Психологія важкої дитини

Діти з порушеннями поведінки в основному походять з родин, що мають принаймні чотирьох або п'ятьох дітей. Причини того, чому в таких випадках діти особливо схильні до ризику, поки недостатньо ясні. Цей ризик, мабуть, обумовлений ускладненням проблем виховання відразу кількох дітей і якоюсь мірою більшою ймовірністю розбіжностей у великій родині. До цього можна додати, що, як показано в цілому ряді досліджень, великі сім'ї найчастіше живуть в поганих умовах, в тісних будинках і стикаються з фінансовими труднощами.[ 11: 278]

Батьки - невротики  виховають свою дитину невротиком, якої  б системи виховання вони не дотримувалися. Ця приказка психологів, на жаль, навіяна реальним життям, хоча і звучить песимістично. Адже коли світовідчуття дорослих забарвлене тяжкими передчуттями, а уява - тривожними очікуваннями, вони не тільки оточують свій побут парканом всіх і всіляких побоювань, але й перетворюють своїх дітей в «посудина для проекції власного несвідомого». Так що «м'яко забиті», за висловом П.Ф. Лесгафта, діти виростають чимось схожими один на одного[7]

Це доводить також приказку, яку дуже часто використовують психологи на лекціях: «Нечего на зеркало пенять, коль рожа кривая». Тобто, які батьки, такі і діти, і тут ти вже нічого не поробиш. Якщо батьки важкі, такими будуть і діти.

Але також вітчизняні психологи та багато сучасних іноземних вчених заперечують вирішальний вплив на поведінку важких дітей генетичного фактору, спадковою обтяженістю їх свідомості та дій. Природні передумови певних особливостей психіки, звичайно, мають місце. Але діють вони не прямо, а через соціальні фактори. Між іншим багато вчителів вважають, що це не так. Вони пов’язують появу важких дітей зі спадковістю. Подібні твердження свідчать про недостатню педагогічну грамотність та вмілість таких вчителів, небажання серйозно розібратися в проблемі и витратити більше часу на важкого учня. [12: 6]

Основні причини труднощів  у вихованні окремих учнів  в неправильних відносинах у сім’ї, в прорахунках школи, ізоляції від товаришів. В середовищ ній дезадаптації взагалі, в намаганнях ствердити себе будь-яким способом і в будь-якій малій групі. Часто діє сукупність, комплекс всіх цих причин. Дійсно, нерідко буває, що учень погано вчиться через проблеми в сім’ї, а це викликає зневагу з боку вчителів та товаришів по шкільному класу. Подібна обстановка приводить до небажаних змін у свідомості такого учня.[12: 6]

2.   Методи і форми корекції порушень поведінки дітей молодшого шкільного віку.

Методи корекції перебувають  у прямій залежності від характеру педагогічної занедбаності, рівня вихованості дитини цілому, виховних можливостей школи і сім'ї, конкретної поведінки, його способу життя і оточення. 

Методи корекції, в кінцевому  рахунку, завжди пов'язані з методами виховання. Наприклад, метод переконання  завжди є природним продовженням методу переконання, заохочення і покарання застосовуються і в корекції і у вихованні [9:19].

Організація діяльності дітей на основі їх інтересів - один із напрямів корекції, що отримало широке поширення за останні роки.  
Педагогіка завжди відстоювала ідею взаємозв'язку методів виховання і корекції, засуджувала практику «відокремленого кошти» (термін А. С. Макаренка), тобто ізольованого застосування якогось одного методу.  
У своїй сукупності методи корекції покликані активізувати дитину на боротьбу з наявними у нього негативними якостями, шкідливими звичками. Кожен метод виконує певну провідну функцію. 

В даний час існує багато напрямків, методичних прийомів корекції порушень поведінки дітей. Психолог школи у своїй практичній індивідуальної корекційної роботи використовує різні форми навіювання, арттерапію, бібліотерапію, музикотерапію, ігротерапію, логотерапию, та ін [9:20]. 

Розглянемо деякі методи психотерапевтичного впливу, що застосовуються шкільним психологом в корекції порушень поведінки дітей.  
Метод розмовної психотерапії - логотерапия - це розмова з дитиною, спрямований на вербалізацію емоційних станів, словесний опис емоційних переживань. Вербалізація переживань викликає позитивне ставлення до того, хто розмовляє з дитиною, готовність до співпереживання, визнання цінності особистості іншої людини. Даний метод передбачає появу збіги словесної аргументації і внутрішнього стану дитини, що приводить до самореалізації, коли дитина робить акцент на особистих переживаннях, думках, почуттях, бажаннях[15:59]. 

Музикотерапія - використання в роботі музичних творів та музичних інструментів. Для дітей, які виявляють тривожність, занепокоєння, відчувають страхи, напруга проводиться просте слухання музики, яке супроводжується завданням. Коли звучить спокійна музика, підлітку дають інструкцію думати про предмети, які викликають у нього неприємні відчуття або запропонувати ранжувати неприємні ситуації від мінімальних до найсильніших. 

Ігротерапія - це найкращий шлях до психічної стійкості. В основі різних методик, визначених цим поняттям, лежить визнання гри важливим фактором розвитку особистості. Ігротерапія виконує три функції - діагностичну, терапевтичну і навчальну, які пов'язані між собою. Ігротерапія також застосовується з метою усунення соціальної і психічної дезадаптації, емоційних і особистісних порушень [4:56]. 

Психогімнастика. Взаємодія грунтується на рухової експресії, міміці, пантомімі. Вправи спрямовані на досягнення двох цілей: зменшення напруги і скорочення емоційної дистанції у приватників групи, а також вироблення вміння виражати почуття і бажання. 

Наприклад, вправи зі зняття напруги складаються з найпростіших рухів «я йду по воді», «по гарячому піску», «поспішаю до школи». З'єднання міміки, жесту, руху створює більш повну можливість вираження і передачі своїх відчуттів і намірів без слів. 

Вибір психотерапевтичного впливу і взаємодії залежить від індивідуальних особливостей особистості дитини [15: 64]. 

Система заходів, спрямованих  на корекцію порушень поведінки, включає психогігієнічні, корекційні, лікувально-педагогічні, загальнооздоровчі заходи, психофармакологію, психотерапію. При цьому враховуються індивідуальні медико-біологічні особливості дитини, характер психічної патології, структура і форма агресивної поведінки, рівень соціальної адаптації, співвідношення біологічних та соціально-психологічних факторів. Також враховуються вік, індивідуальні умови виховання [14:37]. 

Успіх корекції порушення  поведінки можливий лише при взаємному  і глибокому проникненні однієї області в іншу, за сприяння лікаря і педагога, забезпеченні ними індивідуального  підходу до підлітка.  
Корекція порушень поведінки буде настільки ефективною, наскільки вона враховує унікальність і неповторність дитини. Індивідуальний підхід означає виявлення природи психологічних труднощів конкретної дитини і дійсних психологічних механізмів, що лежать в основі проблем, вибір відповідних даному індивідуальному нагоди способів і методів роботи [15:38]. 

Індивідуальна допомога дитині в класі - це спеціальна діяльність педагогів, здійснювана ними безпосередньо  у взаємодії з дитиною або  опосередковано, через його сім'ю  і класний колектив, спрямована на сприяння у вирішенні його вікових завдань соціалізації і пов'язаних з ними індивідуальних проблем.  
Так само ефективна і групова корекція порушень поведінки. Перевага групи полягає в тому, що група являє собою своєрідний острівець світу, в якому дитина з допомогою педагога та інших членів групи може проаналізувати власну поведінку і випробувати його нові форми. Це досягається за допомогою особливої ​​організації спілкування в групах, активного соціального навчання, головною характеристикою якого є «відповідність самої процедури навчання тим процесам і явищам, які створюються в ході його реалізації, т е. відносини учасників групи тренінгу будуються у повній відповідності до всіх вимог спілкування -діалогу »[15: 39]. 

Слід зазначити, що методи психологічного тренінгу, однією з  форм якого є групова корекція поведінки дітей, походять ще до ідей інтенсивного спілкування К. Роджерса [3:149], його принципом «тут і тепер», тобто до аналізу безпосередньо того, що відбувається у цій групі, принципом партнерства та рівності учасників групи (спільного сприйняття та обговорення загальної побаченої ситуації або проблеми та максимального врахування інтересів всіх учасників), усвідомлення та емоційного переживання проблем кожного члена групи, вміння ставити себе в позицію іншого, прочитати ситуацію його очима і т. д. Це означає, що в групі увагазосереджена на безпосередньому досвіді та залученні в нього. 

Таким чином, найефективнішим  методом корекції порушень поведінки  є ігротерапія. Ефективний будь-який спосіб корекції індивідуальний чи груповий. При виборі способів і методів корекції порушень поведінки дітей враховуються індивідуальні особливості дитини, характер психічної патології, структура і форма агресивної поведінки, рівень соціальної адаптації, співвідношення біологічних та соціально-психологічних факторів. Також враховуються вік, індивідуальні умови виховання. 

1.3  Як подолати проблеми з агресивною дитиною. Психолог А.Г. Долгова дає такі рекомендації:

1. Важливо батькам проявляти безумовну любов до дитини в будь-якій ситуації. Не можна допускати висловлювань типу: «Якщо ти себе так вестимеш…,то мама з татом більше тебе не будуть любити!». Можна проявляти незадоволення на рахунок дії, вчинку, приймаючи особистість дитини вцілому. Якщо дитина просить вас поспілкуватись із нею, приділити йому увагу, а ви в даний момент не можете цього зробити, не відмахуйтесь, тим більше не роздратовуйтесь на його настирливість. Краще покажіть, що ви розумієте прохання дитини, та поясніть йому, що в даний момент ви не можете виконати його прохання.

Ще один момент —   не треба відкупатись від дитини дорогими речами, подарунками і тому подібне. Для нього важливіша  ваша безпосередня увага.

2. Ні в якому разі не можна подавляти прояв агресії дитини. Подавлені імпульси агресії можуть нанести серйозну шкоду його здоров’ю. Навчіть дитину виявляти свої ворожі почуття соціально сприйнятливим способом: не ображаючими словами, а в малюнку, в спорті, за допомогою іграшок або дій, які будуть нешкідливі для оточуючих (можна завести спеціальну «сердиту подушку» для зняття стресу — якщо дитина відчуває роздратованість, нехай поколотить її). Покажіть, що про свої почуття можна говорити, не обов’язково одразу битися.

     Дитина поступово засвоїть мову своїх почуттів і зможе на словах пояснити вам, що вона ображена, сумна, зла і так далі, а не почне намагатись залучити вашу увагу «жахливою» поведінкою. Пам’ятайте: доросла людина не завжди краще знає, що відчуває дитина. Вона може тільки припускати на основі досвіду спостережень за собою та оточуючими, що означає поведінка дитини. [5: 180]

3. Якщо дитина капризує, злиться, кричить, кидається на вас з кулаками — обійміть її, притисніть до себе. Поступово вона заспокоїться, прийде до тями. Крім того, такі обійми виконують декілька важливих функцій: для дитини це означає, що ви здатні винести його агресію, а тому агресія може бути стримана, і вона не зруйнує те, що любить; дитина поступово засвоює стримуючу здатність і може зробити її внутрішньою і таким чином контролювати свою агресію самостійно. Пізніше, коли вона заспокоюється, ви зможете поговорити з нею про її почуття. Але ні в якому разі не читайте нотації, просто дайте зрозуміти, що готові вислухати, коли їй погано. [5: 181]
4. Вести бесіду з дитиною про її вчинок треба без свідків (однокласників, родичів, товаришів і т.д.). В бесіді намагайтесь використовувати менше емоційних слів (соромно та ін.).
5. Покажіть дитині неефективність агресивної поведінки. Поясніть їй, що навіть якщо спочатку вона досягне вигоди для себе, наприклад, відбере у товариша річ, яка сподобалась йому, то внаслідок цього з ним ніхто з дітей не схоче спілкуватися, і вона залишиться самотньою. Навряд чи дитині сподобається така перспектива.
6. Необхідно встановлювати правила поведінки доступній для дитини формі. Наприклад: «Ми нікого не б’ємо, і нас ніхто не б’є»
7. Не забувайте хвалити дитину за старанність. Коли вона веде себе належним чином, зробіть все, щоб закріпити ці зусилля. Не варто казати: «Гарний хлопчик (гарна дівчинка)». Скажіть: «Мені подобається, як ти вчинив», «Ти приніс мені велике задоволення,коли поділився зі своїм молодшим братом, замість того, щоб битися. Тепер я знаю, що можу спокійно залишати вас разом». [5: 181]
8. В боротьбі з агресією можна вдатися до казкотерапії. Коли дитина починає проявляти ознаки агресивності, придумайте з нею історію, в якій вона буде головним героєм. Використовуючи картинки, що вирізані із журналів, або фотокартки самої дитини, створіть ситуації, в яких дитина веде себе належно і заслуговує похвали. Поговоріть з нею коли вона спокійна, не нервує.
9. Батьки, якщо не хочуть, щоб їх діти були забіяками, повинні контролювати власні агресивні імпульси. Треба завжди пам’ятати, що діти вчаться прийомам спілкування з іншими людьми перш за все шляхом спостерігання за поведінкою оточуючих (в першу чергу батьків). [5: 181]

Висновки

В даній роботі була розглянута така проблема, як «важка» дитина. Ми виділити 3 суттєвих ознаки, які складають поняття «важкі діти». Першою з них є наявність у дітей чи підлітків поведінки, що відхиляється від норми, друга — до категорії важких відносяться такі діти та підлітки, порушення поведінки яких не легко виправляються та коригуються і третя — важкі — це діти, які особливо потребують індивідуального підходу з боку вихователів та уваги зі сторони колективу однолітків. Тож можемо сказати, що це поняття має широкий спектр використання та багато різних класифікацій, залежно від сфери дії.

Ми також ознайомились з причинами важковиховуваності дітей і появи «важких». І в першу чергу можна сказати, що це проблеми в сім’ях (неблагополучні, батьки пиячать, постійні сварки тощо), і тут вже психологічний стан повністю в руках батьків.

Також ми виділили таке поняття, як «агресія». І це поняття також  бере свої корені в сім’ї, в відношенні батьків до дитини, в увазі, яку  батьки приділяють чи не приділяють дитині. Постійні сварки, конфлікти, нехтування спілкуванням з дитиною та багато інших факторів призводить до її агресивного  настрою. Тому щоб перевиховати дитину, треба спочатку змінити ситуацію в сім’ї та своє відношення до дитини.

Існує багато різних методик  по боротьбі з «важкими» дітьми, але перш за все важливе спілкування з дитиною. Я вважаю це одним з найголовніших факторів у виховання дитини. Якщо навчитись спілкуватись з нею, то згодом зрозумієш її, і зможеш допомогти без істерик і криків. А ще головне не відповідати агресивністю на агресивність. Треба поставити себе вище цього і показати всю свою любов до дитини, показати, що тобі не байдуже до її проблем. Але «золотим правилом» у вихованні важких дітей є — не відповідати тим самим дитині. Що б дитина не робила, треба показувати їй належний приклад та заохочувати до такої поведінки.

Список використаної літератури

1. Абраменко, В. И. Психолого-физиологическая типология трудных школьников и несовершеннолетних правонарушителей / В. И. Абраменко, А. И. Селецкий. М.: Изд-во Всесоюз. ин-та по изуч. причин и разраб. мер предупреждения преступности, 1973.
2. Бочкарева Г.Г. Психологическая характеристика мотивационной сферы подростков-правонарушителей, 1972.
3. Варга А.Я. Психодіагностика відхиляється дитини без аномалій психічного розвитку / Психологічний статус особистості в різних соціальних умовах: розвиток, діагностика та корекція. - М.: МГПИ. - 2002. - С. 142-160
4. Виховання дітей у грі: Посібник для педагога. / Укл. А. К. Бондаренко, А. І. Матусік .- 2-е вид. перероб. і доп .- М.: Просвещение, 2003 
5. Долгова А.Г. Агрессия в младшем школьном воздасте. Диагностика и коррекция. — М.: Генезис, 2009 – 216 с.
6. Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія - центр учбової літератури/ видання 2-е, 128 с.
7. Лесгафт П.Ф. Избранные педагогические сочинения: В 2-х т. М., 1951.Т.2.
8. Можгинский Ю.Б.  Агрессивность детей и подростков Распознавание, лечение, профилактика. (html файл.с сайта www.koob.ru,www.b17.ru – психологи)
9. Натанзон Е. Індивідуальний підхід до важких учням. / Е. Натанзон - Кишинів: Луміна, 2001. - 168 с. 
10. Психология детства. Учебник. Под редакцией члена-корреспондента РАО А. А. Реана – СПб.: «прайм-ЕВРО-ЗНАК», 2003. – 368 с. – (Серия «Мэтры психологии»)
11. Раттер М. Р25 Помощь трудным детям: Пер. с англ. / Общ. ред. А. С. Спиваковской; Предисл. О. В. Баженовой и А. Я. Варга — М.: Прогресс, 1987. — 424 с: ил. 276
12. Степанов В.Г. психология трудных школьников. Учебное пособие для студентов  высших учебных заведений. — 3-е издание и дополненое. 177 с.
13. О.В.Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. Вікова та педагогічна психологія: Навч.посіб – К.: Просвіта, 2001. – 416 с.
14. Фурманов І.А., Психодіагностика та психокорекція у виховному процесі / / Методичний. посібник. - Мінськ.: БНІІО, 2003. - С. 37. 
15. Шлюб У. Б., Лаут Г. В. /Корекція поведінки дітей. Практичне керівництво. Стратегія і  методи /  - К.: Академія. 2005 - 129 с. 
16. http://pidruchniki.ws/11640913/psihologiya/psihologiya_vazhkoyi_ditini