Психологія важкої дитини

 

Міністерство світи і  науки України

Кіровоградський Педагогічний Університет імені Володимира Винниченка

 

Кафедра психології

 

 

Курсова робота

«Психологія важкої дитини»

 

 

Роботу виконала

Студентка 42 (404) групи

Факультету іноземних  мов

Четвертакова Аліна

 

Науковий керівник:

Ржевська-Штефан Злата Олександрівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кіровоград 2012

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. Поняття «Важка дитина»…………………………………………...5

1. Характеристика поняття «важка дитина»………………………………...5
2. Класифікації «важких дітей»……………………………………………....6

РОЗДІЛ 2. Дитяча агресія………………………………………………..9

1.1 Поняття «агресія»………………………………………………….…9

1.2 Передумови агресивності…………………………………………..11

РОЗДІЛ 3. Коригуюча робота з проблемними дітьми………………..14

1.1   Причини появи важких дітей…………………………………………..... 14

1.2   Методи і форми корекції порушень поведінки дітей молодшого шкільного віку…………………………………………………………………………………19

1.3 Як подолати проблеми  з агресивною дитиною……………………………22

Висновки……………………………………………………………...….25

Використана література……………………………………………..….26

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність проблеми. Українське суспільство на сучасному етапі  розвитку характеризується великими змінами, які охоплюють майже усі сфери  життя. На фоні всіх цих змін великої  уваги потребують діти, які перебувають в дуже тяжкому становищі через не сформованість власних стійких моральних переконань та ціннісних орієнтацій, що нерідко викликає неадекватну реакцію на сучасні події навколишнього життя. Особливу тривогу викликають факти, що свідчать про зростання проявів агресивності серед загалом законослухняних підлітків і юнацтва. З огляду на це, суттєвого значення набуває проблема корекції негативної поведінки на ранніх етапах її вияву, зокрема в дітей підліткового віку. В цьому віці можна спостерігати досить чіткі симптоми негативних відхилень у поведінці, які за відсутності відповідної корекційної роботи поступово перетворюються в злочинні дії.

У віковій та педагогічній психології накопичений чималий  досвід вивчення психології підлітків, у тому числі і важковиховуваних (наприклад, Раттер М., Стєпанов В.Г., Скрипченко О.В., Долгова А.Г., Кутішенко В.П. та багато інших).

Мета дослідження: теоретично вивчити та дослідити психологічні особливості «важких» підлітків.

Об’єктом дослідження виступає психологія та поведінка «важких» підлітків.

Предмет дослідження: психологічні особистості «важких» підлітків.

Виходячи з мети, в курсовій роботі ставляться такі завдання:

1. На основі аналізу наукової літератури визначити сутність понять «важкі» підлітки, важковиховуваність;
2. Дослідити різні класифікації важких (важковиховуваних) дітей;
3. Розглянути поняття «агресії», її причин та проявів у дітей;
4. Висвітлити передумови появи важких дітей;
5. Знайти вирішення проблем з важкими дітьми;
6. Навести практичні приклади боротьби з агресією дитини та її попередження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Поняття «Важка дитина»

1.1 Характеристика поняття «важка дитина». У педагогічному обігу є різні підходи щодо означення наслідків педагогічного браку в процесі виховання: "важкі" діти, "педагогічно занедбані" вихованці, "важковиховувані" учні, "педагогічно занедбані діти". Важковиховуваними називають дітей, які систематично порушують встановлені норми і правила поведінки, з відразою ставляться до навчання, виявляють негативізм до соціального оточення.

На основі аналізу сучасної науково-педагогічної літератури можна  виділити 3 суттєвих ознаки, які складають  поняття «важкі діти». Першою ознакою  є наявність у дітей чи підлітків поведінки, що відхиляється від норми. Норма та ступінь відхилення від неї частіше за все визначаються тестовими та експериментальними методиками. Але не всі параметри відхилень у поведінці психологи та педагоги вміють сьогодні вимірювати та теоретично інтерпретувати. В таких випадках ведеться симптоматичне спостереження.[12: 5]

Порушеннями поведінки або  соціальної дезадаптацією називаються такі стани, в яких головна проблема полягає в появі соціально несхвального форм поведінки. Як би не були різноманітні ці форми, вони майже завжди характеризуються поганими відносинами з іншими дітьми, які проявляються в бійках і сварках, або, наприклад, агресивністю, демонстративним непокорою, руйнівними діями або брехливістю. Вони також можуть включати антигромадські вчинки, такі, як злодійство, прогули школи і підпали. Між цими різними формами поведінки існують важливі зв'язки. Вони виявляються в тому, що ті діти, які в ранньому шкільному віці були агресивними і задерикуватими, ставши старше, з великою ймовірністю стануть проявляти схильність до асоціальної поведінки[11:276]

Для характеристики відхилень  поведінки також використовують спеціальні терміни — делінквентність та девіантність. Під делінквентною поведінкою розуміють послідовність проступків, провинностей, мілких правопорушень, що відрізняються від кримінальних, серйозних правопорушень та злочинів. Під девіантністю розуміють відхилення від прийнятих у суспільстві норм. В об’єм цього поняття входять як делінквентні, та інші порушення поведінки (від ранньої алкоголізації до суїцидних спроб). [12: 5]

По-друге, до категорії важких відносяться такі діти та підлітки, порушення поведінки яких не легко  виправляються та коригуються. У  зв’язку з цим треба розрізняти такі терміни «важкі» та «педагогічно занедбані діти». Усі діти, звісно, є педагогічно занедбаними. Але  не всі педагогічно занедбані  діти є важкими: деякі відносно легко  піддаються перевихованню.

По-третє, важкі — це діти, які особливо потребують індивідуального  підходу з боку вихователів та уваги зі сторони колективу однолітків. Це не погані, безнадійно зіпсовані  учні, як неправильно вважають деякі  дорослі, а діти, що потребують особливої уваги та участі оточуючих [12: 5]

1.2. Класифікація "важких дітей". За ступенем педагогічної занедбаності важких дітей можна поділити на чотири групи: :

1) важковиховувані діти, які байдуже ставляться до  навчання, періодично порушують  правила поведінки і дисципліну. Для них характерні негативні  моральні якості, такі як нечемність, брехливість, грубощі тощо;

2) педагогічно занедбані  діти, які негативно ставляться  до навчання й суспільно корисної  діяльності. Вони систематично порушують  дисципліну та норми моральної  поведінки, постійно проявляють  негативні моральні риси особистості;

3) підлітки-правопорушники, які перебуваю, ь на обліку  в інспекціях у справах неповнолітніх  або направлені до спецшкіл  і спеціальних професійно-технічних  училищ;

4) неповнолітні злочинці  — педагогічно занедбані підлітки, які вчинили кримінальні злочини  й направлені судомі до виправно-трудових  колоній.

Л.С.Виготський в 1929 р. дав першу класифікацію важких: важкі діти в масовій школі, важковиховувані у вузькому розумінні цього слова (безпритульні, правопорушники, педагогічно запущені), психопати, розумово відсталі, сліпі, глухонімі, логопати, психічно і фізично хворі.[6]

Сучасні англійські психологи  Дж. Хевіт і Р. Дженкінс унаслідок дослідження “важких” дітей також пропонують розрізняти дві категорії важковиховуваних:

1. Діти з “соціалізованими формами” антисуспільної поведінки, які достатньо емоційно врівноважені, завдяки розвиненим механізмам психологічної адаптації досить легко пристосовуються до соціальних норм усередині тих антисуспільних груп друзів або родичів, до яких вони належать.
2. Діти з несоціалізованою антисуспільною агресивною поведінкою, які, як правило, перебувають у поганих стосунках з іншими дітьми, членами своєї сім’ї і мають значні емоційні розлади, які проявляються в негативізмі, агресивності,зухвалості.

Відомий психолог П. Скотт, розвиваючи погляди своїх колег, довів, що категорія  соціалізованих “важких” підлітків  розпадається ще на дві групи:

1. Підлітки, які не засвоїли ніякої системи норм поведінки.
2. Підлітки, які засвоїли антисуспільні форми поведінки.

Він наголошує на тому, що кожна з виділених груп вимагає  спеціального підходу. Для соціалізованих важких підлітків потрібне лише активне  педагогічне виховання. Щодо другої групи, то вона, на думку автора, насамперед потребує суто психологічної корекції, після якої ефективними стануть  і власне виховні впливи. Особливо продуктивними тут є спеціально організовані форми групової психокорекційної роботи з такими дітьми під керівництвом спеціаліста-психолога або соціального педагога.

О.Є.Лічко виділяє категорії важких дітей на основі різних категорій акцентуацій характеру. Наприклад, гіпертимний тип, циклоїдний, лабільний, сензитивний, конформний тощо.

В.І.Абраменко і О.І.Селецький подають таку класифікацію важких підлітків:

1) неорганізовані підлітки;

2) передправопорушники (відсталі, розбещені, понурі, емоційно тупі, волоцюги, бешкетники);

3) психічно неповноцінні (органічні, істеричні, збудливі, афективно нестійкі, психопати, гіперсексуальні).[1]

Г.Г.Бочкарьова категорії важких розглядає з позиції їх суб'єктивного ставлення до здійсненого вчинку: ті, що каються, безконфліктні і циніки.[2]

 

У шкільній практиці виділяють  такі групи важких дітей:

1. Учні, що потребують  медичної допомоги.

2. Педагогічно запущені  учні (соціально дезадаптовані; учні зі злочинною поведінкою; діти, що прогулюють заняття; "ізольовані" діти). Педзапущеність - нерозвинутість, неосвіченість і невихованість дитини, відставання розвитку дитини від власних можливостей, вимог віку, що викликані педагогічними причинами.

3. Невстигаючі діти (з  недоліками мотиваційної сфери,  з недоліками пізнавальної діяльності, з несформованими прийомами учбової  діяльності, з недоліками розвитку  психічних процесів, діти, що неадекватно  використовують свої індивідуально-типологічні  особливості).

Приховування своїх вчинків  від батьків, учителів та однокласників.[16:1]

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Дитяча агресія

1.1. Поняття «агресії». Для початку розберемося, що таке агресія взагалі. Агресія - усвідомлені дії, які завдають або мають намір заподіяти шкоду іншій людині, групі людей або тварині. Внутрішньовидова агресія зв'язується із заподіянням шкоди іншій людині чи групі людей. Е. Фромм (Fromm E., 1973, 1994) визначає агресію більш широко, як заподіяння шкоди не тільки людині чи тварині, а й взагалі будь-якого об'єкта.

Агресію можна розглядати у вигляді дихотомій, що мають різні основи: фізична-вербальна, активна-пасивна, пряма-непряма, доброякісна-злоякісна. 
Найбільш важливо виділити агресію ворожу та інструментальну (Берон Р., Річардсон Д., 1997).

Про ворожу агресію говорять в тому випадку, коли головною метою суб'єкта є заподіяння шкоди, страждань жертви. Інструментальна агресія 
описує ситуації, коли індивід переслідує при нападі інші цілі, ніж заподіяння шкоди і страждань жертви. Агресія в даному випадку є середовищем досягнення якихось інших цілей, реалізації різних бажань і потреб особистості.

  На думку А. Бандури, незважаючи на відмінності в цілях, як інструментальна, так і ворожа агресія спрямовані на вирішення конкретних завдань, а тому обидва типи можна вважати інструментальною агресією. Самовільне завдання шкоди і страждань жертві при ворожій агресії, все одно реалізує певну мету і бажання індивіда (наприклад, отримання власного задоволення від того, що іншому стало погано), тобто є інструментом 
досягнення своїх бажань і потреб.

  Намагаючись подолати виниклі термінологічні проблеми, Зільман замінив поняття «ворожа» і «інструментальна» на агресію «обумовлену подразником »і« обумовлену спонуканням ». Агресія, обумовлена подразником, описує дії, які робляться для усунення неприємної ситуації або ослаблення її травмуючого впливу (наприклад, сильний голод). Агресія, обумовлена спонуканням, відноситься до дій, які робляться з метою досягнення різних зовнішніх вигод.

  Додж і Коій ввели поняття «реактивна» і «проактивна» агресія. Реактивна агресія пов'язана із здійсненням агресивних дій у відповідь на реальну або очікувану загрозу. Проактивна агресія (аналог інструментальної) описує поведінку, спрямовану на досягнення певного позитивного результату.[ 10:181]