Психологічна характеристика тривожності

Ці та інші прийоми, описані  нами раніше позичені переважно з  психології спорту є досить ефективними  перш за все для учнів, які відчувають так звану “відкриту тривогу”. Відзначимо також, що багато прийомів використовуються нетривожними учнями для оволодіння своєю поведінкою в особливо складних ситуаціях. Всі  ці прийоми відносять в основному  до першого рівня роботи з подолання  тривожності — оволодінню емоційним  станом. Разом з тим, оскільки багато з них спрямовані на зняття чи мінімальний  характерних для тривожних дітей  “гіпертрофії зворотного зв'язку”  та “гіпертрофії ***, то ці прийоми можуть мати і більш глибоке значення в плані перебудови особистісних особливостей. 
Велике значення тут відіграють взаємостосунки, які склалися у психолога з підлітком. Коли між ними не виникає довіри, пред'явлення різних прийомів не викликає нічого окрім негативних реакцій, школярі висміюють ці прийоми, називають їх наївними, це обумовлюється тим, що тривожність часто виконує захисну функцію. Подолати цей захист можна лише у процесі створення відповідних стосунків між підлітками і психологом. 
Особливо важливо це у роботі зі школярами, тривожність яких проявляється ніби у відкритій формі (у нашому випадку, в проективній методиці). Часто такі учні говорять, що вони майже не відчувають тривоги, але постійно потерпають від невдач через своє невезіння, неспроможність (“Я завжди такий”), ставлення інших людей. У таких учнів необхідно розвивати уміння аналізувати свої переживання і знаходити їх причину, самоаналіз. Для цього ми пропонуємо їм спочатку обговорювати переживання чи вчинки ровесників (згідно підготованих нами описів) за схемою: що відбулося? що переживає чи думає герой? яка причина? успішно чи не успішно він діяв у цій ситуації? що він повинен робити? Потім школяру пропонується застосувати цю схему до себе, вести розграфлений відповідним чином щоденник чи записувати відповіді на питання на магнітофон. Частина цих записів обговорюється в процесі бесіди з психологом. 
Ця робота достатньо довготривала та складна, спочатку вона викликає значну протидію зі сторони учня. Найбільші труднощі викликає аналіз причин ситуації і питання: “Що я повинен робити?”, “Як діяти”. Школярі ніби “застрягають” на найбільш простих для них питаннях. Вимагались більші зусилля для того, щоб сформувати у них уміння не лише відповідати, але і задавати самим собі такі питання. 
Важливим етапом роботи з такими учнями є вироблення у них критеріїв власного успіху. Оцінка успіху у них часто утруднена, вони сумніваються в ній, у зв'язку з цим багато досить вдалих ситуацій розглядаються ними як неуспішні. Продуктивними у таких випадках виявляється обговорення разом з школярем об'єктивних показників успіху в тій чи іншій ситуації, як би “домовитися” з ним, який результат слід рахувати вдалим, і потім максимально розгорнуто записати ці критерії стосовно до різних ситуацій, після цього в бесіді постійно звертатися до цих критеріїв, заохочуючи його оцінювати свої результати. 
Досвід показує, що найбільш ефективною мотивацією для таких учнів є навчання самоаналізу як засобу, що сприяє саморозвитку.

Висновки

Тривога - це смутний, неприємний емоційний  стан, що характеризується очікуванням  несприятливого розвитку подій, наявністю  поганих передчуттів, страху, напруги  і хвилювання. Тривога відрізняється  від страху тим, що стан тривоги зазвичай безпредметний, тоді як страх припускає  наявність об'єкту, що його викликав, людини, події або ситуації.

Тривожність - це схильність людини до переживання стану тривоги. Частіше  за все тривожність людини пов'язана  з очікуванням соціальних наслідків  її успіху або невдачі. Тривога і  тривожність тісно пов'язані із стресом. З одного боку, емоції тривожного ряду є симптомами стресу. З другого  боку, початковий рівень тривожності  визначає індивідуальну чутливість до стресу. Якщо розглядати тривогу  або тривожність як стан, переживання, або як більш менш стійку особливість  особистості, то неістотно, наскільки  вона адекватна ситуації. Переживання  обґрунтованої тривоги, мабуть, не відрізняється  від необгрунтованого переживання. Суб'єктивно ці стани рівні. Але  об'єктивно різниця дуже велика. Переживання тривоги в об'єктивно  тривожності для суб'єкта ситуації – це нормальна, адекватна реакція, реакція, що свідчить про нормальне  адекватне сприйняття світу, хорошу соціалізацію і правильне формування особистості. Таке переживання не є  показником тривожності суб'єкта. Переживання  ж тривоги без достатніх підстав  означає, що сприйняття світу є спотвореним, неадекватним. Адекватні відносини  з світом порушуються. В цьому  випадку йдеться про тривожність  як особливу властивість людини, особливий  вид неадекватності.

Для того, щоб визначити характер підлітка, його здібності і схильності, а також стиль спілкування  з оточуючими, існує велика кількість  різних психолого-педагогічних методик. Вони досліджують різновиди тривожності

Список використаної літератури

1. Л. Каган Е. Д, Проблема  школьной психогенной дезадаптации /Вопросы психологи. — 1984, № 4. 
2. Максимова Н.Ю. Воспитательная работа с социально-дезадаптированными школьниками /Методические рекомендации. — К, 1997. 
3. Подмазин С.И., Сибиль Е.И. Как помочь трудному подростку с “трудньїм” характером. — К., 1996.  
4. ПрихожанА.М. Диагностика личностной тревожности /Диаг-ностическая й коррекционная работа школьного психолога. — М., 1987.  
5. Рабочая книга школьного психолога. — М., 1991. 
6. Психологическая диагностика. Методики й тесты. — Самара, 1998.