Поняття особистості в зарубіжних теоріях

   Область перед свідомості включає в себе весь досвід, який не усвідомлюеться в даний момент часу, але може легко повернутися в область свідомості [3].

   Область без свідомого найбільш значуща та глибока. воно являє собою склад інстинктів, емоцій та спогадів, котрі настільки загрожують свідомості, що були витіснені в область без свідомого, але повсякденно впливають на наше життя.

   Пізніше, Фрейд ввів в свою теорію три основних структури: Ід, Его і Суперего. [2]

   Ід  – частина особистості, яка повністю знаходиться в області безсвідомого й включае в себе примітивні, інстинктивні та природжені аспекти особистості. Воно уособлює всі первісні бажання та  страхи, не підкоряється законам свідомості та суспільства, чим виражає первісний принцип життя -  негайну розрядку психічної енергії через біологічні спонукання. Також Ід – резервуар психологічної енергії.

   Его – компонент психологічного апарата, який відповідае за прийняття рішень. Воно відповідає за безпеку організму,  намагаючись вдовольнити нестримані бажання Ід, залишаючись в рамках правил, встановлених зовнішнім світом, тому завжди знаходиться між двох вогнів, з одного боку  його пригнічує Ід, з іншого – Суперего. Его це виконавчий орган особистості, областю, в якій протікають інтелектуальні процеси, зокрема процеси вирішення проблем.

   Суперего - це інтерналізовані суспільні норми і стандарти поведінки, отримані в процесі "соціалізації". Суперего, намагається повністю загальмувати будь-які суспільно засуджувані імпульси, з боку Ід, намагаючись направити людину до абсолютної досконалості в думках, словах і вчинках.

Психоаналітична теорія ґрунтується на законі збереження енергії, який вказує, що поведінка людини активізується єдиної енергією, тобто вона може переходити з одного стану в інший, але кількість її залишається при цьому не змінюється і мотивація людини цілком заснована на енергії збудження, виробленого тілесними потребами, вираженими у вигляді бажань, щоназиваються інстинктами, які Фрейд виділив у  дві основні групи: інстинкт життя та інстинкт смерті. Перша група включає найбільш істотні, сексуальні інстинкти. Енергія сексуальних інстинктів - це певна кількість енергії, що знаходить розрядку тільки в сексуальному поведінці. Друга група - лежить в основі всіх проявів жорсткості і агресії. Він вважав, що інстинкти підкоряються принципу ентропії, згідно з яким будь-яка енергетична система прагнути до збереження динамічної рівноваги.

Прагнучи позбутися від неприємних емоційних станів, людина виробляє в себе так звані захисні механізми. [2]

• Заперечення.

В ситуації, коли реальна дійсність для людини дуже неприємна, вона заперечує її існування, або намагається знизити серйозність виникаючої загрози.

• Придушення.

На відміну  від заперечення, яке здебільшого  відноситься до інформації, що надходить  ззовні, придушення відноситься до блокування внутрішніх імпульсів і загроз. Найчастіше придушуються ті думки і бажання, які суперечать прийнятим самим собі людиною моральним цінностям і нормам.

• Раціоналізація.

Цей спосіб розумного виправдання будь-яких вчинків і дій, що суперечать моральним  нормам і викликають занепокоєння зазвичай вже після їх вчинення. Найбільш типові прийоми раціоналізації:

виправдання своєї нездатності що-небудь зробити;

виправдання небажаної дії об'єктивно сформованими обставинами.

• Формування реакції.

При дії цього механізму люди  ховать від самих себе мотив власної поведінки за рахунок його придушення через особливо виражений і свідомо підтримуваний мотив протилежного типу.

• Проекція.

Усі люди мають небажані властивості і  риси особистості, які вони неохоче визнають, а частіше зовсім не визнають. Механізм проекції проявляється в тому, що власні негативні якості людина несвідомо приписує іншому обличчю, причому, як правило, в перебільшеному вигляді.

• Інтелектуалізація

Це своєрідна  спроба піти з емоційно загрозливої  ​​ситуації шляхом відстороненого обговорення в абстрактних, інтелектуалізованих термінах.

• Заміщення.

Виражається в частковому, непрямому задоволенні  неприйнятного мотиву яким-небудь морально припустимим способом. Незадоволені імпульси, дають про себе знати  в закодованій, символічній формі - в сновидінні, описки, обмовках, жартах, дивацтва поведінки людини, аж до появи патологічних відхилень.

      Отже  теорія Фрейда першою сформованою теорією  особистості, яка включала в себе структуру, динаміку розвитку та механізми  дії. Його різкі та безкомпромісні висновки вразили й досі вважають читачів та дослідників, але беззаперечні докази правильності його теорії породили багато сперечань навідь серед послідовників теорії психоаналізу.

Альфреда  Адлера був одним з послідовників Фрейда. Його індивідуальна психологія має кілька ключових принципів, виходячи з яких, описує людини:

• людина є єдиним, гармонічним і цілісним;
• людське життя - це динамічне прагнення до переваги;
• індивідуум - є творча і самовизначається сутність;
• соціальна приналежність індивідуума.

Згідно  Адлеру, люди завжди намагаються компенсувати почуття власної неповноцінності, що вони відчували в дитинстві, і переживаючи неповноцінність, протягом життя борються за перевагу [5]. Кожна людина виробляє свій унікальний стиль життя, в рамках якого прагне до досягнення фіктивних цілей, орієнтованих на перевагу чи досконалість. З цим пов'язане і поняття «фікціонний фіналізм» - ідея про те, що поведінка людини підпорядкована поставленим їм самим цілям на майбутньне.

Згідно  Адлеру, стиль життя особливо яскраво проявляється в установках особистості і її поведінці, спрямованій на розв’язування трьох основних життєвих задач: робота, дружба та любов. Грунтуючись на оцінці ступеня вираженості соціального інтересу і ступеня активності, по відношенню до цих трьох завдань, Адлер розрізняв типи установки, супутніх стилю життя:

• керуючий (самовпевненість, напористість, незначний соціальний

інтерес, установка переваги над зовнішнім  світом);

• забираючий (паразитизм у відношенні зовнішнього світу, відсутність

соціального інтересу, низька ступінь активності);

• уникаючий (відсутність активності і соціального інтересу, побоювання

нуда, втеча  від вирішення життєвих завдань);

• соціально-корисний (сполучення високого ступеня соціального

інтересу  з високою активністю, турбота  про інших і зацікавленість у  спілкуванні, усвідомлення важливості співробітництва, особистої мужності і готовності вносити вклад в благоденство інших).

Адлер вважав, що стиль життя створюється  завдяки творчій силі індивідуума, однак певний вплив на нього виявляється  порядком народження: первісток, єдина  дитина, середній чи остання дитина. [5]

Також в індивідуальній психології головним є так званий соціальний інтерес, а саме внутрішню тенденцію людини до участі в створенні ідеального суспільства.

Отже  центральним поняттям усієї теорії Альфреда Адлера є творче "Я". У цьому понятті втілюється активний принцип людського життя; те, що робить її важливою; те, під чиїм впливом формується стиль життя. Ця творча сила відповідає за мету життя людини і сприяє розвитку соціального інтересу. Вона досі залишаеться единою у своему роді, адже ніхто с дослідників не приділяв стільки уваги індивідуальності, як Адлер.

Юнг також  був послідовником Фрейда, й на основі його робіт створив свою аналітичну теорію.

Юнг стверджував, що душа складається з трьох окремих  взаємодіючих структур [1]:

• Его
• особисте несвідоме
• колективне несвідоме

Его є  центром сфери свідомості і містить  у собі всі думки, почуття, спогади  і відчуття, завдяки яким ми відчуваємо свою цілісність. Его є основою нашої самосвідомості.

Особисте  несвідоме вміщає в себе конфлікти  і спогади, які колись усвідомлювалися, але тепер пригнічені і забуті. Юнг ввів поняття комплексу, чи скупчення емоційно заряджених думок, почуттів і переживань, винесених індивідуумом з особистого чи спадкового несвідомого досвіду. Юнг стверджував, що матеріал особистого несвідомого унікальний і доступний для усвідомлення.

 Найбільш глибокий шар у структурі особистості - колективне несвідоме, що представляє собою сховище латентних слідів пам'яті людства. У ньому відбиті думки і почуття, загальні для всіх людських істот.

Юнг висловив гіпотезу про те, що колективне несвідоме  складається з могутніх первинних  психічних образів - архетипів.

 Архетипи - уроджені ідеї чи спогади,  які привертають людей сприймати,  переживати і реагувати на  події певним чином; інакше  кажучи, це універсальні моделі сприйняття, мислення і дії у відповідь на якийсь об'єкт чи подію. Серед архетипів, описаних Юнгом, є мати, дитина, герой, мудрець, Сонце, шахрай, Бог, смерть і т.д. Найбільш важливі архетипи - персона (наше публічне обличчя), тінь (подавлена, темна сторона особистості), анімус / аніма (внутрішній образ жінки в чоловікові і навпаки, внутрішній образ чоловіка в жінці), самість (серцевина особистості, навколо якої організовані й об'єднані всі інші елементи)[1].

   Також Юнг описав дві основні его-спрямованості:

• екстраверсія
• інтраверсія.

   Екстраверт  характеризується уродженою тенденцією направляти свою психічну енергію, чи лібідо, зовні, зв'язуючи носія енергії  з зовнішнім світом. Даний тип  природно і спонтанно виявляє  інтерес і приділяє увагу до зовнішніх об'єктів - інших людей, предметів і благоустрою. Екстраверт відчуває себе краще, коли має справу з зовнішнім середовищем, взаємодіє з іншими людьми. І робиться неспокійним і навіть хворим, виявляючись на самоті, монотонному одноманітному середовищі. Підтримуючи слабкий зв'язок із суб'єктивним внутрішнім світом, екстраверт буде остерігатися зустрічі з ним, буде прагнути недооцінити, применшити і навіть опорочити будь-які суб'єктивні запити як егоїстичні.

   Інтраверт характеризується тенденцією спрямовувати свое лібідо усередину, неодмінно зв'язуючи психічну енергію зі своїм внутрішнім світом думками, фантазіїями почуттями. Найбільш успішно інтроверт взаємодіє сам із собою. Інтроверт має свою власну компанію, свій "тісний світ" і негайно замикається у великих групах.

   Звичайно, кожна реальна людина несе в собі обидві тенденції, але зазвичай одна розвита трохи більше, ніж інша. Вони діють за законом протилежностей - тобто надмірний прояв однієї установки неминуче веде до виникнення іншої, протилежної [1]. Екстраверсія і інтроверсія усього лише дві з багатьох особливостей людської повведінки. Юнг також виділяв чотири основні психологічні функції: мислення, почуття, відчуття та інтуїція.

• Мислення - раціональна здатність структурувати і синтезувати

дискретні дані шляхом концептуального узагальнення.

• Почуття - функція, що визначає цінність речей, вимірює і визначає

людські взаємини. Мислення і почуття - функції раціональні, оскільки мислення оцінює речі під кутом зору "істина - брехня", а почуття - "прийнятне - неприйнятно". Ці функції утворять пари протилежностей, і якщо людина більш досконала в мисленні, то йому явно не дістає чуттєвості. Кожен член пари прагне замаскувати і загальмувати іншого.

• Відчуття - функція, що говорить людині, що щось є, вона не говорить,

що це, але лише свідчить, що це щось присутнє. У відчутті предмети сприймаються так, як вони існують самі по собі в дійсності.

• Інтуїція визначається як сприйняття через несвідоме, тобто зниження