Психологічна характеристика особистості дошкільника

          Засвоюючи нові галузі життя, гра починає виконувати більш складні сюжети – виробничі, військові і т. ін. В дитячій грі є всі професії, які існують  в навколишньому житті дорослих людей. Більш різноманітними стають і форми ігор на старі сюжети, наприклад, «дочки-матері». Крім того, гра на один і той же сюжет поступово стає більш стійкою і довготривалою. Якщо в 3-4 роки дитина може присвятити їй тільки 10-15 хвилин, після чого їй необхідно переключитися на щось інше, то в 4-5 років одна гра може продовжуватися 40-50 хвилин. Старші дошкільники здатні грати в одне і теж по кілька годин підряд, а деякі ігри у них можуть розтягуватися на кілька днів. Ті моменти в діяльності і у взаєминах дорослих, які відтворюються дітьми, складають зміст гри.

    Одним із компонентів у структурі гри є правила. В грі вперше виникає нова форма задоволення дитини – радість від того, що вона діє так, як вимагають правила. В грі дитина плаче, як пацієнт, і радіє, як граючий. Це ще й лінія розвитку довільності, яка має своє продовження в шкільному віці.

    Гра весь час змінюється і на кінець дошкільного віку досягає високого рівня розвитку. Для першої стадії (3-5 років) характерно відтворення логіки реальних дій людей; змістом гри  є предметні дії.

    На  другій стадії (5-7 років) моделюються  реальні взаємини між людьми, і змістом гри стають соціальні взаємини, суспільна суть діяльності дорослої людини.

    Гра – провідна діяльність в дошкільному віці, яка має значний вплив на психічний розвиток дитини.

    У дошкільному віці в діяльності дитини з’являються елементи праці. Це є передумовою формування моральних якостей дитини, почуття обов’язку, поваги до людей. Разом з тим розвиваються довільність і цілеспрямованість дій, ростуть вольові зусилля, формуються допитливість, спостережливість. Дуже важливо, щоб дитина переживала позитивні почуття, які стимулюють розвиток інтересу до праці. Засвоюючи трудові вміння й навички, дитина починає чіткіше уявляти свої обов’язки, краще усвідомлювати необхідність їх виконання, докладати зусиль, щоб краще виконати доручену їй справу. Зміцнюється почуття відповідальності, усвідомлення свого обов’язку.  

    ОСОБИСТІСТЬ ДОШКІЛЬНИКА 

    У дошкільному віці дитина починає  керуватися в своїй поведінці  моральними нормами. У неї формуються моральні уявлення та оцінки. Поступово формується потреба гордитися певними якостями, зберігати позитивну оцінку дорослих і тим задовольняти своє самолюбство. Переживання гордощів вперше виникають у дитини внаслідок прямої оцінки дорослого, а потім і без неї. Урізноманітнюються прояви власної гідності протягом дошкільного дитинства. Самолюбство має й іншу сторону, що виявляється в переживанні сорому, ніупідряд, що виникають, якщо дитина втрачає позитивну оцінку, хороше ставлення до неї дорослих. Із зростанням морального досвіду та самосвідомості пов’язаний розвиток почуття сорому у дошкільників.

    Почуття самолюбства, гордощів, власної гідності, сорому, які формуються у дитини, стають мотиваційними компонентами моральних якостей її особистості.

      Дорослі навчають дітей способам виявляти співчуття, доброзичливість. Здатність дитини до співпереживання особливо виявляється під час сприймання казок, малюнків, мультиків.

    У дітей виникають такі особистісні новоутворення, як субпідрядність мотивів, засвоєння моральних норм та формування довільної поведінки.

    Супідрядність мотивів полягає в тому, що діяльність і поведінка дошкільника не просто існують поряд, а вступають між собою у різні співвідношення. Це виявляється не тільки у факті так званої боротьби мотивів, а й у їх ієрархічній будові, тобто домінуванні одних і підпорядкуванні інших. Конкретний зміст цієї ієрархії, а саме, які мотиви підкоряють собі всі інші спонукання, залежить від віку дітей і їх виховання.

    МІЖОСОБИСТІСНЕ  СПІЛКУВАННЯ  З  ОДНОЛІТКАМИ

    ЯК  ФАКТОР СТАНОВЛЕННЯ  ОСОБИСТОСТІ

    Потреба в спілкуванні з дорослими та однолітками визначає становлення 
особистості дитини. Потреба у спілкуванні з однолітками, в оточенні яких вона знаходиться з перших днів життя, відіграє важливу роль у формуванні особистості дитини. Між дітьми можуть виникати найрізноманітніші форми взаємин. Тому дуже важливим є, щоб дитина з самого раннього дитинства набувала позитивний досвід співробітництва та взаємодопомоги. Важливе місце в дослідженні особистості дошкільника посідає вивчення  особливостей взаємин з однолітками. В цьому віці вперше увага дитини починає переключатись з дорослого на однолітка,  і цей інтерес до  спілкування поступово збільшується. Протягом дошкільного віку вибірковість у такому спілкуванні  зростає: якщо у 3-4 роки діти досить легко змінюють партнерів по спілкуванню, то з 6-7 років вони прагнуть спілкуватись з конкретними дітьми і усунути це спілкування, якщо, наприклад, з  якихось причин воно не влаштовує дорослого, досить складно.

    Відбувається  розвиток групової диференціації, в  групі виділяються лідери, які  привертають до себе симпатію інших дітей, вміють їх організувати.

    САМООЦІНКА:  ФОРМУВАННЯ,   АДЕКВАТНІСТЬ, ЗНАЧЕННЯ

    У дошкільному віці з’являється певне ставлення до себе та своїх можливостей. П’ятирічні діти, як правило, їх переоцінюють. У віці семи років діти в більшості випадків оцінюють себе вірно: «умію одягатися», «умію прибирати ліжко». У цьому віці дошкільники вказують на уміння слідувати певним моральним нормам: «умію допомагати мамі» та ін. Свої можливості вони оцінюють за практичним їх здійсненням.

    Спілкування з однолітками сприяє становленню  адекватної самооцінки. Порівнюючи себе з іншими дітьми,  дитина більш чітко усвідомлює себе і свої можливості, які вона демонструє свої можливості, які вона демонструє в різних видах діяльності і за якими його оцінюють оточуючи. Говорячи про значення адекватної самооцінки для формування особистості, відомий психолог К.Роджерс дійшов висновку, що саме в самооцінці полягає внутрішня сутність людини. Ідеї Роджерса щодо взаємин між дитиною і дорослим покладені в основу робіт Б.Спока [38], який в своїх книгах писав, як батьки мають доглядати за дітьми, не порушуючи їх справжньої самооцінки та допомагаючи їх соціалізації. На жаль, батьки не часто дотримуються цих правил і не дослухаються до своєї дитини. Тому вже в ранньому і особливо в дошкільному віці дитина може спотворити свою справжню самооцінку. Частіше за все це відбувається під впливом дорослих, які мають власне уявлення про дитину, її здібності та призначення. Свою власну оцінку вони нав’язують дитині, прагнучи, щоб він прийняв її. Деякі діти починають сперечатись проти насаджуваних їм уявлень, що породжує конфлікти з оточуючими, негативізм та агресії. Проте, зазвичай діти, потребуючи прийняття і ласки з боку дорослого, навіть не намагаються протистояти батькам, погоджуючись з їх думкою про себе.  Проте, проблема дитини полягає не тільки в тому, що намагаючись заслужити любов, вона відмовляється від себе, а і в тому, що при здійснюванні діяльності, що нав’язана зовні і не відповідає справжнім, хоча і неусвідомленим на даний час, бажанням, неможливо бути успішним.

    Така  ситуація призводить до розвитку невпевненості  в собі, тривожності чи агресії  стосовно оточуючих, до нової діяльності, до нових людей.  На думку психологів, що вивчають розвиток особистості дитини, згодні з Роджерсом в тому, що основною характеристикою є самооцінка, яка містить ставлення до себе і знання себе. Дослідження довели, що умовою безконфліктного розвитку особистості є позитивне емоційне ставлення з точним, повним знанням про себе – тобто людина має усвідомлювати свої хороші і погані якості, свої чесноти і недоліки. Якщо така самооцінка співпадає з оцінкою оточуючих, тобто дитина сприймає себе так, як її бачать оточуючи – це вказує на її адекватність. Самооцінка є досить стійкою і, особливо в дітей, неусвідомленою. Але існує такий показник, як рівень домагань. Він залежить від ситуації, діяльності, що здійснюється, в якихось умовах дитина претендує на найвищу оцінку, а в інших – ні на що. Рівень домагань, як правило, є усвідомленим і цим відрізняється від самооцінки. 

    ОСОБЛИВОСТІ  ЕМОЦІЙНОГО  СПРИЙМАННЯ.  ДИТЯЧИЙ  ЕГОЦЕНТРИЗМ

    Вивчення  мотивів дошкільників дало можливість встановити серед них дві великі групи: особисті та суспільно-значимі. У дітей молодшого і середнього шкільного віку переважають особисті мотиви, що найбільш яскраво проявляються в спілкуванні з дорослими. Дитина намагається отримати емоційну оцінку дорослого схвалення, ласку. Необхідність в такій оцінці у дітей настільки велика, що вони часто приписують собі позитивні якості.

    Дітям молодшого дошкільного віку притаманний егоцентризм (невміння стати на чужу точку зору), синкретизм (нерозчленованість мислення), трансдукція (перехід від часного до часного, минаючи загальне), артифіціалізм (штучність, продуманість світу), анімізм (сприймання всього оточуючого в якостей живої істоти), нечутливість до протиріч.

      Дитяча здатність «зрозуміти іншого» (а отже, й самого себе) обмежена безпосередністю дитини, яка все співвідносить із собою, легко піддається емоційному впливу, але ще не може поставити себе на місце іншого. Малюки легко «відштовхують» чуже горе, відмовляються додивлятися до кінця сумні сюжети, вимагають, щоб у книжки обов'язково був щасливий кінець. Проте, як показують дослідження (Піаже, Дональдсон та ін.) у п’ятирічному віці, діти, як правило, вже спроможні зрозуміти чужу позицію, побачити світ очима іншої людини. Пізнавальній децентрації передує децентрація емоційна – спочатку в дитини з’являється здатність зрозуміти емоційний стан іншої людини. Як правило, ця у 4,5 –5 років формується властивість диференціювати свої бажання від бажань оточуючих.

    Поступово в процесі сумісної діяльності дошкільників у дитини формуються і суспільно-значимі мотиви, що виражаються в формі бажання зробити щось для інших людей.

    Засвоєння дитиною норм та правил, уміння співвіднести свої вчинки з цими нормами поступово призводить до формування перших проявів довільної поведінки, тобто такої поведінки, для якої характерні неситуативність, стійкість, відповідність зовнішніх вчинків внутрішній позиції. Підвищенню цілеспрямованості дій сприяє усвідомлення дітьми обов'язковості завдань і вимог, що ставлять дорослі. Прийняття вимоги як обов’язкової обумовлює значущість мети та її стійкість. З віком у дошкільників з’являється здатність переборювати у процесі виконання завдань вплив привабливих об’єктів, які є сторонніми, щодо мети діяльності й відволікають від неї. Так виявляється важлива рольова властивість  – утриматися перед спокусою.

    Процес  формування довільної поведінки, що почався ще в середньому дошкільному віці, продовжується в старшому. У цьому віці дитина достатньою мірою знає свої можливості, сама ставить мету дії і знаходить засоби для її досягнення^, у неї з’являється можливість планувати свої дії і проводити їх аналіз та самоконтроль. 

    АГРЕСИВНІСТЬ 

          Важливим показником особистісного розвитку є такі якості як агресивність і тривожність.  Сприймання агресивності як виключно негативної якості Є неправильним. Агресивність допомагає наполягти на своїй думці, досягти потрібних результатів, організувати діяльність – і власну, і інших. Отже, ця якість є необхідним компонентом лідерства. При цьому розрізняють агресивну поведінку, що проявляється в, намаганнях силою домогтись бажаного, в жорстоких вчинках, та агресію від тривоги, яка є захисною реакцією, але також проявляється в схильності до конфліктів, бійках, порушеннях правил поведінки. Тривожність також не може розглядатись як суто негативна якість:тривога, непокоєння ускладнює життя людині і її близьким. Водночас, тривожність може і допомагати людині: покращувати її реакції, посилювати спостережливість, організацію діяльності, сприяє формуванню потрібних знань та вмінь.

    ВИЗНАЧЕНЯ ВІДМІННОСТЕЙ  МІЖ  ЯКОСТЯМИ  ОСОБИСТОСТІ

    ТА  ІНДИВІДУАЛЬНИМИ  ОСОБЛИВОСТЯМИ.  ХАРАКТЕРИСТИКА ІНДИВІДУАЛЬНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ 

            Досліджуючи структуру особистості дитини важливо зважати на різницю між індивідуальними особливостями, які є вродженими та якостями особистості, створення і закріплення яких є результатом виховання дитини та впливом її власного життєвого досвіду. Вродженими (психодинамічними) є  імпульсивність, пов’язана з невмінням та небажанням дитини подумати, зорієнтуватись в обстановці, усвідомити умови завдання, перш ніж братись за її вирішення. Протилежною якістю є рефлективність, яка виражається в тому, що дитині потрібний час, щоб роздивитись, поміркувати, зорієнтуватись – і тільки після цього починати щось робити.

    Деякі психологи виділяють таку індивідуальну  якість, як нейротизм. Ця якість пов’язана  з емоційною сферою і проявляється в емоційній нестійкості. Діти з низьким рівнем нейротизму є стійкими у своїх симпатіях та антипатіях. Вони досить емоційні, але їх емоції мають відносно постійний характер, порівняно з емоціями дітей з високим рівнем нейротизму. Таким дітям притаманна постійна зміна емоцій – різкі переходи від веселого настрою до сумного, від симпатії до ворожості. Відмінною рисою циїх емоційних рис є також їх неадекватність – плач, образа на несуттєві зауваження.