Педагогічна психологія

 
 
 
 
 
 
 

Реферат

на  тему:

Основи  педагогічної психології 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                       План. 

1. Предмет, завдання  та методи педагогічної  психології

2. Учбова діяльність. Вікові психологічні  особливості. Взаємодія  суб’єктів навчального  процесу в навчальних  закладах

3. Особистість педагога. Педагог як суб'єкт педагогічної діяльності

Використана література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Предмет, завдання та методи педагогічної психології

       Визначаючи  предмет педагогічної психології, звертається увага на те, що ця наука вивчає психологічні закономірності навчання і виховання як зі сторони того, хто навчається і виховується, так і зі сторони того, хто організує це навчання і виховання, тобто зі сторони педагога, вихователя. В першому і другому випадках навчання і виховання виступають як специфічні види діяльності конкретного суб'єкта (учня, вчителя). Але вони повинні розглядатись і як спільна діяльність вчителя і учня, тобто діяльність в ситуації організованого спілкування. В першому випадку мова йде про учбову діяльність (або учіння), в другому – про педагогічну діяльність вчителя (вихователя), про виконання ним функцій організації, стимуляції і управління учбової діяльності учня.

       Задача  навчання – не тільки збагачення учня знаннями, вміннями і навичками, але  розвиток його як особистості. Тому предметом педагогічної психології є також визначення критеріїв розумового та інших сторін розвитку особистості.

       Предмет педагогічної психології змінювався із зміною завдань, практики, організаційних форм і засобів навчання і виховання. Він (предмет) змінювався і в залежності від того, де, в яких умовах і на розв'язання яких задач спрямоване навчання (загальноосвітня школа, ПТУ, вища школа).

       Педагогічна психологія вивчає психологічні проблеми управління процесом навчання, досліджує  формування пізнавальних процесів, шукає надійні критерії розумового розвитку і визначає умови, при яких визначається ефективний розумовий розвиток в процесі навчання, розглядає питання взаємовідносин педагога і учнів, а також взаємовідносини між учнями.

       Педагогічна психологія тісно пов’язана з іншими науками та іншими галузями психологічної науки, в першу чергу із віковою психологією.

       Це  пояснюється тим, що вікова і педагогічна  психологія мають спільний об'єкт  вивчення – дитину, яка вивчається віковою психологією, коли розглядається в плані динаміки вікового розвитку і об'єктом педагогічної психології, коли дитина виступає суб’єктом навчально-виховного процесу.

       Відомий вітчизняний педагог В.О. Сухомлинський  писав: «Все, що ми називаємо вихованням – є велика творчість повторення себе в людині».

       Проблема  психології виховання досліджувалась С.Л. Рубінштейном, Б.Г. Ананьєвим, Л.І. Божович, О.М. Леонтьєвим, О.В. Запорожцем, О.О. Бодальовим, А.В. Петровським та ін.

       Психологія  виховання виявляє психологічну сутність виховання, вивчає, що відбувається з психікою дитини в процесі виховання, що являють собою психологічні механізми взаємодії вихователя і вихованців, як змінюється ефект виховних впливів в залежності від різних індивідуально-психологічних особливостей дитини.

       В структурі особистості ми можемо визначити центр, навколо якого  групуються всі інші риси і особливості. На думку Л.І. Божович таким центром  виступають мотиви. Система домінуючих мотивів – це спрямованість особистості. Виділяють три види спрямованості: особистісна (престижна, егоїстична), колективістська (суспільна, альтруїстична), ділова (інтерес до праці, до справи, до пізнання дійсності).

       Особистісна спрямованість створюється завдяки  переважаючим мотивам особистісного  благополуччя, самоствердження, особистого спокою.

       Колективістська спрямованість пов’язана з тим, що вчинки людини спонукаються інтересами і потребами групи, суспільства.

       Ділова  спрямованість викликається мотивами, які породжуються самою діяльністю, інтересом до істини, до пізнання.

       Специфіка виховання особистості полягає в тому, що, по-перше, це довготривалий процес, по-друге, це багатофакторний процес (сім’я, школа, громадськість, засоби масової інформації тощо), по-третє, результати виховання не дуже помітні для зовнішнього спостерігача.

       Умовами формування особистості є вплив  на емоційну сферу, розвиток психіки  в діяльності, активність і самостійність  учнів, заохочення і покарання.

       При виборі методів виховного впливу слід враховувати вікові особливості  дітей, можливості виникнення смислових бар’єрів, самооцінку і рівень домагань тощо.

       Перед вихователями стоїть завдання «проектування» особистості в процесі виховання. Тут слід враховувати ряд позицій  вітчизняної психології стосовно цього  важливого питання. Мова йде про  те, що вихователь у так званий «проект» особистості повинен «закласти» типологічні особливості (характер, темперамент, здібності), спрямованість як систему домінуючих мотивів, самооцінку і рівень домагань, емоційну сферу, провідні типи діяльності на відомих вікових етапах (вікова періодизація Д.Б. Ельконіна) та ін. При цьому слід враховувати певні критерії об’єктивності і ефективності виховного процесу.

       Виділяють в критеріях об’єктивності виховного  процесу критерії факту, ставлення, часу. В критеріях ефективності виховання – впорядкованість життєдіяльності школи, класу, емоційність життя учнів в школі, класі, творчу співдружність вчителів (вихователів) і учнів, самопочуття дитини в школі («соціальна захищеність»), підготовленість випускників школи до життя.

       Важливою  проблемою для сучасної школи є проблема перевиховання, хоча основною проблемою була і залишається проблема виховання.

       Але існує проблема важковиховуваних дітей (або дітей з асоціальною поведінкою). Спеціалісти в цій галузі виділяють  декілька груп важковиховуваних дітей:

1. Емоційно  нестійкі. Їх ніяка діяльність  не може довго втримати, вони  легко піддаються негативному  впливу, легко навіювані. 

2. Афективні,  збудливі – бурхливо реагують  на окремі факти, події, людей. 

3. Недовірливі,  скриті, образливі. 

4. Недисципліновані, грубі.

5. З комплексом  неповноцінності. 

6. Ліниві.

7. Брехливі.

       Перевиховання таких дітей передбачає не тільки зруйнування старого стереотипу, але заміну його новим, створення  умов для формування досвіду позитивних відносин, включення учня в нові стосунки в групі, класі.

       Психолог  при роботі по перевихованню учнів  повинен створити таку ситуацію, щоб  учень був впевнений, що йому хочуть допомогти. Тоді він довірить свої «таємниці» цій людині, щоб одержати підтримку  і пораду.

       Вищою формою самоуправління дитини виступає самовиховання. Воно – важлива рушійна сила розвитку психіки, новий етап взаємодії «дитина – зовнішній світ».

       Засобами  самовиховання виступають самозобов’язання, самоконтроль, самоаналіз, самооцінка. Потім – оцінка оточуючими людьми конкретної дитини. Велике значення для самовиховання має також зразок (взірець), який учень бачить у своєму вихователі.

       Таким чином, сутність самовиховання полягає  в усвідомленій самозміні своєї  поведінки, в усвідомленому формуванні у себе позитивних рис особистості.

       Існує декілька точок зору на сутність і  класифікацію методів педагогічної психології. Іноді під методом  розуміють засіб одержання емпіричних даних, або сукупність організаційних, емпіричних та інтерпретаційних способів обробки даних, або шлях реалізації психологічної теорії, на основі якої він конструюється.

       Ми  будемо поділяти методи в залежності:

1) від  характеру участі учня в їх  проведенні (пасивні – спостереження,  кількісний і якісний аналіз  продуктів діяльності, та активні  – тестування, анкетування, соціометричні виміри, проективні тощо);

2) від  часу проведення (одномоментні –  анкетування, довготривалі —  цілеспрямоване спостереження, біографічний  метод тощо);

3) від  місця проведення (класні, позакласні, лабораторні).

       В залежності від завдань, які стоять перед дослідником, можна поділити методи на 4 групи:

1. Для вивчення певних психологічних характеристик навчально-виховного процесу використовуються неекспериментальні методи (спостереження, анкетування, бесіда, вивчення продуктів діяльності).

2. Для виміру деяких психічних властивостей учнів, що впливають на успішність навчання, застосовують діагностичні методи (тести, шкали).

3. Для пояснення психічних явищ користуються методом експерименту.

4. Для з'ясування можливостей психічного розвитку учнів в процесі навчання застосовують формуючі методи.

       Розглянемо  більш детально вказані групи  методів.

       Неекспериментальні  методи.

       Спостереження – метод цілеспрямованого планомірного опису психічних властивостей, які проявляються в діяльності і поведінці учнів на основі їх безпосереднього сприймання в навчально-виховному процесі з обов'язковою систематизацією одержаних даних і формулюванням можливих висновків.

       Наукове (психолого-педагогічне) спостереження  повинно відповідати наступним  вимогам: цілеспрямованості, самостійності, природності, плануванню, систематичності, об'єктивності, фіксації фактів.

       Позитивні моменти спостереження полягають  в тому, що можна вивчити проблему, яка не піддається експериментальному дослідженню, провести аналіз діяльності і поведінки учня в природних для нього умовах.

       Недоліки  цього методу: пасивність спостерігача, фіксація тільки зовнішніх проявів  певних дій і вчинків, складність кількісної обробки одержаних даних.

       Анкетування. Анкети розрізняють за змістом, функціями, формою.

       За  змістом анкети можуть стосуватись  фактів, суджень, характеристик певних людей, намірів, подій.

       За  функціями анкети можуть мати так  звані питання – фільтри для-відсіювання  певної інформації, контрольні питання.

       За  формою анкети бувають відкриті і закриті.

       Вимоги  до питань анкет можуть бути такі:

1.Питання закритих  анкет повинні передбачати відповідь  тільки в одному варіанті (так,  ні, не знаю), або передбачати декілька  відповідей, з яких треба зробити  вибір. 

2. Не слід  пропонувати питання, які вимагають моральної чи соціальної оцінки своїх якостей.

3. Питання  повинні бути лаконічними, точними,  зрозумілими, простими, конкретними. 

4. На з'ясування  якоїсь однієї характеристики  учня повинно бути декілька  запитань, які дозволили б контролювати щирість відповідей.

5. В анкеті  бажано мати питання як в  прямій, так і в не прямій  формі. 

6. В першій  третині анкети слід пропонувати  легкі питання (про конкретні  дії, вчинки, події), потім складні  (що вимагають певних оцінок, суджень), далі найбільш складні (коли треба прийняти рішення, вибрати відповідь), в останній третині – знову прості питання.