Психологія важкої дитини

Важливо пам'ятати, зазначає психолог А. Долгова, що агресивність в певних межах необхідна будь-якій людині. Агресивність може бути способом самозахисту, відстоювання власних прав, задоволення бажань та досягнення мети. Виражена в помірній формі агресивність грає важливу роль у здатності дитини адаптуватися в обставинах, пізнавати нове, добиватися успіху. В той же час агресивність у формі ворожості та ненависті здатна завдати шкоду, сформувати небажані риси характеру — або задири, хулігана, або боягуза, який не здатен постояти за себе. І те і інше негативно впливає на почуття дитини, а в крайніх випадках може привести до деструктивної поведінки навіть по відношенню до людей, яких дитина любить. [5:5]

Перший тип агревисовності, без сумнівів, бажаний, а іноді і потрібний для виживання та досягнення успіху. Другий тип часом також може бути потрібним для адаптації та виживання.

Долгова виділяє такі види агресії:

- фізичну — що проявляється в конкретних фізичних діях, що наравлені проти будь-якої особистості, або завдають шкоди предметам ( дитина б'ється, кусається, ламає, кидає предмети і тому подібне);

- вербальну — що виражається в словесній формі (дитина кричить, загрожує, принижує інших);

- косвена — непряма агресія (дитина пліткує, провокує однолітків і тому подібне). [5: 6]

1.2. Передумови агресії у дітей. Існують агресивні прояви, які обумовлені зовнішніми, перш за все, сімейними факторами. Ці проблеми часто приховані. Буває важко відразу відшукати зв'язок між агресією дитини і проблемами в сім'ї. Але при ретельному аналізі всієї сукупності сімейних відносин та їх історії такий зв'язок виявляється. Агресивні реакції можуть повторюватися, «зашкалювати», виходити за рамки ситуації і т. д. найбільш часта причина цього - вже згадуваний вище «фактор неповної сім'ї» (відсутність батька після раннього розлучення батьків). У цих випадках відбувається викривлене перерозподіл ролей - мати дитини або частіше його бабуся вимушено бере на себе функцію відсутнього батька. Причому ця функція гіпертрофується, виховання набуває характер гіперопіки: багато забороняється, строго регламентується і т. д. Дитина росте в атмосфері пресингу, залякування, що згодом провокує протести з його боку, недовіра до дорослих.

Інший вид патогенної ситуації - гіпоопіка, коли дитині приділяють мало уваги. Це відбувається через завантаженість і втоми батьків, коли хтось із них страждає на алкоголізм, коли є нехтування дитиною та її вихованням і т. д. У цих випадках він шукає собі кумирів в середовищі підлітків, в продукції масової культури, фільмах та інших джерелах. Обрані ним для наслідування зразки часто відрізняються жорстокістю, і дитина переймає ці риси. [8: 15]

  Дитина може бути постійним свідком конфліктів, бійок в родині. Ці приклади поведінки «записуються» в його свідомості і стають його власними. Але не завжди агресія дітей і підлітків провокується прямим прикладом дії батьків (дорослих). У ряді випадків обстановка в сім'ї зовні начебто «правильна». проте за цим фасадом зовнішнього благополуччя ховається напруженість, неприязнь один до одного, пов'язана з минулими образами, особливостями характерів, нерівністю соціального стану і т. д. Батьки вимушено існують разом, терплять один одного, і ця напруженість обертається холодністю, регламентованістю, жорсткістю у відносинах з дитиною. Згодом він може «пригадати» їм таке ставлення, виявляючи гіперагрессію. [8: 15]

Витоки патологічної агресії  лежать і в стресах раннього дитинства. Буває, що агресивність дитини «запрограмована» в його дитинстві, і через багато років оточуючі не можуть зрозуміти  підлітка, знайти причину його безперервних, хворобливих вчинків. Так, один підліток садистично знущався над своєю матір'ю  і бабусею. Його віддавали в літні  табори, в церковні громади, сильно карали, але нічого не допомагало. Сім'я  підлітка неповна, він ріс без  батька. При ретельному аналізі з'ясувалося, що, коли йому було 2 роки, мати приводила  в будинок чоловіків і пиячила з ними; дитина повзала навколо неї, а вона відштовхувала його ногою. Ці обставини пролили світло на садизм підлітка.

Названі вище прояви агресії  можуть бути усунені шляхом зміни  сімейної ситуації, підходів до дитини при мінімальному лікарському втручанні. [8: 16]

На наступному, більш глибокому  рівні патології знаходиться  агресія, пов'язана переважно з  внутрішніми факторами - афективними  порушеннями і патологічним кризою особистості. Афективні розлади  можуть виникати і в дитячому віці, і в період пубертатну, особливо в зв'язку з травмами голови, токсикозом вагітності у матері, затяжними родами і т. д. вони проявляються у вигляді депресій, страхів, тривоги, злостивості. На їх фоні агресія набуває додатковий імпульс, стає більш руйнівною. Підлітка важко, часом неможливо зупинити, він не повністю контролює свої дії, будучи охоплений злісним афектом. Для усунення цих розладів потрібно і психологічний, і медикаментозний підхід, тобто застосування седативних препаратів і антидепресантів.

Криза особистості, набуває патологічних форм, обумовлених складними процесами в психіці підлітка. Це перехідний, «маргінальний» період становлення особистості. У цей період можлива деформація особистісної структури: підліток робиться невпізнанним, «чужим» для батьків, здійснює вчинки, які часто агресивного плану. [8: 16]

Психолог А. Г. Долгова виділяє такі фактори, що обумовлюють прояви агресії:

• Індивідуальний фактор — психобіологічні передумови асоціальної поведінки, які ускладнюють адаптацію дитини в соціумі;
• Психолого-педагогічний фактор — дефекти шкільного та сімейного виховання;
• Соціально-психологічний фактор — несприятливі особливості взаємодії дитини з найближчим оточенням в сім’ї, на вулиці, в колективі однолітків;
• Особистісний фактор — активно-вибірне відношення дитини до певної середи спілкування, до норм та цінностей свого оточення, до педагогічних впливів сім’ї, школи, громадськості, а також особисті ціннісні орієнтації та особиста спроможність до саморегуляції поведінки;
• Соціальний фактор, що визначається соціально-економічним умовам.[5: 6-7]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. Коригуюча робота з проблемними дітьми

 

1.1. Основні причини появи важкої дитини:

1. Особливості сімейного  виховання:

- Низький педагогічний  і культурний рівень батьків  (порушення єдності вимог до  дитини та їх послідовності;  відсутність чіткої організації  життя дитини; бездоглядність; відсутність  належного статевого виховання;  неправильне ставлення до дитини: придушення особистості, загрози,  фізичні покарання, надмірна опіка).

- Неблагополуччя сім'ї  (конфліктність; аморальність; асоціальна  поведінка батьків).

2. Особливості взаємодії  педагога з дитиною:

- слабке знання педагогом  дитини, умов життя в сім'ї;

- недостатня робота з  батьками; неврахування індивідуальних  особливостей дитини;

- негативне стимулювання  поведінки дітей;

- недемократичний тип  спілкування педагога;

- недостатнє керівництво  міжособистісним спілкуванням та  організацією навчально-виховного  процесу.

3. Особливості особистості  дитини:

- неадекватність самооцінки  та рівня домагань;

- невміння спілкуватися; відсутність сенсу та чіткої  мети в житті;

- відсутність суб'єкта  турбот; відсутність інтелектуальних  та естетичних інтересів;

- реакція на пережиту  важку ситуацію;

- емоційна недорозвиненість;

- проблеми сфери мотивації  та потреб;

- психологічний інфантилізм;

- відсутність дисциплінованості;

- безвідповідальна поведінка.

4. Негативні приклади  поведінки дорослих та референтних  груп; спілкування з правопорушниками  та з людьми, які мають шкідливі  звички.

5. Неблагополуччя психологічного  клімату в учнівському колективі,  конфлікти з ровесниками.

6. Вплив засобів масової  інформації.

7. Негативний вплив алкоголю  і наркотиків.

8. Відхилення в психічному  і фізичному розвитку. [6]

Наш час породжує нові сучасні причини появи важких дітей, зокрема:

- Погіршення соціально-економічних  умов життя. У дітей відбуваються  нашарування життєво важливих  проблем: на їх плечі, крім  власних вікових проблем, важким  тягарем лягають дорослі проблеми (безробіття, невпевненість батьків  у завтрашньому дні, нестабільність  життя тощо).

- Криза переорієнтації. Старі  цінності відходять, нові приймаються  нелегко, а вакуум - сприятливий  ґрунт для розвитку негативного.

- Інформаційний бум - цілий  потік інформації різного ґатунку.  Дітям важко зрозуміти, що є  правдою, що ні. Як наслідок - депресія, падіння моральності.

- Омолодження сексуальних  стосунків, що призводить до  росту венеричних захворювань,  дітовбивства.

- Тенденція погіршення  здоров'я. Часто діти не знають, що таке здоров'я і тому не  бережуть його. Багато дітей мають  важку спадковість, родові травми, несприятливі санітарно-побутові  умови життя. Причиною погіршення  здоров'я може стати екологічне  забруднення.

     Нерідко у  дітей і підлітків можуть почати  виявлятися розлади поведінки,  пов'язані з набутими формами  болючого реагування на неправильне  виховання чи травмуючу психіку життєву ситуацію. В основі цих болісних розладів лежать два основоположні моменти:

1. Ситуація, не прийнятна  для дитини (підлітка), яка створює  для нього певні труднощі у  спілкуванні, яка нерідко приводить   до переживань, образ, обмеженню  самолюбства. Часто ситуація стає  неприйнятною через типологічні  властивості особистості чи акцентуацій.

 2. Реакція підлітка на цю, не прийнятну їм, ситуацію.

У які ж складні ситуації може потрапити дитина (підліток), що травмує його психіку? Це може бути образа, яка часто повторюється, ображає його самолюбство, глузування над батьками чи близькими, до яких дуже прив'язаний дитина, неприйняття в гру або в компанію; конфліктна ситуація в сім'ї (батьки зайняті з'ясовуванням взаємин і не звертають увагу, що дитина на це болісно реагує) та інші причини. [6]

    Порушення поведінки, пов'язане з неправильним вихованням чи психотравмуючою ситуацією, може бути короткочасним — у вигляді патологічних реакцій або більш стійким — у вигляді патологічного формування характеру

    За визначенням відомого дитячого психіатра У. У. Ковальова, патохарактерологічні реакції — це психогенно обумовлене реагування особистості на ситуацію, яка проявляеться в порушенні поведінки дитини , (підлітка). Ці реакції перебувають у динамічному співвідношенні з так званими характерологічними, природними, нормальними психологічними реакціями особистості дитини на зміну або неприйняття ситуації.        Патохарактерологічні реакції відрізняє хворобливий характер особливостей реагування особистості. Зазвичай така реакція виявляється не в тому середовище чи з приводу ситуації, що її викликала, а в іншій. При цьому навколишнім не завжди зрозуміло, чому раптом дитина змінила поведінку, нервується, сердиться Приміром, дома конфліктна ситуація: батьки в сварці, напружена обстановка небайдужа для дитини і, як кажуть у народі, «діє йому на нерви». У результаті дитина «зривається» в школі, свариться з однолітками із незначного приводу. Поступово приєднуються симптоми чи прояви болючого рівня—невротичні розлади. У дитини від психо травмуючої ситуації з'являються дратівливість, часті безпричинні зміни настрою, плаксивість, порушується сон, пропадає апетит, може спостерігатися заїкуватість, нічне нетримання сечі. Найбільш часто в дитячому й молодшому підлітковому віці виявляються реакції протесту, опозиції.

    За описом В. В. Ковальова, ці реакції включають велику групу різноманітних форм минущого порушення поведінки, в яких лежить об”єднующий їх афективно-заряжений комплекс переживань. Часто він настільки значущий для цієї особистості, що стає головним в житті. Хворобливий характер переживання набуває через те, що дитина ніяк не може від нього позбутися. Але протест виявляється не тільки в болісній формі. Протестні реакції залежать від складу особистості, її типологічних особливостей (акцентуацій), а також від віку.

    У молодшому  дошкільному віці активні стеничні діти  на заборони, які не завжди обгрунтовані і кривдять дитину, можуть або активно заперечувати, або вступити в бійку з однолітками, що призводить до ще більшого нагнітання психо-травмуючої ситуації. У маленької дитини може спостерігатися істероформна поведінка, зовні нагадуюча істеричний напад. Так, дитина  на відмова купити іграшку, яка йому сподобалася  починає кричати, тупотіти ногами, падає на підлогу. Зазвичай вона знає, що з цього вийде: мама спочатку буде умовляти, потім їй стане ніяково перед оточуючими, і вона купить іграшку. Найчастіше такі форми протесту у маленьких дітей виникають і закріплюються при неправильному вихованні в сім'ї. Дитину опікають, йому все дозволяють, хоча батькам здається, що вони виховують правильно. Це призводить до закріплення протестних реакцій істероформного типу. Особливості особистості дитини відіграють у формуванні цих реакцій не останню роль.[ 6: ]