Психологічна характеристика свідомості людини

Діяльність людини у  звичайних умовах є свідомою. Разом із тим окремі її елементи здійснюються несвідомо або напівсвідомо, автоматизовано. В житті людини формуються складні звички, вміння і навички, в яких свідомість одночасно і присутня, і відсутня. Будь-яка автоматизована дія мас неусвідомлені характер, хоча, зрозуміло, не кожна неусвідомлена дія є автоматизованою.

Свідома діяльність людини можлива лише за умови автоматичного здійснення максимальної кількості її елементів. Так, для того, щоб майстерно виконати музичний твір, треба мати хорошу навичку гри на музичному інструменті. А повністю зосередити свою увагу на змісті усного виступу може лише той, у кого сформований певний автоматизм самого процесу виголошення промови.[25, 66]

Автоматизація функцій  є суттєвою і необхідною особливістю багатьох психічних процесів (мислення, сприймання, мовлення, запам'ятовування та ін.). її порушення може паралізувати нормальний перебіг психічних процесів. Автоматизм відточує і полегшує різні види діяльності, в ряді розумових і практичних дій обслуговує вищі форми свідомої діяльності. Механізми психічної автоматизації позбавляють свідомість від постійного спостереження і непотрібного контролю за кожним фрагментом дії.

Несвідоме проявляється і в так званих Імпульсивних діях, коли людина не дає собі ради в наслідках своїх учинків. Наші наміри далеко не завжди виражаються в наслідках наших дій адекватно, так, як нам би цього хотілося. Іноді, здійснивши той або інший вчинок, людина сама не може зрозуміти, чому вона вчинила саме так. І досить часто саме про такі імпульсивні вчинки, коли їхні наслідки не прогнозувалися усвідомлено, нам і доводиться шкодувати.[23,54]

Несвідоме проявляється в тій інформації, що накопичується протягом усього життя й осідає у пам'яті як досвід. З усієї суми наявних у нас знань у кожний даний момент у центрі свідомості осідає лише невелика їх частка. Про деякі знання, що зберігаються в пам'яті, люди навіть не підозрюють. Проте спеціальні дослідження показали, що в регулюванні поведінки людини значну роль відіграють враження, отримані в ранньому дитинстві і закладені в глибинах несвідомої психіки.

Формою прояву несвідомого  є й так звана психологічна установка. Цей психічний феномен  являє собою цілісний стан людини, який виражає динамічну визначеність її психічного життя, спрямованість особистості на активність у якомусь виді діяльності, загальний нахил до дії, стійку орієнтацію на певні об'єкти, що зберігається доти, доки очікування людини виправдовуються.

Проявляється несвідоме  і в інших психічних процесах. Навіть мислення людини може протікати  на несвідомому рівні. Що ж до уявлення або таких явищ, як інтуїція і  творчість, то їх без участі несвідомих компонентів навіть важко собі уявити.[25, 48]

 

1.2.5.Самосвідомість

 

У комплексі проблем  розвитку активності особистості і  реалізації її творчого потенціалу суттєва  роль належить проблемам самосвідомості та саморегуляції поведінки. Вивчення самосвідомості у кожен віковий  період розвитку особистості має важливе практичне значення, оскільки тільки з урахуванням психологічних закономірностей щодо їх природи та змісту можна на науковій основі організувати виховну і розвивальну роботу з молоддю.

Самосвідомість, як будь-яке  складне психологічне утворення, є нерозривною єдністю трьох сторін: когнітивної (самопізнання), емоційної (ставлення до себе) і регулятивної. Поведінка людини завжди так чи інакше співвідноситься з її уявленнями про саму себе (образ Я) і про те, якою вона повинна чи хотіла б бути. Вивчення властивостей самосвідомості, адекватності самооцінок, структури і функцій „образу Я" становить не лише теоретичний, але і практичний інтерес у зв`язку з формуванням життєвої позиції особистості і самовдосконалення її в процесі творчої діяльності.

Сучасна філософія прийшла до висновку, що єдиний гідний для людини спосіб життя, спосіб реалізації себе як особистості; це шлях усвідомленого самовдосконалення. У фундаменті самовдосконалення особистості лежить розвиток самосвідомості. Особистість не зводиться лише до свідомості і самосвідомості,-стверджують психологи. Проте без свідомості і самосвідомості не існує особистості.

Незважаючи на велику кількість робіт, що висвітлюють  феномен самосвідомості (Л.С.Виготський, О.М.Ткаченко, В.М.Піскун, В.А.Роменець), неузгодженими залишаються погляди на її прояви, функції, етапи формування, співвідношення з свідомістю тощо.

Неузгодженість існує  не лише стосовно глобальних проблем  психології самосвідомості, але і  щодо їх окремих моментів. Існують  розбіжності у поглядах щодо зв`язку між поняттями „образ Я", „Я-концепція" і самосвідомість. Два останні досить часто використовують як синонім, хоча, на думку психологів перший термін можна розглядати як похідне від другого. [20,45]

На основі аналізу  стану проблеми „Я-концепції" в психології на сучасному етапі ми спробували дати власне бачення сутності та співвідношення між поняттями „Я-концепція" та „Я-образ" особистості. Ми розглядаємо „Я-концепцію" як динамічну систему уявлень особистості про себе, що існують в усвідомленій та неусвідомленій формі, в поєднанні з їх емоційно забарвленою оцінкою та поведінковою реакцією, чинником яких виступають уявлення про себе та їх оцінка.

За характером змісту розрізняється позитивна та негативна  „Я-концепція". Факторами, що вказують на позитивну „Я-концепцію" особистості, є позитивне ставлення індивіда до себе, адекватна (або висока) самооцінка, самоповага. Про наявність негативної „Я-концепції" свідчать негативне ставлення до себе, неадекватна (значною мірою завищена або занижена) самооцінка, низька самоповага, відчуття власної неповноцінності. Однією з ознак, що вказує на негативну „Я-концепцію", може виступати висока тривожність.

Переважна більшість  дослідників вважають „Я-концепцію" як складову з трьох компонентів:

1. Когнітивний компонент або „Я-образ". До змісту цієї складової відносяться уявлення індивіда про себе. Він включає певні специфічні шкали самоопису, що являють собою якості, якими характеризує себе людина. До таких якостей, в першу чергу можна віднести емоційна стійкість- нестійкість, замкнутість- експресивність, тривожність- впевненість в собі, впертість- безволля, сміливість- боязливість, наполегливість-спонтанність, ініціативність-безініціативність тощо.

2. Емоційно-оцінна складова. Її головним компонентом виступає  самооцінка як афективна оцінка уявлень особистості про себе Самооцінка породжує такі підструктурні елементи цієї складової, як самоставлення (позитивне або негативне ставлення індивіда до себе); самоповага чи самозневага, почуття власної гідності чи комплекс неповноцінності, тощо.

3. Поведінкова складова, тобто потенційна поведінкова  реакція, що виникає внаслідок  неперервної взаємодії перших  двох компонентів: „образу Я" та емоційно-оцінного. Про поведінковий компонент можуть свідчити такі характеристики, як спрямованість особистості по відношенню до себе і до інших, вираженість мотивації до успіху.[21,55]

Критерії самосвідомості: 
1) виділення себе із середовища, свідомість себе як суб'єкта, автономного від середовища (фізичного середовища, соціального середовища); 
2) усвідомлення своєї активності - «Я, керую собою»; 
3) усвідомлення себе «через іншого» («Те, що я бачу в інших, це може бути і моє якість»); 
4) моральна оцінка себе, наявність рефлексії, усвідомлення свого внутрішнього досвіду.

 
  У структурі самосвідомості можна виділити: 
1) усвідомлення близьких і віддалених цілей, мотивів свого «Я» («Я» як діючий суб'єкт »); 
2) усвідомлення своїх реальних і бажаних якостей «Реальне Я» і «Ідеальне Я»); 
3) пізнавальні, когнітивні уявлення про себе («Я як спостережуваний об'єкт»); 
4) емоційне, чуттєве уявлення про себе. Таким чином, самосвідомість включає в себе:

- Самопізнання (інтелектуальний аспект пізнання себе); 
- Самовідношення (емоційне ставлення до самого себе). 
  В цілому можна виділити 3 пласта свідомості людини: 
1) ставлення до себе; 
2) ставлення до інших людей; 
3) очікування ставлення інших людей до себе (атрибутивна проекція).[24,40]

 

Вивчаючи особливості  розвитку самосвідомості в юнацький (студентський) віковий період варто  враховувати різні рівні та певну  міру продуктивності і рефлективної діяльності конкретної людини, адже відмінності у здійсненні цієї діяльності досить великі і відображають особливості їхньої індивідуальної природи, про що свідчить високий показник розвитку розумової рефлексії.

Можна виділити наступні критерії рівня сформованості самосвідомості:

1. Ставлення особистості  до загальнолюдських цінностей,  що передбачає насамперед знання  про етнокультурні, етнопсихологічні  особливості свого народу, самооцінку, самопізнання;

2. Рівень сформованості  психологічних потреб, мотивів та інтересів, що виражається в активному опануванні, відстоюванні, розвитку власних інтересів, цінностей, почуття гідності, в баченні сенсу свого життя, рівні домагань;

3. Реальний прояв свідомості  в поведінці і вчинках особистості [24,45].

У своїх дослідженнях Г.М.Свіденська використовує поняття  „самосвідомість" як родове, що включає  як процесуальні, так і структурні характеристики. Термін „рефлексія", „самопізнання", „уявлення про  себе" відображають когнітивну сторону  самосвідомості; „ставлення до себе" та „самооцінка"- емоційну сторону. „Образ Я" і „Я-концепція" розглядається як структурні утворення самосвідомості, як „кінцевий продукт" нерозривної діяльності трьох її сторін.

В загальній структурі  особистості самосвідомість постає як складна, інтегративна властивість  її психічної діяльності, центральне її утворення. Самосвідомість певним чином  фіксує результат психічного розвитку особистості на конкретному етапі, а також, виступаючи як регулятор поведінки, має властивість впливати на подальший розвиток особистості. Г.М. Свіденська вважає, що суб'єктивний початок самосвідомості розглядається у зв'язку з загальним інтелектуальним рівнем особистості, її включенням в творчу діяльність і культурним рівнем індивідуального розвитку. На думку О.Б. Старовойтенко, здатність особистості до рефлексії може розвинутися лише за наявності базового інтелектуального рівня, який передбачає інтерес до самопізнання, здібність до аналізу і узагальнення, поясненню життєвих явищ і подій, захопленість самопізнанням як творчим процесом відкриття нового в собі [24,52] .

Активний розвиток самосвідомості стимулює творчу діяьність особистості. І навпаки в процесі творчого акту, творіння, винахідництва розвивається самосвідомість особистості. Такі поняття як „рефлексія", „самопізнання", „самооцінка", „самореалізація", „самовдосконалення", „самоактуалізація" відносно пов'язані з поняттям „творчість", „творче мислення", „творчий процес", „творчі здібності", „творчий продукт", тощо. Виходячи з концепції А. Маслоу самоактуалізація творчої особистості відбувається через реалізацію її творчого потенціалу. Для досягнення успіхів в житті і реалізації творчих можливостей особистості необхідно постійно розвивати вміння самоаналізу, підтримувати адекватну самооцінку, відповіну до віку „Я - концепцію".[24,61]

 

 

 

Розділ ІІ

Емпіричне дослідження  психологічних основ формування свідомості

Проблема свідомості давно й інтенсивно розробляється  у психологічній, філософській, соціальній, педагогічній науці та ще в ряді інших наук. І в даний час виникають різні точки зору на сутність і структуру свідомості.

Свідомість полягає в емоційній  оцінці дійсності, забезпеченні діяльності цілеполягання — у попередній побудові дій та передбаченні їхніх наслідків, у контролюванні поведінки і керуванні нею, у здатності особистості давати собі раду в оточуючому матеріальному світі, у власному духовному житті. У моїй роботі виділені одні з характерних проявів свідомості:

1) Вольовий потенціал особистості;

2) Мислення;

3)Самоконтроль у спілкуванні;

4)Самооцінка.

Емпіричне дослідження  психологічних основ формування свідомості ми проводили на базі 1 курсу 3 групи Південноукраїнського національного педагогічного університу імені К. Д. Ушинського.

В експерименті було задіяні 7 студентів.

Мета нашої дослідної  роботи полягала в вивченні проявів  свідомості у студентів, а саме, виділиних  нами чотирьох показників.

1) Вольовий потенціал особистості; 

Воля особистості, за В. Селівановим, це певна сукупність психічних властивостей, яка характеризує досягнутий рівень свідомої саморегуляції особистості; ця сукупність властивостей складається протягом життя.

Специфічні дії людини є вольовими в цьому широкому сенсі слова - всі вони свідомі, цілеспрямовані дії, всі вони включають цілеспрямованість і регулювання ходу дії відповідно до мети.

Воля –  це психічна властивість, яка яка  є однією з показників існування  свідомості людини. Вольовий потенціал  кожної особистості індивідуальний. Для визначення індивідуальних особливостей вольового потенціалу особистостей мною була проведена діагностична методика. (Див. Додаток А )

Результати  діагностичної методики виявили  що:

Слабка сила волі – 1особа( 14 %)

Середня сила волі – 3 особи ( 43%)

Висока сила волі – 3 особи(43 %)

2) Мислення

Мислення – вища форма  відображення мозком навколишнього  середовища, найбільш складний пізнавальний психічний процес, властивий лише людині. Людина відображає у свідомості не тільки предмети та явища, а ще й  закономірні зв’язки між ними. Можливість глибокого та широкого вивчення світу відкриває людське мислення.

Для визначення рівня розвитку логіко-понятійного мислення, мною була проведена діагностична методика: Тест на логіко-понятійне мислення. Створення складних аналогій. (Див. Додаток Б)