Психологічна характеристика особистості дошкільника

      Жан Піаже та його послідовники створили один з найвизначніших напрямків у вивченні психічного розвитку дитини – Женевську школу генетичної психології, яка вивчає походження та розвиток інтелекту дитини. Важливим є усвідомлення механізмів пізнавальної діяльності дитини, приховані за зовнішньою картиною його поведінки. Як основний, використовується  метод Ж. Паже [32], орієнтований не на фіксацію зовнішніх особливостей поведінки дитини та поверхневого змісту його висловлювань, а на  приховані розумові процеси. Роботи Жана Піаже та його послідовників довели, що розвиток інтелекту дитини полягає в переході від егоцентризму через децентрацію до об’єктивної позиції дитини відносно зовнішньог світу і себе самого. Порядок формування фундаментальних структур мислення є постійним, але строки можуть варіювати залежно від зовнішніх та внутрішніх факторів, насамперед – від соціального і культурного середовища, в якому живе дитина. Згідно Ж.Піаже, закони пізнавального розвитку універсальні, вони діють як в процесі розвитку мислення дитини, так і в ході наукового пізнання.  
 
 

      Сучасник  Ж.Піаже, французький психолог Анрі Валлон [5], запропонував концепцію психічного розвитку дитини, цікаву тим, що в ній намічені стадії розвитку особистості.

      Недолік ідей Піаже Валлон вбачає в обмеженому вивченні окремого індивіда поза конкретними  умовами його життя, тобто фактори  психічного життя шукаються тільки в індивіді.

      На  думку Валлона, при вивченні розвитку психіки важливо акцентувати увагу не стільки на подібності процесів, скільки на відмінностях між ними для розуміння причин та умов їх взаємозв’язку і переходів від одного стану до іншого.

      Валлон  вважав, що в генезисі психічного життя емоції з’являються раніше всього іншого і забезпечують дитині здатність до психічного життя. Саме емоції поєднують дитину з її соціальним оточенням, забезпечують симбіоз органічного та психічного.

      У цій концепції поняття «емоція» пов’язане з поняттям «рух». У маленької дитини, яка ще не розмовляє, рухи тіла вже засвідчують про наявність психічного життя.

      Другий  значний перехід  в онтогенезі психіки – перехід від дії до думки, який є можливим завдяки наслідуванню дорослій людині. Ці дії відрізняються від примітивних інстинктивних реакцій, бо є саме діями за зразком, за певною соціальною моделлю, яка засвоюється та асимілюється суб’єктом.

      Незважаючи  на чисельність, різнобічність поглядів, а також еволюцію та взаємовплив  наведених теоретичних концепцій розвитку особистості дитини, єдина концепція вироблена так і не була. 
 
 
 

ПЕРЕДУМОВИ  ОСОБИСТІСНОГО  РОЗВИТКУ ДИТИНИ 

ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ НЕМОВЛЯЧОГО 

ТА РАННЬОГО ВІКУ 

      Починаючи з 7-го тижня дитина починає виявляти реакцію на близьку людину – посміхається, посилено рухає ручками і ніжками, привертаючи до себе увагу. Ці прояви є доказом, що близькі люди для малюка є не тільки необхідною умовою розвитку, але й його джерелом.

        Таким чином, середовище, спілкування  з дорослими, оточуюча культура, мова не просто прискорюють чи уповільнюють темп розвитку, сприяють або перешкоджають формуванню та становленню певних якостей, але й спрямовують цей розвиток, збагачують його новим змістом, який здатний суттєво змінити напрям саморозвитку дитини. Про це важливо пам’ятати всім дорослим, які оточують дитину з перших днів її життя. 

      Емоційний контакт з дорослим є надзвичайно  важливим для дитини. Дослідження довели, що діти, які мають постійний тактильний контакт з матір’ю (наприклад, прив’язані в неї за спиною, як у багатьох африканських племенах), розвиваються швидше.

      Протягом  першого року життя активно розвивається пам’ять: емоційна, моторна, образна, вербальна. За деякими даними, емоційною пам’яттю дитина володіє ще до свого народження. У перші тижні життя цей вид пам’яті є основним і допомагає дитині орієнтуватись, фіксуючи увагу і спрямовуючи органи відчуттів на найбільш важливі в емоційному плані об’єкти. Моторна пам’ять з’являється на 7-9 тижні, це дозволяє дитині запам’ятати і відтворити якийсь рух, що є початком майбутніх операцій.

      Образна пам’ять з’являється у 4 місяці, спочатку у вигляді впізнавання  знайомих предметів, а у 8-9 місяців  – у здатності відтворити бачене раніше.

      Якщо  раніше тільки дорослий регулював поведінку дитини, усуваючи неприємні для дитини об’єкти і ситуації і пропонуючи приємні, то з появою можливості відтворювати, дитина одержує певну здатність самостійно впливати на навколишній світ. Розвиток відтворення стимулює появу перших мотивів, або як їх називає Л.Божович [3], мотивуючих уявлень дитини, що сприяє становленню його особистості. У дитини з’являються стійкі бажання, пов’язані з ситуаціями чи об’єктами, які зберігаються в її пам’яті, а отже - з’являються постійні спонукання та мотиви, які спрямовують діяльність дитини.

          Відбувається розвиток мислення: з’являється наочно-дійове мислення, так званий ручний інтелект, пов’язаний з першими самостійними рухами на основі спроб і помилок.

          Великого значення набуває орієнтування – реакція  на нові предмети, прагнення їх обстежувати. Час, який дитина приділяє обстеженню нового предмета і кількість задіяних в цьому процесі аналізаторів є важливим показником інтелектуального розвитку дитини: чим довше дитина розглядає нову іграшку, чим більше різних якостей в ній відкриває – тим вищий його інтелектуальний рівень.

    Розвивається  мова – насамперед пасивна: дитина слухає і розрізнює звуки. З’являється  і власна, автономна, мова.

    Велике  значення для розуміння психічного розвитку дітей цього віку мають  дані, одержані в роботах Еріксона. Він виділив вісім основних етапів в розвитку особистості дитини, які являють собою серію критичних періодів, які мають бути подолані протягом всього життя. При цьому конкретний етап не тільки формує нову, необхідну для соціального життя якість, але і готує дитину до наступного життєвого періоду. Кожна стадія надає можливість формування протилежних якостей та рис характеру, які людина усвідомлює в собі і з якими починає себе ідентифікувати. Період до 1 року Еріксон виділяв як першу стадію психічного розвитку.

          Він вважав, що в цей час психіка детермінується переважно батьками, які формують у дитини почуття базової довіри або  недовіри, тобто відкритості до світу чи настороженості, закритості. Саме ця якість в майбутньому дозволяє дитині доброзичливо ставитись до оточуючих, без перестороги та внутрішнього бар’єра спілкуватись з людьми. Роботи Еріксона підтверджують, що саме в цей період (до року) в дитини закладається мотивація спілкування.

    Про це ж писав англійський психолог і психіатр Дж.Боулбі, автор «теорії  прив’язаності». Його ідея полягала в тому, що в перші місяці життя встановлюється міцний емоційний зв’язок між матір’ю і дитиною. Різкий розрив цього зв’язку призводить до серйозних порушень у психічному розвитку дитини, насамперед, у структурі його особистості.

    Ці  порушення можуть проявлятись не одразу, часто вже у підлітковому віці. Боулбі доводив, що мати для маленької  дитини є надійним захистом, своєрідною «базою», яку дитина час від часу залишає, щоб досліджувати навколишній світ. Проте ця дослідницька активність є стабільною і адекватною тільки у тих випадках, коли дитина впевнена, що у будь-який час може повернутись під захист матері. Таким чином, головна мета формування емоційного зв’язку між матір’ю і дитиною – надати дитині відчуття захищеності та безпеки. На думку Боулбі, саме тепло і ласка, які відчуває дитина, є важливішими за правильний догляд за дитиною та її навчання.

    Таким чином, розвиток сприйняття, мислення, встановлення емоційних контактів  з оточуючими, поява власних мотивів  поведінки змінюють соціальну ситуацію розвитку дитини, який переходить на новий рівень. З цим пов’язане і виникнення критичного періоду 1-го року – включно з його негативними складовими – упертістю, агресією, негативізмом, образливістю. Як правило, ці прояви не стають стійкими і закінченням кризи минають, проте у випадку повного ігнорування прагнення дитини до активності можуть стати основою для формування стійких негативних якостей особистості.

      Перші стійкі якості особистості виявляються  вже в період раннього дитинства (1-3 роки) – у час надзвичайно важливих змін у психічному розвитку дітей, коли відбувається формування мислення, активно розвивається рухова сфера. Спілкування з дорослим має також надзвичайно важливе значення для розвитку особистості дитини раннього віку.

      Потрібно  пам’ятати, що уявлення про себе, перша  самооцінка дітей у цей час  є інтеріоризованою оцінкою дорослого. Тому постійні зауваження, ігнорування спроб дитини зробити щось самостійно, хай навіть ці спроби не завжди вдалі, недооцінювання її старань вже в ранньому віці можуть призвести до невпевненості в собі, зниження рівня домагань на успіх.

      Про це казав Е.Еріксон, доводячи, що в  цьому віці у дітей формується почуття самостійності, автономності або – при несприятливому спрямуванні  розвитку – почуття залежності. Домінування того чи іншого варіанту, на його думку пов’язано з реагуванням дорослих на перші спроби дитини домогтись самостійності.

    В дослідженнях Д.Б.Ельконіна, Л.І.Божович  та ін. психологів підкреслюється, що наприкінці раннього дитинства у дитини з’являються перші уявлення про себе як про особистість.

    В цей же час у дітей простежуються  перші ознаки негативізму, упертості, агресії, що є проявами кризи 3 років.  

    КРИЗА  ТРИРІЧНОГО  ВІКУ 

    Це  один з найбільш складних моментів у житті дитини, одна з найбільш значущих та емоційно насичених криз в онтогенезі. Криза трьох років – рубіж між раннім та дошкільним віком. Це перегляд, розпад старої системи соціальних відносин. Як вважав Д.Б. Ельконін, криза трьох років – це криза соціальних стосунків, а будь-яка криза стосунків є кризою виділення свого «Я».  

    Зміна позиції дитини, зростання її самостійності і активності, вимагають від близьких дорослих своєчасної перебудови стосунків. Якщо ж нові стосунки з дитиною не складаються, її ініціатива не заохочується, самостійність постійно обмежується, у дитини виникають безпосередньо кризові явища, що проявляються у взаєминах з дорослими, а іноді і з однолітками.

    Ця  криза вперше була розкрита в роботі Ельзи Келер «Про особистість  трирічної дитини» [13]. Вона виділила 7 характеристик кризи трьох років.

1. Негативізм. Це негативна реакція, пов'язана із стосунками однієї людини з іншою. Дитина відмовляється взагалі підкоритися певним вимогам дорослих. Головний мотив дії – зробити навпаки, прямо протилежне тому, що йому запропонували. Л.І. Божович описує два приклади негативізму. Хлопчик вирішив малювати, але замість очікуваної відмови отримав згоду батьків. З одного боку, малювати йому хочеться, з іншого - ще більше хочеться зробити навпаки. Хлопчик знайшов вихід із цієї складної ситуації: розплакавшись, він почав вимагати, щоб малювати йому заборонили. Після виконання цієї вимоги він із задоволенням почав малювати. Інший хлопчик читав «навпаки» відомі рядки О. Пушкіна: «И не по синим, и не по волнам, и не океана, и не звезды, и не блещут, и не в небесах».
2. Вередливість.  Це реакція на своє власне рішення. Вередливість полягає в тому, що дитина наполягає на своїй вимозі, на своєму рішенні. Тут відбувається виділення особистості і висувається вимога, щоб з цією особистістю рахувалися. Впертість не слід змішувати з наполегливістю, завдяки якій дитина добивається бажаного. Вперта дитина настоює на тому, чого їй не так сильно хочеться, або й зовсім не хочеться, або давно розхотілось.
3. Гонорливість.  Близька до негативізму та вередливості, але має свої особливості. Це протест проти порядків, які існують вдома. Вона спрямована не проти конкретного дорослого, а проти системи стосунків, що склалися в сім'ї, норм виховання. Дитина настоює на своїх бажаннях і невдоволена всім, що їй пропонують і роблять інші. Враховуючи, що гонорливість – це риса, яка властива українській ментальності, то слід особливо бути уважним до дитини.
4. Своєвілля. Стремління до емансипації від дорослого. Яскраво проявляється тенденція до самостійності: дитина хоче робити і вирішувати все сама. У принципі, це позитивне явище, але під час кризи гіпертрофована тенденція до самостійності часто неадекватна можливостям дитини і викликає додаткові конфлікти з дорослими.
5. Знецінювання. Це характеристика всіх наступних перехідних періодів. Що ж знецінюється в очах дитини трьох років? Йде знецінення старих правил поведінки. Дитина може почати сваритися, кинути або поламати улюблену іграшку і таке інше. Ш. Бюлер описала жах сім'ї, коли мати почула від дитини «дура».
6. Протест-бунт. Він проявляється в частих суперечках з батьками. «Вся поведінка дитини набуває рис протесту, нібито дитина знаходиться в стані війни з навколишніми, в постійному конфлікті з ними», – писав Л.С.Виготський [13].
7. Деспотизм. У сім'ї з однією дитиною може з'явитися деспотизм. Дитина жорстоко проявляє свою владу над оточуючими її дорослими, диктує, що вона буде їсти, що не буде, може мама йти додому чи ні і таке інше. Якщо в сім'ї кілька дітей, замість деспотизму можуть виникнути ревнощі: та ж сама тенденція до влади тут виступає як джерело ревнощів, нестерпного ставлення до інших дітей, які не мають майже ніяких прав у сім'ї, з погляду маленького деспота.