів сім'ї.

Особливо  велику роль відіграє сім'я у вихованні  почуттів дитини. Повсякденні життєві  ситуації, що виникають у сім'ї, багатогранність  взаємин між членами сім'ї, щирість  почуттів і різноманітні форми їх вияву, зацікавлена реакція на найдрібніші  деталі поведінки дитини -- все це створює найсприятливіші умови  для емоційного і морального розвитку, підготовки дітей до самостійного виконання  у майбутньому функцій батька чи матері, які в ніяких інших  обставинах, крім сім'ї, створити неможливо.

Це  дозволяє зробити висновок про те, що сім'я не просто важливий, а й  необхідний, незамінний, глибоко специфічний  фактор соціалізації особистості. Протягом всього життя людини сім'я є найважливішим  компонентом мікросередовища, а  для дитини, особливо в перші роки її життя, вплив сім'ї домінує  над усіма іншими впливами, значною  мірою визначаючи весь життєвий шлях дитини у майбутньому.

1.2 Умови успішного виховання дітей в сім'ї

У журналі "Сім'я і школа" директор однієї з шкіл Архангельської області  писав про дітей, які виховувались у хороших сім'ях: - "Відверто кажучи, мені б дуже хотілося сказати, що такими їх виховала школа. Але будемо об'єктивні: школа, враховуючи специфіку, все-таки переконує, повчає, а сім'я - це практична  школа моралі. І якщо в сім'ї  здоровий клімат, і діти виховуються  особистим прикладом батьків  у дусі високих моральних начал, за майбутнє молодих громадян можна бути спокійним" [1].

Ми  думаємо, що добрі сімейні взаємини зовсім не виключають розбіжностей думок, сутичок. Але в гарній, дружній  сім'ї вони розв'язуються без роздратувань, без приниження людської гідності дорослих і дітей, за будь-яких обставин тут  не буде крику, взаємних образ, люди поважатимуть думку одне одного, цінуватимуть авторитет  батька і матері, дідуся і бабусі.

Тон сімейного життя - це наслідок дії  багатьох факторів: морального рівня  батьків, характеру взаємин між  членами сім'ї, культури домашнього побуту, організованості сімейного  колективу, його традицій тощо [5].

Педагогічний  клімат багато в чому визначається нашою любов'ю до дітей. Як любити дітей? Багато пристрасних, переконливих слів написано з цього приводу. Про  це писатимуть і наступні покоління, адже "людину ми творимо любов'ю - любов'ю батька до матері і матері до батька, любов'ю батька і матері до людей, глибокою вірою в красу і гідність людини" [3]. Чудові діти виростають у тих сім'ях, де батько і мати по-справжньому люблять і поважають людей. Відразу видно дитину, в якої батьки глибоко, сердечно, красиво, віддано люблять одне одного. У цієї дитини мир і спокій в душі, глибоке душевне здоров'я, щиросерда віра в добро, віра в красу людську,

Віра  в слово, тонка чутливість до тонких засобів впливу - доброго слова  і краси [2]. Так писав про найважливіший стрижень батьківської педагогіки В.О. Сухомлинський. Любов до дітей - величезна перетворююча сила. Але вона може бути і головною причиною невдалого виховання дітей, коли до них не ставляться розумні вимоги. Таку любов у народі називають "сліпою". На жаль, у сучасних сім'ях це повторюване явище. Деякі батьки вбачають любов до дітей у тому, щоб віддати їм найкращий шматок, створювати для них за будь-яку ціну найліпші умови.

У свій час Януш Корчак, говорячи про таке ставлення батьків до дітей, з обуренням писав: "Отже, все дозволити? Нізащо: з нудьгуючого рабами зробимо знудженого тирана. А забороняючи, ми як-не-як гартуємо волю, хоча б у напрямі самоприборкання і самообмеження. І це хоч чогось та варте, хоча б як однобічна підготовка до життя. Дозволяючи ж дітям "усе", догоджаючи їхнім забаганкам, остерігаймось, щоб не придушувати справжніх бажань. Там ми ослаблювали волю, тут її отруюємо" [4].

Зустрічаються і такі сучасні сім'ї, у яких діти відчувають дефіцит батьківської любові. Це зовсім не означає, що в цих сім'ях діти занедбані, що їм не купують іграшки, смачну їжу. Навпаки, вони можуть мати все, що потрібно для нормального  фізичного і розумового розвитку, але не відчувати уваги, тепла, довір'я  батьків.

Їжа, одяг і сон самі по собі не можуть породити в дітей почуття любові і вдячності. Відмовляться батьки утримувати своїх дітей, про них потурбується держава.

У книжці Януша Корчака "Як любити дітей" є такі проникливі рядки: "Чи земля вдячна сонцю за те, що воно світить? Чи дерево вдячне зернині, що з неї виросло? Чи соловейко співає матері, яка вигріла його грудьми? Чи ти віддаєш дитині те, що взяла від батьків, чи тільки позичаєш, щоб віддати назад, старанно записуючи і підраховуючи відсотки? Хіба любов - це заслуга, що за неї ти вимагаєш плати?". Ми любимо дітей і у відповідь чекаємо дитячої любові. А за що діти люблять своїх батьків? Тільки за те, що вони батьки? Від любові дітей до батьків багато в чому залежить мікроклімат сім'ї. Зігрітий любов'ю батьків, малюк прагне тішити батьків своїми успіхами, зберігає оптимістичний настрій, впевненість, відчуває потребу ділитися з рідними найпотаємнішим. Найважливіше і найважче у ставленні до дітей - знайти міру, щоб ніжність не перетворилася в пестощі, розумні вимоги - у суворий педантизм, щоб турбота про комфорт не сформувала в дітей споживацькі погляди [4].

У сім'ях, де виховується кілька дітей, особливий мікроклімат. Діти дружні, подільчиві, товариські. Якщо росте  одна дитина, її, як правило, надмірно пестять. А.С. Макаренко застерігав батьків: "Єдина дитина дуже скоро стає центром сім'ї. Піклування батька і  матері, зосереджені на цій дитині, звичайно перевищують корисні норми". Щоб виховання однієї дитини в  сім'ї було повноцінним, слід будувати взаємини так, щоб малюк не помічав  надмірної уваги до себе, не звикав, що все найкраще тільки йому. Батьки повинні уникати непотрібних  примовлянь: "Ти ж у мене один єдиний, ти ж для мене все на світі..." Зростаючи у такій атмосфері, маленький школяр швидко усвідомлює свою виключність, і для безвільних батьків може стати малим тираном [3]. Спокійна, трудова атмосфера взаємної турботи, вимогливості дозволить і в однодітній сім'ї виховати прекрасних чуйних дітей.

Говорячи  про тон сімейного життя, не можна  забувати про чуйне ставлення  до найстарших членів родини - бабусі й  дідуся. Нерідко у сім'ях з легкої руки деяких молодих батьків вкорінюється зневажливе ставлення до думок, порад  дідусів і бабусь. А вони ж пройшли  великий життєвий шлях. Нерідко чуєш від батьків: "Ви не знаєте, який у  нашої бабусі важкий характер, вона нам тільки заважає виховувати дітей". У таких випадках, мабуть, треба  і до себе бути критичним. Може й вам тепер не вистачає витримки, адже був час, коли бабуся була конче потрібна і тоді не заважала. Спробуйте підрахувати, скільки щоденних турбот припадає на долю таких бабусь і дідусів, які "нічого не роблять", а тільки доглядають за домівкою. Деякі батьки повністю перекладають на діда з бабою і виховання своїх дітей. Ви ж на роботі спокійно працюєте, бо впевнені, що вдома все гаразд. То, можливо, слід критичніше поставитися до своїх висновків про бабусину працю, її внесок у тепло і спокій домашнього вогнища [5].

У молоді роки ми мало замислюємось над  власною старістю, та нам і важко  це уявити. В одному можна бути впевненим, якщо змалку дитина відчуватиме, з якою повагою, чуйністю ви ставитесь до своїх  батьків, це обов'язково позначиться  і на ставленні до вас у зрілі  роки.

Однією  з найважливіших якостей батьків-вихователів  є вміння спостерігати. Не просто дивитись на дитину і прискіпливо наглядати  за нею, а уважно і доброзичливо придивлятись до її поведінки, помічати зміни настрою, прагнути об'єктивно зрозуміти мотиви вчинків, не робити поспішних висновків, а узагальнювати в думці результати багатьох спостережень [7].

Звертаючись до батьків, Януш Корчак говорив: "Виховання дитини - це не мила забава, а справа, в яку слід вкласти зусилля безсонних ночей, капітал тяжких переживань і багато думок..." [4].