Психологія потреб людини

   Безсумнівно, що не мають кордонів духовні потреби людини, його прагнення до знань, розвитку та застосуванню своїх здібностей. Що ж стосується матеріальних потреб, то їх безмежність не можна вважати очевидною. У світі речей бажання розумної людини з самим багатим уявленням досить конкретні. 

    Іноді безмежність потреб виходять з технічного прогресу. Але, створюючи нові товари та послуги, він, в кінцевому рахунку, виражається у зростанні середнього споживання енергії та інших ресурсів природи. Їх кількість обмежена і постійно зменшується.  
     Відомо, що запасів нафти і багатьох інших корисних копалин залишилося лише на кілька десятиліть. Цей факт все більш усвідомлюється освіченою частиною населення і не може не впливати на формування його потреб.  
Для того щоб довести необхідність раціонального використання обмежених ресурсів, зовсім не обов'язково виходити з аксіоми про безмежність потреб людини.

 

2.1. Ієрархія потреб Абрахама Маслоу.

     Питання про мотивацію, можливо, є найбільш важливим. Маслоу думав, що люди мотивовані для пошуку особистих цілей, і це робить їхнє життя значним й осмисленим. Дійсно, мотиваційні процеси є серцевиною гуманістичної теорії особистості.  
    Маслоу описав людину як "бажаючу істоту", що рідко досягає стану повного, завершеного задоволення. Повна відсутність бажань і потреб, коли воно існує, у найкращому разі не довговічно. Якщо одна потреба задоволена, інша спливає на поверхню й націлює увагу й зусилля людини. Коли людина задовольняє і її, ще одна галасливо вимагає задоволення. Життя людини характеризується тим, що люди майже завжди чогось бажають.  
    Маслоу припустив, що всі потреби людини вроджені, або інстинктоїдні, і що вони організовані в ієрархічну систему пріоритету або домінування. 
На малюнку схематично представлена ця концепція ієрархії потреб у мотивації людини. 

Рис.1. Ієрархія потреб Абрахама Маслоу. 
    Потреби в порядку їхньої черговості: фізіологічні потреби; потреби безпеки й захисту; потреби приналежності й любові; потреби самоповаги; потреби самоактуалізації, або потреби особистого вдосконалювання. 
     В основі цієї схеми лежить допущення, що домінуючі потреби, розташовані внизу, повинні бути більш-менш задоволені до того, як людина може усвідомити наявність і бути мотивованою потребами, розташованими вгорі. 

Потреби першого порядку (фізіологічні, базові) пов’язані із забезпеченням фізичного виживання людини (потреби в їжі, житлі, родині тощо). Такі потреби задовольняються через систему оплати праці (див. рис. 2).

Рис. 2. Управління мотивацією за теорією А. Маслоу

    Отже, потреби одного типу повинні бути задоволені повністю перш, ніж інші, розташовані вище, потреба виявиться й стане діючою. Задоволення потреб, розташованих унизу ієрархії, уможливлює усвідомлення потреб, розташованих вище в ієрархії, і їхню участь у мотивації.  
    Таким чином, фізіологічні потреби повинні бути в достатньому ступені задоволені перш, ніж виникнуть потреби безпеки; фізіологічні потреби й потреби безпеки й захисту повинні бути задоволені певною мірою перш, ніж виникнуть і будуть вимагати задоволення потреби приналежності й любові.  
По Маслоу, це послідовне розташування основних потреб в ієрархії є головним принципом, що лежить в основі організації мотивації людини. Він виходив з того, що ієрархія потреб поширюється на всіх людей і що чим вище людина може здійнятися в цій ієрархії, тим більшу індивідуальність, людські якості й психічне здоров'я вона продемонструє.  
     Маслоу допускав, що можуть бути виключення із цього ієрархічного розташування мотивів. Він визнавав, що якісь творчі люди можуть розвивати й виражати свій талант, незважаючи на серйозні труднощі й соціальні проблеми. Також є люди, чиї цінності й ідеали настільки сильні, що вони готові скоріше переносити голод і спрагу або навіть вмерти, чим відмовитися від них.  
    Нарешті, Маслоу припускав, що деякі люди можуть створювати власну ієрархію потреб завдяки особливостям своєї біографії. Наприклад, люди можуть віддавати більший пріоритет потребам поваги, а не потребам любові й приналежності. Таких людей більше цікавить престиж і просування по службі, а не близькі відносини або родина. У цілому, однак, чим нижче розташована потреба в ієрархії, тим вона сильніше й пріоритетніші.  
Ключовим моментом у концепції ієрархії потреб Маслоу є те, що потреби ніколи не бувають задоволені за принципом "все або нічого". Потреби частково збігаються, і людина одночасно може бути мотивована на двох і більше рівнях потреб.  
       Маслоу зробив припущення, що середня людина задовольняє свої потреби приблизно в наступному ступені: 85 % - фізіологічні, 70 % - безпека й захист, 50 % - любов і приналежність, 40 % - самоповага й 10 % - самоактуалізація. До того ж потреби, що з'являються в ієрархії, виникають поступово. Люди не просто задовольняють одну потребу за іншою, але одночасно частково задовольняють і частково не задовольняють їх. Слід також зазначити, що неважливо, наскільки високо просунулася людина в ієрархії потреб: якщо потреби більш низького рівня перестануть задовольнятися, людина повернеться на даний рівень і залишиться там, поки ці потреби не будуть у достатній мірі задоволені.  
   1. Фізіологічні потреби 
    Самими основними, сильними і невідкладними із всіх людських потреб є потреби, істотні для фізичного виживання. У цю групу включаються потреби: у їжі, питві, кисні, у фізичній активності, сні, захисті від екстремальних температур й у сенсорній стимуляції. Ці фізіологічні потреби безпосередньо стосуються біологічного виживання людини й повинні бути задовільненими на якомусь мінімальному рівні перш, ніж будь-які потреби більш високого рівня стануть актуальними. Інакше кажучи, людина, якій не вдається задовольнити ці основні потреби, досить довго не буде зацікавлена у потребах, що займають вищі рівні ієрархії.  
Потреби підтримки життя є вирішальними для розуміння поводження людини. Руйнівний вплив, що робить на поводження недолік їжі або води, описано в численних експериментах й автобіографіях. Один із прикладів того, наскільки голод може панувати над поводженням людини, отриманий при вивченні чоловіків, які відмовилися від несення військової служби під час другої світової війни по релігійним або іншим міркуванням. Вони погодилися брати участь в експерименті, у якому їх посадили на напівголодну дієту для вивчення впливу фактора харчової депривації на поводження.  
     Під час дослідження, у міру того як чоловіки почали губити увагу, вони стали байдужними майже до всього, крім їжі. Вони постійно говорили про їжу, і поварені книги стали їхнім улюбленим читанням. Багато хто із чоловіків навіть втратив інтерес до своїх дівчат. Цей і багато інших зареєстрованих випадків показують, як увага звичайно переміщається від більш високих потреб до більш низьких, якщо останні перестають задовольнятися.  
   2. Потреби безпеки й захисту 
     Коли фізіологічні потреби в достатній мірі задоволені, для людини здобувають значення інші потреби, часто названі потребами безпеки й захисти. Сюди включені потреби: в організації, стабільності, у законі й порядку, у передбачуваності подій й у волі від таких загрозливих сил, як хвороба, страх і хаос. Таким чином, ці потреби відбивають зацікавленість у довгостроковому виживанні.  
     Маслоу припустив, що прояв потреб безпеки й захисту найпростіше спостерігати в маленьких дітей через їхню відносну безпорадність і залежність від дорослих. Діти, наприклад, демонструють реакцію переляку, якщо їх зненацька упустять або злякають голосним шумом або спалахом світла. Прояв потреби безпеки так само очевидно, коли діти занедужують. Дитина зі зламаною ногою може випробовувати страхи, страждати від нічних кошмарів і проявляти потребу в захисті й розраді, не занадто очевидну до нещасного випадку.  
     Інший показник потреби в безпеці - перевага дитиною певного роду залежності, стабільного розпорядку.  
По Маслоу, маленькі діти найбільш ефективно функціонують у родині, де, принаймні, до певного ступеня, установлені чіткий режим і дисципліна.      Якщо дані елементи відсутні в оточенні, дитина не почуває себе в безпеці, він стає тривожною, недовірливою і починає вишукувати більш стабільні життєві території. 
       Маслоу далі зауважував, що батьки, які виховують дітей, нічим не обмежуючи й все дозволяючи, не задовольняють їхню потребу в безпеці й захисті. Якщо від дитини не вимагають, щоб вона лягала спати в певний час або їла через якісь регулярні проміжки часу, це тільки викличе замішання й переляк. У цьому випадку в дитини не буде в оточенні нічого стабільного, від чого можна залежати.  
     Маслоу розглядав батьківські сварки, випадки фізичного насилля, розлуку, розлучення й смерть у родині як моменти, особливо шкідливі для благополуччя дитини. Ці фактори роблять його оточення нестабільним, непередбаченим й, отже, ненадійним.  
     Потреби безпеки й захисту також у великій мірі впливають і на поводження людей, що вийшли з дитячого віку. Перевага надійної роботи зі стабільним високим заробітком, створення ощадних рахунків, придбання страховки можна розглядати як вчинки, почасти мотивовані пошуками безпеки. Якоюсь мірою система релігійних або філософських переконань дозволяє людині організувати свій світ й оточуючих людей у єдине, наповнене змістом ціле, таким чином, даючи йому можливість почувати себе в безпеці.  
      Інший прояв потреби в безпеці й захисті можна бачити, коли люди зіштовхуються з реальними надзвичайними обставинами - такими, як війни, повені, землетруси, повстання, суспільні безладдя тощо.  
Маслоу припустив, що певні типи невротичних дорослих людей в основному мотивовані пошуком безпеки. Деякі невротичні хворі поводяться так, ніби насувалася більша катастрофа, несамовито намагаючись організувати свій світ у надійну, стабільну, чітко організовану структуру, де не могли б з'явитися нові непередбачені обставини. Потреба в безпеці хворого неврозом часто знаходить специфічне вираження в пошуку захисника: більш сильної людини або системи, від якої вона може залежати. 
 
    3. Потреби приналежності и любові 
     Третій ряд у піраміді Маслоу становлять потреби приналежності й любові. Ці потреби починають діяти, коли фізіологічні потреби й потреби безпеки й захисту задоволені. На цьому рівні люди прагнуть встановлювати стосунки прихильності з іншими, у своїй родині або в групі. Групова приналежність стає домінуючою метою для людини.  
     Отже, людина буде гостро почувати відчуття самітності, суспільного остракізму, відсутності дружби й відкинутості, особливо коли вони викликані відсутністю друзів й улюблених. Студенти, які вчаться далеко від будинку, робляться жертвами потреби приналежності, жагуче бажаючи, щоб їх визнали й прийняли в групі однолітків.  
      Потреби приналежності й любові відіграють значну роль у нашому житті. Дитина жагуче хоче жити в атмосфері любові й турботи, у якій всі його потреби задовольняються, і вона одержує багато пещення. Підлітки, що прагнуть знайти любов у формі поваги й визнання своєї незалежності й самостійності, тяжіють до участі в релігійних, музичних, спортивних, академічних або інших згуртованих групах. Молоді люди відчувають потребу в любові у формі полової близькості, тобто незвичайних переживань із особою протилежної підлоги. Слова популярних пісень є достатнім доказом могутнього впливу потреб приналежності й любові в цей період життя.  
    Маслоу визначав два види любові дорослих: дефіцитарна, або Д-любов, і буттєва, або Б-любов.  
      Д-любов заснована на дефіцитарній потребі - це любов, що виходить із прагнення одержати те, чого нам не вистачає, скажемо, самоповага, секс або суспільство когось, з ким ми не почуваємо себе самотніми. Наприклад, відносини можуть задовольняти нашу потребу в розраді й захисті - чи буде це тривалий зв'язок, спільне життя або шлюб. Таким чином, це егоїстична любов, що бере, а не дає.  
    Б-любов, навпаки, заснована на свідомості людської цінності іншого, без якого-небудь бажання змінити або використати його. Маслоу визначав цю любов як любов буття іншого, незважаючи на його недосконалості. Вона не власницька, не настирлива й в основному стосується заохочення в іншій людині його позитивного подання про себе, самоприйняття, почуття значимості любові - усього, що дозволяє людині рости. Більше того, Маслоу відкидав ідею Фрейда про те, що любов і прихильність є похідними від сублімованих полових інстинктів; для Маслоу любов - не синонім сексу. Скоріше він наполягав на тому, що зріла любов має на увазі здорові, ніжні взаємини між двома людьми, засновані на взаємоповазі, замилуванні й довірі. Бути улюбленим і визнаним важливо для здорового почуття достоїнства. Коли вас не люблять, з'являється порожнеча й ворожість.  
Незважаючи на вбогість емпіричних даних, дотичних потреб приналежності й любові, Маслоу наполягав на тому, що їхній вплив на поводження потенційно руйнівно в такому мінливому й рухливому суспільстві.  
Маслоу затверджував, що потреби приналежності й любові часто не задовольняються суспільством, у результаті чого розвиваються дезадаптація й патологія. Багато хто неохоче відкриває себе для близьких відносин, тому що бояться бути відкинутими. Маслоу містив, що є доказ істотної кореляції між щасливим дитинством і здоров'ям у зрілому житті. Такі дані, з його погляду, підтримують тезу, що любов є основною передумовою здорового розвитку людини. 
  4. Потреби самоповаги 
Коли наша потреба любити інших і бути ними улюбленими досить задоволена, ступінь її впливу на поводження зменшується, відкриваючи дорогу потребам самоповаги.  
Маслоу розділив їх на два основних типи: самоповага й повага іншими. Перший включає такі поняття, як компетентність, упевненість, досягнення, незалежність і воля. Людині потрібно знати, що вона гідна людина, може справлятися із завданнями й вимогами, які пред'являє життя. Повага іншими містить у собі такі поняття, як престиж, визнання, репутація, статус, оцінка й прийняття. У цьому випадку людині потрібно знати, що те, що вона робить, зізнається й оцінюється значимими іншими.  
Задоволення потреб самоповаги породжує почуття впевненості в собі, достоїнство й усвідомлення того, що ви корисні й необхідні у світі. Навпроти, фрустрація цих потреб приводить до почуття безглуздості, слабості, пасивності й залежності. Це негативне самосприйняття, у свою чергу, може викликати істотні труднощі, почуття порожнечі й безпорадності в зіткненні з життєвими вимогами й низькою оцінкою себе в порівнянні з іншими. Діти, чия потреба в повазі й визнанні не задоволена, особливо схильні низько оцінювати себе.  
    Маслоу підкреслював, що здорова самоповага ґрунтується на заслуженій повазі іншими, а не на славі, соціальному стані або лестощах.  
    Отже, досить ризиковано будувати задоволення потреби в повазі на думці інших, а не на власних здатностях, досягненнях й автентичності. Якщо наша самоповага залежить від сторонньої оцінки - ми перебуваємо в психологічній небезпеці. Для того, щоб бути міцним, самоповага повинна ґрунтуватися на нашій дійсній значимості, а не на зовнішніх факторах, що перебувають поза нашим контролем.  
    Очевидно, що потреби поваги в житті виражаються дуже різноманітно. Схвалення однолітків, квінтесенція поваги для підлітка, виражається в тому, що він популярний і його запрошують на вечірки, а дорослого поважають звичайно за те, що в нього є родина й діти, добре оплачувана робота й заслуги в діяльності цивільних організацій.  
    Маслоу припустив, що потреби поваги досягають максимального рівня й перестають рости в зрілості, а потім, у середні роки, їхня інтенсивність зменшується. Тому є дві причини. По-перше, дорослі звичайно здобувають більш реалістичну оцінку своєї дійсної значимості й цінності, тому потреби поваги більше не є провідними силами в їхньому житті. По-друге, більшість дорослих вже мали досвід поваги й визнання, що дозволяє їм рухатися до більш високих рівнів зростаючої мотивації. Ці положення почасти можуть пояснити заяву Маслоу, що щира самоактуалізація зустрічається тільки після досягнення певного віку.  
   5. Потреби самоактуалізації 
     І нарешті, якщо всі вищезгадані потреби в достатній мірі задоволені, на передній план виступають потреби самоактуалізації. Маслоу охарактеризував самоактуалізацію як бажання людини стати тою, ким вона може стати. Людина, що досягла цього вищого рівня, домагається повного застосування своїх талантів, здатностей і можливостей своєї особистості. Коротше, самоактуалізуватися - значить стати тою людиною, якою ми можемо стати, досягти вершини своїх можливостей. Говорячи словами Маслоу, музиканти повинні грати музику, художники повинні малювати, поети повинні складати вірші, якщо вони, зрештою, хочуть бути в мирі із самими собою. Люди повинні бути тими, ким вони можуть бути. Вони повинні бути вірні своїй природі.  
     Самоактуалізація не обов'язково повинна приймати форму творчих зусиль, що виражаються в створенні творів мистецтва. Батько, спортсмен, студент, викладач або робітник у верстата - усі можуть актуалізувати свій потенціал, тобто втілювати свої можливості в дійсність, виконуючи щонайкраще те, що вони роблять; специфічні форми самоактуалізації дуже різноманітні. Саме на цьому вищому рівні ієрархії потреб люди сильніше всього відрізняються друг від друга. 
    Маслоу зробив припущення, що більшість людей, якщо не всі, мають потребу у внутрішньому удосконалюванні й шукають його. Його власні дослідження привели до висновку, що спонукання до здійснення наших можливостей природно й необхідно. І все-таки тільки деякі - як правило, обдаровані - люди досягають її (менш, ніж 1 % усього населення по оцінці Маслоу).  
     Почасти справи йдуть настільки неблагополучним образом тому, що багато людей просто не бачать своїх можливостей; вони навіть не підозрюють про їхнє існування й не розуміють користі самовдосконалення. Мабуть, вони схильні сумніватися й навіть боятися своїх здатностей, тим самим зменшуючи шанси для самоактуалізації. Це явище Маслоу називав комплексом Іони. Він характеризується страхом успіху, що заважає людині прагнути до величі й самовдосконалення.  
     До того ж соціальне й культурне оточення часто придушує тенденцію до актуалізації певними нормами стосовно якоїсь частини населення. Прикладом тому є культурний стереотип мужності. Такі людські якості, як співчуття, доброта, м'якість і ніжність, часто заважають чоловікам, тому що існує культурна тенденція розглядати дані характеристики як не мужні.  
Виходячи із цього, актуалізація, втілення в дійсність вищих можливостей людини в загальній масі здійсненна тільки при гарних умовах. Або, більш точно, людям потрібно сприятливе оточення, у якому вони могли б найбільш повно розкрити свої людські можливості.  
     Із цього погляду, жодне суспільство в людській історії не надавало оптимальній можливості для самоактуалізації всіх його членів, хоча, треба зізнатися, деякі все-таки набагато краще інших у змісті забезпечення умов для самовдосконалення індивіда.  
     Остання перешкода для самоактуалізації, яку згадує Маслоу, - сильний негативний вплив, надаваний потребами безпеки. Процес росту вимагає постійної готовності ризикувати, помилятися, відмовлятися від старих звичок. Це вимагає мужності.  
    Отже, усе, що збільшує страх і тривогу людини, збільшує також і тенденцію повернення до пошуку безпеки й захисту. Очевидно й те, що більшість людей мають сильну тенденцію зберігати специфічні звички, тобто дотримуватися старого стилю поводження. Здійснення ж нашої потреби в самоактуалізації вимагає відкритості новим ідеям і досвіду.  
     Маслоу затверджував, що діти, виховані в безпечній, дружній, турботливій атмосфері, більш схильні до придбання здорового подання про процес росту. Коротше, при здорових умовах, коли задоволенню основних потреб людини ніщо не загрожує, ріст приносить задоволення, і людина прагне стати настільки гарною, наскільки дозволяють її здатності. І навпроти, люди, яким не вдалося розкрити свої щирі можливості - стати тими, чим вони могли б стати - реагують на депривацію своїх основних потреб. Якби велика кількість людей досягла самоактуалізації, то могли б змінитися потреби людства в цілому, і з'явилося б більше можливостей для задоволення потреб низьких рівнів. Очевидно, таке завдання зажадає істотної реорганізації багатьох наших соціальних інститутів і політичних структур. 

 

 

 

2.2.Теорія  потреб МакКлелланда.

    Теорія потреб Девіда МакКлеланда пропонує інші три види потреб ( рис. 3):

1. потреби в успіху (досягненнях), тобто потреби в перевищенні встановлених стандартів діяльності, в усвідомленні особистих досягнень (не у винагородженні таких досягнень). Люди з такою потребою намагаються виконати свою роботу краще, якісніше, ефективніше, ніж це було зроблено до них;
2. потреби у владі, тобто потреби впливати на поведінку інших людей, бути впливовим, “мати вагу”;
3. потреби в належності, тобто потреби в дружніх, товариських міжособових стосунках з колегами по роботі.

Рис. 3. Теорія набутих потреб Д. МакКлелланда

Дослідження МакКлелланда показали, що люди з потребами в успіху (досягненнях) найбільш мотивовані роботою, яка:

• передбачає особисту (персональну) відповідальність виконавця;
• має чіткий і швидкий зворотній зв’язок (для виявлення прогресу у виконанні роботи);
• характеризується помірним ступенем ризику (ймовірність успіху/невдачі 50:50).

Працівники з потребами  в успіху не азартні гравці, які  покладаються на випадок у досягненні успіху, але й не ті, хто вибирає  легкі завдання, які не дозволяють реалізувати себе.

Люди з високими потребами у владі віддають перевагу роботі, яка передбачає:

• відповідальність за дії та поведінку інших людей;
• конкуренцію або орієнтацію на статус.

Вони сконцентровані на зростанні  свого впливу, підвищенні власного престижу шляхом підвищення ефективності своєї діяльності.

Люди із високими потребами в належності потребують дружніх стосунків і віддають перевагу роботі, для якої характерні:

• кооперація, а не конкуренція;
• високий ступінь взаємного порозуміння.

Маніпулюючи цією потребою, менеджери створюють атмосферу  сильного командного духу колективу.

За результатами своїх  досліджень Д МакКлелланд зробив такі висновки:

1. Люди з високою потребою в успіху досягають успіху в підприємницькій діяльності, в управлінні власним бізнесом, в управлінні самостійними одиницями в рамках великих компаній.
2. Висока потреба успіху не є обов’язковою рисою хорошого менеджера.
3. Потреби в належності і у владі тісно пов’язані з успіхом в управлінні. У ефективних менеджерів спостерігаються високі потреби у владі і значно менші – в належності.
4. У підлеглих необхідно стимулювати потреби в успіху (досягненнях).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3. Теорія  потреб Альдерфера.

   Теорія К. Альдерфера, що отримала назву «Теорії ERG» (від англійських слів existence — існування, relatedness — взаємозв’язки і growth — ріст), як і теорія Маслоу, побудована на класифікації та аналізі потреб, обґрунтуванні їхнього впливу на поведінку працівників. К. Альдерфер виокремлює три групи потреб: 
1) потреби існування; 
2) потреби зв’язку; 
3) потреби зростання. 
    Теорії Альдерфера і Маслоу мають певні загальні риси. Так, обидві теорії стверджують, що індивід просувається по «драбинці» потреб послідовно.    Про певну схожість теорій Альдерфера і Маслоу свідчить і порівняльний аналіз груп потреб. Наприклад, потреби існування Альдерфера кореспондуються з первинними потребами в піраміді Маслоу, зокрема з фізіологічними та потребами безпеки. 
     Група потреб зв’язку повністю чи частково кореспондується з групою потреб належності і причетності. За Альдерфером, потреби зв’язку випливають із соціальної природи людини, її природного намагання бути членом сім’ї, колективу, мати друзів, налагодити добрі стосунки з керівництвом та підлеглими. До цієї групи потреб можна віднести також ту частину потреб визнання і самоствердження з піраміди Маслоу, що пов’язана з прагненням людини належати до певних неформальних груп, партій, зі ствердженням людини як особистості. 
     Потреби зростання в теорії Альдерфера частково кореспондуються з потребами визнання і самоствердження в теорії Маслоу та охоплюють потреби самовираження цієї теорії. Вони пов’язані з прагненням до задоволення статусних мотивів, з намаганням досягти впевненості в собі, самоствердитись та самовдосконалитись. Виділені Альдерфером три групи потреб, як і в теорії Маслоу, мають певну ієрархічність. Проте є і принципова різниця: в теорії Маслоу рух від однієї потреби до іншої відбувається тільки знизу вгору. Після досягнення першочергової мети, тобто задоволення потреби нижчого рівня, настає черга задоволення потреби вищого рівня і саме це згідно з теорією Маслоу є основною спонукальною силою поведінки. Згідно з теорією Альдерфера незадоволення потреби верхнього рівня збільшує силу впливу потреби нижчого рівня і на задоволення її переключаються свідомі дії людини. Отже, відповідно до теорії Альдерфера ієрархія потреб відбиває рух не тільки від нижнього до верхнього рівнів потреб, а й рух у зворотному порядку, тобто посилення стимулювальної дії цілком конкретних «нижніх» потреб, якщо не задоволено потреби «верхні». 
Процес руху вгору за рівнями потреб Альдерфер називає процесом задоволення потреб, а руху вниз — процесом фрустрації, тобто поразки. Наявність двох напрямків руху для задоволення потреб відкриває додаткові способи мотивації праці. Так, якщо в організації немає достатніх можливостей для задоволення потреб зростання працівника, то він може зосередити свої дії на повнішому задоволенні потреб зв’язку чи потреб іще нижчого рівня. 
    Теорія Альдерфера має достатньо і прихильників, і критиків. Знання сутності цієї теорії є корисним для практики управління, оскільки є чимало її емпіричних підтверджень. Дотримання положень цієї теорії потребує від менеджерів пошуку ефективних форм активізації діяльності підлеглих за умов, коли з об’єктивних чи суб’єктивних причин не можуть бути задоволені їхні потреби високого рівня.

 

 

 

 

 

2.4. Теорія потреб  Ф.Герцберга.  

Згідно з Ф. Герцбергом, працівник має два види основних потреб — гігієнічні та мотиваційні, які можуть задовольнятися у процесі  праці. Задоволення потреб пов'язане  із задоволенням від праці. Якщо гігієнічні потреби, до яких Ф. Герцберг зараховує  оплату праці, гарантування робочого місця, сприятливу робочу атмосферу тощо, не задовольняються, то це зумовлює почуття  незадоволеності. Задоволення від праці виникає тільки в результаті задоволення мотиваційних потреб у визнанні, самоствердженні, відповідальності тощо. Схематично теорію Ф. Герцберга можна подати у вигляді рис. 4.

   Рис.4. Теорія потреб Ф.Герцберга.

Гігієнічні фактори значною  мірою залежать від змісту трудового  процесу, у той час як мотиваційні  закладені безпосередньо в праці. Для підвищення продуктивності праці  та виникнення почуття задоволення  необхідно задовольнити гігієнічні потреби і викликати інтерес  до задоволення мотиваційних потреб. Ці положення були розвинені і доповнені емпірично, однак і дотепер відсутні науково доведені результати в цій сфері.

Дослідники зазначають, що на практиці важко проаналізувати мотиви для здійснення цілеспрямованого кадрового  управління, бо не існує загальних  значущих мотивів праці. Конкретна  структура мотивації індивідуальна  й залежить від віку людини, її статі, сімейного стану, рівня освіти, тривалості роботи в організації та розміру  доходу.

Проте дослідження індивідуальних мотиваційних структур у межах організації (наприклад, через опитування співробітників) можна вважати інструментом цілеспрямованого кадрового управління.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.5. Аномальні потреби.

 

Крім нормальних варто розглянути й аномальні потреби. Вони також  можуть бути представлені у виді шкали  і складають систему. У силу того, що це також потреби, хоча й аномальні, вони також реалізуються послідовно і підкоряються тим же законам, що і нормальні потреби. У таблиці  приведені нормальні і відповідні їм аномальні потреби людини.

№	Нормальна потреба	Аномальна потреба
1	Подих	-
2	Вода	-
3	Їжа	Обжерливість
4	Здоров'я	Бажання мучити фізично
5	Секс	Сексуальні аномалії
6	Аффініти	Пошук ворога і боротьба з ним
7	Матеріальні блага	Спрага накопичення, швидкого збагачення
8	Фізична культура	Лінь
9	Щиросердечні потреби	Наркотики, алкоголь, залежність від  комп'ютерних ігор і телебачення
10	Інтелектуальні потреби	Тютюн, плітки, порожня балаканина, склочництво, Інтернет-залежність
11	Допомога	Влада
12	Любов	Ненависть, невдоволення всім

 

      Самі нижчі нормальні потреби  не мають відповідних аномальних, тому що така заміна приведе до загибелі людини. Якщо в людини не реалізуються які-небудь потреби, то запускаються соціально-біологічні механізми, спрямовані на задоволення цих не реалізованих потреб. Нижчі потреби реалізуються в основному несвідомо і через біологічні механізми: бажаючий пити – п'є, голодний – їсть, хворий – шукає способи лікування і не тільки на свідомому рівні: втрата апетиту, відмовлення від одних продуктів і заміна їхній іншими, індивідуальна реакція на ліка – усе це відповідає, у кінцевому рахунку, видужанню. П'ята потреба задовольняється вже під більшим впливом соціуму. Звідси сексуальні меншості. Вищі потреби реалізуються свідомо. Вихідним пунктом реалізації є бажання. Однак бажання продукт розуму людини, що може і помилятися. У цьому випадку бажання спрямоване не на реалізацію самої потреби, а на її заміщення, витисняє відомий у психології захисний механізм. Тому реалізується не нормальна потреба, а заміщуюча її аномальна. Процес заміщення відбувається поступово, через звикання, що має біологічну чи соціальну основу. Поступовість заміщення дає деяку надію на те, що при ранньому виявленні аномальних потреб діяльність людини може бути переорієнтована на нормальні потреби і людина буде врятована.       

Чому лікування обов'язкове? Тому, що, по-перше, глибину зміни особистості  може оцінити тільки фахівець, а  по-друге, аномальні потреби соціально  заразні. Ідеї, що нав'язуються рекламою у суспільстві, створюють помилкові моделі поводження й ілюзію рішення всіх проблем : для курящих “Мальборо”, “Кент” ... чи питущих “Скроні” ... Але це верхівка айсберга, що спостерігається на рекламному обрії. Наркотики, влада і гроші також ідеологічно дуже привабливі і вони руйнують людину і суспільство в ще більшому ступені. Суспільству варто відмовитися від помилкових цілей в ім'я самозбереження. І тут потрібна дуже розумна, відповідальна і поступова державна політика. Шлях ряду західних демократій і східних диктатур не прийнятний. При лікуванні, як складової частини життєдіяльності, необхідно відновлювати ті нормальні потреби, що витісняють аномальні. При цьому людини необхідно поставити в такі умови, що б механізм заміщення не міг функціонувати і тим самим створювалася реальна погроза існуванню людини, якщо він не здійснить перехід до нормальних потреб від аномальних. Це фундаментальний принцип лікування. Він не залежить від того чи є конкретна аномальна потреба соціально обумовленою і чи має під собою біохімічну природу. Іншими словами для успішного подолання аномальних потреб людини треба її вирвати з обійм цивілізації і поставити  в природні умови існування. Наприклад, у первісній громаді можливість появи людини з аномальними потребами виключалася, тому що його одноплемінники ніколи не допустили би існування індивіда, чия діяльність чи бездіяльність загрожувала б існуванню самої громади. І така ситуація зберігалася практично до наших днів. З останніх її форм слід зазначити селянську громаду дореволюційної Росії, її історичних приймачів колгоспи і радгоспи, і трудовий колектив - поняття, характерне для соціалізму, суспільного (общинного в масштабі країни) способу виробництва. Однак цивілізації розвиваються за своїм законами і наша країна, повторюючи шлях Заходу, ввійшла у світ волі і демократії. Однак чи вирішила західна цивілізація проблему аномальних потреб – ні, вона їх просто узаконила. І черговий крок на цьому шляху – процес легалізації наркотиків. Зараз це якось сприймається, але кілька десятиліть назад про це ніхто і не припускав.    Окремо відзначимо, що ряд східних країн: Японія, Південна Корея, Китай, вступивши на шлях демократії, проте, зберегли общинні виробничі відносини. Наприклад, у Японії є фірми, що беруть людей на роботу як у родину – назавжди. Фірма вирішує всі проблеми людини, але жадає від неї повної самовіддачі. Співробітник при цьому не мислить себе поза фірмою. Природно ні про які серйозні аномальні потреби не може бути і мови, тому що вони загрожують існуванню фірми.