Патопсихологічний синдром

ПЛАН

Вступ

1. Поняття і структура патопсихологічного синдрому.

2. Диференційна характеристика регістр-синдрому

3. Опис клінічного випадку

Висновки

Використана література

Вступ

Основними завданнями параклінічних методів є виявлення змін функціонування окремих психічних функцій і виявлення патопсихологічних синдромів.

Під патопсихологічним синдромом розуміють патогенетично обумовлену спільність симптомів, ознак психічних розладів, внутрішньо взаємообумовлених і взаємопов'язаних (В.М.Блейхер). До патопсихологічних синдромів відносять сукупність поведінкових, мотиваційних і пізнавальних особливостей психічної діяльності хворих, виражених в психологічних поняттях (В.В.Ніколаєва, О.Т.Соколова, А.С.Спиваковська). Вважається, що в патопсихологічному синдромі відбиваються порушення різних рівнів функціонування центральної нервової системи.

У цьому полягає велика діагностична значущість синдромів в порівнянні з симптомами. У діагностичному мисленні лікаря правильна кваліфікація синдрому є підступом до визначення нозологічної приналежності захворювання.

У результаті виявлення патопсихологічних синдромів можливою стає оцінка особливостей структури і протікання самих психічних процесів, що приводять до клінічних проявів — психопатологічних синдромів.

Патопсихолог направляє своє дослідження на розкриття і аналіз певних компонентів мозкової діяльності, її ланок і чинників, випадання яких є причиною формування спостережуваних в клініці симптомів.

У роботі описано депресивний синдром і подано його обгрунтування у хворої.

1. Поняття і структура патопсихологічного синдрому.

Патопсихологічний синдром - це відносно стійка, внутрішньо зв'язана сукупність окремих симптомів.

Симптом - це одиничне порушення, яке виявляється в різних сферах: в поведінці, емоційному реагуванні, пізнавальної діяльності хворогоПсихопатологічні (клінічні) синдроми по своїх особливостях істотно відрізняються від патопсихологічних. Блейхер [1] вважає, що відмінність ця обумовлена не стільки формою синдрому, його складом, скільки різними рівнями функціонування центральної нервової системи, на яких ці синдроми виділяються.

Психопатологічний симптом, таким чином, є завершальним етапом складного патогенетичного ланцюга.

При цьому, як указує Менделевич В.Д. [5], якщо клінічні (психопатологічні) дослідження виявляють закономірності проявів порушених психічних процесів, то патопсихологічні дослідження повинні дати відповідь на питання, як порушено протікання (структура) самих психічних процесів, що приводять до цих проявів.

Таким чином, якщо психопатолог констатує наявність в клінічній картині тих або інших симптомів або синдромів психічної патології і специфіку їх течії, то патопсихолог своє дослідження направляє на розкриття і аналіз певних компонентів мозкової діяльності, її ланок і чинників, випадання яких є причиною формування спостережуваної в клініці симптоматики.

Патопсихологічний синдром не є безпосередньо даним. Для його виділення необхідно структурувати і інтерпретувати одержуваний в ході дослідження матеріал.

При цьому важливо пам'ятати, що характер порушень не є специфічним для того або іншого захворювання або форми його течії. Він є лише типовим для них.

Ці порушення повинні оцінюватися в комплексі з даними цілісного психологічного дослідження. Складність полягає в тому, чому хворий те або інше робить.

Уявлення про патопсихологічний синдром дозволяє прогнозувати появу найбільш типових для даного захворювання розладів. Відповідно прогнозу реалізувати певну стратегію і тактику експерименту. Тобто підбирається стиль проведення експерименту, підбір гіпотез для перевірки матеріалу випробовуваного. .

Для синдромального підходу в психіатрії, як і в медицині, важливо визначення істотних особливостей порушення психічної діяльності, що забезпечує повноту аналізу і обґрунтованість висновків дослідника.

В. Блейхер виділяє структуру патопсихологічного синдрому [1].

Патопсихологічний синдром може мінятися з перебігом захворювання в залежності таких характеристик захворювання як: форма, тривалість, час виникнення, якості ремісії, ступінь дефекту. Якщо захворювання почалося раніше, то захворювання торкнеться тих сфер, при яких виникло захворювання. Складові патопсихологічного синдрому.

1.                 Особливості афективного реагування, мотивації, системи відносин хворого - це мотиваційний компонент діяльності.

2.                 Ставлення до факту обстеження.

3.                 Як хворий реагує на експериментатора (заграє, намагається справити враження).

4.                 Аналіз ставлення до окремих завдань (перевірка пам'яті), зміни поведінки в процесі експерименту.

5.                 Аналіз виконання завдання, ставлення до результату (може бути байдужий). 

6.                 Аналіз ставлення до оцінок експериментатора.

                   Характеристика дій хворого при рішенні пізнавальної задачі: оцінка цілеспрямованості, підконтрольності дій, критичності.

                   Тип операційної оснащеності: особливості процесу узагальнення, зміна вибірковості пізнавальної активності (операції синтезу, порівняння)

                   Характеристика динамічного процесуального аспекту діяльності: тобто як діяльність міняється в часі.

Окремий симптом ні про що не говорить.

Для диференціальної діагностики: психолог повинен надавати найбільшу увагу тим симптомам, які з найбільшою надійністю дозволяють диференціювати патопсихологічні синдроми різних захворювань.

Для діагностики використовуються дослідження процесів мислення і емоційно вольової сфери, причому важливо знайти відмінність в співвідношенні симптомів. Крім емоційно-вольової сфери і мислення, аналізуються особливості розумової працездатності.

Діагностичне значення синдрому обумовлено тим, що симптоми,  які входять до нього  знаходяться в закономірному внутрішньому зв'язку. Синдром – це статус хворого у момент огляду.

Сучасні  класифікації синдромів будуються за принципом рівнів або «регістрів», вперше висунутих Е. Крепеліним (цит за [6]). Згідно цьому принципу, синдроми групуються залежно від ступеня  тяжкості  патологічних процесів. Кожний рівень включає декілька різних по своїх зовнішніх проявах синдромів, але рівень глибини розладів,  що лежать в їх основі, приблизно однаковий.

По ступеню тяжкість виділяють 5 рівнів (регістрів) синдромів.

1.                  Невротичні і неврозоподібні синдроми.

-                                              астенічний

-         обсессивний

-         істеричний

2.                  Афектні синдроми.

-                                              депресивний

-         маніакальний

-         апато-абулічний

3.                  Маревні і галлюцінаторні синдроми.

-                                              паранойяльний

-         параноїдний

-         синдром психічного автоматизму (Кандінського-Клерамбо)

-         парафренний

-         галлюцінози

4.                  Синдроми порушеної свідомості.

-                                              деліріозний

-         онейроїдний

-         аментивный

-         сумеркове  затьмарення свідомості

5.                  Амнестичні синдроми.

                                          -  психоорганічний 

-                                              Корсаковській синдром

-         деменції

1.1. Загальна патопсихологічна характеристика депресивного синдрому

Депресивний синдром - патологічно знижений, пригнічений, меланхолійний настрій, глибокий сум, зневіра, коли людина не відчуває ні від чого радості, задоволення, увесь світ їй здається похмурим. Хворим властива зневіра у своїх силах. Спостерігається уповільнення всіх психічних актів. Негативний емоційний фон супроводжується тріадою когнітивних розладів: негативна оцінка власної особистості; негативна оцінка зовнішнього світу; негативна оцінка майбутнього.

Депресивний синдром буває при неврозах (невротична депресія), при психозі за назвою "реактивна депресія" (який буває після важких психічних травм), маніакально-депресивному психозі (МДП - психічному захворюванні при якому без видимих причин бувають депресивні стани чи маніакальні - з підвищеним чи настроєм чергуються обидва види), шизофренії, епілепсії, органічних захворюваннях головного мозку, алкоголізмі. Для трьох останніх захворювань характерний дисфорія - сумно-злісний настрій.

Цей характеризується тріадою основних ознак:

1.                  Безпричинно пониженим, пригніченим настроєм з відчуттям туги.

2.                  Психомоторною  загальмованістю.

3.                  Сповільненим темпом мислення.

4.                  Соматичними і  вегетативними, розладами.

Сьогодні доведено, що депресивні розлади, в тому числі ендогенні, можуть виникати в будь-якому віковому періоді дитинства, у психопатологічних своєрідних формах, зумовлених патопластичним впливом еволютивної особистісної динаміки. Депресії у дітей і підлітків важко розпізнаються, по-перше, через те, що змішуються з "нормальними" віковими змінами, а по-друге, в силу їхньої власної специфіки, зумовленої віком виникнення [3].

В основу класифікації депресивних синдромів повинна бути покладена їх афектна структура, оскільки саме вона найбільшою мірою визначається патогенетичними механізмами хворобливого стану і, відповідно, служить критерієм для вибору адекватної терапії.

Виділяють 4 основні депресивні синдроми [3]:

- тривожно-депресивний, при якому разом з тугою виразно виражена тривога;

- меланхолійний, при якому провідним і самим вираженим афектом є туга

- анергічну депресію, при якій туга і тривога виражена слабо і в клінічній картині виступає на перший план загальне зниження активності всіх психічних процесів.

- депресивно-деперсоналізація. Хоча деперсоналізація не є афектом, проте  вона, виникає у відповідь на інтенсивну тривогу (а іноді тугу) і блокує ці і інші афекти.

Депресивні симптоми можуть обтяжувати соматичні захворювання, а також бути наслідком так званого екологічного стресу - сукупного впливу екологічних, психосоціальних і соціально-екологічних чинників, які спричиняють напруження регуляторних механізмів, порушення рівноваги, зниження стійкості та підвищення синтропійних процесів у фізіологічних системах організму.

1.2.  Патопсихологічна характеристика депресивного синдрому

Депресія – це насамперед епізод розладу настрою, що супроводжується нейровегетативними симптомами, які спостерігаються щоденно протягом не менше як два тижні. Взагалі, рекомендують припустити наявність депресії, якщо у клієнта спостерігається пригнічений дратівливий настрій, значна втрата інтересу та відсутнє задоволення від повсякденного життя, коливання ваги тіла, безсоння, сонливість, підвищена стомлюваність, анергія, психомоторна загальмованість, занижена самооцінка, відчуття провини, нерішучість, знижена розумова працездатність, думки про смерть. При цьому має місце соціальна, в тому числі трудова дезадаптація. Повинна насторожувати сезонна та добова періодичність порушеного настрою.

При незначних депресивних розладах у хворих іноді з’являється помітно сумний вираз обличчя, сумні інтонації в розмові, але при цьому міміка доволі різноманітна, мова модульована, пацієнта вдається відволікти та розвесилити. Є скарги на “відчуття смутку” або на “відсутність бадьорості” та нудьгу. Часто усвідомлюється зв’язок свого стану з психотравмуючим впливом. Песимістичні переживання, зазвичай, обмежуються конфліктною ситуацією. Є деяка переоцінка реальних труднощів, однак хворі надіються на позитивне вирішення ситуації. Збережені критичні відношення та намагання боротися з “хворобливими чинниками”. При зменшенні психотравмуючих впливів настрій нормалізується [3].

При наростанні депресивної симптоматики міміка стає більш одноманітною: не тільки обличчя, а і поза виражають відчай ( нерідко опущені плечі, погляд спрямований в простір або вниз). Можуть бути тужливі зітхання, сльозливість, винувата посмішка. Пацієнт скаржиться на понижений настрій, в’ялість, неприємні відчуття в тілі.Свою ситуацію вважає сумною, безвихідною, не бачить в ній нічого позитивного. Відволікти та розвеселити пацієнта майже не вдається.

При вираженій депресії на обличчі хворого “маска смутку”, обличчя витягнуте, сірувато-ціанотичного кольору, губи та язик сухі, погляд страждаючий, виразний, сліз, зазвичай, не буває, миготіння рідке, іноді очі напівзакриті, кутики рота опущені, губи стиснуті. Мова не модульована аж до нерозбірливого шепотіння або беззвучного руху губ. Згорблена поза з опущеною головою та здвинутими колінами. Можливі також раптоїдні стани: пацієнт стогне, ридає, кидається, намагається самопошкодитись, заламує руки. Переважають скарги на нестерпний смуток або відчай. Свою ситуацію вважає безвихідною, безнадійною, безпросвітньою, існування нестерпним [3]..