Психологічна готовність дитини до навчання у школі

Психологічна готовність  дитини до навчання у школі

План

Вступ

1. Теоретичні основи дослідження проблеми психологічної готовності дитини до навчання у школі

1.1 Проблема поняття психологічної  готовності дитини до навчання  в школі в працях фахівців

1.2 Психологічні особливості розвитку  дошкільника 

1.3 Критерії психологічної готовності  дітей до навчання в школі 

 

2. Підбір методик з вивчення психологічної готовності дитини до навчання у школі

2.1 Методи та методики вивчення  психологічної готовності дитини  до навчання в школі

2.2 Експериментальне дослідження  визначення рівня готовності  дошкільників до навчання в  школі

2.3 Методи психологічної корекції  розвитку дітей, не готових  до шкільного навчання

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження проблеми. Останнім часом завдання підготовки дошкільнят до шкільного навчання займає одне з важливих місць у розвитку психології. Успішне вирішення завдань  розвитку особистості дитини, підвищення ефективності навчання багато в чому визначається тим, на скільки чітко визначається рівень підготовленості дітей до шкільного навчання. У сучасній психології, на жаль, поки не існує єдиного і чіткого визначення поняття «готовності» або «шкільної зрілості».

А. Анастазі трактує поняття шкільної зрілості як «оволодіння вміннями, знаннями, здібностями, мотивацією та іншими необхідними для оптимального рівня засвоєння шкільної програми поведінковими характеристиками».

І. Шванцара більш ємко визначає шкільну  зрілість, як досягнення такого ступеня  в розвитку, коли дитина «стає здатною брати участь у шкільному навчанні». В якості компонентів готовності до навчання у школі І. Шванцара виділяє розумовий, соціальний та емоційний компоненти.

У психолого-педагогічній літературі поняття «шкільна зрілість» трактується  як досягнутий рівень морфологічного, функціонального та інтелектуального розвитку дитини, який дозволяє їй успішно долати навантаження, пов'язані з систематичним навчанням, новим режимом дня в школі.

В даний час дуже високі вимоги життя до організації виховання  і навчання змушують шукати нові, більш  ефективні психолого-педагогічні  підходи, націлені на приведення методів  навчання у відповідність вимогам  життя. У цьому сенсі проблема готовності дошкільників до навчання в школі набуває особливого значення. З її рішенням пов'язано визначення цілей і принципів організації  навчання і виховання в дошкільних установах. У теж час від її рішення залежить успішність наступного навчання дітей у школі.

Під психологічною готовністю до шкільного  навчання розуміється необхідний і  достатній рівень психологічного розвитку дитини для засвоєння шкільної програми за певних умов навчання. Психологічна готовність дитини до шкільного навчання - це один з найважливіших підсумків  психологічного розвитку в період дошкільного  дитинства. Основною метою визначення психологічної готовності до шкільного  навчання є профілактика шкільної дезадаптації.

Для успішної реалізації цієї мети останнім часом створюються різні класи, у завдання яких входять здійснення індивідуального підходу в навчанні стосовно дітей, як готових, так і  не готових до школи, щоб уникнути шкільної дезадаптації.

У різний час психологи займалися  проблемою готовності до школи, розроблено безліч методик, програм (Гудкіна М.М., Овчарова Р.В., Безруких М.І. та ін) діагностики  шкільної готовності дітей і психологічної  допомоги у формуванні компонентів  шкільної зрілості.

Але на практиці психологу важко  вибрати з цієї безлічі методик  і програм ту, яка допоможе комплексно визначити готовність дитини до навчання, допомогти підготуватися дитині до школи.

Актуальність цієї проблеми визначила тему моєї роботи: «Психологічна готовність дошкільнят до навчання».

У зв'язку з актуальністю виявленої проблеми мною була висунута гіпотеза: виявлення рівня готовності дозволить організувати корекційну роботу з дітьми, що мають низький та середній рівень готовності, що дозволить розвинути у дитини необхідні вміння та навички успішного засвоєння навчального матеріалу.

Мета даної курсової роботи: розкрити проблему психологічної готовності дошкільника до навчання у школі.

Таким чином, об'єктом дослідження  є процес розвитку психологічної  готовності до навчання у школі дітей  підготовчої до школи групи, а  предметом дослідження - готовність дитини до школи як фактор навчальної діяльності.

Виходячи з мети дослідження, були поставлені такі завдання:

1. Проаналізувати психолого-педагогічну  літературу з проблеми психологічної  готовності дітей дошкільного  віку до навчання у школі. 

2. Розглянути психологічну характеристику  дітей, що готуються до школи.

3. Розкрити теоретичні основи  психологічної готовності дитини  до навчання в школі. 

4. Розглянути основні причини  непідготовленості дітей до шкільного  навчання.

5. Проаналізувати психологічну  допомогу дітям з недостатньою  готовністю до шкільного навчання.

6. Підібрати психодіагностичні  методики, що дозволяють визначити  готовність дітей до навчання  в школі. 

 

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Теоретичні основи дослідження проблеми психологічної готовності дитини до навчання у школі

 

1.1 Проблема поняття психологічної  готовності дитини до навчання  в школі в працях фахівців 

 

Підготовка дітей до школи - завдання комплексне, що охоплює всі сфери  життя дитини. Психологічна готовність до школи - тільки один з аспектів цієї задачі. Але всередині цього аспекту  виділяються різні підходи:

1. Дослідження, спрямовані на  формування у дітей дошкільного  віку певних змін і навичок,  необхідних для навчання в  школі. 

2. Дослідження новоутворень і  змін у психіці дитини.

3. Дослідження генезису окремих  компонентів навчальної діяльності  і виявлення шляхів їхнього  формування.

4. Вивчення змін дитини свідомо  підкоряти свої дії заданому  при послідовному виконанні словесних  указівок дорослого. Це вміння  зв'язується зі здатністю оволодіння  загальним способом виконання  словесних указівок дорослого. 

Готовність до школи в сучасних умовах розглядається, насамперед, як готовність до шкільного навчання чи навчальній діяльності. Цей підхід обгрунтований поглядом на проблему з боку періодизації психічного розвитку дитини і зміни ведучих видів  діяльності. На думку Є.Є. Кравцової, проблема психологічної готовності до шкільного навчання одержує свою конкретизацію, як проблема зміни ведучих  типів діяльності, тобто це перехід  від сюжетно-рольових ігор навчальної діяльності [16]. Такий підхід є актуальним і значним, але готовність до навчальної діяльності не охоплює цілком феномена готовності до школи.

Л. І Божович ще в 60-ті роки вказувала, що готовність до навчання в школі  складається з певного рівня  розвитку уявної діяльності, пізнавальних інтересів, готовності до довільної регуляції, своєї пізнавальної діяльності до соціальної позиції школяра. Аналогічні погляди розвивав А.В. Запорожець [14], відзначаючи, що готовність до навчання в школі являє собою цілісну систему взаємозалежних якостей дитячої особистості, включаючи особливості її мотивації, рівня розвитку пізнавальної, аналітико-синтетичної діяльності, ступінь сформованості механізмів вольової регуляції.

На сьогоднішній день практично  загальновизнано, що готовність до шкільного  навчання - багатокомпонентне утворення, що вимагає комплексних психологічних  досліджень.

Традиційно виділяються три  аспекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і соціальний.

Під інтелектуальною зрілістю розуміється  диференційоване сприйняття (перцептивна  зрілість), що включає виділення  фігури з фону; концентрацію уваги; аналітичне мислення, виражається в  здатності збагнення основних зв'язків  між явищами; можливість логічного  запам'ятовування; вміння відтворювати зразок, а також розвиток тонких рухів руки і сенсомоторную координацію. Можна сказати, що розуміється таким  чином інтелектуальна зрілість в  істотній мірі відображає функціональне  дозрівання структур головного мозку.

Емоційна зрілість в основному  розуміється як зменшення імпульсивних реакцій і можливість тривалий час  виконувати не дуже привабливе завдання.

До соціальної зрілості відноситься  потреба дитини в спілкуванні  з однолітками й уміння підкоряти  свою поведінку законам дитячих  груп, а також здатність виконувати роль учня в ситуації шкільного навчання.

На підставі виділених параметрів створюються тести визначення шкільної зрілості.

Якщо закордонні дослідження шкільної зрілості в основному спрямовані на створення тестів і в набагато меншому ступені орієнтовані  на теорію питання, то в роботах вітчизняних  психологів міститься глибоке теоретичне пророблення проблеми психологічної готовності до школи, що йде своїми коренями з праць Л.С. Виготського (див. Божович Л.І., ; Д.Б. Ельконін,; Н.Г. Салміна, ; Є.Є. Кравцова, і ін)

Так Л.І. Божович  виділяє кілька параметрів психологічного розвитку дитини, що найбільше істотно впливають на успішність навчання в школі. Серед них - певний рівень мотиваційного розвитку дитини, що включає пізнавальні і соціальні мотиви навчання, достатній розвиток довільного поводження й інтелектуальної сфери. Найбільш важливим у психологічній готовності дитини до школи нею визнавався мотиваційний план. Були виділені дві групи мотивів навчання:

1. Широкі соціальні мотиви навчання, чи мотиви, пов'язані «з потребами  дитини в спілкуванні з іншими  людьми, в їх оцінці і схваленні,  з бажаннями учня зайняти певне  місце в системі доступних  йому суспільних відносин»; 

2. Мотиви, пов'язані безпосередньо  з навчальною діяльністю, чи «пізнавальні  інтереси дітей, потреба в інтелектуальній  активності й в оволодінні  новими уміннями, навичками і  знаннями» (Л.І. Божович,  с. 23-24). Дитина, готова до школи, хоче учитися тому, що їй хочеться знати визначену позицію в суспільстві людей, що відкриває доступ у світ дорослих і тому, що у неї є пізнавальна потреба, яку не можуть задовольнити вдома. Сплав цих двох потреб сприяє виникненню нового відношення дитини до навколишнього середовища, названого Л.І. Божович «внутрішньою позицією школяра» . Цьому новотвору Л.І. Божович надавала дуже велике значення, вважаючи, що «внутрішня позиція школяра», і широкі соціальні мотиви навчання - явища сугубо історичні.

Новоутворення «внутрішня позиція  школяра», що виникає на рубежі дошкільного  і молодшого шкільного віку і  представляючий собою сплав двох потреб - пізнавальної і потреби  в спілкуванні з дорослими  на новому рівні, дозволяє дитині включитися в навчальний процес в якості суб'єкта діяльності, що виражається в соціальному формуванні і виконанні намірів і цілей, або, іншими словами, довільному поводженні учня.

Майже всі автори, що досліджують  психологічну готовність до школи, приділяють довільності особливе місце в  досліджуваній проблемі. Є точка  зору, що слабкий розвиток довільності - головний камінь спотикання психологічної  готовності до школи. Але якою мірою  повинна бути розвинена довільність  до початку навчання в школі - питання, дуже слабко пророблене у літературі. Складність полягає в тому, що з одного боку, довільне поводження вважається новотвіром молодшого шкільного віку, що розвивається усередині навчальної (ведучої) діяльності цього віку, а з іншого боку - слабкий розвиток довільності заважає початку навчання в школі.

Д.Б. Ельконін вважав, що довільна поведінка народжується в рольовій грі в колективі дітей, що дозволяє дитині піднятися на більш високий щабель розвитку, ніж він це може зробити в грі поодинці, тому колектив у цьому випадку коректує порушення в наслідуванні передбачуваного образу, тоді як самостійно здійснити такий контроль дитині буває ще дуже важко.

У роботах Е.Е. Кравцової  при характеристиці психологічної готовності дітей до школи основний удар робиться на роль спілкування в розвитку дитини. Виділяється три сфери - відношення до дорослого, до однолітка і до самого себе, рівень розвитку яких визначає ступінь готовності до школи і певним чином співвідноситься з основними структурними компонентами навчальної діяльності.

Н.Г. Салліна  як показники психологічної готовності також виділила інтелектуальний розвиток дитини.

Необхідно підкреслити, що у вітчизняній  психології при вивченні інтелектуального компонента психологічної готовності до школи акцент робиться не на суму засвоєних знань, хоча це теж не маловажний фактор, а на рівень розвитку інтелектуальних  процесів. «... Дитина повинна вміти  виділяти суттєве в явищах навколишньої дійсності, вміти порівнювати їх, бачити подібне і відмінне; він повинен навчитися міркувати, знаходити причини явищ, робити висновки» (Л.І. Божович, с. 210). Для успішного навчання дитина повинна вміти виділяти предмет свого пізнання.

Крім зазначених складових психологічної  готовності до школи ми виділяємо  додатково ще одну - розвиток мови. Мова тісно пов'язана з інтелектом і відбиває як загальний розвиток дитини, так і рівень її логічного мислення. Необхідно, щоб дитина вміла знаходити в словах окремі звуки тобто у неї повинен бути розвинений фонематичний слух.

Підводячи підсумок всьому сказаному, перерахуємо психологічні сфери, за рівнем розвитку яких судять про психологічну готовність до школи: аффектно-потребностная, довільна, інтелектуальна і мовна.

 

1.2 Психологічні особливості розвитку  дошкільника 

 

Старший дошкільний вік є етапом інтенсивного психічного розвитку. Саме в цьому віці відбуваються прогресивні  зміни в усіх сферах, починаючи  від вдосконалення психофізіологічних функцій і закінчуючи виникненням  складних особистісних новоутворень.