Психологічна характеристика свідомості людини

Кількість помилок	Бали	К-ть осіб	Рівень розвитку логічного мислення
0	5	–	Дуже високий рівень логічно-понятійного мислення, безпомилково «вловлюється» логіка понять в своїх і чужих міркуваннях
1	4	2	Хороший рівень, вище, ніж у більшості людей, вміє логічно чітко висловлювати свої думки в поняттях
2	3+	1	Хороша норма більшості людей, рідко бувають неточності у використанні понять
3-4	3	–	Середня норма, часом допускаються помилки, неточності у використанні понять
5-6	3-	3	Низька норма, часто «плутано», неточно виражає свої думки і невірно розуміє чужі складні міркування
7 і більше	2	1	Нижче середнього рівня понятійного мислення, або російська мова не є рідною, людина не розрізняє різниці понять

З результатів  таблиці нами було встановлено, що ніхто  з досліджуваних не мав дуже високого рівня логічно-понятійного мислення.

Хороший рівень(4) – 28%

Хороша рівень(+3) – 14%

Середній  рівень(3) – 0 %

Низька норма(3-) – 42%

Нижче середнього(2)  – 14%

3)Самоконтроль у спілкуванні

Самоконтроль  – одна з складових людської самосвідомості. Самоконтроль як вольова  риса особистості характеризується досить високим рівнем розвитку самосвідомості і пов'язана з контролем не тільки своєї поведінки, але й емоцій, думок. Для визначення рівня самоконтролю досліджуваних мною була проведена діагностична робота:

Методика:  Диагностика оценки самоконтроля в общении (М. Снайдер) (Див. Додаток В)

Методика призначена для діагностики ступеня вираженості комунікативного контролю особистості в ситуаціях безпосереднього спілкування з оточуючими.

Люди з високим комунікативним контролем, за Снайдером, постійно стежать за собою, добре знають, де і як себе вести, управляють вираженням своїх емоцій. Разом з тим, у них утруднена спонтанність самовираження, вони не люблять непрогнозованих ситуацій. Їх позиція: «я такий, який я є в даний момент». Люди з низьким комунікативним контролем більш безпосередні і відкриті, у них більш стійке «Я», мало піддане змінам в різних ситуаціях.

Результати  діагностичної методики виявили  що:

Низький комунікативний рівень – 1особа (15 %)

Середній комунікативний рівень – 5 осіб (70 %)

Високий комунікативний рівень – 1 особа (15%)

 

4)Самооцінка

Результати інтегративної роботи в сфері самопізнання, з одного боку, й у сфері емоційно-ціннісного ставлення до себе — з іншого, поєднуються в особливе утворення самосвідомості особистості — її самооцінку.

Для визначення індивідуальних особливостей самооцінки особистостей мною була проведена діагностична методика. (Див. Додаток Г)

Дана методика спрямована на вивчення динамічності психоемоційного «Я-образу» в залежності від ситуацій (звичайних, сприятливих і несприятливих).

Результати  діагностичної методики виявили  що:

1. Нормальная изменчивость                                                                           
2. Приемлемая ригидность            1   (14%)                                                           
3. Гипертимическая ригидность    3   (42%)                                                      
4. Эйфорическая ригидность         3    (42%)                                                  
5. Дистимическая ригидность        0                                                                   
6. Дисфорическая ригидность        0                                                               
7.Экзальтированная изменчивость   0  
8. Неадекватная изменчивость      0  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

В сучасній психології свідомість розглядається як особлива форма  відображення. Розвиток усіх психічних  функцій у їхній взаємодії  забезпечує появу в людини внутрішнього відображення зовнішнього світу, у деякому змісті його моделі. Направляючий вплив цієї моделі на поводження людини проявляється як принцип єдності свідомості і діяльності: діяльність людини направляє і визначає розвиток її свідомості, а остання, усе в більшому ступені здійснюючи регуляцію діяльності людини, поліпшує її пристосованість до зовнішнього світу. Це поліпшення відбувається за рахунок того, що свідомість формує внутрішній план діяльності, її програму. У цьому внутрішньому плані синтезуються динамічні моделі дійсності, за допомогою яких людина орієнтується в навколишній фізичному і соціальному середовищі. Людина відрізняється від тварини тим, що вона живе в умовах суспільного існування. Її форми життя - це суспільні форми життя, і, саме з цих суспільних форм життя можуть бути виведені ті особливості поводження, які називають духовними.

Важко недооцінити значення свідомості. Свідомість акумулює здатність  переживати уявлюване як дійсне, минуле і майбутнє як сьогодення. Вона створює простір для теоретичного мислення, що здійснюється в основному в плані розумових дій: як уявний експеримент. Усі вищі психічні процеси вносять свій внесок в організацію і функціонування свідомості. Свідомість дозволяє людині усвідомлює себе як деякий стійкий об'єкт. Це припускає внутрішню цілісність і сталість особистості, її незалежність від мінливих ситуацій, здатність залишатися собою. Впізнавання себе при безупинній зміні зовнішніх умов існування, яке знаходить своє відображення в достатній для цього інерційності внутрішнього світу, є вершиною в боротьбі за незалежність людини від середовища.

Свідомість і самосвідомість є вершиною розвитку психічних функцій  людини і є моделлю відображення зовнішнього світу. В формуванні цієї моделі приймають участь практично всі психічні функції, особливо такі, як переживання, увага, усвідомлення. Свідомість людини у своєму вищому прояві – самосвідомості не дається людині від народження, а формується проходячи через кілька етапів (організму, соціального індивіда, особистості) в залежності від інтенсивності і рівня соціальних контактів людини. Саме діяльність людини є визначальним фактором у формуванні свідомості. 
Однак обмежуючись лише свідомістю не можна дати вичерпне і повне розуміння особистості. У загальному плані психіка людини представляється розщепленою на дві сфери свідомого і несвідомого, котрі являють собою істотні характеристики особистості і є конфліктуючі по Фрейду. Причому у Фрейдовської структури особистості обидві ці сфери представлені не рівнозначно: несвідоме він вважав центральним компонентом, що складає суть людської психіки, а свідоме - лише особливою інстанцією, яка надбудовується над несвідомим. Тому, свідоме не є суть психіки, а лише така її якість, що "може приєднуватися чи не приєднуватися до інших його якостей". Аналогічних поглядів притримувався і Юнг, який провів чітку диференціацію між "індивідуальним" і "колективним несвідомим". "Індивідуальне несвідоме" відбиває особистісний досвід окремої людини і складається з переживань, що колись були свідомими, але утратили свій свідомий характер у силу забуття чи подавлення. Колективне несвідоме, представляє сховані сліди пам'яті людського минулого: расову і національну історію, а також долюдське тваринне існування. Механізм біологічної зумовленості і спадковості зберігається як Фрейда так і в Юнга, хоча він і діє в них на різних рівнях людської психіки.

Однак, взаємодія між  свідомістю і несвідомим не обмежується  лише конфронтацією, а є значно складнішими, що проявляється в регуляції людської діяльності. Усвідомлення утруднюючих регуляцію чи розв’язок задачі обставин сприяє створенню нового режиму чи регулювання нового способу рішення. Як тільки вони знайдені, керування знову передається підсвідомості. Допускають, що ця передача обумовлена, по-перше, тим, що зона ясної свідомості не здатна умістити всі одночасно протікаючі процеси, а по-друге, тим, що усвідомлене керування здійснюється в режимі покроковому, дискретному, поетапному, поопераційному, і тому воно неекономічно. Значно ефективніше регулювання здійснюється на несвідомому рівні, що робить таку передачу управління від свідомості до несвідомого передумовою розвитку і вдосконалення діяльності індивіда.

 

 

 

Список використаних джерел:

 

1. А.Д.Логвіненко. Інвертований зір і зоровий образ. 
"Питання психології", 1974. 

2. А.Д.Логвіненко. Перцептивная  діяльність при інверсії сетча- 
точного образу. В СБ "Сприйняття і діяльність". М., 1975.

 

3. А.Н.Леонтьев, А.В.Запорожец.  Відновлення руху. М., 1945.

 

4. А.Н.Леонтьев «Діяльність. Свідомість. Особистість.»

 

5. А.Н.Мещеряков. Сліпоглухонімі  діти. М., 1974;

 

6 В.Вундт. Основания физиологической психологии. М., 1880, стр. 738.

 

7. Г. В. Лейбніц. Новые исследования о челвеческом разуме. М.-Л., 1936.

 

8. Г.Липпс. Пути психологии. Доклад на V Международном психологи-

ческом конгресе, 1905.

 

9. Еникеев М.І. Загальна та соціальна психологія. М. НОРМА, 2002, 624с.

 

10. І.Павлов. Полное. собр. соч., т. III, кн. 1, стор 157.

 

11.К.Маркс і Ф.Енгельс.  Соч., Т. 46, ч. I, стор 17-48.

 
12. К.Маркс і Ф.Енгельс. Соч., Т.19, стр. 378.

 

13. К.Маркс і Ф.Енгельс.  З ранніх творів, стор 594.

 

14. Маклаков А. Г.  Загальна психологія. СП6., Пітер, 2003. 592с

 

15. Основи психології: Підручник / за загальною редакцією  О.В. Киричука, В.А. Роменця, Київ, 1995.

 

16. П.П.Блонский. Психологические  очерки. М., 1927.

 

17.П.Я.Гальперин. «Развития исследований поо формированию умственных действий» "Психологічна наука в СРСР", т. 1. М., 1959;

 

18. Сабуров А.С. Психологія  курс лекцій, Київ, 1996.

 

19. С.Д. Максименко, В.О. Селовієнко. Загальна психологія. Київ, 2000

 

20. Стаут. Аналитическая психология. М., 1920

 

21. С.Л.Рубинштейн. Принципы и пути развития психологии. М., 1959,

стр. 308-330.

 

22. Трофімов Ю.Л. Психологія: курс лекцій підручник. Київ, “Либідь”. 2000.

 

23. Фрейд З. Психология  бессознательного. – СПб.: Питер, 2003. – 400 с.

 
24. Цукерман Г.А. Психология саморазвития: задачи для подростков и их педагогов. - М., 1994.- 344 с.

 
25. А. Е. Шерозия. Психика, сознание, бессознательное. Тбилиси, "МЕЦНИЕРБА", 1979. – 234 c.